«Міфи нерідко створюють фальшиві патріоти. Ось, наприклад, козацтво. Це поняття XVII століття, що сьогодні цілковито віджило своє. Можна і треба пишатися ним, його історією, але абсолютно безглуздо переносити в сучасне життя. Воно має право на існування лише на рівні фольклору, театру або модної нині реставрації історичних битв. Це забавно для свят. Ми теж маємо своїх лицарів і королів на різних урочистостях, але якщо їх переносити на сучасний ґрунт, то це не життєздатне. Одна справа знати й поважати свою історію, інша – використовувати її як інструмент лжепатріотизму», – стверджує він.

За його словами, кожна країна повинна мати власні міфи.

«Є ще низка аспектів існування міфів у сучасному житті. Приміром, два протилежні погляди на Івана Мазепу. Для українців він герой, для Росії – зрадник. Нічого страшного в цьому немає, не потрібно узгоджувати два згадані вище міфи, нехай у кожного народу буде свій. Головне, щоб він не нав’язувався сусідові. Погано, коли в Україні починає переважати російська міфологія. Як француз я не можу нікому нічого радити, але думаю, що це ваше право вибирати, кого вважати своїм героєм, а кого ні. Навіть незважаючи на обурення росіян, як у випадку з присудженням звання Героя України Степанові Бандері або з проектом спорудження пам’ятника Іванові Мазепі в Полтаві. У таких моментах мають бути задіяні якісь політичні політеси: спритність і чуття конкретних політиків, вміння зважувати всі pro et contra. Що ж, коли ми зводимо пам’ятники Наполеонові, у Великій Британії ставляться до цього, м’яко кажучи, іронічно. Від себе ж скажу, що, поза сумнівом, Мазепа – це ваш герой. Тож пам’ятник йому – чому ні?» – зазначив Бовуа.

Щодо радянських міфів,то історик вважає, що люди, котрі жили за тодішньої влади, живуть нав’язаними їм уявленнями.

«Люди, які сформувалися за тодішньої влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно. Вони повторюють радянські міфи і далі тримаються за минуле. Мабуть, досі не вірять, що Сталін хотів знищити український народ. Рівень історичних знань на всьому пострадянському терені дуже низький. І якщо в старих демократичних державах це не критично, то в молодих, якою є Україна, дуже погано, бо може призвести до роз’єднаності суспільства. Я б сказав, що у вас драматично слабкий рівень історичних знань», - додав він.

Тиждень

От коли будуть розв’язані головні проблеми, коли Україна ввійде в європейську сім’ю народів, тоді можна буде взятися й за мову. Немає нічого більш далекого від реальності, ніж подібні твердження. По-перше, для постколоніальної та постгеноцидної країни мовні питання – не щось другорядно-романтичне, а важливі складові проблем самоідентифікації та самовідновлення. Як у національно-культурному, так і в соціально-антропологічному вимірах. По-друге, мова є одним із найголовніших знарядь побудови національного інформаційного простору.Годі й казати, що в Україні такий простір донині відсутній, попри патріотичні декларації впливових депутатів й урядовців, ба, навіть президентів як у 1990-х, так і в 2000-х роках. По-третє, мова – це виробництво: книжкове, газетне, кінематографічне (в тому числі й дубляж), телевізійне тощо. І, звичайно, це різного роду програмне забезпечення. Знов-таки, тут нерозв’язаних проблем вистачає. [ Читати далі ]

Хтось тоді 1991-му році брав активну участь у змаганнях за Незалежність: голодував на Майдані, поширював патріотичну літературу, відвідував мітинги. Хтось був далеко за межами України і повернувся сюди, щоб побачити свою країну вільною. Хтось вагався і не вірив, що Союз може припинити своє існування… Але жодна українська родина не залишилася осторонь цих подій. Нам є, що згадати.

Надішліть нам історію про те, як Ваша родину зустріла Незалежність, надішліть тогочасні фотографії – давайте творити історію разом. Нас цікавить усе: тогочасні думки, настрої, вчинки – все те, без чого 24 серпня неможливо собі уявити.

Тиждень своєю чергою обіцяє винагородити кожного учасника конкурсу. Найкращі (найпопулярніші і найбільш обговорювані у коментарях) історії отримають  головні призи – річну, піврічну та квартальну підписку на журнал «Український Тиждень». Також будуть спеціальні призи від видавництва «Темпора» та книгарні «Є». Зрештою жоден з авторів історій про незалежність не залишиться без подарунку.

Просимо надсилати ваші статті, фото на інші матеріали на адресу [email protected]

Конкурс  триватиме до 1 вересня 2011 року.