Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

ВАРТА

Руки геть від Севастополя!?

Українські військово-морські сили можуть виселити з Севастополя.


За інформацією з компетентних джерел, «у владних кабінетах обговорюється можливість переведення кораблів ВМСУ із їхньої головної бази – Севастополя – до Донузлаву, розташованого на північному заході Кримського півострова».
Такий сценарій можуть реалізувати, щоб «не заважати Чорноморському флоту Росії розвиватися і модернізуватися, а також задля уникнення політичних ексцесів у місті-герої».
«Тим більше, що за такий жест можна спробувати виторгувати у Москви якісь преференції, скажімо, для труб українського виробництва на російському ринку. Якщо цей сценарій здійсниться, то після нього на порядок денний стане інше, те, що проговорювалося ще деякими "прагматиками" доби раннього Кучми: передача всього Севастополя в оренду Росії. Скажімо, в обмін на дешевший, ніж сьогодні, газ», - поясняють джерела.
Не виключено, що розвиток подій за таким сценарієм означатиме де-факто втрату Українською державою суверенітету над містом і значне посилення політичної напруженості на всьому Кримському півострові
Міська державна адміністрація Севастополя 25 березня направила лист командуванню Чорноморського флоту Росії, в якому просить погасити заборгованість підприємств флоту перед містом у розмірі понад 20 млн гривень. Мер Севастополя критикував Росію за несвоєчасну виплату місту компенсаційних коштів за перебування Чорноморського флоту Росії на території України.
Партія регіонів стала основним розпорядником коштів із Росії та місцевих бюджетів України, які спрямовуються на проросійську діяльність.

Джерело: Тиждень http://www.ut.net.ua/News/20417

0%, 0 голосів

83%, 33 голоси

8%, 3 голоси

5%, 2 голоси

5%, 2 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Приказ 0078/42: фальшивка или доказательство преступления?

  • 09.04.11, 12:33

В канун полного поражения гитлеровской армии, в 1944 г., немецкая авиация сбрасывала над Украиной открытку такого содержания (в тексте подчеркнуты места, которые будут предметом дискуссии дальше. — Л.Ш.).

“Совершенно секретно

Приказ 0078/42

22 июня 1944 года

г. Москва

По Народному Комиссариату Внутренних Дел Союза ССР и На­родному Комиссариату Обороны Союза ССР.

Содержание: О ликвидации саботажа на Украине и о контроле над командирами и красноармейцами, мобилизованными из освобожденных областей Украины.

§ 1

Агентурной разведкой установ­лено:

За последнее время на Украи­не, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского  населення  против Красной Армии и местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии. Оно, для того чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивает скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывает в ямы. Во многих районах враждебные украинские злементы, преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах “зеленые” банды, которые не только взрывают воинские зшелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а также убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейцы и командиры, попав над влияние полуфашистского украинского населення и мобилизованных красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов.

Позтому в целях ликвидации и контроля над мобилизованными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украи­ны

Приказываю:

1. Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, про­живавших под властью оккупантов.

Выселение производить:

а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;

б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации;

в) выселение начать после то­го, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;

г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться другим и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии.

2. [...]

3. Над красноармейцами и ко­мандирами из оккупированных об­ластей установить следующий контроль:

а) завести в особых отделах специальные дела на каждого;

б) все письма проверять не че­рез цензуру, а через, особ[ый] отд[ел];

в) прикрепить одного секретно­го сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.

4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12-ю и 25-ю карательные дивизии НКВД. Приказ обьявить до командира полка включительно.

Народный комиссар внутренних дел Союза ССР (Берия)

Зам. народного комиссара обо­роны Союза ССР, маршал Советскогр Союза (Жуков)

Верно: начальник 4-го отделения полковник (Федоров)

Украинцы!

Этот приказ находится в ру­ках Германского Верховного Командования.

Уже после распада СССР эту листовку нашел в архиве ЦК КПУ историк В.Марочкин, который рассказал о своей находке в газете “Литературная Украина” 27 февраля 1992 г. Дальше 4 октября в коммунистической “Правде Украины”  появляется  статья В.Сергиенко “Злосчастные фальшивки”, автор которой доказывает, что немецкая открытка — фальшивка, а никакого плана выселения всех украинцев в Сибирь не было.Стоит остановиться на аргументации Сергиенко.

Аргумент первый: “Берия и Жуков не могли подписать такого документа, ибо решение о депортации должно обязательно приниматься на уровне Государственного комитета обороны СССР (ГКО), и в этом случае “приказ” обязательно содержал бы ссылку на постановление ГКО”. Мое возражение. Сергиенко ошибочно считает СССР правовыгосударством. Немало важных решений принимал единолично Сталин, Устные указаниявождя срабатывали лучше всех постановлений. Можно вполне понять желаниесталинской диктатуры не оставлять после себя документальных свидетельствпреступности режима. Так что в ссылке на решение ГКО да и в самом этом решениипотребности не было. Аргумент второй. “О фальшивом происхождении документа, — пишетВ.Сергиенко, — свидетельствует еще и то, что его оформление не отвечаеттребованиям к документам подобного рода. Приказ подписывают два наркома, а втексте стоит —“приказываю”. Если копию подтверждает полковник Федоров, топочему не указано, в каком именно наркомате он руководит 4-м отделением?” Мое возражение. Приказ мог готовиться путем заполнения стандартногобланка. Отсюда единственное число: “ПРИКАЗЫВАЮ”. В пользу предположения остандартном бланке также свидетельствует то, что перед констатирующей частьюстоит знак §1, но второго и других параграфов там нет. Вероятно, что в немецкиеруки попала копия приказа, которая секретно рассылалась в армии, то есть всамом наркомате обороны, поэтому указание, что имеется в виду 4-е отделение именнов собственном, а не каком-то чужом наркомате, излишне и на внутреннихдокументах не делается.
Все эти рассуждения Сергиенко вспомнил в большой статье В.Козлов (Обманутая,но торжествую­щая Клио. Подлоги письменных источников по российской истории в XX веке. //Российская политическая знциклопедия (РОССПЭН), — М., 2001. 224 с.). Читатель может найти в ней немало обоснованной критики многих исторических фальшивок, но вряд ли можно согласиться с отнесением к таковым обсуждаемого документа.

Вот замечание Козлова. В таком документе не могло быть безграмотного словосочетания “враждебно сопротивляется выполнять”. Мое возражение. Немцы сбрасывали из самолетов не факсимильную копию приказа, а напечатанную в немецкой типографии листовку. Вполне возможно, что в настоящем приказе было написано “враждебно относится к советской власти, сопротивляется и не желает выполнять”, а затем произошла ошибка при печати — несколько слов из текста исчезло.

Второе замечание Козлова. В листовке “содержится малопонятное распоряжение выселять украинцев только ночью, чтобы обеспечить тайну операции, хотя тайна могла быть обеспечена только единовремен­ным и быстрым действием”. Мое возражение. Не вижу ничего непонятного в желании депортировать всех украинцев в течение одной ночи. Напротив, видно, что советский фюрер понимал, что произойдет, когда украинцы-военнослужащие, которых было значительно больше, чем крымских татар или чеченцев, узнают, что их семьи выселяют в Сибирь. Именно поэтому в приказе стоит “ночью и внезапно”.

Третье замечание Козлова: “12-я и 25-я дивизии НКВД охарактеризованы нетипичным для советского официального языка словом “карательные”. Мое возражение. Специальные части НКВД, которые были сформированы для борьбы с Украинской повстанческой армией, официально назывались “истребитель­ные”. Вполне вероятно, что искажение термина произошло в процессе переписывания из оригинала.

В конечном итоге, утверждение, будто “в подписи Берии отсутствует его должность, тогда как должность Жукова названа”, свидетельствует о том, что Козлов эту должность просто недосмотрел.

Так вот, доказательства в пользу фальшивости приказа достаточно шатки. К тому же всем известно, что о плане выселения всех украинцев в Сибирь вспоминал в своем докладе “О культе личности и его последствиях” на тайном заседании XX съезда КПСС первый секретарь ЦК КПСС Н.С.Хрущев. В частности, об этом вспомнила “Литературная Украина” в редакционном комментарии к вышеупомянутой публикации В.Марочкина.

И вот Козлов прибегает к примитивному способу: попытке превратить заявление первого секретаря ЦК в шутку. Он пишет: “...читателям напоминалась фраза из доклада Н.С.Хрущева на XX сьезде, воспринятая делегатами смехом. Суть ее сводилась к тому, что украинцев Сталин не стал выселять только потому, что из-за многочисленности выселять их было некуда”. Упомянутая фраза у Хрущева звучит так: “Украинцы избежали зтой участи потому, что их слишком много и некуда было выслать. А то он бы и их выселил. (Смех, оживление в зале.)”

Н.С.Хрущев понимал, что в Сибири хватило бы места для всей Западной Европы. В действительности план депортации украинцев не был выполнен из-за недостатка железнодорожных вагонов для их быстрой депортации. Последствий медленной, постепенной депортации сталинский режим, как видно из “приказа”, боялся.

В конечном итоге, имею еще одно доказательство подлинности приказа №0078/42. Допустим, что он фальшивка, изготовленная в министерстве пропаганды Геббельса. Ее написание, печать и распространение не могли осуществиться без огромной кучи бюрократических бумаг: приказов, переписки, рапортов о выполнении приказов и тому подобное. После войны архивы министерства пропаганды попали к победителям и стали доступными. Представьте себе, что было бы, если бы современные исследователи выявили кухню создания фальшивого приказа. Наверное, нашлись бы журналисты и писатели, которые не прозевали бы такой лакомый кусок. Отсутствие любой немецкой информации о подделке приказа людьми Геббельса — важная информация. Она говорит нам, что в архивах Третьего рейха можно найти лишь документы об обстоятельствах, при которых тайный приказ попал к немцам, и приказ министерства пропаганды о распространении вышеупомянутой листовки, а также рапорты о выполнении. Неинтересно, сенсации нет.

Современные коммунисты с пеной у рта отрицают приказ и твердят, что он — геббельсовская фальшивка. Подобная ложь типична в российской пропаганде. Мы слышали о том, что не было секретных протоколов к пакту Молотова-Риббентропа, а напечатанный на Западе текст — фальшивка. Нашлись в секретном архиве ЦК КПСС. И катынский расстрел польских воинов -— “немецкая клевета”. Пришлось впоследствии признать, что поляков расстреляли чекисты. Даже договор 1654 г. о союзе Украины с Россией официально считался потерянным, пока Ельцин не привез его копию Кравчуку. В прошлом году народный депутат Украины от КПУ Ю.Соломатин обнародовал в российском интернет-альманахе “Восток” огромную статью, содержащую детальный перечень всех “негодяев”, которые печатали текст приказа, а также перечень авторов и организаций, которые его отрицали и присоединялись к тезису о геббельсовской фальшивке. Однако ни одного аргумента в доказательство фальшивости текста Соломатин не привел.

Как и в упомянутых здесь примерах, этот мыльный пузырь громко лопнул. Нашелся настоящий экземпляр приказа. Уже не немецкая листовка. И именно там, где ему и надлежало быть — в личном архиве исполнителя этого приказа. Нашел его московский писатель Феликс Чуев в архиве В.С.Рясного, который с 1943 г. был наркомом внутренних дел Украины. Рясной рассказал Чуеву: “Я наметил активнейших врагов русского народа и советской власти — матерых волков. Несколько зшелонов мои молодцы заполнили и отправили. Но потом вдругостановка. В чем дело, сперва не знал ни я, нарком, ни кто другой. Что-то произошло между украинскими начальниками и центральными руководителями, возникли разногласиястоит ли зтим делом заниматься?”. В дальнейшем Василий Степанович узнал по газетам, что его, Рясного, Президиум наградил орденом Боевого Красного Знамени за успешную борьбу с ОУНовцами и депортацию внутренних антисоветчиков.

Интересный штрих. Оригинальный текст приказа несколько отличается от текста немецкой листовки. Нет подписи полковника Федорова, нет стилистической неуместности, на которую обратили внимание вышеупомянутые критики.

Следовательно, приказ №0078/42— документальное свидетельство о преступлении относительно украинской нации,которое готовилось, но не было осуществлено из-за многочисленности украинцев. Вотличие от крымских татар идругого нероссийского населения Крыма, балкарцев, чеченцев, ингушей, турков-месхетинцев, карачаевцев, немцев Немецкой АССР на Волге— украинцам повезло. Леонид ШУЛЬМАН

Свобода” № 17 (242), 17-23.05.2005 г. http://poshuk.lviv.ua/ukr_docs.html

Масові розстріли в Україні навесні 1940 р.

  • 09.04.11, 12:19

У вересні 1939 року, після підписання угоди Молотова-Ріббентропа між СРСР і Німеччиною, німецькі війська, перемігши й окупувавши Польщу, відступили з частини захопленої території за ріки Буг і Сян і встановили нові кордони між країнами. При цьому значну частину польських військовополонених німецьке командування передало до СРСР. Серед них були люди різних національностей, які населяли територію Польщі й виконували військовий обов'язок. Одразу були відокремлені і скеровані як інтерновані до таборів Осташкова, Козельська (Росія) і Старобєльська (Україна) біля 15 тисяч польських офіцерів. Частину рядових польських солдат з пропагандистською метою було обеззброєно і відпущено по домівках. Решту - солдатів, підофіцерів, курсантів, - було розподілено у кілька новостворених таборів НКВС. Їх використовували для будівництва й ремонту доріг у прикордонних областях, а після виконання запланованої ділянки робіт бранців знищували на місцях.

З перших днів урядування більшовики розпочали арешти цивільних громадян - "воргів радянської влади". Сюди належали різні чиновники - працівники державних та фінансових установ, владних структур (судочинства, поліції), залізниці, власники виробничих, торгових та інших закладів, великі власники нерухомості (будинків, родовищ, земель і маєтків), керівники дорадянських партій та громадських організацій, котрі усі без винятку були зачислені до контрреволюційних, а також пенсіонери - колишні офіцери усіх армій, крім Червоної. Безумовно, що у цій першій хвилі репресій переважали поляки, які займали більшість високих постів і володінь. Але у багатонаціональній Галичині та Волині було у цій категорії "ворогів" багато українців, а також чимало євреїв, росіян та осіб інших національностей.

Усі обласні в'язниці були переповнені. Йшли інтенсивні арешти польських військових, яким удалося уникнути полону і перейти на нелегальне становище. Частина з них почали підпільну діяльність, спрямовану на збереження військових формацій для майбутньої боротьби за відновлення Польської держави, інші просто переховувалися.

5 березня 1940 р. на засіданні Політбюро була прийнята "суворо таємна" постанова ЦК ВКП(б). У ній було два пункти. Першим пунктом пропонувалося НКВС розглянути "в особливому порядку, із застосуванням ВМ - розстрілу", справи 14700 військовополонених польських офіцерів, чиновників, поліцаїв, поміщиків, осадників, тюремщиків, які перебувають у таборах Козельська, Осташкова, Старобєльська. Другим пунктом - те саме щодо 11000 арештованих у в'язницях Західної України й Білорусі. Перелічено і тут їх категорії: це члени різних контрреволюційних організацій, поміщики, фабриканти, чиновники, перебіжчики, колишні польські офіцери. Розгляд проводити без виклику арештованих і без пред'явлення їм звинувачення, по довідках із справ, представлених по 1 пункту - Управлінням у справах військовополонених НКВС СРСР, по другому - НКВС УРСР та БРСР. Розгляд і винесення рішення покласти на "трійку" в складі Меркулова, Кабулова, Баштакова.

Списки - "довідки" на розстріли, як це було усталено в СРСР ще з 30-х років, надсилалися місцевими НКВС до Москви, де урядова "трійка" їх "розглядала" - проставляла проти прізвищ червоним олівцем "Р" - розстріляти. Тоді завізовані у такий спосіб списки, приблизно по 100 осіб, видруковували і надсилали для виконання вироків до місць утримання приречених.

Віднайдена в російських архівах таблиця засвідчує нумерацію і дати підписання таких "вироків". Вони почалися з 1.04.40 і до 20.04 стосувалися лише трьох таборів, зазначених у 1 пункті постанови.

13 квітня, так само таємним розпорядженням, по всій Західній Україні в один день були вивезені до Казахстану родини усіх ув'язнених. До того часу вони могли носити до тюрем передачі своїм близьким, а подекуди обмінювалися й записками, які таємно передавала обслуга. Таким чином, родини більшості в'язнів знали і дату арешту, і місце їх перебування. Після 13 квітня контакти з більшістю родин припинилися.

21.04 у згаданій вище таблиці зустрічаємо списки з номерами 041/1,2,3 - 80+72+262, 042 - загальний на 418 осіб, 043/1,2,3 - 100+100+48. Проти них запис "Україна", який напевно означає обласні в'язниці Західної України. Далі списки 3 таборів з 1 пункту постанови чергуються зі списками "Україна" чи "Білорусія".

Цей жахливий злочин масового знищення громадян без суду і слідства частково був оприлюднений у час німецької окупації. Тоді у ряді міст з агітаційними цілями німецька адміністрація проводила ексгумації жертв злочинів НКВС. У Росії, в Катиньському лісі, були відкриті останки полонених з Козельського табору. Міжнародні організації проводили обстеження, були відповідні публікації. Про інші місця розстрілів 40 року тоді не дізналися. Після війни, як звично, комуністична влада заявила, що це були жертви нацизму.

Лише в кінці 80-х років перебудови й демократизації російські архіви почали оприлюднювати документи й списки цієї акції, але тільки по першому пункту постанови. Польські державні інституції та громадськість взялися інтенсивно досліджувати виявлені документи й імена, ексгумувати і впорядковувати місця поховань полонених, віддалені на кілька десятків кілометрів від кожного з трьох таборів.

Нарешті у 1994 р. був віднайдений документ, який стосувався другого пункту постанови 40 року. Це була копія списку на 3435 осіб в алфавітному порядку, де проти прізвищ з іменами, по батькові і роками народження проставлені номери зазначених вище списків-вироків по Україні. До цього списку є супровідний лист начальника 1 спецвідділу НКВС УРСР Цвєтухіна до відповідного відділу НКВС СРСР Баштакова, датований 25.11.40. У ньому лише два речення:

"Направляю личные тюремные дела, согласно списка арестованных проходящих по Вашим предписаниям 041, 042, 043 и другим. Приложение: 3435 дел в 5 мешках".

Пошук цих висланих з України до Москви справ триває й донині. Усім родинам, які розшукують відомості про безслідно зниклих тоді арештованих, уряд України і Росії незмінно відповідає, що жодних відомостей про них немає. Але ж у березні 1959 року начальник КДБ СРСР А. Шелєпін доповідав 1 секретарю ЦК Микиті Хрущову про те, що на виконання постанови 5.03.40 р. НКВС розстріляло 14552 чол. з таборів Козельська, Осташкова, Старобєльська і 7305 чол. із в'язниць Західної України та Білорусі.

Співставлення усіх цих документів допомогло зрозуміти, що для приховання злочину особові справи розстріляних були відправлені до Москви, і в Україні залишився про них єдиний слід - копія цього списку, до речі, оприлюднена лише у Польщі. Державний Прокурор Польщі передав копію списку Львівському "Пошуку". На той час тут зібралося понад 200 запитів від родин на встановлення безвісної долі близьких, які "Пошук" не міг задовольнити, отримуючи від усіх посткомуністних архівів незмінну відповідь: "Немає даних". З отриманням цього списку одразу 96 родинам було вислано повідомлення, що імена розшукуваних у ньому знайдено. Почалися пошуки місць розстрілів, які досі залишаються безрезультатними. Проте, зібрано чимало свідчень очевидців і родичів загиблих, які дають можливість зробити певні висновки та висунути ряд гіпотез, що потребують документального підтвердження.

1. Оскільки контакти між в'язнями та рідними тривали до 13 квітня, в окремих випадках - довше, то за свідченнями родин можна стверджувати, що списки з номерами 41 і 42 - з Тернопільської та Чортківської тюрем.

2. Як завжди до і після того, розстріляних або ще живих виконавці з НКВС транспортували до таємного місця поховання - найближчої зручної безлюдної або лісистої місцевості.

    Ці дослідження спонукають пошуківців до продовження пошуків відомостей про обставини і місця страшного більшовицького злочину, скоєного навесні 1940 року. Документи щодо виконання смертних вироків та місць поховання (розпорядження виконавцям, їх звіти про виконання та захоронення) досі залишаються у цілковитій таємності, незалежно від реабілітації та демократизації, у багатьох країнах. Удалося знайти й оприлюднити маленьку частку таких документів у Москві, Харкові, Одесі, але стосовно 20-30 років. Невідомо, чи залишені такі документи щодо акції 40 року в Україні, чи заради таємності відправлені, як і особові справи розстріляних, до Москви. Але напевно відомо, що такі документи зберігаються без строку давності і з особливою таємністю. Крім того, відомо, що після кожного масового знищення політв'язнів більшовики розстрілювали й виконавців акції. Усе це утруднює пошук істини.

     

    Більше цікавих статттей на тематику тут

    Путін приїде до Києва «впарювати» нам русскій митний мір?

    До України 12 квітня з робочим візитом приїжджає прем`єр-міністр Російської Федерації Володимир Путін.

    Свої думки з цього приводу на УНІАН вже висловили:

    Віктор Небоженко, політолог: ПУТІН ТЯГНУТИМЕ В МС, АЛЕ НЕ ДОПУСТИТЬ РОЗМОВ ПРО СПРАВЕДЛИВІ ГАЗОВІ ВІДНОСИНИ Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна: МИТНИЙ СОЮЗ ДЛЯ УКРАЇНИ – ЦЕ КАМ`ЯНА ДОБА Олександр Палій, політолог, історик: УКРАЇНСЬКА ВЛАДА ДО ВІЗИТУ ПУТІНА ГОТУЄ ЗДАЧУ ЧОГО-НЕБУДЬ СТРАТЕГІЧНОГО Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»: МИТНИЙ СОЮЗ – ЛИШЕ ЕТАП ДЛЯ ПОГЛИНАННЯ НАФТОГАЗУ Ігор Бураковський, директор інституту економічних досліджень і політичних консультацій: МИТНИЙ СОЮЗ – ДУЖЕ СЛАБКИЙ ІНСТРУМЕНТ МОДЕРНІЗАЦІЇ НАВІТЬ ДЛЯ РОСІЇ Що є митний союз для України? Просте питання не з легких, бо вони ставлять це питання руба.

    Митний союз для України це:


    88%, 37 голосів

    5%, 2 голоси

    0%, 0 голосів

    7%, 3 голоси
    Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

    Націоналісти РУЛЯТЬ!

    • 08.04.11, 11:31

    В Івано-Франківській області націоналістичні та громадські організації створили Координаційний центр українських націоналістів.

    За наданою інформацією, основним завданням об’єднання українських націоналістів є формування громадської думки, постійне привернення уваги суспільства до проблем України, організація публічних акцій тощо.

    На думку місцевих націоналістів, створення координаційного центру - «це реальне започаткування об’єднавчого процесу націоналістів України, чого не спостерігалося ще від горезвісного розколу 1940 року». Водночас, вони стверджують, що цей центр «не буде оформлятись в якусь єдину партію», а стане «організованим націоналістичним рухом», який захищатиме українські питання, інформаційний простір, політичну та економічну незалежність України.

    Координаційний центр українських націоналістів планує наприкінці травня провести свою конференцію у Києві.


    19%, 5 голосів

    22%, 6 голосів

    0%, 0 голосів

    59%, 16 голосів

    0%, 0 голосів
    Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

    Краще робити краще!!!

              Я б не хотіла, щоб будь-хто відчував себе ображеним. Тому вважаю за необхідність висловити власну думку щодо співтовариства!

    Питання перше. Чому люди заходять у співтовариства? Матеріалу в Інтернеті цікавого дуже багато. Але не все встигаєш передивитися і не все встигаєш  прочитати! Внаслідок чого, виникає бажання, щоб хтось за тебе знайшов цей матеріал, проаналізував, відкоригував і лаконічно, стисло і цікаво виклав таку інформацію.

    Питання друге. За яким принципом люди обирають і зупиняються на тому чи іншому Співтоваристві? Звичайно, кожен обирає за цікавою йому тематикою, за близькими до його поглядами, за напрямком, що об’єднує однодумців.

    Ти обираєш тих, які можуть підтримати тебе, утвердити твої переконання, допомогти  відчути, що ти не «біла ворона», що таких як ти багато, а разом Ви сила!!!

    Питання третє.  Хто має більше читачів, той хто пише більше, чи той хто пише краще? Питання, звісно, риторичне.  

    Отже вибір за нами! Опитування для читачів і учасників співтовариства. Ваш основний критерій вибору читаємих публікацій:


    13%, 6 голосів

    79%, 38 голосів

    6%, 3 голоси

    0%, 0 голосів

    2%, 1 голос
    Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

    «Україна: найбільша проблема Європи…»

    Сьогодні, як і раніше, з неукраїнських джерел  навколоукраїнських медіа чуємо галасливі заперечення основних тез української історії. Історії яка була укладена саме українськими фахівцями і яка, як проілюструю нижче, збігається з загальноєвропейськими уявленнями про історичні процеси в Європі, в тому числі в Україні, протягом останніх 2000 років.

    Україна: найбільша проблема Європи. Виступ у Лондоні 1939 року

    Однiєю з ключових фiгур, яка мала значний вплив на формування проукраїнської громадської думки в британському суспiльствi першої половини ХХ-го сторіччя, був вiдомий журналiст-мiжнародник Ланселот Лоутон. "Незалежна i автономна Україна, - писав вiн, - необхiдна для європейського економiчного прогресу i свiтового миру".

    ..29 травня 1935 р. в примiщеннi Палати Громад парламенту Великої Британiї за iнiцiативою Англо-українського комiтету (громадська організація, в яку входили члени парламенту, вiйськовi, вiдомi вченi та журналiсти Британії - ІП) вiдбулися публiчнi слухання, присвяченi ситуацiї навколо України.

    Ланселот Лотон виступив iз доповiддю, яка мала промовисту назву "Українське питання".

    Одна тільки цитата з доповіді ---

    "...З огляду на унiкальне географiчне положення будь-яка серйозна спроба з боку України скинути поневолювачiв i об'єднати свої чотири розмежованi частини в одну незалежну Українську державу неодмiнно викличе справжню панiку..."

    З повним текстом самої доповіді варто ознайомитися хоча б для того, щоб відчути ту прірву, що лежить між тим, що ми чуємо з північного сходу і тим, що давно всім відомо на заході від України. А також щоб звірити свої думки та знання.

    Така собі популяризація.

    • 07.04.11, 14:12

    Друзі, виникла ідея! Прошу допомогти у створенні історичного календаря з героїчних та трагічних дат України. Друзі по товариству допоможуть із оформленням авки на відповідну тематику. А члени будуть відзначати дату встановленням відповідного зображення на аватар на один день. Як вам ідея? Прошу висловити поради, думки та невідомі факти з історії.

    До співтовариства.

    • 07.04.11, 09:45
    Шановні,друзі!
    Наше співтовариство існує всього кілька днів.За цей час стрімко зросла кількість його членів та,відповідно,заміток.
    Товариство створювалось як об"єднання тих, "хто не розмінює Україну на вождів і псевдопатріотів і має за життєве кредо - "Україна понад усе!"(замітка "ВАРТА")
    Читаємо опис співтовариста:"
    Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома
    історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб
    щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної
    боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав."
    Що ми бачимо в нашому товаристві???
    На мою думку,товариство перетворюється в стрічку новин інтернету.Я вважаю,що не потрібно робити статті,де скопійований початок з якогось джерела,а далі -посилання на це джерело.Добре ще,якщо лінк має відношення до мети нашого товариства.
    Давайте робити власні цікаві замітки(як приклад ,"Книгозбір «ВАРТИ»").Якщо якась стаття і взята з інтернету,можна редагувати її,додати власний коментар,голосування і т.д.Нехай у співтоваристві протягом дня з"явиться лише одна замітка,але цікава,яка б вирізняла "Варту" від десятків інших товариств.
    А яка ваша думка???

    ОУН-УПА в обхід Міносвіти

    Львівським школярам розкажуть про ОУН-УПА в обхід рішення Міносвіти

    З наступного навчального року вчителі історії в усіх школах Львівщини отримають додатковий матеріал для висвітлення певних тем, які не увійшли до шкільного курсу (за міністерською програмою), або, на думку депутатів, недостатньо представлені.

    Міністерство освіти не мусить погоджувати викладання цих додаткових тем, як і не вправі заборонити, каже експерт з освітнього права Андрій Соколов. Будь-яка область, згідно з законом, може розробляти свої регіональні освітні програми, хоча вони і не будуть обов'язковими до виконання, пояснює експерт. Складати іспити з цих тем учні не зобов'язані, це радше форма факультативу.

    http://life.pravda.com.ua/society/2011/04/6/76447/

    Рекомендую переглянути!:

    http://www.pravda.com.ua/articles/2009/09/7/4172941/