Мій любий, ти дивно влаштований
Так, народився у буревій
Мама твоя казала щось має неодмінно трапитись в цьому шаленому вихору подій

Кожен день із тобою - я корабель у бурхливому морі
Кожен спротив закриває всі брами на дотик
Минає декілька хвилин поспіль...
Сонце визирає з-під хмар
Який ще грім!?
Це не тут, може десь там...
Лишень блищать краплі і розкидано все навколо
І в повітрі лишилася свіжа прохолода
Пляж у піщаних калюжах
До тебе не можна бути байдужою...
Буревій, шторм, грім і шквал
Я навчилася приборкувати тебе
Не залишу і нікому вже не віддам!

Дуже болісно і гірко. Я б назвала це днем несправедливості.
Валеро... Твій життєвий і жартівливий погляд на речі буде жити в багатьох серцях твоїх друзів і просто знайомих. Так сталося,що ти єдиний відгукнувся і ми з Влад ховали разом нашого сусіда Сергія 6 років тому, тоді я казала: наш район вже не буде таким як раніше без нього. Сьогодні наш двір без тебе. Ти пішов, ти помер на чужині. Знаєш ,коли ми збігли з Харкова і оселилися закордоном я подумала що не зможу прийти на могилу своїх рідних і друзів - це і є вигнання.
Ми були просто сусідами... Ми просто вигулювали разом своїх собак в дощ чи іншу непогоду чи відверту мряку. З тим самим Сергієм і тобою ми зустріли так один з Нових Років,тоді я зрозуміла що не можу пити шампанське просто з пляшки. Ти ще той був розбишака! :) Посміхаюся і плачу ...Ой як же болісно!
Як же болісно від цієї несправедливості.
Наш двір був особливим завдяки тобі. Але ти вимушений був бігти з нього...

Ці москальські покидьки продовжують вбивати, а я не хочу писати в тебе на сторінці де лунає їхня мова, я втомилася доводити, втомилася бути толерантною і продовжувати спілкування українською, коли всі навколо відверто вдосконалюються огидною говіркою в розмові зі мною.
Мова - кордон! Не знаю чому я переключилася, мабуть тому що не бачу світла в кінці цього тунелю,тунелю, де чутно ворожі звуки,а на стінах ворожі літери і слова. Так, ви знаєте українську, але це не головне! Повторюйте це як мантру ще років з двісті, а я не хочу це чути

Головне що Валера був гарною людиною, але ключове - "був".
Продовжуйте толерувати і продовжуйте ховати своїх, а чужі справлятимуть пир горою "на язьікє" .

Вчора я писала це на його сторінці у ФБ, а потім не захотіла це публікувати через те, що поки він боровся за життя мені писали його знайомі російською, хоча я мовила українською. Мені було важко, а вони не розуміли цього що говорячи мовою вбивць тільки длдають більше чорного в цю історію. Валеру відключили від апаратів, а мене назавжди від спроб ділитися чимось із тими хто відповідає на українську російською, хоча знає українську.

https://youtu.be/-ZsItgXShsE?si=8MHR8fX6Ki-j0GDE

Кажуть що він "топив за русский язьік".
Хто без гріха хай першим бросить в мене камінь.
Шановні українці, давайте шукати в нас кращу сторону. Дизель - це легенда якісного продукту на музикальній арені 90-х, яка посунула "ісконнорусскоє" на задній план, займавши довгий час топ хіт-парадів. Я не фанат, але це булі круті часи!

Я сама дізналася, що цей гурт українській, коли почула Емігранта мовою.
Нам є чим пишатися, бережіть це!

Вічна пам'ять зірці Андрію.

давай я заеду за тобой на такси, это мое последнее слово)

І всьому треба міри,

https://blog.i.ua/community/662/1956237
8 років тому я розмістила цей пост про наш день Харкова. Будівля з правпором і позаду неї(БЦ Паралель,куди я прямувала еа роботу і дуже любила) була знищена 1 березня 2024 року, 2023 я там теж робила фото на Майдані з новими муз.колонками у новеньку хату,про які мріяла з дитинства.
В житті все завжди пов'язано...
Харків найближче до ворожих територій, але відбиває вже майже три роки насув гідно.
Борітеся поборете!
Хочу зайти сюди ще через вісім років і написати ще один пост про найкраще місто у Єаропі!

Йди!
- А як же твої обіцянки кохати мене до кінця?
- Так це і є кінець! Мої обіцянки кохати тебе вірного скінчилися з твоєю вірністю. Обіцянок кохати тебе невірного я не давала.
- Маячня! - все що він встиг промовити, гукаючи дверима.
Який чудовий ранок, - подумала вона
- туману нема, можливо, буде дощ, адже похмуро і тихо.
Вона заварила собі каву налила холодної води у скляний стакан і дощ поторобанив по траві, листю винограду, по навісу і шибках. Вона вийшла на двір, зручно вмостилася під навісом і пила свою каву спокійно і миролюбиво так само як ішов осінній дощ... разом із ним.
З кожним новим ковтком в неї з'являлася нова думка. Цей ковток був про сусідів навколо. Чи бачили вони той передсвітанковий скандал, чи чули вони його?
За другим ковтком була байдужість до цього.
Що побачить світ, що знатиме про твою втрату, про твІЙ біль.
За третім ковтком болі вже не відчувалося: гармонія і спокій увійшли в її тіло і відчуття. Як добре, що я його відпустила, - подумала вона вперше, - як добре що я про все це дізналась і все це скінчилося. Нема жодних почуттів до нього, нема нічого - тільки дощ.
А коли вона зробила четвертий ковток кави в її уяві з'явився промінь надії, а вдалечині за обрієм вона побачила як два ширяка ширяють у небі, кружляють один навколо одного і співають якісь незрозумілі пісні.
Вона не лишилася одна в цьому світі, ще буде в неї інше життя і нове кохання, бо вона не боїться обпектися знов.
Висновок: пийте каву зранку і жодні проблеми вас не турбувати муть

Он смотрел пристально в её глаза. Сквозь скорость и пространство полупустого вагона они узнали друг друга и не могли и не хотели подходить ближе. Так и разговаривали - мыслями:
- Сколько лет?
- Зачем считать?
- Ты совсем не изменился.
- Ты тоже.
- Кто она? Та,что спит на твоём плече?
- Подруга.
- Разве не жена? Ты же рвал и метал, заявляя всем что если и женишься то не раньше 35-ти... Протикало, твердолоб! Или что опять не так?
- Она - не ты.
- Интересная логика: я не та была до, а она не я после. До сих пор не разобрался в себе?
- Нет. А ты?
- Твои глаза, когда смотрю в них не уверена, что далеко ушла от тебя.
- В логике?
- И в ней тоже. И всё таки, ты счастлив? Ведь она так мило спит и ничего не подозревает как причудлив этот мир, как минимум для нас в эти минуты.
- Счастлив, правда именно в эти минуты.
- На следующей остановке я выхожу.
- Ты знаешь, мне на одну дальше.
- Главное, что и ей тоже.
Люблю тебя. Прощай!