Ще день

Вчора був звичайний день в моєму календарі, але так сталося що я вирішила написати про нього книжку. Так, про один день в маленьких і не дуже подіях, про те як зараз це відбувається. І що саме можна описати і залишити поколінням. Звісно, один день нічого не значить. А ви зазирнить в один день наприклад 100 років тому яким він був, як він відрізнявся від сьогодні. я дивилася один день 100 років тому в Україні - один морозний день як все було і це дійсно такі історії заворожують. так от один день і мій багатослівний запис "ще мить" співпали. Знов шосте, я зайшла сюди що саме місяць тому я залишила пост. ну там закидають що його Безсмертний замовив ну мені це звісно за комплімент , Безсмертний досвідчений політик. Ще коменти про ШІ...зараз наприклад я теж використовую ШІ, бо я просто надиктовую свої думки, а він записує - хіба це не воно? це теж те що є сьогодні і це те чого не було навіть 10 років тому не то що 100 - це важливо! важливо це запам'ятати, хто все це запише? от і я взялась за таку думку в мене є час можливість Але я зрозуміла що описати буквально одну подію - одну маленьку подію з одного звичайного дня це дуже багато букв, словосполученнь, речень правильно покладених на папір... зрештою. Та з рештою ,як і завжди, мені сьогодні не вдалося виконати навіть десятої частини задуманого. Я просто прожила ще один день,якій теж можна помістити у роман - знайти багато дрібних речей особливих речей мені так здається що вони особливі, комусь ні. Але в тому і річ. Я думаю роль письменника - це передавати зміст і що ще важливіше суть без фотографій і інтерактивних штучок - читач сам підключить свою уяву. Роль письменника увімкнути неї. Я хочу написати книжку, але я сьодні вже розбовтала про це декому, а тепер і тут. Чому тут? Бо це моя українська платформа без друзів які знають мене у житті. Я знаю що це платформа напічкана ботами, тому і платформою її назвати важко. Це ботоферма, але лишилися ті, хто ще щось постить. Тому і я кидаю тут час від часу щось дуже особисте і йду, аби не чути як хтось хрюкає за медяки від пана моцкаля. А якщо ви хрюкаєте надурняк, то в мене для вас погані новини - ви прохрюкалі навіть собі на харч.
Окрема подяка тим, хто тут дійсно намагається віднайти правду і кращий шлях для всіх нас. Я не відповідаю, але я читаю і дякую що ви є!
Промайнув місяць, за вікном знов Лютий...
Скоро четверті роковини як я не вдома, як наші життя кардинально змінилися...

Друзі, я не знаю що я тут накалякала аби піти ще на місяць, але я хочу сказати, що йде рік коня. Ви бачили мій аватар, він такий з першого дня мого тут блогування. То ж це наш рік, бо мій кінь справді прагне цього і мчить до нашої весни!
Люблю вас цілую і обіймаю, ви - кращі!
Колись настане день, закінчиться війна!!! ©

Новоспечений день програміста

  • 07.01.26, 10:43
Всіх причетних до кодування, вітаю!

Вибір саме цього дня пояснюють через восьмивимірну систему, а я через сім нот. Лише сім нот! А скільки музики можна закодувати ними:)

Ще мить.

Я думаю кожен з нас колись стискався з моментом і думкою про те, коли так легко обірвати життя. ви стояли над прірвою чи легко могли відкрити дверцята потягу мчушого на всіх швидкостях...чи ще щось.
Новорічні свята минають проблеми лишаються ніхто їх за тебе вирішуватиме не буде. І ти дивишся в новий рік так само як на рельси сусідньої колії яка мчиться разом із твоїм потягом за відкритими дверцями з яких ти спостерігаєш на неї Новий рік коли вже стільки років війна в твоїй країні і всім на це байдуже...
Але повір цей потяг домчить,не стрибай!!!

Маніфест українського покоління: досвід, що не повторюється
Українське покоління початку XXI століття сформоване не ідеологією і не романтикою національного відродження. Воно сформоване накопиченим історичним досвідом, який не має прямих аналогів у жодної іншої європейської нації.
Цей досвід не є міфом.
Він статистично, демографічно й історично зафіксований.

1. Україна як простір постійної катастрофи
Протягом XX століття Україна стала територією, де наклалися всі можливі типи цивілізаційних травм:
Перша світова війна — як війна імперій на українській землі без українського суверенітету.
Визвольні змагання 1917–1921 років — як спроба державності, знищена одночасно кількома силами.
Голодомор 1932–1933 років — єдиний у Європі випадок цілеспрямованого масового голоду, організованого проти селянства як носія ідентичності.
Друга світова війна — фронт двох тоталітаризмів, де українці воювали у всіх арміях і гинули без власної держави.
Післявоєнні репресії — ліквідація еліт, мови, культури.
Чорнобиль — унікальна техногенна катастрофа, наслідки якої десятиліттями приховувалися ціною людського життя.
Пострадянський період — економічний і соціальний розпад без механізмів компенсації.
Війна XXI століття — війна на знищення суб’єктності.
Жодна інша європейська нація не пережила всі ці типи катастроф у межах не ие що одного століття,а за всю свою історію.

2. Українська ідентичність як результат виживання, а не вибору
Для більшості націй ідентичність — це культурна спадковість.
Для України — це функція виживання.
Українська мова, культура, пам’ять не передавалися в стабільних інституціях. Вони передавалися:
в родинах,
у фрагментах,
через мовчання,
через заборони.
Тому українськість не є «традицією» в класичному сенсі.
Вона є адаптивною системою, що пережила повторні спроби знищення.

3. Чому ця війна є переломною
Сучасна війна вперше чітко показала:
українська ідентичність більше не перебуває в режимі виживання.
Вона перейшла у фазу незворотності.
Це означає:
українськість більше не потребує зовнішнього підтвердження;
її не можна «відкотити» репресіями;
вона не зникає через міграцію або багатомовність.
Історично це момент, коли система, що століттями перебувала під тиском, перевищує поріг руйнування.

4. Унікальність українського досвіду для майбутнього світу
Світ XXI–XXII століть входить у фазу:
кліматичних криз,
міграцій,
розпаду великих систем,
інформаційних воєн,
боротьби за ідентичності.
Україна — одна з небагатьох націй, яка:
вже жила без стабільних інституцій,
Неодноразово переживала втрату майбутнього,
І майже все своє життя існувала під постійною загрозою зникнення.
Тому український досвід — це не локальний випадок.
Це модель адаптації для світу нестабільності.

5. Що саме виборене
Ціною цієї війни виборене не просто право на державу.
Виборене:
право на самоназву;
право на пам’ять без виправдань;
право на мову без пояснень;
право бути складними, різними і не зручними.
Це право не має терміну дії.
Воно не є політичним мандатом.
Воно є історично зафіксованим фактом.

6. Висновок без пафосу
Українське покоління не є «героїчним» у романтичному сенсі.
Воно є результативним.
Те, що не вдалося знищити:
війнами,
голодом,
радіацією,
мовною асиміляцією,
культурним стиранням,
— вже не зникне.
Не через моральну перевагу.
А через історичну витривалість.

В жодному разі я не хочу сказати що хтось комусь щось винен просто я хочу сказати наскільки цей світ зійшов з колії.
Подивіться на мапу. Європа така маленька в порівнянні із Автралією Мехіко чи навіть Монголією. То ж війни не за землі, війни за авторство ідентичність та унікальність. Сильна система різноманітна. Чи більше чинників визначаючих різноманітність системи тим міцніше і довготриваліше її життя.
Венесуела десь за розмірами з Францію та Україну. Росія плідно співпрацює із Китаєм і притримується одних і тих самих норм "нежиття", де індувідуальність пригнічується. Між ними лежить громадна Монголія, але щось ми нічого про неї не чуємо. Казахстан десь розміром із США...
Які важелі ціє війни - знов спитаю я вас? Чому дві з двох мирових були на території географічнрго клаптика Європи. Чому справді третя вже чотири роки як в Україні?
Бо там є різноманітність! Там є виклик.
Там є надія, хоча повсюди вугілля від неї...

Мій любий, ти дивно влаштований

Мій любий, ти дивно влаштований
Так, народився у буревій
Мама твоя казала щось має неодмінно трапитись в цьому шаленому вихору подій

Кожен день із тобою - я корабель у бурхливому морі
Кожен спротив закриває всі брами на дотик
Минає декілька хвилин поспіль...
Сонце визирає з-під хмар
Який ще грім!?
Це не тут, може десь там...
Лишень блищать краплі і розкидано все навколо
І в повітрі лишилася свіжа прохолода
Пляж у піщаних калюжах
До тебе не можна бути байдужою...
Буревій, шторм, грім і шквал
Я навчилася приборкувати тебе
Не залишу і нікому вже не віддам!

Помер сусід на чужині,я писала спогад на його сторінці аж раптом

Дуже болісно і гірко. Я б назвала це днем несправедливості.
Валеро... Твій життєвий і жартівливий погляд на речі буде жити в багатьох серцях твоїх друзів і просто знайомих. Так сталося,що ти єдиний відгукнувся і ми з Влад ховали разом нашого сусіда Сергія 6 років тому, тоді я казала: наш район вже не буде таким як раніше без нього. Сьогодні наш двір без тебе. Ти пішов, ти помер на чужині. Знаєш ,коли ми збігли з Харкова і оселилися закордоном я подумала що не зможу прийти на могилу своїх рідних і друзів - це і є вигнання.
Ми були просто сусідами... Ми просто вигулювали разом своїх собак в дощ чи іншу непогоду чи відверту мряку. З тим самим Сергієм і тобою ми зустріли так один з Нових Років,тоді я зрозуміла що не можу пити шампанське просто з пляшки. Ти ще той був розбишака! :) Посміхаюся і плачу ...Ой як же болісно!
Як же болісно від цієї несправедливості.
Наш двір був особливим завдяки тобі. Але ти вимушений був бігти з нього...

Ці москальські покидьки продовжують вбивати, а я не хочу писати в тебе на сторінці де лунає їхня мова, я втомилася доводити, втомилася бути толерантною і продовжувати спілкування українською, коли всі навколо відверто вдосконалюються огидною говіркою в розмові зі мною.
Мова - кордон! Не знаю чому я переключилася, мабуть тому що не бачу світла в кінці цього тунелю,тунелю, де чутно ворожі звуки,а на стінах ворожі літери і слова. Так, ви знаєте українську, але це не головне! Повторюйте це як мантру ще років з двісті, а я не хочу це чути

Головне що Валера був гарною людиною, але ключове - "був".
Продовжуйте толерувати і продовжуйте ховати своїх, а чужі справлятимуть пир горою "на язьікє" .

Вчора я писала це на його сторінці у ФБ, а потім не захотіла це публікувати через те, що поки він боровся за життя мені писали його знайомі російською, хоча я мовила українською. Мені було важко, а вони не розуміли цього що говорячи мовою вбивць тільки длдають більше чорного в цю історію. Валеру відключили від апаратів, а мене назавжди від спроб ділитися чимось із тими хто відповідає на українську російською, хоча знає українську.

Пам'яті Дизеля

https://youtu.be/-ZsItgXShsE?si=8MHR8fX6Ki-j0GDE

Кажуть що він "топив за русский язьік".
Хто без гріха хай першим бросить в мене камінь.
Шановні українці, давайте шукати в нас кращу сторону. Дизель - це легенда якісного продукту на музикальній арені 90-х, яка посунула "ісконнорусскоє" на задній план, займавши довгий час топ хіт-парадів. Я не фанат, але це булі круті часи!

Я сама дізналася, що цей гурт українській, коли почула Емігранта мовою.
Нам є чим пишатися, бережіть це!

Вічна пам'ять зірці Андрію.

Сльози ночі - діаманти вранішної роси

  • 20.10.25, 11:23
10:09 19.10.2025
Можливо нас вже нема
Туман лиш по нас лишився
І слів твоїх подих лише
А зміст не має сенсу
Ти у вирії подій
Я у мовчанні лісу
у недощову погоду
йду на самоті ще до сонця сходу
Краплі роси на гілках та голках
кожна віддзеркалює світ діамантами 
нашого дому нема,
де б примножувати могли
і саду також нема
де б збирали свої плоди
що ж тоді наше тут?
діаманти і метушня міська?
ти хочеш пасти корів,
але на них ще не заробив
я хочу мати коня
і мчати, вибиваючи пил з-під підків
туди, де ще не розвіяно туман
але вже визволено день з нічних снів,
лишивши сльози
На голках, гілках і траві
Розсипаними діамантами -
Віддзеркаленням Землі.

Білий вірш(бо наснився перший білий сніг)

11:04 18.10.2025
Трапляються ранки як цей,
Де все тебе радує
Можливо це те, що перших холодів день?
Холодна натура твоя для осені створена
Для думок про листя, як ненадіслані листи
Коханців, що більше не разом
О, скільки їх!
 але кленове займає перше місце
О, яким же гарним він робить кожне місто!
Ненадіслані листи - опале листя
Запалені зірки може декілька сторіч як згаслі,
Заливши світло, що несеться із швидкістю світла
Та що нам знати, якщо нащі роки не світові!?
Якщо наші роки вимірюються тільки надійністю "я і ти"
Що нам галактики і світи
Якщо в очах твоїх живуть вони.

Цікаво,скільки цій замітці років? Більше ніж три, напевно!

давай я заеду за тобой на такси, это мое последнее слово)



22%, 2 голоси

78%, 7 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про міру і віру.

І всьому треба міри,
 крім Віри!
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
18
попередня
наступна