Одним із важливих позитивних наслідків візиту Патріарха Московського і всієї Русі КИРИЛА став початок діалогу між Українською православною церквою Московського патріархату та Українською православною церквою Київського патріархату.

Як передає кореспондент УНІАН, таку думку на прес-конференції висловив директор Інституту Горшеніна Кость БОНДАРЕНКО, відповідаючи на запитання журналістів щодо позитивних наслідків для України візиту Предстоятеля РПЦ.після візиту патріарха КИРИЛА “пожвавішали переговори між представниками вищого духовенства” УПЦ МП і УПЦ КП. “Це вже позитивний момент. Принаймні почався діалог. Якщо ще рік тому він був узагалі неможливим, то сьогодні він розпочався”, - сказав експерт.

При цьому він звернув увагу, що діалог розпочався без посередництва будь-яких політичних сил. Церковні ієрархи, зазначив К.БОНДАРЕНКО, нарешті вирішили, що вони і самі між собою можуть якимось чином порозумітися. “Умовно кажучи, вулиця Мазепи і вулиця Пушкінська знайшли, яким чином можна розпочати активний діалог”, - додав він.

Відповідаючи на запитання щодо оцінки дій Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА під час візиту, К.БОНДАРЕНКО зауважив, що він продемонстрував себе сильним політиком, який має значний вплив на суспільство. На думку експерта, своїми вчинками патріарх ФІЛАРЕТ змусив вище духовенство РПЦ поважати його.

Крім того, вважає К.БОНДАРЕНКО, найближчим часом Предстоятель УПЦ КП спробує відігравати не просто помітну, а й важливу роль у процесах православної церкви в нашій державі. “Тим більше сьогодні з’явилася дуже велика кількість тих священнослужителів, ієрархів, при чому в усіх трьох православних церквах України, які говорять про необхідність створення єдиної Київської церкви. Не просто Української православної церкви, а саме Київської внаслідок об’єднання кількох церков”, - підкреслив експерт.

Заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ, зі свого боку, зауважив, що “жодного позитиву для об’єднання України” у візиті патріарха КИРИЛА він не бачить. Разом з тим, позитив, і достатньо вагомий, на його думку, полягає в іншому. “Ми нарешті побачили обличчя православної російської церкви. Ми побачили, що сучасний вищий священик російської православної церкви – це типовий споживач сучасної культури і сучасної цивілізації. Він добре вдягнений, має добрий годинник і їздить на мотоциклі”, - сказав О.ГОЛОБУЦЬКИЙ.

З УНІАН.

Стаття з УНІАН, друкується зі скороченнями, для роздумів.

Кирил розвінчує культ споживацтва в найрізноманітніших його проявах, поглядаючи на годинник за 30000 євро... Чи не краще нам жити за різними годинниками?..

Ось вона, колосальна вага деталі! У політиці, у справах церковних та справах світських. А разом – у житті земному загалом.

Скільки зусиль було вкладено в підготовку візиту Патріарха Кирила до України! Готувалися церковники, працювала потужна російська пропагандистська машина, суєтилися політики по обидва боки кордону, посильний внесок робили олігархи різного масштабу.

І ось достатньо було Його Святійшеству задерти рукав, аби глянути на годинник... За коротку мить фотокамера встигла зафіксувати сам годинник. І колосальні зусилля виявилися значною мірою перекресленими. Завдяки Інтернету за лічені хвилини мільйони людей відкрили для себе, що Його Святійшество носить годинник фірми Breguet вартістю приблизно в 30 тисяч євро.

Філіппіки “безудержному потреблению”

Звісно, на перший погляд, нічого грішного в цьому немає. Зрештою, Патріарх Кирил не є найбіднішою людиною в Росії, і ніде, ніякими церковними канонами не заборонено священнослужителеві користуватися супердорогим годинником. Питання, зрозуміло, в іншому.

Звісно, ідеться про віру. Віру в Бога. А також віру, точніше – довіру до того, хто покликаний зміцнювати цю віру в людях, нести слово Боже до них. Вона або є, або її нема.

Коли Його Святійшество виходить до тисяч людей, які стоять під пекучим липневим сонцем на вулицях у столиці, а ще мільйони чекають перед телевізорами, і з болем у голосі починає говорити про загрозу “безудержного потребления”, а потім ці ж люди бачать на його руці годинник за три десятки тисяч євро, довіру до духовної особи це аж ніяк не зміцнює.

Треба визнати, якби навіть Патріарх Кирил, ніколи й словом не обмовився про загрозу цього самого “безудержного потребления”, то й у цьому разі недешевий годинник легендарної швейцарської фірми, м’яко кажучи, погано в’яжеться з образом пастиря людських душ, для якого Духовне має бути апріорі вищим за всі блага цього світу, іншими словами – за Матеріальне.

Однак Його Святійшество, крім усього, багато й охоче розвінчує сучасний культ споживацтва в найрізноманітніших його проявах.

Його проникливий погляд звертається до всіх, хто дивиться прямий ефір за участю Патріарха на найрейтинговішому українському телеканалі – “Інтер”, а голос возноситься проти “потребления”: “Процессу потребления нет предела. Можно купить один самолёт, другой, третий. Но что это значит по отношению к обществу? Земля не способна выдержать такой проект. А значит, поддерживать его – грех. Бог просто не дал нам таких ресурсов. Потому очень важно научиться христианской аскезе – победе над своими страстями, инстинктами».

«Если все общество встанет на путь безудержного потребления, то Земля наша этого не выдержит. Уже доказано, что если средний уровень потребления всего мира будет таким, как сейчас в Соединенных Штатах, то оставшихся ресурсов хватит на 4045 лет», – попереджає він телеглядачів.

Печаль Патріарха викликає, зокрема, й те, що “ безудержный потребительский инстинкт, овладевающий сегодня все большим числом людей, на самом деле лишает их обычной радости от приобретения каких-то вещей. Возникает аномальная ситуация, когда человек, поддаваясь рекламе, моде, начинает гнаться за последними моделями мобильных телефонов и автомобилей”.

Предстоятель РПЦ дуже тонко відчуває страждання людей від цього: «У человека возникают совершенно другие уровни удовлетворения. Например, он получает удовлетворение от того, какое место в списке журнала Forbes он занимает, и переживает как личную трагедию, если по этому списку он опускается вниз».

Навіть у нинішній економічній кризі Патріарх бачить певний позитив. На його думку, криза може стати «встряской», в которой сегодня нуждается западноевропейская цивилизация, весь благополучный западный мир”. «Кризис может в этом смысле научить людей сдержанности, научить рачительно относиться к своим финансовым возможностям. Но самое главное – он учит христианской аскезе, умению управлять своими инстинктами и страстями».

А ось на зустрічі зі студентами українських духовних навчальних закладів він спрямовує своє гнівне слово проти сучасних супермаркетів та торговельно-розважальних центрів: “Супермаркет, где можно отдохнуть, поесть, покататься на коньках, – вот храмы XXI века. Храмы-развлекаловки, которых в Москве больше остальных общественных заведений. Поэтому напрасно некоторые думают, что люди пойдут в настоящие храмы в массовом порядке”. “Деньги стали символом благополучия и гарантией свободы, власти. Но это иллюзия, возникшая на волне расцвета общества потребления”, – продовжив він.

А ось на кіностудії Довженка, зустрічаючись з інтелігенцією, він знову повертається до наболілої теми. Як зауважило одне з Інтернет-видань, “тогда Святейший был еще беспощаднее к идеологии безудержного потребления”. “Как-то я спросил одного очень богатого человека: «А вы испытываете удовольствие от новой вещи?» Он улыбнулся: «Только в тот момент, когда подписываю чек». Безудержное потребление снимает радость обладания новой вещью. У человека, заболевшего этой страстью, теперь другие способы удовлетворения, например, место в списке журнала «Форбс». Я понимаю, что у каждого свои игрушки, но некоторые из них опасны. Бог не дал нам ресурсов, чтобы всем жить так. А колоссальные диспропорции в потреблении – грех”.

Переконливо? Переконливо, кажуть собі люди, ті самі мільйони людей в Україні, які слухали Пастиря в телеефірі, ті люди, які “інтелігенція на кіностудії Довженка”, які “студенти духовних закладів” та багато інших. Але тут же їхній погляд падає на годинник за 30 тисяч євро. І вони запитують себе: даруйте, а хіба це не та сама “игрушка” (пам’ятаєте, “последние модели мобильных телефонов, автомобилей” і так далі?), про які Патріарх же казав “некоторые из них опасны”? А оскільки такої “игрушки” у мене немає, чи не формує мій духовний Пастир ті самі “колоссальные диспропорции”, які сам же називає “грехом”?

«Личный пример – это то, без чего священник не может нести служение»

Так і виникає безліч запитань, які руйнують довіру до Пастиря. Він же бо сам неодноразово казав про те, наскільки важливо священнослужителю особистим життям навчати людей віри, зміцнювати Віру.

«Личный пример – это то, без чего священник не может нести служение», – подчеркнул патриарх. Как отметил он, в наше время, когда люди перестали верить словам, жизнь священника – постоянная проповедь делом».

Ну і яка ж тут “проповедь делом” виходить із життя Патіраха Кирила, запитує себе вірянин? І це вже не кажучи про ті каверзні питання не так філософського плану, які доводиться відганяти від себе: “А коли я опускаю свої десять (двадцять чи сто) гривень у скриньку “на будівництво храму” чи купую свічку, щоб поставити її з молитвою за здравіє Патріарха, куди йдуть ці кошти? Таки на храм чи…”

Можливо, ви запитаєте автора: а при чому тут створення української помісної церкви?

Для багатьох людей, переконаний, таки “при чому”. Нехай для різних людей – по-своєму.

Везіння та щастя духовних поводирів у всьому світі полягає в тому, що багато людей ідуть за ними (буде це церковне життя чи партійне будівництво) – бо просто вірять їм. Вірять не аргументам, не цифрам чи фактам, а, так би мовити, “взагалі”. Тому, що вони здаються їм красивими, духовними, енергійними (політтехнологи, яким доводиться мати справу з вождями та масами, як відомо, називають це харизмою).

Але в цьому ж і біда духовних поводирів. Коли якась деталь, якась дрібничка, щось нібито другорядне й неістотне похитне цю віру, людей можуть перестати переконувати і цифри, і факти, і вчинки. І тоді той, кому досі вірили на слово, хоч кинеться зі скелі в прірву, та людям стоятиме перед очима той самий годинник, і скажуть: не вірю… Іншими словами, коли Його Святійшество каже, що помісна церква в Україні таки є і не треба сушити собі цим голову, то можливо, над цим варто все-таки подумати, запитують ці люди себе...

Патріарх Кирил, до нас, як у свою вотчину їхав. Звик, що в Росії під час візиту до провінції ніхто б ніколи не наважився сфотографувати того годинника, не кажучи вже про те, щоб усім ці фото показати. Тож і до нас із тією самою впевненістю їхав. Мовляв, хто посміє. Ось якби намірився їхати до Європи чи Штатів, заховав би того годинника подалі. На час поїздки, звісно. То, виходить, ми таки для нього таки вотчина?


Глава РПЦ Патріарх Кирил

Олександр Калініченко, УНІАН

Відтягнути голоси у інших кандидатів? Дуже можливо, що якомусь з кандидатів не вистачить до ривка тих 3%...
Чи щоб перед самими виборами зняти свою кандидатуру на користь іншого кандидата (не будемо тикати пальцем, якого)?
Чи, може, зважаючи на свої досягнення за 5 років, хоче продовжувати в тому ж дусі? Так я соромлюся спитатись, а які саме досягнення були? Тут у коментарях до попереднього мого посту була висловлена думка, що Ющенко йде вірним шляхом в сторону українізації. Але жодних кроків в цю сторону я не бачу. Постійне мусування теми голодомору? Чи брава участь у відбудові фортець-музеїв-церков-парків? Так голодомор народ і так пам'ятає, пам'яттю поколінь - від дідів-прадідів до внуків-правнуків... І жодні пам'ятники такого враження не справлять, як розповіді рідних очевидців... А участь у суботниках - не справа президентів, нмд... Їм за посадою належить серйознішими речами займатися...
А чого варті ці постійні домовленості з минулимми супротивниками...
Невміння відстояти свою позицію і переконання... 
Чи, може, він чогось недоробив і хоче доробити?
Чи його просто дезінформує найближче оточення про реальний стан справ у країні і реальну репутацію президента (цілком можливо)?
Чи це лише гра політ-спільників на єдиний результат?
Багато варіантів...
Який вірний, лише час покаже...
Але я маю єдиний варіант для себе - мені не потрібен такий президент на другий термін.

Якщо Ви не згодні з моєю думкою, будь ласка, обґрунтуйте, чому.

ЩО НАС ГУБИТЬ?
або чому нас не читають?

Мушу визнати – заголовок цього дослідження я запозичив у злочинного світу. Серед побутових злочинців СССР мали поширення так звані наколки – виколоті на тілі малюнки. Одна з таких наколок мала назву “Що нас губить?”. Під цим питанням на шкірі виколювано три речі: пляшку горілки, віяло з кількох гральних карт та жіночу голівку. Тобто три речі були причиною злочинности: алкоголь, азартні ігри та плотська насолода.

Шукати причин своєї недолі варто не лише “вічним студентам” тюрем, а й усім, хто має проблеми з долею. Візьмім питання українського письменства. Чому воно не має читачів? Беру щойно виданий український роман. Читаю. Не можу відірватися. Так гостроцікаво скомпановано події й факти, що поки не перегорнеш останньої сторінки, не випускаєш книжки з рук.

Прочитав і глянув на тираж: тираж 1.000 примірників. І це на 40 мільйонів українців? Та це ж крапля в морі! У чім причина?

Становище з українським письменством не може не викликати у щирих шанувальників українського слова питання: у чому річ, де корінь зла? Чому мова нашого письменства не приваблює читачів?

Щоб відповісти на це питання, звернімось до текстів, оприлюднених у книжках, журналах, квартальниках, альманахах і проаналізуймо їх під оглядом здобутків і втрат у цих текстах нашої милозвучної мови, що лягла в основу низки інших мов, а сама, як бачимо, занепадає. Такий аналіз підкаже нам, де корінь зла.

Проглянувши один такий квартальник, я цікавився, якою мовою його зроблено, і що саме в цій мові несе в собі зерна занепаду. Цей огляд показав, що в мові оглянутих текстів присутня така невластива українцям лексика:
1. Лексика, успадкована від лінгцоциду під зорями Кремля
2. Лексика, породжена незнанням мови
3. Невдала лексика минулого
4. Гіперпуризм
5. Брак словотворчого хисту
6. Відверте мавпування
7. Сліпа віра лінгвоцидним словникам
8. Ребуси від захоплення сюжетом
9. Норми “геніїв”
10. Незнання живої мови і живих зворотів
11. Схильність до газетної мови
12. Конфлікти з граматикою
13. Невідредагованість тексту автором
14. Незнання класики
15. Мавпування імперських стилів
16. Відсутність мовної редактури.

Розгляньмо кожну з цих точок окремо.

1. Спадщина лінгвоциду під зорями Кремля
Українська мова приваблювала читачів минулого своєю унікальністю. Українській мові був властивий свій оригінальний стиль вислову, відмінний від канцелярсько-бюрократичних “високих” офіційних стилів. Саме стиль українських творів, почавши від Котляревського, був тим магнетом, який притягав читачів.

Але що далі від Котляревського, то український стиль ставав збиватися на копіювання інших мов. Це мавпування робило із своєрідного мовного явища – української мови - мову-копію інших мов. Якщо Шевченко звертався у своїх творах до земляків, то пізніші автори, йдучи за “батьками“ нації, пишуть свої твори для співвітчизників. Ця нова якість української мови зменшила зацікавленість українськими творами читачів. Співвітчизників, товаровиробників тощо вони мають і в мові Леніна-Брежнева.

Свого апогею копіювання інших мов досягло в СССР. Влада припинила самостійний розвиток української мови, терором і репресіями змусивши українців забувати свою питому лексику, а натомість послуговуватися російською. Така практика ще більше позбавила нашу мову своїх неповторних рис. На ділі, між російським та українським стилем розповіді не стало різниці. Розповіджене нашою мовою було так само сухе й стандартне, як і російське. Відпала зацікавленість українським стилем і українськими творами в читачів. Заходами влади спотворено лексику, граматику, правопис. Читати українські твори стало нецікаво. І попит на українську книжку впав. Проголошення незалежности України нічого не змінило. Не відроджено ні український стиль, ні українську лексику, ні граматику, ні правопис. І проаналізовані тексти підтвердили цей стан.
Заарештований чи заарештовано?
Читаю в аналізованих текстах: “...він... завдання виконав: яхта заарештована”.
Це написано не по-українськи, а по-російськи: “яхта арестована”.

Українці в такій оказії вживали безособовий пасив:
“От її [березу] зрубано,... хреста важенного обтесано, та на двох паровицях привезено і укопано”.

Цю нашу мовну особливість в СССР оголошено націоналістичною і заборонено. І цим унезграблено нашу мову. Замість легких форм

Обід видано,
Яхту заарештовано,
нам належало казати

Обід був виданий,
Яхта була заарештована.
І довше, і незграбно, і непривабливо. Саме те, чого й хотіла влада – упослідити і зробити нашу мову нездатною приваблювати мовців.
Яйцюватий чи яйцеподібний?
Той таки автор пише: “Яйцеподібна приплющена голова...”.
Форми

клиноподібний
серцеподібний
змієподібний тощо –
форми прищеплені лінгвоцидом. Назвім їх форми Щ. Українці наведені поняття віддавали простіше:

клинкуватий
серцюватий
зміюватий.
Але цієї моделі не знали росіяни. Тому нам “приписано” вживати тільки форми Щ.

Наслідок? Мову унезграбнено.
Розсовувати чи розсувати?
Витягувати, притягувати чи витягати, притягати?

У того ж автора: “Розсовувала руками трави...”

Нащо така довга форма розсовувати, коли ми кажемо коротко

розсувати?
Така була тенденція в СССР – зближувати мови. Тобто, хай гірше, аби ближче до російської мови. Так само нас змушували казати витягувати, притягувати замість коротких форм

притягати
витягати.
І згаданий автор іде за цим примусом: “Дами витягували шиї...”. А вже інший автор підпрягається й собі:

“Це... притягує до себе душу поета”.

Дружний чи дружній?
Аналізую далі: “...череда їх недружна”.

Чому недружна, а не недружня? Ми говоримо

дружній
мужній
заможній –
це та м’якість вимови, що робить нашу мову мелодійною, а нас всупереч мелодійності змушують казати дружний, заможний, тобто руйнують мелодійність, щоб звучало немелодійно, але по-російськи.
Зворотний чи зворотній?
Так само ми говоримо

природній
зворотній,
а нас змушують казати й писати природний, зворотний, щоб не було“различия”. І в аналізованих текстах саме така московська вимова:

“Олені...почали повертатись у зворотний бік.”


* * *
Що ж ми бачимо?

Мова аналізованих текстів своїм додержанням лінгвоцидних рис, запроваджених в СССР, аж ніяк не сприяє читацькій зацікавленості. Вилучаючи з мовного простору України питомі українські риси, антинародня влада хотіла прищепити населенню нехіть до своєї рідної мови. І цього вона досягла. Затим що українські книжки, написано не українською мовою, а суржиком, вони перестали цікавити українських читачів.

І наслідок, як кажуть, перед очима: тиражі українських книг мізерні.

Святослав Караванський, Майдан.

8 липня завершується голосування за «7 нових чудес природи». Поки що «Асканія-Нова» у своїй групі «Ліси, національні парки, національні заповідники» з 56 кращих національних заповідників світу посідає 14 місце. Вона ще має шанс вийти до наступного етапу, до якого потрапляють 11 переможців.

Підтримай Україну, проголосуй за «Асканію-Нову»:
http://www.new7wonders.com/nature/en/vote_on_nominees/?firstselect=5:474

В кого виникли труднощі з голосуванням, не соромимося запитувати.

Як відомо, після акту громадянської дії кілької українських хлопців, що пошкодили ідолище Ульянова-Лєніна на Бесарабці в Києві, лєнінофіли зайойкали про те, що той бовван є пам'яткою бозна якого значення.

Проте це - неправда. Іншим словом - брехня. Бесарабського Ілліча нема не лише у списку ЮНЕСКО, але і у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України (постанова КМУ від 27 грудня 2001 р. N 1761), який відносить до таких пам'яток у місті Києві лише наступні об'єкти:

"Аскольдова могила
Комплекс споруд Києво-Могилянської Академії (ансамбль Братського монастиря)
Монумент на честь надання м. Києву Магдебурзького права
Будинок, у якому жив і працював Т. Шевченко
Будинок, у якому жив Т. Шевченко
Будинок, у якому жив М. Лисенко
Комплекс споруд Національного університету імені Т. Г. Шевченка (Університет Святого Володимира: головний корпус ("червоний корпус"); перша чоловіча гімназія ("жовтий" корпус)
Будинок, у якому жила Леся Українка
Будинок Державного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Театр Бергоньє), де відбувся перший виступ української професійної трупи М. Кропивницького
Споруди Колегії Павла Галагана
Головний корпус Національного політехнічного університету "Київський політехнічний інститут"
Будинок, у якому жив письменник М. Булгаков
Будинок, у якому жив археолог В. Хвойка
Будинок першого приватного музею Богдана і Варвари Ханенків
Будинок Київського музею російського мистецтва, де містилася приватна колекція М. Терещенка
Будинок Національного музею образотворчого мистецтва (Київський художньо-промисловий і науковий музей)
Байкове кладовище
Будинок, у якому жив М. Грушевський
Будинок Президії Національної академії наук
Будинок Педагогічного музею, у якому працювала Українська Центральна Рада
Комплекс споруд Національної кіностудії імені О. Довженка (Кінофабрика ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління)
Комплекс садиби Інституту фізіології імені О. О. Богомольця Національної академії наук
Комплекс пам'яток на місці масового знищення мирного населення та військовополонених в урочищі Бабин Яр під час гітлерівської окупації
Меморіальний комплекс парку Вічної слави
Меморіальний комплекс на честь загиблих мирних громадян і радянських військовополонених на місці розташування фашистського концтабору
Меморіальний комплекс в пам'ять жертв політичних репресій 1930-х років"

Тому затриманим - волю, "іллічу" - смітник. Якби ви побачили на своєму подвір'ї пам'ятник Пол Поту, Чикатіло, Гітлеру, Лєніну, Сталіну чи іншому маніяку, напевно ви б його теж прибрали.

З Майдану.

Підписатися на підтримку хлопців, що розбили Лєніна, можна тут:
http://www.petition.org.ua/?action=view&id=217269

але ж виправдання Лозінського вражають. в одному зі своїх останніх виступів п.Віктор заявив, що за нього так вчепились лиш тому що він народний депутат. аби  то була справа простого смертного, а не божка-парламентрарія  звичайнісінького простолюдина, то такої метушні не здійняли, справа швидко забулась і не набула такого розголосу. проте, невже наші народні слуги таки чисті перед законом, що ув'язнення якогось нардепа сприймається як зустріч із шулікою рудим (хто не знає: птах занесений в Червону книгу)? за версією БЮТу Валерій Олійник отримав "легкі поранення". пояснюю що вони мають на увазі. у  тілі Олійника було 9 вогнепальних поранень, поламані ноги, ребра, ключиця. то троє  ТАК захищались? натомість самі отримали які поранення? ніхто ж не скасовував правило, що завдана шкода має бути менш значною, ніж відвернена! іще один момент. на відео мати вбитого Валерія Олійника каже що "скільки він років тут жив - нінакого не нападав". а газета по-киевски пише "мать (В.Олійника) – жительница села Грушка Ульяновского района – дала милиции показания, что сын постоянно над ней издевался, избивал, бросался на нее с молотком, косой, грозил пистолетом. Жители села вспоминают, что спасаясь от «родного изверга» старушка пряталась в лесу". де брехня?

Цього року адміністрація офіційного сайту Мазепа-фесту організує інтернет-трансляцію музичних заходів фестивалю. Перша пробна трансляція відбудеться 26 червня з приміщення Полтавського обласного центру естетичного виховання молоді. Там о 19.00 почнеться Вечір української героїчної пісні за участю Київського чоловічого хору «Чумаки» та братів Петра та Павла Приймаків.

Кожен хто має доступ до інтернету на швидкості не менше 100 кбіт/с, зможе послухати концерт у прямому ефірі, завітавши на сторінку http://s2.myradiostream.com/stream/1938/listen.htm

Оскільки ця трансляція буде тестовою, то максимальна кількість слухачів буде обмежена однією тисячею.

Це буде гарним подарунком для українців за кордоном, для тих, хто хотів би приїхати до Полтави, але не має такої можливості.

Запрошую всіх охочих долучитися та додавати відео до нового каналу "Велика Україна".

Тут буде відео, пов'язане з усім, що асоціюється з Україною: таланти, приколи, краса і багато чого іншого.