Хто такий Метрополит Садомський і Гоморський?
- 15.07.11, 15:39
Як продовження до "Яке відношення Московська патріархія має до Десятинної церкви?"
БЕЗ КОМЕНТАРІВ
31
Про співтовариство
Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.Шукати в архіві
Топ учасників
Яке відношення Московська патріархія має до Десятинної церкви?
- 15.07.11, 14:14
Яке відношення Московський патріархат може мати до церкви, збудованої за півтора століття до першої згадки селища Москва, за 300 років до зародження Московського князівства і за 600 років до утворення Московського патріархату?
Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, адже тоді церкви, якщо вони будувалися, були розміром з кімнату.
У цій церкві було поховано великого київського князя Володимира Великого з його дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром.
У церкві покоїлися мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонеса.
Під час монголо-татарської навали в 1240 році Десятинна церква була останнім укріпленням киян, якими керував воєвода Данила Галицького Дмитро.
Як пише Плано Карпіні – посол Папи Римського – до монгольського хана, у 1245 році кияни вважали своїми князями Данила Галицького та його брата волинського князя Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів.
Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії.
А якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, котрі вийшли з Монгольської імперії, то яка вимальовується картина?
У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським.
На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.
Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української солідарності.
Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.
На жаль, окремі церкви в Україні ризикують перетворитися на цілковитий політичний муляж. Як стверджував депутат Святослав Олійник, біля Десятинної церкви один зі священників у відповідь на зауваження депутат українською мовою сказав йому: «Ты тут не шокай человеку с бородой».
Ось як усе просто: іноземець відростив бороду – і вже можна забирати в українського народу його духовні цінності.
Я знаю ситуацію, коли в Білоцерківському районі в село прислали священика УПЦ МП, щойно відставленого військового моряка з Росії, усієї релігійної освіти у якого – тримісячні курси.
Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828 – 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.
Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.
Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.
Що ж стосується наявних опитувань щодо столиці України, то ситуація ще більш разюча. За даними соціологічного опитування, проведеного в Києві “Українським демократичним колом” у 2011 році, половина киян (49,8%) є прихильниками Української православної церкви Київського патріархату, послідовниками ж Української православної церкви Московського патріархату назвали себе 16% киян, Української автокефальної православної церкви – 5,1%.
Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість прихожан Московського патріархату.
Ситуація така, що Московському патріархатові доводиться домальовувати своїх прихожан фотошопом, як це нещодавно сталося в Харкові. Хоча, як писали ЗМІ, золоті годинники у ієрархів справжні.
І ще питання: чи може добрий пастир кликати свою паству туди, де її знищували мільйонами?
Московський патріархат завдяки своїй антиукраїнській політизації вже пройшов унікальний шлях – перетворився на релігійну меншість в умовах кількісного переважання храмів. Церква Христова – це люди, а не стіни.
По суті, заради цьогохвилинних імперських вигод відбувається руйнування речей, які мають колосальне духовне значення для зв’язків між народами.
Щойно політики замацали до непристойності Свято Перемоги, святе для більшості українців. Тепер ось Десятинна церква... Схоже, ініціатори цих речей навіть не усвідомлюють, які можуть бути колосальні наслідки їхніх діянь у довгостроковій перспективі.
Звичайно, таке використання православ’я надзвичайно шкодить і церкві, і вірі в Україні.
Сподіваюся, що якась частина ієрархів УПЦ МП все ж розуміє свою міру відповідальності.
Олександр Палій, історик, політолог
Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, адже тоді церкви, якщо вони будувалися, були розміром з кімнату.
У цій церкві було поховано великого київського князя Володимира Великого з його дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром.
У церкві покоїлися мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонеса.
Під час монголо-татарської навали в 1240 році Десятинна церква була останнім укріпленням киян, якими керував воєвода Данила Галицького Дмитро.
Як пише Плано Карпіні – посол Папи Римського – до монгольського хана, у 1245 році кияни вважали своїми князями Данила Галицького та його брата волинського князя Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів.
Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії.
А якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, котрі вийшли з Монгольської імперії, то яка вимальовується картина?
У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським.
На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.
Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української солідарності.
Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.
На жаль, окремі церкви в Україні ризикують перетворитися на цілковитий політичний муляж. Як стверджував депутат Святослав Олійник, біля Десятинної церкви один зі священників у відповідь на зауваження депутат українською мовою сказав йому: «Ты тут не шокай человеку с бородой».
Ось як усе просто: іноземець відростив бороду – і вже можна забирати в українського народу його духовні цінності.
Я знаю ситуацію, коли в Білоцерківському районі в село прислали священика УПЦ МП, щойно відставленого військового моряка з Росії, усієї релігійної освіти у якого – тримісячні курси.
Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828 – 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.
Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.
Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.
Що ж стосується наявних опитувань щодо столиці України, то ситуація ще більш разюча. За даними соціологічного опитування, проведеного в Києві “Українським демократичним колом” у 2011 році, половина киян (49,8%) є прихильниками Української православної церкви Київського патріархату, послідовниками ж Української православної церкви Московського патріархату назвали себе 16% киян, Української автокефальної православної церкви – 5,1%.
Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість прихожан Московського патріархату.
Ситуація така, що Московському патріархатові доводиться домальовувати своїх прихожан фотошопом, як це нещодавно сталося в Харкові. Хоча, як писали ЗМІ, золоті годинники у ієрархів справжні.
І ще питання: чи може добрий пастир кликати свою паству туди, де її знищували мільйонами?
Московський патріархат завдяки своїй антиукраїнській політизації вже пройшов унікальний шлях – перетворився на релігійну меншість в умовах кількісного переважання храмів. Церква Христова – це люди, а не стіни.
По суті, заради цьогохвилинних імперських вигод відбувається руйнування речей, які мають колосальне духовне значення для зв’язків між народами.
Щойно політики замацали до непристойності Свято Перемоги, святе для більшості українців. Тепер ось Десятинна церква... Схоже, ініціатори цих речей навіть не усвідомлюють, які можуть бути колосальні наслідки їхніх діянь у довгостроковій перспективі.
Звичайно, таке використання православ’я надзвичайно шкодить і церкві, і вірі в Україні.
Сподіваюся, що якась частина ієрархів УПЦ МП все ж розуміє свою міру відповідальності.
Олександр Палій, історик, політолог
23
Церковный уход
- 14.07.11, 15:19
Один из крупнейших спонсоров Украинской православной церкви Московского патриархата (УПЦ МП), предприниматель Виктор Нусенкис, сворачивает финансовую поддержку церкви, в частности, отказывается от выделения средств на создание телепрограммы "Мир православия". Такое решение он принял после того, как во время Поместного собора УПЦ МП он вступил в прямой конфликт с первоиерархом церкви митрополитом Владимиром (Сабоданом). По информации Ъ, теперь он готов выделять деньги организациям, выступающим категорически против придания УПЦ МП статуса автокефальной церкви. Эти средства там готовы принять с благодарностью.
22
Депутатам майже не заплатили за відпустку!!!
- 13.07.11, 10:09
Депутаты жалуются, что им мало 70 тысяч на отпуск
В пятницу депутаты получили свои зарплаты и материальные пособия для отпуска - в среднем 70 тысяч гривен. И почти все укатили отдыхать, хотя должны на этой неделе работать в комитетах.
Об этом пишет в своем блоге на «Украинской правде» Сергей Лещенко.
По расписанию сессионных заседаний, народные депутаты на этой неделе должны работать в комитетах и фракциях.
Однако Лещенко отмечает, что лично он не знает депутатов - кроме бютовцев, которые дежурят в суде - которые бы остались в Киеве. Все остальные еще с пятницы поехали на отдых.
Почему с пятницы, спросите вы? Потому что в пятницу депутаты получили свои зарплаты и материальные пособия на отдых.
Вот как выглядит калькуляция одного из народных депутатов, которую он получил на условиях, что фамилия его не будет называться. Лещенко отмечает, что это не принципиально, ибо примерно так же выглядят распечатки по зарплате в остальных депутатов.
Итак, что получили депутаты:
За отработанное время - 3 тысячи 199 гривен
Отпуск 14 дней - 8 тысяч 215 гривен
Отпуск 30 дней - 17 тысяч 605 гривен.
Премия - 2 тысячи 750 гривен
Надбавка за интенсивность (!) - 3 283 гривны.
Помощь к отпуску - 35 тысяч 583 гривны.
В общем начислено - 71 тысяча 311 гривен
"И за эти деньги придется жить до сентября", - жалуется депутат.
Особенно «радуют» две главы. Первый - это одиозная "материальная помощь" - 35 тысяч гривен просто для того, чтобы комфортно отдохнуть.
Эти 35 тысяч - дополнительно до 25 тысяч зарплаты, которая продолжает "капать" во время отпуска. Причем 5 000 стоимости депутатской путевки в санаторий дополнительно покроет и сама Верховная Рада из средств бюджета.
Ну а второе - надбавка за интенсивность. 3 283 гривны умножить на 450 депутатов - выходит полтора миллиона из госбюджета лишь за компенсацию "нечеловеческих условий труда" народного избранника.
Особое возмущение вызывает то, что в июле, за который депутат получил эту "надбавку за интенсивность", было всего ... четыре сессионных дня.
Чтобы вы понимали, как это выглядит - сессионное заседание. Начинается оно в 10 утра, в 12 часов - перерыв, затем с 12:30 до 14:00 - еще работа, с 14 до 16 - обед, с 16 до 18 - последний рывок на работе.
Причем совсем необязательно работать в сессионном зале - можно просто играть в компьютерную игру, читать "Таблоид", разглядывать автомобильные новинки или смотреть телевизор.
В таком режиме, т.е. с 5,5 часовым рабочим днем, депутат работает только два дня в течение сессионной недели, во вторник и четверг!
Остальные два дня - в среду и пятницу - депутат работает только с 10 до 14 часов, то есть вообще половину дня. Ну и, конечно, здесь тоже должен быть перерыв с 12:00 до 12:30.
За такие "нагрузки" действительно можно получить дополнительную оплату. Тем более если платят из средств бюджета. Ну а действительно, не врачам же доплачивать эти деньги за их "интенсивность", отмечает журналист.
27
Пам’ятаю і пишаюсь! :)
- 08.07.11, 19:24
Шановні ДРУЗІ! Вітаю всіх Нас з Великою Перемогою УКРАЇНСЬКОГО війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві (1659)
Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня — 29 червня / 7 липня — 9 липня 1659 року) — битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного боку і московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області.
ПОДІЇ.
Після смерті гетьмана Б.Хмельницького тиск Росії на Україну зріс. Цар дедалі брутальніше втручається у внутрішні справи України, активно підтримує опозицію на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем і кошовим Яковом Барабашем. Московські воєводи, що сиділи в Києві зі своїм гарнізоном, ігнорували волю гетьмана Івана Виговського, підбурювали опозицію, яка зрештою взялася за зброю.Коли гетьман придушив антиурядові виступи, з’явилися нові «лідери». І. Безпалий оголосив себе гетьманом, а якогось Сияку - на казним. Надана Москвою моральна підтримка антигетьманській опозиції значно примножила її сили. Навеснi 1658 р. збройні антигетьманські виступи огорнули Запорозьку Січ, Полтавський полк, більшу частину Миргородського. Заклики Виговського до царя про допомогу в заспокоєнні бунтів успіху не принесли. Він іде на переговори з поляками та укладає Гадяцьку угоду що проголосила появу на карті Європи нової федеративної держави — польсько-литовсько-української Речі Посполитої (тобто республіки). Названі політичні народи об’єднувалися як «вільні з вільними» та «рівні з рівними». Кожна з частин держави мала власну адміністрацію, фінанси, військо.
Вельми промовисто, що в тексті угоди Україна закріпила за собою право звільнення її збройних сил від участі федерації у війні з Москвою, якщо до цього дійде справа. Більше того, гетьман Виговський, не полишаючи сподівань на можливість уникнення збройного конфлікту з Москвою, пропонував російській стороні приєднатися до польсько-литовсько-української унії. Причому, зважаючи на прагнення царя Олексія Михайловича бути одночасно і царем московським, і королем польським, і великим князем литовським, чернігівським, київським, малоросійським, волинським, подільським «і прочая, і прочая», пропозиція українського гетьмана виглядала вповні реалістично. Принаймні ще з осені 1656 р. російське керівництво обговорювало з поляками можливості сходження царя на польський престол та проголошення особистої унії двох держав.
На початку літа 1658 р. гетьману під Полтавою вдається отримати рішучу перемогою над українською збройною опозицією.
Повідомляючи про результати Полтавської битви до Москви, Виговський жодним чином не натякає на прагнення розірвати відносини з царем та всіляко намагається переконати у відсутності антимосковських настроїв у щойно укладеному союзі з Кримом.Але у серпні 1658 р. на Лівобережжя вводяться царські війська на чолі з бєлгородським воєводою Г. Ромодановським. Їхні дії не викликають сумнівів- це війна: князь Пожарський, котрий, як свідчить С.Величко, «оволодівши містом Срібне, тамтешніх жителів одних вирубав, а інших забрав у полон з усіма їхніми набутками».
Далі була героїчна оборона п’ятьома тисячами українських козаків під командою ніжинського полковника Григорія Гуляницького Конотопської фортеці, яку взяло в облогу й штурмувало, стотисячне (!) царське військо.
Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дозволила Виговському зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду.
Проба сил відбулася 24 червня під селом Шаповалівка, де український гетьман розбив передовий роз’їзд супротивника. А 29 червня 1659 р., Виговський на чолі своїх підійшов до Соснівської переправи під Конотопом. Не даючи ворогу опам’ятатися, гетьман з маршу атакував 15-тисячний російський загін, що захищав переправу. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася йому навздогін. Кримсько-татарське військо було залишено в засідці.
Завдавши супротивнику чималих втрат, українські війська вступили в бій полками князя Пожарського, що прийшли на допомогу тим, хто відступав. Після цього Виговський віддав наказ про відхід своїх сил на попередні позиції, вдаючи втечу. Князь Пожарський та інші російські воєводи на чолі основних сил кинулись навздогін й потрапили в засідку. Тільки-но переважна більшість царських ратників переправилася на другий берег річки, як по них із засідки вдарили татари. Тим часом українські козаки встигли зруйнувати переправу та нижче неї загатити річку. Вода розлилася й унеможливила повернення російської кінноти на свої вихідні позиції. Важка царська кавалерія застрягла в багнистих місцях річки, «справжніх конопотах», як про неї писав один із сучасників подій. Помітивши зі стін Конотопа розвиток бою на переправі та поблизу неї, перейшли в наступ і знесилені облогою полки Гуляницького...
ПІСЛЯСЛОВО
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву...» - рядки історичного твору відомого російського вченого Сергія Соловйова - «царська Москва затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, у Ярославль...»
«Неспокійне було життя й сумна й нечесна була смерть гетьмана Івана Виговського, доброго, щирого патріота, тонкого політика, оборонця прав України, чоловіка великого розуму та європейської просвіти. Виговський щиро любив Україну, встоював за її полiтичнi й нацiональнi права, дбав про науку й просвіту на Україні, був, може, вищий за усіх своїх сучасників, окрім гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити врiвнi з найліпшими діячами тих часів, з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою. Не любив він Москви за її непросвiченiсть i постеріг, що Москва не додержить свого слова, однiме привілеї, коли почала ще за живоття Богдана ламати Переяславську умову, піддержувала Польщу на погибель Україні…»
«В тій Гадяцькій умові Виговський постановив знову прилучити Україну до Польщі і називати її Великим Княжеством Руським. Україна мала залежати тільки від одного короля і зоставатись вольним краєм. Польща, Литва й Україна повинні були оборонятися вкупі од усіх ворогів, навіть од Московського царства і завойовувати в турків береги Чорного моря.
В себе дома Україна мала бути зовсім самостійним царством. Найвища власть належала до гетьмана і народного сейма чи Великої Ради... Україна повинна була мати свій суд, де всі діла велися на українській мові, свій скарб, куди йшли всі податі, своїх воєвод, чи губернаторів, своїх міністрів і своє козацьке військо».
«Гадяцькi пункти - це найвищий акт автономії України за усю її козацьку історію…»
Іван Нечуй-Левицький
український письменник
Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня — 29 червня / 7 липня — 9 липня 1659 року) — битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного боку і московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області.
ПОДІЇ.
Після смерті гетьмана Б.Хмельницького тиск Росії на Україну зріс. Цар дедалі брутальніше втручається у внутрішні справи України, активно підтримує опозицію на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем і кошовим Яковом Барабашем. Московські воєводи, що сиділи в Києві зі своїм гарнізоном, ігнорували волю гетьмана Івана Виговського, підбурювали опозицію, яка зрештою взялася за зброю.Коли гетьман придушив антиурядові виступи, з’явилися нові «лідери». І. Безпалий оголосив себе гетьманом, а якогось Сияку - на казним. Надана Москвою моральна підтримка антигетьманській опозиції значно примножила її сили. Навеснi 1658 р. збройні антигетьманські виступи огорнули Запорозьку Січ, Полтавський полк, більшу частину Миргородського. Заклики Виговського до царя про допомогу в заспокоєнні бунтів успіху не принесли. Він іде на переговори з поляками та укладає Гадяцьку угоду що проголосила появу на карті Європи нової федеративної держави — польсько-литовсько-української Речі Посполитої (тобто республіки). Названі політичні народи об’єднувалися як «вільні з вільними» та «рівні з рівними». Кожна з частин держави мала власну адміністрацію, фінанси, військо.
Вельми промовисто, що в тексті угоди Україна закріпила за собою право звільнення її збройних сил від участі федерації у війні з Москвою, якщо до цього дійде справа. Більше того, гетьман Виговський, не полишаючи сподівань на можливість уникнення збройного конфлікту з Москвою, пропонував російській стороні приєднатися до польсько-литовсько-української унії. Причому, зважаючи на прагнення царя Олексія Михайловича бути одночасно і царем московським, і королем польським, і великим князем литовським, чернігівським, київським, малоросійським, волинським, подільським «і прочая, і прочая», пропозиція українського гетьмана виглядала вповні реалістично. Принаймні ще з осені 1656 р. російське керівництво обговорювало з поляками можливості сходження царя на польський престол та проголошення особистої унії двох держав.
На початку літа 1658 р. гетьману під Полтавою вдається отримати рішучу перемогою над українською збройною опозицією.
Повідомляючи про результати Полтавської битви до Москви, Виговський жодним чином не натякає на прагнення розірвати відносини з царем та всіляко намагається переконати у відсутності антимосковських настроїв у щойно укладеному союзі з Кримом.Але у серпні 1658 р. на Лівобережжя вводяться царські війська на чолі з бєлгородським воєводою Г. Ромодановським. Їхні дії не викликають сумнівів- це війна: князь Пожарський, котрий, як свідчить С.Величко, «оволодівши містом Срібне, тамтешніх жителів одних вирубав, а інших забрав у полон з усіма їхніми набутками».
Далі була героїчна оборона п’ятьома тисячами українських козаків під командою ніжинського полковника Григорія Гуляницького Конотопської фортеці, яку взяло в облогу й штурмувало, стотисячне (!) царське військо.
Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дозволила Виговському зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду.
Проба сил відбулася 24 червня під селом Шаповалівка, де український гетьман розбив передовий роз’їзд супротивника. А 29 червня 1659 р., Виговський на чолі своїх підійшов до Соснівської переправи під Конотопом. Не даючи ворогу опам’ятатися, гетьман з маршу атакував 15-тисячний російський загін, що захищав переправу. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася йому навздогін. Кримсько-татарське військо було залишено в засідці.
Завдавши супротивнику чималих втрат, українські війська вступили в бій полками князя Пожарського, що прийшли на допомогу тим, хто відступав. Після цього Виговський віддав наказ про відхід своїх сил на попередні позиції, вдаючи втечу. Князь Пожарський та інші російські воєводи на чолі основних сил кинулись навздогін й потрапили в засідку. Тільки-но переважна більшість царських ратників переправилася на другий берег річки, як по них із засідки вдарили татари. Тим часом українські козаки встигли зруйнувати переправу та нижче неї загатити річку. Вода розлилася й унеможливила повернення російської кінноти на свої вихідні позиції. Важка царська кавалерія застрягла в багнистих місцях річки, «справжніх конопотах», як про неї писав один із сучасників подій. Помітивши зі стін Конотопа розвиток бою на переправі та поблизу неї, перейшли в наступ і знесилені облогою полки Гуляницького...
ПІСЛЯСЛОВО
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву...» - рядки історичного твору відомого російського вченого Сергія Соловйова - «царська Москва затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, у Ярославль...»
«Неспокійне було життя й сумна й нечесна була смерть гетьмана Івана Виговського, доброго, щирого патріота, тонкого політика, оборонця прав України, чоловіка великого розуму та європейської просвіти. Виговський щиро любив Україну, встоював за її полiтичнi й нацiональнi права, дбав про науку й просвіту на Україні, був, може, вищий за усіх своїх сучасників, окрім гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити врiвнi з найліпшими діячами тих часів, з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою. Не любив він Москви за її непросвiченiсть i постеріг, що Москва не додержить свого слова, однiме привілеї, коли почала ще за живоття Богдана ламати Переяславську умову, піддержувала Польщу на погибель Україні…»
«В тій Гадяцькій умові Виговський постановив знову прилучити Україну до Польщі і називати її Великим Княжеством Руським. Україна мала залежати тільки від одного короля і зоставатись вольним краєм. Польща, Литва й Україна повинні були оборонятися вкупі од усіх ворогів, навіть од Московського царства і завойовувати в турків береги Чорного моря.
В себе дома Україна мала бути зовсім самостійним царством. Найвища власть належала до гетьмана і народного сейма чи Великої Ради... Україна повинна була мати свій суд, де всі діла велися на українській мові, свій скарб, куди йшли всі податі, своїх воєвод, чи губернаторів, своїх міністрів і своє козацьке військо».
«Гадяцькi пункти - це найвищий акт автономії України за усю її козацьку історію…»
Іван Нечуй-Левицький
український письменник
24
Українців перетворюють на міль, вирощену на наркотиках
- 07.07.11, 19:29
Сьогодні правлячий олігархат в Україні приступив до фінальної фази побудови кланової держави поліцейсько-карального типу. З 1993 року в нашій країні було зроблено три найпотужніші системні пограбування населення. Перше трапилося в період прем'єрствування Леоніда Кучми. У той час був прийнятий курс на побудову корпоративної кланової держави з украй небезпечною і шкідливою структурою, що ділила суспільство на два полюси, - з одного боку, купка багатих, яка разом з усіма чадами, домочадцями і обслуговуючим персоналом складала 5-7% від загального населення і «всі решта». Сьогодні «Золота сотня» значно «порідшала» і складає всього 3-4%. Під «всіма решта» в даному випадку мається на увазі так званий «масив бідних», що складає на сьогоднішній день близько 70% населення, з яких 20% - люмпени, парії суспільства; люди, що не підлягають соціальній реновації. Іншими словами ті, хто вже остаточно опустився на дно. Найстрашніше, що в результаті впровадження цієї моделі, запущеної комуністичною номенклатурою, Україна йде абсолютно не по європейському шляху. Замість того, щоб будувати суспільство народного капіталізму, де середній клас, як в скандінавських країнах, складає 80%, а в Польщі 2/3, ми прийняли «на озброєння» африканську модель процвітання трайбалістського суспільства, тільки без КДБ і «злодіїв у законі» - тобто, у нас вийшов ще страшніший мутант - держава бандократії. Проте, в чому ж суть кланової держави? У тому, що влада, гроші і власність передаються по силі. Так у Кучми владу забирали «помаранчеві», які сьогодні вимушені переуступати її «донецьким», які у свою чергу хочуть влаштувати кастову державу, щоб передавати владу, гроші і власність вже не по силі, а по спадку. Тобто, одна сім'я хоче встановити своє остаточне панування і перейти до своєрідної монархії - спочатку бандитської, а потім легітимної. Але для цього необхідно, щоб усе було як в старому англійському анекдоті: «Чому в Британії такі рівні газони? Тому що їх стрижуть щодня протягом трьохсот років». Україні, у разі встановлення бандитської монархії, теж доведеться пройти через таку «стрижку», але, на відміну від англійських газонів, це буде «стрижка» людей. Так от, для того, щоб створити таку систему, за 20 років «незалежності» України було зроблено три пограбування населення. Спочатку це було знецінення внесків після розпаду Союзу. Потім штучний обвал гривні і банкрутство підприємців малого і середнього бізнесу, і концентрація капіталу в бандократії через Кучму, Ющенка і Лазаренка у 1998-99 рр. І третє пограбування було здійснено зараз, рівно через десять років - у 2008-2009 рр., новою групою кланів - сім'ями Ющенка і Тимошенко за підтримки керівництва Нацбанку. Зараз готується четверте пограбування, без якого перехід до кастової моделі неможливий. Під ним мається на увазі перетворення людей на рабів. Для цього необхідно позбавити їх малого і середнього бізнесу, дрібної власності (для цього прийнятий Податковий кодекс). Наступний крок: треба, щоб у людей «згоріли» їх накопичення. Для цього треба ще раз знецінити гривню і дестабілізувати можливість конвертації її в євро і долар. Я не здивуюся, якщо зараз візьмуть і обмежать обмін валюти. Це було б логічним кроком з погляду бандократії. Особливо зараз, коли вони готуються відкрити ринок землі для продажу. Крім того, їм необхідно більше грошей з бюджету. І тут на допомогу приходить так звана пенсійна реформа, хоча насправді це знищення населення з метою остаточно розділити людей на касти, давши таким чином «зелене світло» своїм родам. Як ви думаєте, чому у мільярдерів стільки дітей? Для чого вони сьогодні розмножуються прямо як черв'яки шляхом ділення? Для того, щоб у майбутньому за допомогою свого гадючого виродка контролювати фінансово-економічні висоти; щоб «чужий» не зміг потрапити на їхню «територію». Тому що вони хочуть свою сьогоднішню менеджерську функцію з'єднати з функцією володіння. І це якраз ознака феодалізму. Сьогоднішні олігархи ненавидять людей і з цієї причини перетворюють їх на біо-роботів. Вище я говорив про фінансово-економічне пограбування, але є ще одна деталь, якої ми не маємо права випустити з уваги, - перетворення українців на лінійно-програмованих істот, позбавлених можливості думати. Є три моменти, за допомогою яких здійснюється перетворення людини в карнавальну істоту, в гедонізм. Ті, хто сьогодні переслідує цю мету, чудово розуміють, що, насамперед, треба «вирубувати» молодь, оскільки на сьогоднішній день у нас з числа молоді 20 млн. потенційних революціонерів у віці від 15 до 45 років. Вона сьогодні пригнічена тим, що не має майбутнього, а в кастовому суспільстві ці люди взагалі стануть ізгоями. Їм би зараз активно боротися за своє майбутнє, а вони опустили руки, вважаючи за краще мати «морди здоровенні», наливаючись пінним пивом. Бісмарк стверджував, що у людини, яка постійно п'є пиво, мозок стає тупим і ледачим. Не випадково всі рейтингові телеканали України сьогодні належать «провідним» мільярдерам. Телебачення - це інструмент, за допомогою якого в підсвідомість людини вводиться так званий «розважальний геном», який вселяє, що без зусиль, тільки беручи участь в конкурсах, людина може стати «зіркою», а відкрутивши кришечку, знайти під нею заповітний мільйон. Усе це направлено на створення нації, яка займається тільки тим, що споживає, ні про що не думає, і відповідно нічого не відчуваючи. Наступний елемент - так звана «московська церква», яка переконує нас, що наша чинна влада «Від Бога» і чинити опір їй не можна. Навпаки, їй треба служити вірою і правдою, цілувати ноги і у всьому підкорятися. Загалом, і тут людині треба ставати рабом, але не Божим, а олігархата, тому що всім відомо, що московські попи - найбільші хабарники, що їздять на дорогих машинах, розважаються в ресторанах, займаються бізнесом і дружать з бандитами. Після того, як буде введений так званий Трудовий кодекс, людей остаточно закріплять як фабричних рабів. Думаю, що чинна влада із задоволенням через латифундії і пролетарську найману працю реанімує колгоспи і радгоспи, тому що їх основне завдання - знищити фермерів, земельних приватників. Саме тому в списках мільярдерів сьогодні вже є люди, що є власниками тисяч гектарів української землі, які в самому осяжному майбутньому перетворяться на земельних баронів. У всі часи людям необхідні хліб і видовища. І я не сумніваюся, що наступним кроком нинішньої влади стане легалізація легких наркотиків для того, щоб ще більше занурити народ у смог, з якого він вже ніколи не зможе вибратися. Не випадково сьогодні величезна кількість людей ходить по вулицях з «дебільниками» у вухах - їхній мозок вже не працює, він атрофований і не сприймає навколишню дійсність. Їм уже вкрай необхідний цей «там-там» у вигляді ритмічної музики, що примітивізує людину й руйнує її інтелектуальну і духовну оболонку, яка єднає її з Творцем. Коли все це буде виконано, бандократія візьметься за наступний крок: вона візьме кожну людину під контроль. Для цього і придумано нав'язати українському суспільству паспорти з біометричним чіпом. У чому сенс цих «карток»? У тому, що оцифровану особу легко фіксує, скануючи, будь-яка телекамера, де б людина не знаходилася. Сьогодні за допомогою ідентифікаційних і біологічних номерів про людину поступово накопичується інформація, а з введенням біометричних паспортів вона буде ще і у форматі відео. Будь-яку людину і її сім'ю таким чином можна буде легко контролювати, а значить, робити вплив і тиск. А вивчивши слабкості і звички, програмувати, як худобу. Усіх тих, хто, не дай Бог, виступатиме проти режиму, можна буде також легко відстежувати і знищувати. За допомогою цифрового телебачення будь-який «ящик» вмить перетворюється на телекамеру, і тоді від влади не сховається нічого - їм буде надана будь-яка картинка того, чим займається та чи інша людина - аж до приймання душу, занять сексом або поглинання їжі. По суті таким чином нам готують цифрову в'язницю, коли кожен, сам того не розуміючи, стає в'язнем камери (гра слів). Тепер поділимося за соціальною структурою на три частини і побачимо, що виходить: 1-2% - олігархи, 30% - так звані, поліцейські елементи (ті, які контролюватимуть суспільство, вважай - гестапівці) і близько 70% - раби. Я розповів сценарій, який нам готують. Але, чому я такий упевнений в цьому? Тому що, якщо взяти фінансово-економічні показники і подивитися, скільки з 1 січня 2010 року Нацбанк України надрукував грошей, ми побачимо, що готівкова і безготівкова грошова маса збільшена на 30%. Це показник девальвації, проведеної у жовтні 2008 р. Сьогодні по «готівці» ми маємо девальвацію в 17%, а щоб відбувся обвал гривні, необхідно 27% - саме до цього нас і готують. Державний борг на сьогоднішній день перевищив 120 млрд. доларів. Таким чином, сьогодні на кожного громадянина України, включаючи новонароджених, наближається до 350 доларів на рік. Виходячи з цього, вже увійшли до зони безпосередньої небезпеки банкрутства держави - дефолту. Причому Азаров ці темпи збільшив більше, ніж Тимошенко. Декларовані сьогодні реформи - це геноцид проти народу. Це треба зрозуміти. І цьому треба чинити опір. Не можна допускати узурпації. Необхідно створювати Народне віче і Комітети народного порятунку. Без цього ми не зможемо чинити опір олігархату і боротися за майбутнє якщо не себе, то хоч би своїх дітей. Адже нам не потрібно, щоб вони стали в'язнями і біомасою, яку вирощуватимуть для того, щоб потім різати на органи, а таке, повірте, офіційно робитиметься, бо це є ліквідний і прибутковий бізнес. Сьогодні кожен повинен боротися за право залишатися людиною - яка думає і єднається з Творцем. Сьогодні настав час діяти. Олег Соскін |
24
Борців за українську незалежність під суд???
- 05.07.11, 17:12
Екс-президента Віктора Ющенка залучено в якості третьої особи на стороні відповідача у справі скасування указу, яким воїнів ОУН-УПА було визнано учасниками боротьби за незалежність України.
рішення ухвалив Окружний адмінсуд Києва, повідомляє прес-служба "Нашої України" з посиланням на представника Ющенка у суді В’ячеслава Мартинюка.
"У даній справі позивач Наталія Вітренко намагається обґрунтувати нібито незаконність прийняття Ющенком указу про вшанування борців за незалежність України. Однак ми сподіваємося на законне обґрунтоване рішення і на те, що суд підтвердить абсолютну правомірність цього указу", - сказав Мартинюк.Як відомо, Ющенко видав указ про вшанування борців за незалежність України 28 січня 2010 року. Крім вояків ОУН і УПА, борцями за українську незалежність було також визнано членів формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації тощо.А Ви як вважаєте???
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
25
3 липня 964 року князь Русі Святослав Хоробрий знищив паразитичну юдейську державу Хазарський каганат. Це була велика перемога народів Русі, котримим є українці. Тож вітаю, друзі, з великою перемогою руської (української) зброї. Так буде з кожним ворогом Русі-України, в тому числі з послідовниками хазарської ідеї
28
Російські козаки влаштовують провокації в Криму
- 03.07.11, 11:45
Сутички активістів козацьких організацій і співробітників міліції відбулося у суботу в районі Феодосії - конфлікт виник при спробі козаків повторно встановити на в'їзді в місто уклінний хрест, який рано вранці 1 липня був демонтований співробітниками спецпідрозділів «Беркут» і «Тигр» на підставі рішення Господарського суду Криму.
«Було ухвалене рішення повернути хрест, демонтований владою. Козаки і православні віруючі пройшли з хрестом через всю Феодосію. Зібралося приблизно 300 осіб. Проте на місці, де раніше стояв хрест, нас зустрів спецназ української міліції у повній екіпіровці - в касках, із спецзасобами, зі щитами і собаками. При спробі пройти розпочалась бійка. З боку міліції в ній брало участь приблизно 600 правоохоронців», - повідомив агентству «Новий регіон» отаман Ради отаманів Криму Сергій ЮРЧЕНКО.
За його словами, «бійка була тривалою і кривавою». «Приблизно 15 чоловік з числа козаків одержали серйозні поранення - у людей переламані руки і ноги, розбиті голови», - підкреслив С.ЮРЧЕНКО.
«Учасники акції були жорстоко побиті - їх били палицями по обличчю, по голові, били лежачих. В цілому з важкими побоями можна бачити не менших десяти чоловік», - пише інформаційний портал «Новоросс.info».
«В ході переговорів було досягнуто домовленості про те, що православний символ буде знову демонтований правоохоронцями і переміщений на територію однієї з найближчих церков, де знаходитиметься на зберіганні. В той же час, починаючи з понеділка повинна розпочати роботу група з числа співробітників органів влади Феодосії, козацтва і православної громадськості з тим, щоб підготувати всі необхідні документи для оперативного вирішення питання зі вставлення уклінного хреста на первинному місці», - пише «Новоросс».
За інформацією порталу, мер Феодосії Олександр БАРТЕНЄВ пообіцяв, що займеться рішенням цього питання безпосередньо в Раді міністрів Криму.
«Разом з тим, за словами учасників переговорів з боку козацтва, якщо в розумні терміни не буде видно прогрес у рішенні даного питання, козаки залишають за собою право встановити хрест в односторонньому порядку», - пише «Новоросс».
Міліція підтвердила УНІАН факт сутичок, не повідомивши при цьому кількість співробітників МВС і козаків, які брали участь в них, а також число потерпілих і затриманих.
У травні представники козацьких громад встановили на в'їзді до Феодосії уклінний хрест. Проти висловилися представники кримських татар. За даними низки ЗМІ, козаки не мали дозволу і благословення на встановлення об'єкта. Кримська єпархія Української православної церкви Московського патріархату відмовилася освячувати хрест. У результаті на запрошення козаків хрест освятив священик Російської зарубіжної православної церкви.
Уряд Криму направив позов до суду з вимогою демонтувати хрест. Госпсуд Криму в другій половині травня задовольнив позов.
І от здавалось би, ТАКОЄ БЛАГОЄ ДЄЛО! Але до чого "РОСІЙСЬКЕ КАЗАЦТВО" ЗІ СВОЇМИ УСТАВАМИ В КРИМУ, порушення рішення судів, законодавства України і освячення ХРЕСТА священиком Російської зарубіжної православної церкви ( пряме втручання іноземної держави в релігійне життя регіону, що провокує нестабільність, ворожнечу, громадське протистояння ).
Ви ж бачите, у які місця вони б"ють? У слабкі місця наші! Бо Україна, українці.....у більшості своїй, люди віруючі! І беззаконня, яке вчиняє "РОСІЙСЬКЕ КОЗАЦТВО", прикриваючись уклінним хрестом..., це не вчинок віруючих людей, а швидше навпаки, лжевіруючих! Це "козацтво", насправді, кремлядські найманці, які апелюють до віруючого люду....
Хрест, влада, становити не дозволила, бо є громада, частина суспільства ( представники кримських татар) що висловилися проти. Ці кремлядські провокатори підбурюють людей і силоміць, порушуючи рішення суду, таки ставлять хреста. А тепер запитання. ПРИПУСТИМО, що влада Криму закриває на це ОЧІ, бо то є ХРЕСТ. Які подальші дії КРЕМЛЯ??? Це перевірка нас, а чи можна піти таким шляхом??? А чи можна кремлядям в Україні порушити ЗАКОН, піти проти громади, але зробити все це під надійним прикриттям ВІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ.
Бачите, шановні друзі, таки МОЖНА.... бо частина ВАС уже стала на захист незаконно встановленого чужою державою , але Ж ХРЕСТА!?????????? А завтра, вони в нас нічого не питатимуть...
Прийдуть і зроблять все, що вважають за потрібне, але з ІКОНАМИ, ХРЕСТАМИ І БАТЮШКАМИ!!!
І як, ДРУЗІ, нам це сприймати???
«Було ухвалене рішення повернути хрест, демонтований владою. Козаки і православні віруючі пройшли з хрестом через всю Феодосію. Зібралося приблизно 300 осіб. Проте на місці, де раніше стояв хрест, нас зустрів спецназ української міліції у повній екіпіровці - в касках, із спецзасобами, зі щитами і собаками. При спробі пройти розпочалась бійка. З боку міліції в ній брало участь приблизно 600 правоохоронців», - повідомив агентству «Новий регіон» отаман Ради отаманів Криму Сергій ЮРЧЕНКО.
За його словами, «бійка була тривалою і кривавою». «Приблизно 15 чоловік з числа козаків одержали серйозні поранення - у людей переламані руки і ноги, розбиті голови», - підкреслив С.ЮРЧЕНКО.
«Учасники акції були жорстоко побиті - їх били палицями по обличчю, по голові, били лежачих. В цілому з важкими побоями можна бачити не менших десяти чоловік», - пише інформаційний портал «Новоросс.info».
«В ході переговорів було досягнуто домовленості про те, що православний символ буде знову демонтований правоохоронцями і переміщений на територію однієї з найближчих церков, де знаходитиметься на зберіганні. В той же час, починаючи з понеділка повинна розпочати роботу група з числа співробітників органів влади Феодосії, козацтва і православної громадськості з тим, щоб підготувати всі необхідні документи для оперативного вирішення питання зі вставлення уклінного хреста на первинному місці», - пише «Новоросс».
За інформацією порталу, мер Феодосії Олександр БАРТЕНЄВ пообіцяв, що займеться рішенням цього питання безпосередньо в Раді міністрів Криму.
«Разом з тим, за словами учасників переговорів з боку козацтва, якщо в розумні терміни не буде видно прогрес у рішенні даного питання, козаки залишають за собою право встановити хрест в односторонньому порядку», - пише «Новоросс».
Міліція підтвердила УНІАН факт сутичок, не повідомивши при цьому кількість співробітників МВС і козаків, які брали участь в них, а також число потерпілих і затриманих.
У травні представники козацьких громад встановили на в'їзді до Феодосії уклінний хрест. Проти висловилися представники кримських татар. За даними низки ЗМІ, козаки не мали дозволу і благословення на встановлення об'єкта. Кримська єпархія Української православної церкви Московського патріархату відмовилася освячувати хрест. У результаті на запрошення козаків хрест освятив священик Російської зарубіжної православної церкви.
Уряд Криму направив позов до суду з вимогою демонтувати хрест. Госпсуд Криму в другій половині травня задовольнив позов.
І от здавалось би, ТАКОЄ БЛАГОЄ ДЄЛО! Але до чого "РОСІЙСЬКЕ КАЗАЦТВО" ЗІ СВОЇМИ УСТАВАМИ В КРИМУ, порушення рішення судів, законодавства України і освячення ХРЕСТА священиком Російської зарубіжної православної церкви ( пряме втручання іноземної держави в релігійне життя регіону, що провокує нестабільність, ворожнечу, громадське протистояння ).
Ви ж бачите, у які місця вони б"ють? У слабкі місця наші! Бо Україна, українці.....у більшості своїй, люди віруючі! І беззаконня, яке вчиняє "РОСІЙСЬКЕ КОЗАЦТВО", прикриваючись уклінним хрестом..., це не вчинок віруючих людей, а швидше навпаки, лжевіруючих! Це "козацтво", насправді, кремлядські найманці, які апелюють до віруючого люду....
Хрест, влада, становити не дозволила, бо є громада, частина суспільства ( представники кримських татар) що висловилися проти. Ці кремлядські провокатори підбурюють людей і силоміць, порушуючи рішення суду, таки ставлять хреста. А тепер запитання. ПРИПУСТИМО, що влада Криму закриває на це ОЧІ, бо то є ХРЕСТ. Які подальші дії КРЕМЛЯ??? Це перевірка нас, а чи можна піти таким шляхом??? А чи можна кремлядям в Україні порушити ЗАКОН, піти проти громади, але зробити все це під надійним прикриттям ВІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ.
Бачите, шановні друзі, таки МОЖНА.... бо частина ВАС уже стала на захист незаконно встановленого чужою державою , але Ж ХРЕСТА!?????????? А завтра, вони в нас нічого не питатимуть...
Прийдуть і зроблять все, що вважають за потрібне, але з ІКОНАМИ, ХРЕСТАМИ І БАТЮШКАМИ!!!
І як, ДРУЗІ, нам це сприймати???
-
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
28
Российскими оккупантами в Грузии занялся режиссёр "Кошмаров..."
- 01.07.11, 20:02
Российскими оккупантами в Грузии занялся режиссёр «Кошмаров на улице Вязов».
Не часто бывает такое, чтоб режиссёр «Крепкого орешка» и «Кошмаров на улице Вязов» взялся за съёмки фильма, сюжет которого посвящён реальным событиям, причём произошедшим совсем недавно. Ещё более необычной ситуацию делает то обстоятельство, что спор и конфликты вокруг освещаемой темы до сих пор не утихли и в действительности до конца не понятно, что будет дальше.
Именно таким примером, является вышедший недавно в «не широкий» прокат фильм американского режиссёра финского происхождения Ренни Харлина «5 дней в августе» о вооружённом нападении России на Грузию в августе 2008 года.
Андрес и Ганц против Медведева с Путиным
Сюжетная линия фильма начинается в Ираке, где главного героя — американского репортёра Томаса Андерса спасают от нападения боевиков грузинские военные.
Через несколько лет Андерс со своим оператором Себастьяном Ганцом попадает в Тбилиси, услышав о готовящейся военной операций против Грузии.
В Южной Осетии Андерс и Ганц становятся свидетелями того, как российские военные самолёты разбомбили проходящую в посёлке свадьбу.
Там они знакомятся с местной девушкой Татией, они пытаются помочь ей найти своих родных.
В следующем эпизоде главные герои становятся свидетелями расправы оккупационных российских войск над местными жителями.
Одного из своих солдат, который пытается помочь местным оккупанты избивают до полусмерти.
Американцев захватывают и привозят в штаб российских войск. Там выясняется, что большинство воюющих в Грузии россиян на само деле наёмники из числа казаков и кавказцев.
Однако благодаря захвату штаба грузинскими военными репортёру и оператору удаётся бежать.
Параллельно показана политическая ситуация, в которой очутилось руководство Грузии и освещение ситуации в стране в международных СМИ.
Журналисты остаются с отрядом грузинских военных, которые решили остаться в Гори и не отступать. Им удаётся передать записи с преступлениями российской армии в информагенство Андерса. Но при этом Ганц ранение получает.
На город наступает волна российских танков. Танкисты окружают выживших грузинских солдат, однако полковник Демидов со словами «довольно убийств» позволяет им уйти.
В грузинской столице Тбилиси собираются президенты Украины, Латвии, Литвы и Эстонии.
Президент Саакашвили читает речь, в которой говорит о том, что «оккупационные войска стоят у наших ворот». «Эта империя очень сильна, но у нас есть более ценная вещь — любовь к свободе», - отмечает он.
Репортаж Андерса стал одним из немногих свидетельств военных преступлений российских войск в Грузии.
Фильм завершается показом нескольких жителей Грузии, рассказывающих о своих погибших или пропавших родственниках.
Відео ПЕРЕГЛЯНУТИ>>>>
Не часто бывает такое, чтоб режиссёр «Крепкого орешка» и «Кошмаров на улице Вязов» взялся за съёмки фильма, сюжет которого посвящён реальным событиям, причём произошедшим совсем недавно. Ещё более необычной ситуацию делает то обстоятельство, что спор и конфликты вокруг освещаемой темы до сих пор не утихли и в действительности до конца не понятно, что будет дальше.
Именно таким примером, является вышедший недавно в «не широкий» прокат фильм американского режиссёра финского происхождения Ренни Харлина «5 дней в августе» о вооружённом нападении России на Грузию в августе 2008 года.
Андрес и Ганц против Медведева с Путиным
Сюжетная линия фильма начинается в Ираке, где главного героя — американского репортёра Томаса Андерса спасают от нападения боевиков грузинские военные.
Через несколько лет Андерс со своим оператором Себастьяном Ганцом попадает в Тбилиси, услышав о готовящейся военной операций против Грузии.
В Южной Осетии Андерс и Ганц становятся свидетелями того, как российские военные самолёты разбомбили проходящую в посёлке свадьбу.
Там они знакомятся с местной девушкой Татией, они пытаются помочь ей найти своих родных.
В следующем эпизоде главные герои становятся свидетелями расправы оккупационных российских войск над местными жителями.
Одного из своих солдат, который пытается помочь местным оккупанты избивают до полусмерти.
Американцев захватывают и привозят в штаб российских войск. Там выясняется, что большинство воюющих в Грузии россиян на само деле наёмники из числа казаков и кавказцев.
Однако благодаря захвату штаба грузинскими военными репортёру и оператору удаётся бежать.
Параллельно показана политическая ситуация, в которой очутилось руководство Грузии и освещение ситуации в стране в международных СМИ.
Журналисты остаются с отрядом грузинских военных, которые решили остаться в Гори и не отступать. Им удаётся передать записи с преступлениями российской армии в информагенство Андерса. Но при этом Ганц ранение получает.
На город наступает волна российских танков. Танкисты окружают выживших грузинских солдат, однако полковник Демидов со словами «довольно убийств» позволяет им уйти.
В грузинской столице Тбилиси собираются президенты Украины, Латвии, Литвы и Эстонии.
Президент Саакашвили читает речь, в которой говорит о том, что «оккупационные войска стоят у наших ворот». «Эта империя очень сильна, но у нас есть более ценная вещь — любовь к свободе», - отмечает он.
Репортаж Андерса стал одним из немногих свидетельств военных преступлений российских войск в Грузии.
Фильм завершается показом нескольких жителей Грузии, рассказывающих о своих погибших или пропавших родственниках.
Відео ПЕРЕГЛЯНУТИ>>>>
29
