Дуже болісно і гірко. Я б назвала це днем несправедливості.
Валеро... Твій життєвий і жартівливий погляд на речі буде жити в багатьох серцях твоїх друзів і просто знайомих. Так сталося,що ти єдиний відгукнувся і ми з Влад ховали разом нашого сусіда Сергія 6 років тому, тоді я казала: наш район вже не буде таким як раніше без нього. Сьогодні наш двір без тебе. Ти пішов, ти помер на чужині. Знаєш ,коли ми збігли з Харкова і оселилися закордоном я подумала що не зможу прийти на могилу своїх рідних і друзів - це і є вигнання.
Ми були просто сусідами... Ми просто вигулювали разом своїх собак в дощ чи іншу непогоду чи відверту мряку. З тим самим Сергієм і тобою ми зустріли так один з Нових Років,тоді я зрозуміла що не можу пити шампанське просто з пляшки. Ти ще той був розбишака! :) Посміхаюся і плачу ...Ой як же болісно!
Як же болісно від цієї несправедливості.
Наш двір був особливим завдяки тобі. Але ти вимушений був бігти з нього...

Ці москальські покидьки продовжують вбивати, а я не хочу писати в тебе на сторінці де лунає їхня мова, я втомилася доводити, втомилася бути толерантною і продовжувати спілкування українською, коли всі навколо відверто вдосконалюються огидною говіркою в розмові зі мною.
Мова - кордон! Не знаю чому я переключилася, мабуть тому що не бачу світла в кінці цього тунелю,тунелю, де чутно ворожі звуки,а на стінах ворожі літери і слова. Так, ви знаєте українську, але це не головне! Повторюйте це як мантру ще років з двісті, а я не хочу це чути

Головне що Валера був гарною людиною, але ключове - "був".
Продовжуйте толерувати і продовжуйте ховати своїх, а чужі справлятимуть пир горою "на язьікє" .

Вчора я писала це на його сторінці у ФБ, а потім не захотіла це публікувати через те, що поки він боровся за життя мені писали його знайомі російською, хоча я мовила українською. Мені було важко, а вони не розуміли цього що говорячи мовою вбивць тільки длдають більше чорного в цю історію. Валеру відключили від апаратів, а мене назавжди від спроб ділитися чимось із тими хто відповідає на українську російською, хоча знає українську.

Есть в близости каждой предвестники смерти:
Увядшие листья, поникшие ветви 
Погасшие взгляды, безвольно упавшие в руки 
Ты ещё говоришь, но теряется ясность 
И меня поглощает тяжёлый и вязкий 
Туман, сквозь который с трудом пробиваются звуки 

Всюду пепел и дым, я не вижу уже ничего 
Лишь щемящие кадры того, что уже не вернётся 
И надо мною в небе парит не спеша 
Белый гигантский шар, что когда-то был Солнцем 

Плывут облака ядовитого дыма, 
Машины проносятся с грохотом мимо 
Скрипят тормоза, колёса всё ближе и ближе 
Огни карнавалов и факельных шествий 
Пожары и взрывы, стихийные бедствия 
Ты говоришь мне о чём-то, но я не слышу 

Северный ветер не может меня отпустить 
Да и нужно ли дальше идти? Раз я дороги не помню 
Вращаются стрелки, но я не могу очнуться 
Не в силах пошелохнуться и выйти из комы 

А люди кричат мне и машут руками, 
Но мне не понятны их странные жесты. 
Меж нами стена из холодного оцепенения 
И нет больше слов достаточно важных 
И нет больше жестов достаточно резких 
Ни грубость, ни нежность уже не имеют значения 

И я остаюсь на перекрёстке, пока 
В моих неподвижных зрачках отражается вечность 
Окаменев, в бездну свой взгляд устремив 
И даже если взорвётся весь мир, я не замечу 

Сменяют друг друга шторма и штили, 
Безумствуют вихри космической пыли, 
Меняется мир и лишь я остаюсь неподвижной. 
Лежат в руинах пирамиды 
Уходит под воду Атлантида 
И ты говоришь, но я ничего не слышу 

Горит вавилон и дым застилает луну 
Идут корабли ко дну, исполняя пророчество 
Сходят с орбиты сотни небесных светил 
И у меня впереди сто лет одиночества…