Вчора був звичайний день в моєму календарі, але так сталося що я вирішила написати про нього книжку. Так, про один день в маленьких і не дуже подіях, про те як зараз це відбувається. І що саме можна описати і залишити поколінням. Звісно, один день нічого не значить. А ви зазирнить в один день наприклад 100 років тому яким він був, як він відрізнявся від сьогодні. я дивилася один день 100 років тому в Україні - один морозний день як все було і це дійсно такі історії заворожують. так от один день і мій багатослівний запис "ще мить" співпали. Знов шосте, я зайшла сюди що саме місяць тому я залишила пост. ну там закидають що його Безсмертний замовив ну мені це звісно за комплімент , Безсмертний досвідчений політик. Ще коменти про ШІ...зараз наприклад я теж використовую ШІ, бо я просто надиктовую свої думки, а він записує - хіба це не воно? це теж те що є сьогодні і це те чого не було навіть 10 років тому не то що 100 - це важливо! важливо це запам'ятати, хто все це запише? от і я взялась за таку думку в мене є час можливість Але я зрозуміла що описати буквально одну подію - одну маленьку подію з одного звичайного дня це дуже багато букв, словосполученнь, речень правильно покладених на папір... зрештою. Та з рештою ,як і завжди, мені сьогодні не вдалося виконати навіть десятої частини задуманого. Я просто прожила ще один день,якій теж можна помістити у роман - знайти багато дрібних речей особливих речей мені так здається що вони особливі, комусь ні. Але в тому і річ. Я думаю роль письменника - це передавати зміст і що ще важливіше суть без фотографій і інтерактивних штучок - читач сам підключить свою уяву. Роль письменника увімкнути неї. Я хочу написати книжку, але я сьодні вже розбовтала про це декому, а тепер і тут. Чому тут? Бо це моя українська платформа без друзів які знають мене у житті. Я знаю що це платформа напічкана ботами, тому і платформою її назвати важко. Це ботоферма, але лишилися ті, хто ще щось постить. Тому і я кидаю тут час від часу щось дуже особисте і йду, аби не чути як хтось хрюкає за медяки від пана моцкаля. А якщо ви хрюкаєте надурняк, то в мене для вас погані новини - ви прохрюкалі навіть собі на харч.
Окрема подяка тим, хто тут дійсно намагається віднайти правду і кращий шлях для всіх нас. Я не відповідаю, але я читаю і дякую що ви є!
Промайнув місяць, за вікном знов Лютий...
Скоро четверті роковини як я не вдома, як наші життя кардинально змінилися...

Друзі, я не знаю що я тут накалякала аби піти ще на місяць, але я хочу сказати, що йде рік коня. Ви бачили мій аватар, він такий з першого дня мого тут блогування. То ж це наш рік, бо мій кінь справді прагне цього і мчить до нашої весни!
Люблю вас цілую і обіймаю, ви - кращі!
Колись настане день, закінчиться війна!!! ©

Я думаю кожен з нас колись стискався з моментом і думкою про те, коли так легко обірвати життя. ви стояли над прірвою чи легко могли відкрити дверцята потягу мчушого на всіх швидкостях...чи ще щось.
Новорічні свята минають проблеми лишаються ніхто їх за тебе вирішуватиме не буде. І ти дивишся в новий рік так само як на рельси сусідньої колії яка мчиться разом із твоїм потягом за відкритими дверцями з яких ти спостерігаєш на неї Новий рік коли вже стільки років війна в твоїй країні і всім на це байдуже...
Але повір цей потяг домчить,не стрибай!!!

Маніфест українського покоління: досвід, що не повторюється
Українське покоління початку XXI століття сформоване не ідеологією і не романтикою національного відродження. Воно сформоване накопиченим історичним досвідом, який не має прямих аналогів у жодної іншої європейської нації.
Цей досвід не є міфом.
Він статистично, демографічно й історично зафіксований.

1. Україна як простір постійної катастрофи
Протягом XX століття Україна стала територією, де наклалися всі можливі типи цивілізаційних травм:
Перша світова війна — як війна імперій на українській землі без українського суверенітету.
Визвольні змагання 1917–1921 років — як спроба державності, знищена одночасно кількома силами.
Голодомор 1932–1933 років — єдиний у Європі випадок цілеспрямованого масового голоду, організованого проти селянства як носія ідентичності.
Друга світова війна — фронт двох тоталітаризмів, де українці воювали у всіх арміях і гинули без власної держави.
Післявоєнні репресії — ліквідація еліт, мови, культури.
Чорнобиль — унікальна техногенна катастрофа, наслідки якої десятиліттями приховувалися ціною людського життя.
Пострадянський період — економічний і соціальний розпад без механізмів компенсації.
Війна XXI століття — війна на знищення суб’єктності.
Жодна інша європейська нація не пережила всі ці типи катастроф у межах не ие що одного століття,а за всю свою історію.

2. Українська ідентичність як результат виживання, а не вибору
Для більшості націй ідентичність — це культурна спадковість.
Для України — це функція виживання.
Українська мова, культура, пам’ять не передавалися в стабільних інституціях. Вони передавалися:
в родинах,
у фрагментах,
через мовчання,
через заборони.
Тому українськість не є «традицією» в класичному сенсі.
Вона є адаптивною системою, що пережила повторні спроби знищення.

3. Чому ця війна є переломною
Сучасна війна вперше чітко показала:
українська ідентичність більше не перебуває в режимі виживання.
Вона перейшла у фазу незворотності.
Це означає:
українськість більше не потребує зовнішнього підтвердження;
її не можна «відкотити» репресіями;
вона не зникає через міграцію або багатомовність.
Історично це момент, коли система, що століттями перебувала під тиском, перевищує поріг руйнування.

4. Унікальність українського досвіду для майбутнього світу
Світ XXI–XXII століть входить у фазу:
кліматичних криз,
міграцій,
розпаду великих систем,
інформаційних воєн,
боротьби за ідентичності.
Україна — одна з небагатьох націй, яка:
вже жила без стабільних інституцій,
Неодноразово переживала втрату майбутнього,
І майже все своє життя існувала під постійною загрозою зникнення.
Тому український досвід — це не локальний випадок.
Це модель адаптації для світу нестабільності.

5. Що саме виборене
Ціною цієї війни виборене не просто право на державу.
Виборене:
право на самоназву;
право на пам’ять без виправдань;
право на мову без пояснень;
право бути складними, різними і не зручними.
Це право не має терміну дії.
Воно не є політичним мандатом.
Воно є історично зафіксованим фактом.

6. Висновок без пафосу
Українське покоління не є «героїчним» у романтичному сенсі.
Воно є результативним.
Те, що не вдалося знищити:
війнами,
голодом,
радіацією,
мовною асиміляцією,
культурним стиранням,
— вже не зникне.
Не через моральну перевагу.
А через історичну витривалість.

В жодному разі я не хочу сказати що хтось комусь щось винен просто я хочу сказати наскільки цей світ зійшов з колії.
Подивіться на мапу. Європа така маленька в порівнянні із Автралією Мехіко чи навіть Монголією. То ж війни не за землі, війни за авторство ідентичність та унікальність. Сильна система різноманітна. Чи більше чинників визначаючих різноманітність системи тим міцніше і довготриваліше її життя.
Венесуела десь за розмірами з Францію та Україну. Росія плідно співпрацює із Китаєм і притримується одних і тих самих норм "нежиття", де індувідуальність пригнічується. Між ними лежить громадна Монголія, але щось ми нічого про неї не чуємо. Казахстан десь розміром із США...
Які важелі ціє війни - знов спитаю я вас? Чому дві з двох мирових були на території географічнрго клаптика Європи. Чому справді третя вже чотири роки як в Україні?
Бо там є різноманітність! Там є виклик.
Там є надія, хоча повсюди вугілля від неї...

Святослав Вакарчук:

--- Я не дуже часто розказую про те, як писав свої пісні ... Але "Мить"- особлива пісня... Її історія важить для мене не менше, ніж сама пісня... А може й більше...
Лютий 2015 року... Новини зі Сходу надходять зі страшними цифрами поранених та загиблих. А за кожною цифрою - чиєсь життя, чиясь доля! Важко уявити, що відчуває людина на війні...про що думає важкопоранений, коли розуміє, що це, можливо, останні хвилини його життя. Я не міг заспокоїтись поки не написав пісню... Написав дуже емоційно за декілька хвилин. Взяв гітару і разом з мелодією почали з’являтися слова, а за 15 хвилин вона вже була готова, майже готова. За винятком маленької, але важливої "миті", яка не відпускала мене. За винятком останнього рядка пісні. Я відчував, що висловив не все...  Наприкінці травня я був в госпіталі. Перед однією палатою лікар мене попередив, що хлопець, якого зараз побачу, поранений на війні, дивом вижив в надлюдських умовах. Осколком йому відірвало руку... І з цим дуже важким пораненням він провів 4 (!) доби на морозі. Один. Бо інші загинули чи замерзли. Потім лікарям довелося ампутувати йому ще й обидві відмороженні стопи … але він Вижив!      Я хвилювався перед знайомством та лише до тієї миті, поки не зайшов до нього і побачив перед собою впевнену, усміхнену людину, яка заряджала мене своїм оптимізмом, планами на майбутнє і якоюсь неймовірною енергетикою. В його душі була весна! Він ділився нею з усім світом!
Того ж вечора я знову повернувся до пісні та дописав в ній останній рядок, якого мені не вистачало весь цей час. Не можна втрачати надію. Не можна здаватися до останньої миті. Можливо саме вона, остання мить, принесе весну, яка стане початком нового життя. Весну, якою ти захочеш поділитися з усім світом.

21. мить.

...клепсидра неба висипала сонце
піском червоним поміж хмар сипких -
сяйнула іскра, тліючи, погасла -
яскравий спомин невловимий стих.

і обрій звис у мріях невідбулий
на тих шарагах, з місяця в зірках -
у зграї нетлі давній попіл праху
здіймають мов квітковий пил в степах.

то злую гру затіяло минуле
напівтонів, у світло й тінь, з відлунь
і відзеркалень, де в скляних відламах
безликий мім штовхає в ніч валун...

-- Якби у мене була можливість сказати щось найважливіше кожній людині на планеті, я б сказав – цінуйте те, що маєте.
-- Ніколи не знаєш, який поцілунок буде останнім, яка розмова більше не повториться, куди більше ніколи не повернешся.
-- Ніколи не знаєш, чим закінчиться чергова історія твого життя. Але поки вона триває, цінуй кожен момент, кожну секунду, кожну деталь. Буває, що з часом, ми тужимо навіть за найбільш дратівливими дрібницями. Для того щоб позбутися чогось, не обов'язково повинна відбутися катастрофа чи стихійне лихо. Найчастіше, руйнівним механізмом виступає байдужість, недбале ставлення, неуважність.
-- Цінуйте і будьте уважні до кожної дорогої дрібнички у вашому житті, адже немає нічого гіршого за «кусання ліктів», переживаючи втрату.

Сипався пісок ....як вода