"Українська правда" випадково знайшла підтвердження, що адміністрація президента безпосередньо здійснює вплив на справу Тимошенко. Так, вона не лише контактує зі свідками, але і намагається формувати інформаційне поле відповідним чином.

Встановити це вдалося завдяки проколу, який допустили співробітники Банкової.

Отже, в четвер свої свідчення в Печерському суді давала колишня заступник генпрокурора Тетяна Корнякова. За наслідками чого Українська правда зробила новину із заголовком "Ще один свідок обвинувачення став на сторону Тимошенко".

Невдовзі після виходу цієї новини ми отримали листа електронною поштою. До нього було прикріплено файл у форматі Word, де містилося спростування: "Інтернет-видання "Українська правда" свідомо спотворило висловлювання екс-заступника Генпрокурора Тетяни Корнякової"

Тетяна Корнякова у своєму свідченні у суді сказала про те, що директиви прем’єр-міністра не можуть вважатися директивами уряду. Фактично вона підтвердила звинувачення Тимошенко в тому, що Тимошенко, будучи прем’єр-міністром, діяла всупереч закону, не маючи директив уряду на підписання газового контракту у Москві.

Натомість інтернет-видання "Українська правда" подало її висловлювання під заголовком "Ще один свідок обвинувачення став на сторону Тимошенко", чим фактично спотворила і перекрутила висловлювання Т.Корнякової.

Тетяна Корнякова обурена таким спекулятивним підходом журналістів до фактів та вимагає в "Української правди" негайно вибачитися перед нею і виправити заголовок.

Ми зацікавилися походженням цього прес-реліза і от що встановили.

Будь-який файл, написаний у програмі Word, може вказувати на своє походження - зокрема, на комп'ютер, де він був створений.

Про це мало хто знає, але саме завдяки подібним особливостям текстового редактора "Українській правді" свого часу вдалося довести, що темники часів Леоніда Кучми готувалися політтехнологами Банкової.

Отже, якщо відкрити згаданий вище прес-реліз Корнякової у редакторі Word, а потім у верхньому меню натиснути на функцію "файл" і далі обрати закладку "свойства", то можна побачити дивну картину.

Так, прес-реліз Корнякової був підготовлений автором user, а сам комп'ютер відноситься до закладу, що ховається за абревіатурою STPU.

STPU - це Адміністрація президента України.

 Техника & Технологии

Украина с Ираном начинают совместное производство реактивных самолетов

17:45 / 28.07.2011

Между исламской республикой и ГК «Антонов» подписано соглашение о сотрудничестве

Государственный концерн «Антонов» и исламская республика Иран подписали договор о совместном производстве реактивных самолетов нового поколения Ан-148 и Ан-158.

Об этом в ходе рабочей встречи руководства Харьковской области и официальной делегации Ирана в Харькове сказал посол Исламской Республики Иран в Украине Акбар Гасеми-Али-Абади. «Несколько дней назад Киев посетила делегация Организации авиационной промышленности Ирана. Был подписан договор между ее руководителем и господином Кивою, руководителем государственного предприятии «Антонов». Речь идет о совместном производстве самолетов Ан-148, Ан-158», - сказал он. Гасеми-Али-Абади подчеркнул, что стоимость этого проекта будет доведена до суммы свыше 1 млрд долларов. По словам посла, в Киеве также был продлен договор относительно совместного производства самолетов Ан-140 и лизинговых поставок самолетов Ан-148.

Ан-148 - региональный реактивный самолет нового поколения, предназначенный для перевозки 68-85 пассажиров на расстояние 2-4,4 тыс. км. Ан-158 предназначен для перевозки 99 пассажиров на расстояние 7 тыс. км. В 1999 году завод HESA (Исфахан, Иран) начал серийное производство самолета Ан-140, первый самолет был произведен в 2001 году

Как сообщалось ранее, в России пытаются приостановить сборку украинских самолетов  Ан-148.

Меж тем на международном авиасалоне в Ле Бурже, завершившемся на прошлой неделе, был анонсирован проект сборки самолетов Ан-70 в России. Также мы сообщали, что за один день выставки в Ле Бурже Украине удалось продать 10 самолетов Ан-158 примерно за $330.

Василь Зілгалов.

Прага – Впливові аналітичні видання Заходу стверджують про «припустиму роботу нинішнього патріарха РПЦ Кирила, свого часу, на КГБ, для шпигування за прихожанами за межами Росії» і переконані, що «він й надалі зберігає глибокі контакти з Федеральною службою безпеки Росії». Газети також констатують, що чергове скасування зустрічі президентів Медведєва і Януковича означає лише, що «поступок з боку Росії не буде». Путін збирає у Всеросійський народний фронт і сили з-за кордону, поки-що ближнього, і приймає до ВНФ маргіналів з України… Експерти попереджують, що Україна поступово перетворюється на тропічну землю, а міжнародні екологи б’ють тривогу щодо безчинств браконьєрів в зоні Чорнобиля.

   Друге покоління українських політиків повторює недоліки попереднього, однак не має його заслуг у компромісному полагодженні конфліктів. Нова влада веде себе як великорослі хулігани - аж до повного знищення противника.

 Є різні способи оповісти про останні двадцять років в Україні. Я вибрав для цієї цілі поколіннєвий підхід, і то з декількох причин.

 Першою є магія круглих чисел.  Двадцять років - це приблизно час, коли доростає нове покоління. Про покоління т.зв. "ровесників незалежності" в Україні зараз говориться багато. Зокрема, проведено декілька соціологічних досліджень, що дають певний матеріал для аналізу. Не буду зловживати тут соціологію, а буду говорити як історик. А історики знають, що дуже часто покоління є головним носієм змін. Тому якщо ми хочемо оцінити зміни, що сталося за останні двадцять років, поколіннєвий підхід є дуже зручним ключем для розмови на ту тему. І це є друга причина мого вибору.

 Зрозуміло,  що покоління є надто великим, щоб говорити про нього як про однорідну цілісність. Теоретики поколіннєвого підходу відводять вирішальну роль тим меншим групам, що творять певну модель поведінки для усіх ровесників. Рівно ж покоління є соціальним, а не біологічним явищем. Тому факт народження протягом певного проміжку часу ще не роблять однолітків поколінням - вони мусять виразно проявити себе у якісь ділянці суспільного життя, чи то в політиці, у публічному житті чи в мистецтві.

 З певним, але не надто великим спрощенням можна сказати, що досі в Україні проявили себе такі дві групи поколінь: ті, які на межі 1980-1990-х років перетворили Україну з радянської у незалежну, і ті, які керували і керують в останні роки. Умовно кажучи: "покоління Кравчука і Кучми" і "покоління героїв та антигероїв Помаранчевої революції".

Чи з'явиться і коли в Україні нове покоління, залежить від того, чи будуть збережені механізми зміни влади. Попри старання теперішнього режиму, припускаю, що такі механізми таки збережуться. І десь упродовж наступних 20-30-х років до влади може прийти покоління, котрому сьогодні 18-25 років - тобто ті самі "діти незалежності". Тому для порівняння до двох попередніх, котрі уже "сталися", додаю третє покоління, яке має високі шанси відбутися.

Обмовка по Фрейду.

Андрей Яницкий.

   При этом подавший иск требует обязать президента в течение месяца со дня вступления в законную силу решения суда безотлагательно внести в Верховную Раду Украины законопроекты о введении налоговых каникул и снижении НДС, а также о переходе военнослужащих на контрактную основу. 

Аж до жорстокої поразки від турків у липні 1711 року на Пруті московський цар хотів бачити нову столицю на більш теплих водах. Саме з метою підкорення Азову він, за порадою Мазепи, створює флот...

Счастливая мысль обустроить  столицу своего царства-государства "на мшистых, топких берегах, где прежде финский рыболов, печальный пасынок природы, один у низких берегов бросал в неведомые воды свой ветхой невод", отнюдь не сразу озарила московского царя Петра I. Вплоть до жестокого поражения от турков в июле 1711 года на Пруте, где он спасся от неминуемого пленения-рабствам ("шкляфства") лишь благодаря незаурядным дипломатическим способностям и, главное, мужеству вице-канцлера ("подканцлера") Петра Шафирова, и, говорят также,  благодаря... драгоценностям своей верной боевой подруги Екатерины Алексеевны - Екатерины I (в миру Марты Ставронской), московский царь-государь мечтал видеть новую столицу у более теплых вод - на берегу Азовского моря.

Именно с этой целью после первого бесславного похода на Азов 1695 года он, по совету своего старшего наставника-учителя, украинского гетьмана Ивана Мазепы создает в Воронеже адмиралтейство, мобилизует около трех десятков тысяч судостроителей и к весне 1696 года строит на верфях Воронежа, села Преображенского (под Москвой), Брянска, Сокольска, Козлова Азовский морской флот.Уже 27 мая 1696 года царь вводит этот флот в Азовское море, блокирует судами турецкую крепость Азов близ устья Дона и вынуждает 18 июля 1696 ее капитулировать. 

Примечательно, что в  блокаде Азова принимали также активное участие 16 тысяч украинских казаков (10 тысяч пехоты и 6000 конных). Наказным гетьманом над ними Иван Мазепа назначил черниговского полковника Якова Кондратьевича Лизогуба, а атаманами: гадяцкого полковника Боруховича, прилуцкого полковника Горленко, лубенского полковника Свечку, компанейского Федорину, сердюцкого Кожуховского. Именно казаки "17 числа Iюля... отбивши турков (предпринявших последнюю вылазку - ИП) отъ стана своего, вогнались въ самый городъ и овладли однимъ городскимъ болверкомъ съ четырьмя в немъ большими пушками, въ которомъ укрпившись и прибавивъ к тому 9 пушекъ своихъ, произвели внутрь города сильную пальбу, продолжавшуюсь безпрерывно цлыя сутки.

А как въ ту пору и отъ стороны армии, на поднятых выше городскаго вала траншейныхъ батареяхъ, производилась по городу еще сильнйшая пальба, и была оная Туркамъ крайне раззорительна, то они 18 Iюля выставили на батаре белое знамя и просили мира который им и дарованъ, а городъ 19 числа, по указу царскому занятъ Бояриномъ Воеводою Алексемъ Шеином" ("История русовъ или Малой Россіи").       

Успешному взятию Азова в 1696 году способствовало в значительной степени и то, что в предыдущую летнюю военную компанию 1695 года,  в то время, когда недееспособное московское войско безуспешно пыталось овладеть Азовом, казаки "въ одно лто  овладли 14 каменными Турецкими городами  (Кази-Керман (сейчас Берислав в Херсонской области - ИП), Кинбурн, Эски-Таван (сейчас село Тягинка на Херсонщине - ИП), Аслан ( Каховка - ИП), Гордек, Шах-Кермен...), и войска тамошнія съ жителямии начальниками забрали въ плнъ и разослали по Малоросійськимъ городамъ подъ стражу".

Штурм Казикермана. Мазепа завоевывает для Украины Нижнее Поднепровье

В сентябре 1698 года на противоположном от грозного Азова берегу Таганрогского залива царь приступает к строительству военно-морской крепости - Таган-Рога. "...Въ 10 почти месяцвъ на рекахъ, впадающихъ в Донъ, а изъ нго въ Азовское море, сооружена была такая флотилія, какая и у старих приморскихъ держав вками только сооружается. Вдругъ покрыли Азовское море военные корабли, галеры, бригантины, галіоты и другія морскія суда, и ихъ считалось до 700, въ такой стран, которая о мореходстве прежде и понятія не имла... Мастера же были выписаны изъ иностранныхъ морскихъ державъ, а паче изъ Голландіи. Походъ къ Азову открытъ весною 1696 года. Въ число многочисленной Російской арміи вступило Малоросійскихъ войскъ 15000, а надъ ними Наказнимъ Гетманомъ опредленъ Мазепою Полковникъ Черниговскій Яковъ Лизогубъ...

А Гетманъ Мазепа, со всмъ Малоросійскимъ войскомъ, составлялъ обсерваціонный корпусъ на степяхъ Крымскихъ и наблюдалъ, чтобы Ханъ Крымскій, съ своими Ордами, не напалъ въ тылъ арміи подъ Азовомъ, и онъ многія такія покушенія Татарскія отвращалъ с успхомъ".("История русовъ или Малой Россіи")

В соответствии с договором царь свой первенец-флот на Азове ликвидировал, войска из Украины, Молдавии, Приазовья вывел, несостоявшуюся столицу царства-государства на Азовском море - город Таганрог - срыл-сравнял с землей, а крепость Азов вернул туркам и дал клятвенный обет забыть на веки-вечные про свои территориальные виды на Приазовье, Молдавию и Украину.

Андриан Шхонебек, "Взятие Азова. 19 июля 1696 года", гравюра. На переднем плане на коне с саблей - царь Петр I, справа от него - первый московский генералиссимус - воевода  Алексей Семенович Шеин (1662-1700).

19 июля 1711 года, примерно в 75 километрах от Ясс 38-тысячная московская армия, которую вместе с официальным главнокомандующим Шереметьевым возглавлял сам царь, была прижата к правому берегу Прута.  Отрывок из записок Юста Юля, датского посланника при Петре І (1709-1711):     

"Как рассказывали мне очевидцы, царь, будучи окружен турецкою армией, пришел в такое отчаяние, что как полоумный бегал взад и вперед по лагерю, бил себя в грудь и не мог выговорить ни слова. Большинство окружавших его  думало, что с ним удар - припадок.

... Офицерские жены, которых было множество, выли и плакали без конца. И действительно казалось, что предстоит неизбежная гибель: если б Господь Бог чудесным образом не устроил так, что турецкого визиря удалось склонить к миру подкупом, из царской армии не могло бы спастись ни одного человека - ибо с одной стороны против нее стояли турки, более чем в три раза превышавшие ее численностью, с другой же, в тылу, протекал Прут, на противоположном берегу которого находилось около 20 000 казаков, татар, турок, поляков и шведов.  11/22 июля 1711 года. После полудня вице-канцлер Шафиров, прибыв обратно от верховного визиря, дал его царскому величеству отчет о своих переговорах и представил проект условий мира.

Насколько известно, условия эти сводятся в главных чертах к следующему: устанавливается вечный мир; русские должны возвратить туркам Азов в том виде, в каком он находится теперь; морская гавань Таганрог, равно как и некоторые другие городки, не представляющие особой важности, должны быть разрушены; далее, королю шведскому предоставляется свободный проход в Швецию; наконец  должен произойти размен всех пленных. В заложники верховный визирь потребовал самого вице-канцлера барона Шафирова и молодого графа Шереметева. Все эти условия  его царское величество принял. Молодого Шереметева он пожаловал в генерал-майоры и подарил ему свой портрет стоимостью приблизительно в две тысячи ригсдалеров. Обоих заложников снарядили и немедленно отправили в лагерь к верховному визирю. Они должны оставаться в плену - сначала у него, а затем в Константинополе - впредь до исполнения всего, что было договорено. После этого в обеих армиях объявлено о заключении мира".

Командующий турецкими войсками в Молдавии - великий визирь Балтаджи Мехмед-паша, самовольно согласившийся за взятку в 150 тысяч золотых рублей заключить спасительный для царя Петра Прутский мир, вскоре за свое малодушие понес очень суровое наказание - по приказу турецкого султана Ахмеда III он был удавлен в каземате тюрьмы на острове Родосе.

Потеряв в 1711 году после Прута всякую надежду обустроить себе столицу близ теплых вод Азовского моря, царь Петр торжественно провозгласил  в 1712 году столицей своего царства-государства не Таганрог на Азовском море, а город Санктпитербурх  - Санкт-Петербург на Неве.

Начиная с 1696 года и до 1711 года включительно, Петром снаряжались на Азов не только военные экспедиции, но и гидрографические.  И не стоит поэтому удивляться особо, что не шведский город Ниен с крепостью Ниеншанц на Заячьем острове в устье Невы, где в мае 1703 года была учреждена царем Петром Петропавловская крепость, а несколько позднее близ нее  "из тьмы лесов, из топи блат вознесся" Санкт-Петербург, не холодные берега Балтики оказались изображенными на первой московской карте, а подробные очертания... Азовского берега, знаменитых песчаных Азовских Кос, окрестности славного города Таганрога.

Интенсивные гидрографические  исследования Азовского берега по указанию Петра велись в 1697-1699 гг. Руководил этой работой c 1698 года опытный мореход, вице-адмирал Корнелий Крюйс - Kornelius Crys - датчанин по происхождению. В 1704 году по данным гидрографических измерений вице-адмирала Корнелия Крюйса был составлен и издан в амстердамской типографии "Дункер, Гендрик" самый первый московский географический атлас. Назывался он так: "Прилежное описание реки Дону или Танаиса, Азовского моря или Езера Меотскаго, Понта Эуксинского или Черного моря".

Вот что вице-адмирал Корнелий Крюйс писал о казаках:

"...Они сплошь белотелы, становиты и храбрые люди, болезни мало знают, но большая часть умирает против неприятеля или от древности, а женския персоны красавицы, благообразны, глаза темные большие; ногии руки маленькия, волосы черные, нос и рот пропорциональной, очень благоприятны, и вежливы к чужестранцам; платье носят как Турчанки чистотою и качеством по возможности, только с таким различием, что головной убор пониже, и лицо свое незакрывают, а одеяние мужское почти с Поляками равное.

..Нынешнее Козацкое войско в чистоте, в поворотливом правлении ружья уже близко Немцам, Нидерляндам и прочим народам подходит, и под своими Гетманами и Полковниками свое войско распределили на полки и сотни, как пеших так и конных драгун и рейтар; идучи же боевым порядком, и при осадах Азова, Нотебурга и прочих крепостей правильно свою храбрость довольно оказали".

"Москоскаа Страна - Muskowie" на карте "Моря Палес Meote от Азова до Керчи". 1702 год. Картограф - Питер Бергманд

Поначалу название "Азовское море" закрепилось за частью "Езера Меотского" - "Палус-Меотис", примыкающего к устью Дона - т.е. сначала так называли расположенный в северо-восточной части залив "моря Мотскаго", отделенный от моря песчаными Косами - Белосарайской (с севера) и Долгой (с юга), называемый ныне Таганрогским заливом "длиною более 70 миль, шириною по средине более 20 миль"... Именно эту часть "Езера Меотского" и имеет в виду адмирал Крюйс. Неоднозначность приведенного текста явно свидетельствует о том, что авторский текст вице-адмирала Корнелия Крюйса позднее правился - редактировался недостаточно компетентными в географии и истории Азовского моря специалистами.

Фрагмент атласа с Крымом и Приазовьем

Азовское море - Mare Azoviensis (ныне Таганрогский залив Азовского моря), Меотида - Palus Meotides - Mer de Zabache на фрагменте карты Николаса Виссхера 1700 года (Nicholas Visscher: Nouvelle Carte Georaphique De La Mer D'Asof ou de Zabache & Des Palus Meotides )

Имать то Азовское море около себя тысящу верст. Обаче того ради, яко неглубоко невозможно по нем ездить великими кораблями. Вода в нем непрестаннаго ради течения в него реки Дона, иже тамо впадает, и иных рек вельми сладка есть. И того ради зимою крепко померзает, летом же неисповедимаго ради множества рыб, иже ищущи сладких вод сходятся тамо, и жителем тамошным немалое творит утешение и прибыток. Недалеко устия Донскаго, идеже  той в море впадает, стоит град названный Тана (еже Азов имать быти; а Таною, мнится, того ради называет его Ботер, яко латинники реку Дон называют Танаисом), в нем же пристанища многия и купли, паче же на осетров и икру, чего много оттуда отвозят, и на иныя товары тамошных стран.

Фрагмент предыдущей карты. Реки Молочная, Берда и Бердянская Коса

Керчь и Керченский пролив

Валерій Кравченко.

За рівнем корупції РФ знаходиться на 154-му місці в світі - між африканськими країнами і Папуа - Новою Гвинеєю. "Друзьям - всё, остальным - беспредел". Заборонена Кремлем експертна доповідь.

Що читаємо? Сьогодні огляд не книги, але експертної доповіді, підготовленої російськими опозиціонерами Володимиром Міловим, Борисом Немцовим, Володимиром Рижковим і Ольги Шоріної, - "Путин. Коррупция" (Москва, 2011).

Що цікавого? Брошура практично заборонена для розповсюдження у Російській Федерації. Принаймні, весь стотисячний наклад було вилучено і перевіряється на... екстремізм. Навіть водієві, який просто перевозив частину накладу, ш'ють справу. Колишньому члену уряду Немцову довелося вручну роздавати доповідь в центрі Москви. Що ж такого вибухоподібного у невеличкій книжечці?

Згідно з декларацією про доходи В.В. Путіна, за 2009 рік він заробив за місцем роботи (уряд РФ) 4 622 400 рублів (385 200 рублів на місяць, або приблизно 13660 доларів або 110 тис. гривень). Плюс має військова пенсія - трохи більше ста тисяч рублів на рік. Практично не має нерухомості - 77-метрова квартира в Санкт-Петербурзі, невелика земельна ділянка і гараж. Автомобіль - «Нива» -- мовляв, «покупай российское!».

Натомість наступник Путіна на посаді глави Росії має набагато кращі статки. Дві квартири у Москві (174 і 364,5 кв. м) і одна в Петербурзі. Більша квартира коштує не менше 5 млн. рублів, щомісячні розходи на її утримання - близько 5 тис. доларів. Дмитро Медведєв має стару "Победу", автоприцеп "Скиф", а його дружина - дванадцятирічний "Фольксваген Гольф".

Директор Агентства моделювання ситуацій  Віталій Бала :    Поява нових обличч, які покажуть інший шлях  для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.

- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?

- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.

І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??

- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?

- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.

- Чому?

- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.

- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?

- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.

- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?

- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.

На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.

- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...

- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.

- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...

- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.

- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?

- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.

- А це можливо?

- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.

- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!

- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.

Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.

- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?

- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.

- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?

- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.

Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...

Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.

А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...