Як дізналися російські журналісти, президент РФ Дмитрій Медведєв зовсім не випадково поїхав відзначати День Військово-морського флоту не до Севастополя, а до Балтійська. Причиною стали як загальна напруженість в російсько-українських відносинах, так і розбіжності щодо газової проблеми. Виявляється, планувалося, що Медведєв приїде до Криму, завітає до Віктора Януковича, і в їхній присутності уповноважені особи швиденько підпишуть  домовленості стосовно об’єднання російського "Газпрому" й українського "Нафтогазу". Проте, оскільки Києву не сподобалися продиктовані Москвою умови – а йшлося про фактичне поглинання росіянами "Нафтогазу", - то російський президент відмовився приїздити до України. От така страшна кара впала на "братню слов’янську країну"... Але не тільки за відмову здати Кремлю газотранспортну систему: виявляється, значне невдоволення Москви викликають контакти Києва з НАТО, як-от проведення чергових українсько-американських навчань Sea Breeze-2011 та захід у Чорне море ракетного крейсера США Monterey, обладнаного протиракетною системою Aegis. А ще Кремлю вкрай не подобається, що Київ сміє обговорювати з представниками Альянсу такі питання, як безпека в Чорноморському регіоні, майбутнє Чорноморського флоту РФ, перспективи загальноєвропейської ПРО, перебіг урегулювання у  Придністров’ї, енергетична й економічна безпека України.

І справді: яке право має та Малоросія поводитися як незалежна держава, щось там із кимось обговорювати, не узгодивши все попередньо із Москвою?

  Об’єктом наступного удару стали Сполучені Штати Америки. Росія та її могутні союзники – Абхазія й Південна Осетія – оперативно відреагували на резолюцію Сенату США, ухвалену 29 липня з питання територіальної цілісності Грузії. У цій резолюції Сенат посмів заявити, що визнає Абхазію і Південну Осетію окупованими Росією територіями. Ну, й одержав...Російське зовнішньополітичне відомство опублікувало на своєму сайті коментар офіційного представника МЗС РФ Олександра Лукашевича, який назвав нову резолюцію "заїждженої платівкою" з повним "набором кліше та штампів" із цього питання. Лукашевич також підкреслив абсурдність терміну "окупація": "На території Грузії немає жодного російського військовика. У регіоні є російські військові контингенти, але вони знаходяться на територіях Абхазії та Південної Осетії – держав, визнаних Росією суверенними після злочинної військової авантюри Михаїла Саакашвілі в серпні 2008 року". Ось так! Чітко і зрозуміло, вслід за класичними взірцями: "Совєтська Росія не веде війну проти України; бойові дії проти буржуазно-націоналістичної влади ведуть повсталі робітники і селяни..." – "Совєтський Союз не воює із Фінляндією, він згідно з угодою допомагає законному урядові Демократичної Фінляндії у боротьбі з самозваним реакційним "урядом" Рюті-Таннера..." – "СРСР не чинив агресії проти Афганістану, він увів туди обмежений військовий контингент на прохання законного уряду Бабрака Кармаля..."

"Російські військові формування ані в Абхазії, ані в Південній Осетії законні влади ніколи не підміняли. Ніяких нормативних актів, обов’язкових для місцевого населення, ані російською владою, ані російськими військовими формуваннями не видавалося ", - говориться на сайті МЗС РФ. Теж вірно! І теж у відповідності до традицій. Бо ж, скажімо, ніхто не наказував у часи Другої світової війни відправляти євреїв із гетто до таборів смерті – то все юденрати та єврейська поліція робили, хіба не так?

26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.

  Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.

«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ»   Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.

Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».