хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «літаки»

Росія, Україна, літаки. Українські помічники Пригожина


09:17 16 травень Київ, Україна



Цього року ми відсвяткували День Перемоги публікацією розслідування про те, хто і як підставив Україну під звинувачення у незаконній торгівлі зброєю у Лівії, а українських пілотів під ракети турецьких «Байрактарів».

Пропаганда не росте на порожньому місці

Як виявилося, знищені в Лівії літаки Іл-76, які «грушні» блоги та телеграм-канали називали «українськими», насправді, з високою долею ймовірності, належали бізнесмену індійського походження Джайдіпу Мірчандані (Jaideep Mirchandani), який був включений (а потім виключений) до санкційних списків США за надання допомоги сирійському режиму Башара Асада, а потім став фігурантом розслідувань поставок зброї до Лівії.Однак Мірчандані організовував роботу не сам. Для створення схеми, яка дала можливість постачати зброю підрозділам фельдмаршала лівійських повстанців Халіфи Хафтара, якого офіційно підтримує Кремль, в Україні було створено низку компаній. Ці компанії були офіційними орендарями та операторами літаків, які через офшорні компанії-прокладки, ймовірно, належали Мірчандані та виконували вантажні рейси для «вагнерівців» до Лівії та країн Африки.Російська пропаганда доклала багато зусиль, щоб переконати всіх у тому, що українська влада знала й активно підтримувала діяльність авіакомпаній, пов’язаних із Мірчандані, в тому, що стосується поставок зброї армії Халіфи Хафтара.

Однак трохи складнішим завданням для російських пропагандистів стала необхідність пояснити, як ті самі компанії та літаки перевозять зброю та техніку для «офіційних» російських військових інструкторів до Центрально-Африканської Республіки (ЦАР).Разом із тим, російській пропаганді є на що спиратися! Це Державіаслужба України надала авіакомпаніям-операторам та їхнім літакам ліцензії та дозволи здійснювати перельоти до Лівії та інших гарячих точок. Це українські громадяни числяться засновниками компаній, які зверталися по дозволи до Державіаслужби.Це українські спецслужби та правоохоронні органи ніяк не реагують на прямі зв’язки між українським бізнесом та російським ГРУ і Євгеном Пригожиним. Давайте розбиратися, хто кому тут Мірчандані.

Хіба я сторож літакам моїм?
У день, коли стало відомо про знищення в аеропорту Ель-Джуфри двох Іл-76, більшість російських та українських медіа написали, що це були українські літаки. Ними оперувала українська компанія «Європа Ейр» (ЄДРПОУ 38941487, заснована 18.10.2013), якою володіла українка — Катерина Павлівна Нефедова, 1953 року народження.Як стало відомо у процесі розслідування, загалом компанія Нефедової «Європа Ейр» взяла в оренду та оперувала одночасно сімома літаками. Вони належали офшорній компанії Infinite Seal Inc., ймовірно, пов’язаній із Джайдіпом Мірчандані:

UR-CRP (1013409303);

UR-CMC (1013407230);

UR-EAB (1003403075);

UR-CRN (1023412399);

UR-BXS (1023411368);

UR-EAA (0033446350);

UR-COE (0093498974).
Ось вам справжні хитросплетіння логістичних схем. Вони використовуються для поставок зброї у місця, куди поставляти такі товари й не можна (хоч бажаючих і вистачає). Щоб розібратися, необхідно уважно вивчити історію кожного з цих бортів.Однак спочатку ми підемо простішим шляхом та дізнаємося, як українка родом з Яготина стала оперувати повітряним флотом, який возить російську зброю? На даний момент усе, що можна дізнатися про Катерину Павлівну з відкритих джерел — це те, що вона перебуває у стані розірвання шлюбу. Про це йдеться на одному з сайтів-агрегаторів судових рішень. Втім, співчувати ніколи.Там само написано, що пов’язаною особою у справі про встановлення факту розірвання шлюбу є чоловік на ім’я ЕЛЬ-ЮНЕС ХАСАН МОХАМЕД ХАСАН АБЕД. Відповідна ухвала Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/19944/20 говорить про те, що Хасан Мохамед Ель-Юнес є громадянином (підданим) Хашимітського Королівства Йорданії.Прізвище «Нефедова» є досить поширеним в Україні. Втім, якщо додати по-батькові «Хасанович» чи «Хасанівна», пошук стає ефективнішим. Саме тому досить легко вдалося знайти особу на ім’я Руслана Хасанівна Нефедова. Вона виявилася помічницею (на платній основі) депутата Верховної Ради України четвертого скликання Льовіна Анатолія Івановича.Пан Льовін відомий тим, що неодноразово ставав фігурантом пропагандистських пасквілів грушного блогу «diana mihailova». Хоча, як ми зрозуміли з попередніх серій цього розслідування, таким чином російське ГРУ прикриває свої оборудки. Заодно відводячи від себе підозру та звинувачуючи Україну.Крім того, сама Руслана Нефедова засвітилася разом із Джайдіпом Мірчандані, коли 8 листопада 2016 року вони відвідували КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв». Там вони з’явились як закордонні інвестори від імені компанії, що офіційно належить Мірчандані — «Sky One FZE». В офіційному листі було вказано:Руслана Нефедова є персональною помічницею Мірчандані.


Делегацію «інвесторів» зустрічав екс-перший заступник голови обласної ради Михайло Соколов. Натомість губернатор Миколаївщини Олексій Савченко залишися необізнаним про те, хто і навіщо приїжджав. Місцева преса досить прискіпливо висвітлювала візит. Із Мірчандані спілкувалися представники приймаючої сторони: Костянтин Жело (екс-директор КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв») та чинний директор КП «МАМ» Андрій Семенов.


Спиною до фотографа на світлині, ймовірно, сидить саме Руслана Нефедова — дочка власниці ТОВ «Європа Ейр». Одразу після знищення літаків у Ель-Джуфрі про цей епізод згадав тільки одеський журналіст Олександр Коваленко.

Головне в розслідуваннях — не вийти на себе
Літаки, які могли возити зброю для «вагнерівців» до Лівії та ЦАР, належать Джайдіпу Мірчандані. А донька власниці компанії-оператора Руслана Нефедова є його особистою помічницею. Попри ці моменти, очевидним фактом є наступне: хтось безпосередньо в Україні приймав рішення та надавав свої ресурси для того, щоб отримувати всі необхідні державні документи. В тому числі й ті, що стосувалися ремонту літаків. Сюди ж додайте інші дрібні потреби — хоча б їх реєстрацію та ліцензування в Україні.Іншими словами, інформація про діяльність авіакомпаній-операторів не могла пройти повз Службу безпеки України. Це доводить і запис телефонної розмови між президентом корпорації «Титан» Анатолієм Льовіним, помічницею якого також була Руслана Нефедова, та трагічно загиблою у авіакатастрофі під Тегераном Оленою Малаховою — формальною власницею третього літака, спаленого «вагнерівцями» в аеропорту Місурата (Лівія).
Переносимось у серпень 2020 року. Минув рік після подій у Лівії та півроку від загибелі Олени Малахової. І от, громадська організація «Стоп Корупції» організувала для Анатолія Льовіна прес-конференцію. Там він оприлюднив запис телефонної розмови з Оленою Малаховою, в ході якої вона звинувачує співробітників Департаменту контррозвідувального захисту економіки СБУ в отриманні хабарів.Льовін стверджує: СБУ таким чином хотіло віджати підконтрольне йому підприємство ТОВ «УРАРП». Водночас сам Льовін (точніше, пов’язані з ним підприємства) були і є фігурантами низки кримінальних проваджень: №№ 22015101110000040, 12016100090000706, 12016100090014815, 42015000000000111.Роль самого Льовіна у схемах із постачанням вантажів у підембаргову Лівію встановити важко. Скоріше за все, саме на його підприємствах здійснювався ремонт двигунів для літаків, що використовувалися для повітряного мосту між Фуджейрою та Ель-Джуфрою. Однак його публічні свідчення є вкрай важливими, щоб відповісти на запитання — чому СБУ ніяк не реагувала на ситуацію з літаками в Лівії.До того ж, це чергове підтвердження того факту, що після реформи СБУ має втратити невластиві їй функції. Оскільки застосовуються ці можливості далеко не за призначенням.Так чи інакше, досить чітко видно — галузь послуг повітряного транспорту в Україні є досить вузькою. Тому залишити щось непоміченим тут дуже важко. Дочка власниці знищених Ілів Катерини Нефедової — Руслана — була помічницею Льовіна та Мірчандані. Льовін був бізнес-партнером Малахової, яка була власницею третього спаленого Іла.На жаль, поки що не вдається встановити роль та місце перебування чоловіка Катерини Нефедової — йорданця Хасана Ель Юнеса. Однак я припускаю, що він міг зіграти у створенні схеми з оренди вантажних літаків далеко не останню роль.

Спадщина Катерини Нефедової

Цикл розслідувань, чергову серію якого ви зараз читаєте, почався з короткого відео. На російському телебаченні вийшов сюжет, в якому пропагандист Рогаткін показав, як вантажний Іл-76 привіз до столиці ЦАР (точніше, аеропорту Бангі) російську військову техніку та зброю.Літак був ідентифікований як EX-76003 (серійний номер 1033418596). Згідно з даними відкритих джерел, він належав українській компанії ТОВ «Флай Скай Ейрланз».Ця українська компанія з’явилась 14 червня 2019 року. Батько-засновник — киянин на ім’я Кравченко Віктор Олексійович. Пізніше корпоративні права перейшли до Резніченка Олександра Сергійовича. Цікавим фактом є те, що людина на ім’я Кравченко Віктор Олексійович у 2004 році посідала посаду директора ТОВ «Флайт Сервіс ЛТД», який контролюється Анатолієм Льовіним через його концерн «Титан».Російський онлайн-сервіс «Russian planes» містить інформацію про п’ять літаків, якими оперує українська компанія Fly Sky Airlines:

EX-76003 (1033418596), вже згаданий у попередньому розслідуванні Іл-76, який привіз зброю для «вагнерівців» у ЦАР. До Fly Sky Airlines ним оперувала казахстанська компанія Azee Air, доки в неї не відібрали ліцензію за порушення ембарго в Лівії;

UR-FSD (1023411368), який так само був переданий від Azee Air та змінив бортовий номер з UP-I7660. До Azee Air ним оперувала «Європа Ейр» під бортовим номером UR-BXS;

UR-FSC (1023412399), літак, що був переданий від ТОВ «Європа Ейр», яка оперувала ним під бортовим номером UR-CRN;

UR-FSE (1003403075), так само переданий від «Європа Ейр» та змінив бортовий номер з UR-EAB;

UR-COE (0093498974), переданий від «Європа Ейр». Цього разу власники не стали заморочуватися зі зміною бортового номеру. Примітно, що до «Європа Ейр» літак належав вірменській авіакомпанії «Ветеран», про яку я писав у попередній серії(і, яка, ймовірно, також пов’язана з Джайдіпом Мірчандані).Чотирма з п’яти літаків, якими зараз оперує «Флай Скай Ейрлайнз», володіла компанія«Європа Ейр» Катерини Нефедової. Два з п’яти цих літаків були під контролем Azee Air, яку звинувачують у порушенні ембарго. І «Європа Ейр», і Azee Air, ймовірно, тісно пов’язані з Джайдіпом Мірчандані.Як бачимо, зареєстровані в Україні компанії обмінюються вантажними літаками як пиріжками. Ще й прямо під носом у правоохоронних органів. Можливо, у цьому процесі не було б на що й звертати увагу... Якби не перманентна російська істерика щодо того, що ці літаки здійснюють незаконні переміщення зброї. Можливо, і на російських пропагандистів не треба було б звертати увагу. Але маємо звіти Ради Безпеки ООН, які містять таку саму інформацію.Тож будемо уважно спостерігати за процесом прийняття нового законопроекту про СБУ. Скоріше за все, без докорінної реформи ситуація не зміниться.

https://myc.news/ua/rassledovaniya_/rosya_ukrana_ltaki_ukransk_pomchniki_prigozhina

. 2014 року США і Канада пропонували зброю Україні


2014 року Канада запропонувала Україні 20 винищувачів F-18 для участі в АТО, але головнокомандувач Порошенко відмовився. 

Про це заявив колишній заступник міністра оборони Леонід Поляков, передають «Подробности». Однак міністерство відмовилося від літаків через дорогу експлуатацію та неможливість швидко перевчити пілотів. Варто відзначити, що ще в липні стало відомо, що 20 винищувачів F-18 можуть бути передані українській стороні безкоштовно, так як вони є списаними з військово-повітряних сил Канади в зв'язку з закупівлею нових літаків. Як писали «Харків. Коментарі», американські фахівці мали намір провести підготовку українських військових для використання нових радарних систем, призначених для боротьби з мінометними системами противника.

У зв'язку з відмовою України приймати в дар запропоновані Канадою винищувачі F-18 згадав американського журналіста, який повідомив, що 2014 року США пропонували Україні 80 сучасних гелікоптерів для закриття кордону, коли ще тема закриття кордону була актуальна і обговорювалася у ЗМІ, але Порошенко відмовився. Тільки пізніше стало відомо справжні причини відмови.

В американських ЗМІ ця інформація проходила, як факт відмови від гелікоптерів, а в Україні цей факт приховали. Натомість у нас роздували тему, що західні партнери не поспішають допомагати зброєю, таким чином маніпулювали суспільною думкою. Для того, щоб отримати зброю Україна повинна була зробити офіційний запит і почати процедуру, без якої передати бойові машини неможливо. Від коштовного подарунка не відмовляються просто так. Американський журналіст пояснив цей факт змовою Порошенка з Путіним, а не тим, що висока вартість експлуатації літаків, як заявили в Міноборони.  

Тема можливої передачі канадських винищувачів Україні була широко висвітлена в медіа ресурсах, тому замовчати цю інформацію не вийшло.  Пояснення Міноборони, що, начебто, висока вартість експлуатації авіатехніки і необхідність переучувати пілотів, явно висмоктані з пальця.  Просто смішно, ніби в природі існує дешева експлуатація винищувачів. А якщо унікальна можливість навчання пілотів відлякує Міноборони - це не Міноборони, а «Мінзради». Україна збирається в НАТО, але відмовляється від дармових винищувачів, які знаходяться на озброєнні НАТО, через небажання утримувати авіатехніку та навчати пілотів – це смішно.  

Чи не здається вам, що це елементарна зрада? Я постійно повторюю найманцям з ДНР, ЛНР, що вони не тих людей призначають героями своїх «республік». Пропонували звання Героя ДНР Гиркину-Стрєлкову, але він відмовився, розуміє, що справжні герої ДНР, ЛНР – Порошенко, Турчинов, Яценюк. Інших героїв у російських найманцях немає і ніколи не було. Бойовики, ви живі та дихаєте тільки завдяки турботі ваших героїв у Києві.

Війна на Донбасі ведеться іржавим залізом, яке за віком старше вояків. Антинародній владі жирних котів необхідно всіма силами зберігати паритет, інакше Україна з сучасною зброєю і професійною армією може перемогти, а це не вкладається у плани олігархату. Хтось каже, що Україна продалася Заходу. Заспокойтеся, ніколи ще влада не була такою проросійською, ніколи ще власний уряд так відверто не віддавав шматки території  ворогові.

Приємна новина, а москалям в ніс - на!

Винищувачі Британії патрулюватимуть повітряний простір над Чорним морем
ВІВТОРОК, 1 ТРАВНЯ 2018, 11:03
Британські винищувачі Typhoon розпочинають участь у місії повітряної поліції НАТО над Чорним морем.

Про це повідомляє сайт  британських Королівських повітряних сил.

Під час церемонії на авіабазі Міхаїла Когалнічану на півдні Румунії провідні офіційні особи з НАТО надали акредитацію британським винищувачам на участь у місії з посилення авіаційної поліції над Чорним морем.

 

Британські винищувачі будуть працювати разом з румунськими ВПС, флот яких складається з винищувачів МіГ-21 та F-16.

"Такі місії зі спостереження за повітряним рухом гарантують, що ми зможемо швидко та ефективно боротися з будь-якою можливістю агресії чи загрозою для Альянсу або його членів", - сказав на церемонії посол Британії в Румунії Пол Бруммель.

Винищувачі НАТО в рамках місії повітряної поліції патрулюють небо над Румунією та Болгарією.

Нагадаємо, восени 2017 року багатонаціональна бригада НАТО, створена на території Румунії, досягла оперативної готовності.

Літати, чи ні?



Лякаючі факти про літаки і авіаперельоти. 

Згідно зі статистикою, літак є найбільш безпечним видом транспорту, так що, навіть якщо під час вашого польоту сталася позаштатна ситуація, головне - зберігати спокій. Якщо ви страждаєте від страху при перельотах, не рекомендуємо вам читати цей матеріал.

При падінні з великої висоти під час авіакатастрофи, тіло людини часто вибухає від сильного удару об землю.

[ Читать дальше ]

Надзвукові пасажирські літаки



Агентство НАСА працює над планом розробити моделі - надзвукові пасажирські літаки для поліпшення умов подорожі та збільшення швидкості...

[ Читать дальше ]

Конструктор небесних двигунів.

Пам`ятаю якось дуже вже давно мені у якомусь огляді попався список авіаційних двигунів, які застосовувалися в радянських і російських літаках. Багато назв двигунів у цьому списку починалися літерами АЛ. Мене зацікавило що воно за абревіатура така, АЛ.Я знав що літаки в Союзі переважно називають іменами своїх творців. Але це не стосувалося двигунів.Не було такої практики і у світі. Щоправда шукати важкувато було тоді.Інтернету ще не було у мене тоді, Великої Радянської Енциклопедії теж не було під рукою..І тільки випадково почута програма по українському радіо, "колгоспнику", як у нас називають нагадала мені про мої колишні пошуки.Виявилося, таємничі літери АЛ на двигунах розшифровуються дуже просто АЛ - Архип Люлька. Уперше в світі реактивний двигун отримав ім`я свого творця.Хоча якщо пригадатати життєвий шлях Творця, термін "уперше в світі" доведеться промовляти часто.Але про все по порядку.

   Архип Люлька народився 23 березня 1908 року в селі Саварка тепер Богуславського району на Київшині у бідній селянській родині.Його батько,Михайло Люлька після поверненя з солдатської служби 1907 року одружився з багатодітною вдовою Олександрою Бебешко. До 5 вдовиних дітей додається ще троє. Архип був найстарший з цих трьох.У семирічному віці помирає мама Архипа і батько залишається з 8 малолітніми дітьми. Але батько хоче бачити дітей освіченими і всі діти вчаться у сільській семирічній школі.У важкі роки Громадянської війни рятуючись від голоду, в село приїжджають викладачі київських вузів:математик Михайло Кравчук та поет Дмитро Загул.У 1919-21 роках Михайло Кравчук був викладачем і директором школи. Саме ці дві непересічні особистості прищепили селянським дітям любов до поезії та математики. Без перебільшення можна сказати, що саме вони підтримали Архипа Люльку в тяжкі хвилини його життя, адже через п’ять років після смерті матері трагічно загинув його батько. Архипу було 12 років. Опікуном над малолітніми дітьми став найстарший у сім’ї, одружений на той час, Антін Григорович Бебешко.Сам Архип Люлька з теплотою згадував і свою першу вчительку Марію Калинівну Іщенко.
      Після семирічки Архип Люлька вступає навчатися до профтехшколи у Білій Церкві. Закінчивши її, пробує вступити до Київського політехнічного інституту, але не проходить за конкурсом.Невдача з вступом не лякає юнака.Рік напруженої самопідготовки — і в 1927 році Архип Люлька стає студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту. Через два роки стає студенткою сільськогосподарського інституту його землячка з Саварки Галина Процак, а ще через рік молодята побралися і прожили у злагоді багато років життя.

По закінченні інституту Архипа Люльку зарахували аспірантом при Харківському науково-дослідному інституті промислової енергетики. Та не закінчивши аспірантури, він іде працювати інженером-дослідником на Харківський турбінний завод. А далі в життя Люльки втрутився його величність випадок.

З путівкою комсомолу Архипа посилають у Харківський авіаційний інститут. Тут він працює на кафедрі авіаційних двигунів і саме тут доходить думки, що вік поршневих двигунів вичерпався. Спочатку молодий дослідник думав створити паротурбінний двигун.Паротурбінний двигун - своєрідна фішка цього часу.Багато іменитих дослідників вважали його перспективним для авіації.  Але в процесі роботи Люлька приходить приходить до висновку що у паротурбінного двигуна немає перспективи.Майбутнє авіації - величезні швидкості польоту,  Ні поршневі, ні паротурбінні двигуни не здатні їх дати. І Люлька пропонує зовсім іншу концепцію, - газотурбінного двигуна з величезною швидкістю витікання розжарених газів.А на додачу створює ще і схему двоконтурного реактивного двигуна.Схему реєструють як винахід спочатку в СРСР а потім і в світі. Вона отримує авторське свідоцтво а згодом і патент що на той час само по собі було неабияким досягненням.

Але ж від ідеї до реалізації ой, як далеко, а ще коли доводиться ламати стереотипи. До того ж, шаленів репресіями зловісний 37-й рік.Архип Люлька сповідував у житті принцип — «… ні перед якими труднощами не пасувати і добиватися перемоги». Його підтримує завідуючий кафедрою аеродинаміки в ХАІ, відомий вчений, академік Григорій Проскура, вчена рада інституту рекомендує обговорити матеріали проекту з експертами в Москві. Якраз тут Люлька отримує підтримку і схвальні відгуки професора Володимира Уварова, Комітету по винаходах. Але на заводі справа не пішла, реалізація ідеї турбореактивного двигуна застрягла.

      Тому Люлька бере свої креслення і їде до Москви на прийом до наркома авіації.Нарком відмовляється прийняти молодого ученого впродовж 13 днів, але все таки поступається настирності Люльки, на 14 день він призначає йому зустріч на 2 годину ночі.Вислухавши Люльку, нарком запитав: «А яку швидкість можна отримати за допомогою Вашого ТРД?» «900 кілометрів за годину, а в перспективі ще більше»… — була відповідь.

Нарком терміново скликав провідних фахівців і на нараді, яка тривала до ранку, Люльку призначають керівником проекту по ТРД і переводять з Харкова до Ленінграда. Новий двигун обіцяв переворот в авіатехніці. Реактивний. Без гвинта. Фантастично!

Але почалася війна. Коли постала загроза блокади Ленінграда, Люльку разом з групою спеціалістів евакуюють на Урал. Частину креслень він евакуював, частину креслень та деталей закопав на Кіровеькому заводі, а частину забрав із собою. Він вірив, що завтра РД-1 все одно буде потрібний.

Спочатку Люлька працював на Челябінському тракторному заводі, де удосконалював повітроходи у танках. Але через рік Наркомат озброєння і керівництво авіаційної промисловості знову повернулися до якнайшвидшої реалізації ідеї створення ТРД. Можливо, це було зумовлено і тим, що на фронті почали з’являтися німецькі реактивні винищувачі «Мессершмідти», що літали зі швидкістю 860 кілометрів за годину. Люльку відкликають у Москву. Звідти направляють літаком у супроводі винищувачів у блокований Ленінград. На щастя, вдалося знайти закопані креслення, вузли і агрегати ТРД. Роботи продовжилися в невеличкому місті Билимбай, а з 1943-го року в Москві в Центральному інституті авіаційних двигунів. А ще через три роки Люлька очолює бюро по конструюванню реактивних двигунів.Саме тут він створює своїх рекордсменів.

Не раз він готовий був власноруч усувати технічні неполадки. При цьому любив говорити українською мовою: «Ну, що, хлопчики, доведеться лізти мені!» Вони були впевнені, що конструктор ліквідує будь-яке пошкодження або вдосконалить той чи той технічний вузол, бо знали ціну слова свого керівника.

І вже у липні 1946 року за успішні стендові випробовування вітчизняного турбореактивного двигуна С-18 головний конструктор Архип Люлька та його найближчі сподвижники Лусс, Козлов, Новиков, Тарасов були нагороджені орденами.

А 16 травня 1947 року було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження головного конструктора авіаційних двигунів Архипа Люльки орденом Леніна.

В лютому 1947-го року двигун ТР-1 пройшов державні випробовування. Оцінка летунів-випробовувачів засвідчувала, що робота двигунів TP-1 вигідно відрізняється від німецьких двигунів ЮМО і БМВ. ТР-1 забезпечує надійний політ літака на всіх режимах швидкостей і на висотах від 0 до 9 тисяч метрів.

Згодом конструкторське бюро Архипа Люльки працює над створенням двигунів ТР-2 і ТР-3. У п’ятдесятих роках з’являється авіаційний двигун АЛ-7, а невдовзі — АЛ-7Ф. Вперше реактивний двигун став носити ім’я свого творця.

На початку 50-го року турбокомпресорний стартер Люльки отримав популярність, як найнадійніший і наймалогабаритніший. Це був один із кращих в світі стартер, на нього Люлька, Лусс і Новиков отримали патент.

На літаках, де використовувалися двигуни Люльки, було встановлено більше десяти світових рекордів. Це була велика перемога головних конструкторів Павла Сухого та Архипа Люльки і очолюваних ними колективів.

1969 рік. Аеродром Ле Бурже біля Парижа. Авіаційний салон. Після його закінчення в одній із статей писалося: «На 29-му міжнародному салоні авіації та космонавтики була присутня численна радянська делегація (понад 200 осіб). Серед найвидатніших представників можна відзначити генерального конструктора Архипа Люльку, спеціалістів в ділянці військових реактивних двигунів. Не дивлячись на те, що його ім’я не було відоме широким колам на Заході, немає сумніву в то му, що Люлька — один із найвидатніших спеціалістів — творців авіаційних двигунів». І Архип Люлька був великим творцем, великим конструктором, але разом з тим, він ніколи не забував свій рідний край, завжди послуговувався своєю рідною мовою. Він часто приїжджав у Саварку, зустрічався з земляками. І тоді можна було чути серед односельців слова: «Чи чули — Архип приїхав». В Саварці любили його, щирого, привітного, завжди упевненого в собі. Тут вдячно пам’ятають його і нині. Створили музей Архипа Михайловича. Часто навідуються туди діти, школярі, численні гості…Ось що згадував про зустріч з Люлькою один з його сучасників, український журналіст Микола Сорока:

"Тоді, в 1966-му, мене подивувала не тільки українська мова Архипа Михайловича. Звичайно, за тридцять років її можна було й забути. Вразили мене книги на полицях: «Історія України» Михайла Грушевського, «История украинского народа» Олександри Єфименко, двотомник Дмитра Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», багатотомне видання творів Володимира Винниченка... На якусь хвилю я навіть сторопів.
 - Такі книги і на видноті? - поцікавився. - В Україні за них у мордовські концтабори відправляють!
 - О-го-го! - розкотисто засміявся Архип Михайлович. - Люльку - в концтабір! Хоч, чесно кажучи, - спохмурнів Генеральний, - були... були такі наміри. А український націоналізм, та ще й буржуазний, мені часто закидають. Хто жартома, а хто... Та я не перестаю відповідати: люди добрі, я люблю і Росію, своєю працею ніколи її не підведу. Але дозвольте мені Україну любити дужче! А потім - у мене так, як у нашого славетного Івана Козловського. Мешкає він у двоповерховій квартирі. Так от, розповідав мені Максим Рильський, побувати на другому поверсі в нього удостоїлося лише троє: Олександр Довженко, він, Рильський, і Андрій Малишко. Більше маестро нікому не довірявся показати на всю стіну розіп’ятого Христа. А в цих стінах воля - тільки синам і найближчим друзям...
 І розмова потекла про історію України, її багатостраждальні літературу і культуру.
 - У мене добра тисяча томів україністики, - окинув зором триметрової висоти стелажі Архип Михайлович. - Рік у рік передплачую журнали «Вітчизну» і «Дніпро», «Літературну газету». А звернули увагу на портрет Тараса Шевченка? Спеціально замовляв!
 І тут я вдруге завважив у його сірих очах болісну ослону смутку.
 - Бачте, як воно виходить, - мовив Архип Михайлович по паузі. - Народився на Богуславщині, навчався у стольному Києві, а працюю в Москві. А воно б... Пам’ятаєте, в Івана Драча: «Люлька звикла до гурту, бо ж козацька душа». Воно б - до свого «роду і народу»...
 Архип Михайлович напам’ять продекламував «Баладу роду».
 - І за що б’ють поета? - вів далі. - І сміх, і гріх! Ви ж читали його «Баладу про випрані штани»? Прекрасна річ! А вони наввиривки стоголосять... Невже у вашому партійному цека - одні тупиці? Не розуміють, що в Драча талант від Бога? Передайте Іванові, що я захоплююся ним! І Миколі Вінграновському тисну руку...
 На схилі літ Архип Михайлович змінив традиційне місце відпочинку. Замість сочинських курортів обрав оздоровниці під Києвом - в Кончі-Заспі і Пущі-Водиці. Щоразу, коли він приїжджав на рідну землю, ми зустрічалися. І, звичайно ж, наші розмови точилися про нові здобутки в авіаційній техніці, польоти в космос, про життєві долі видатних творців науки і техніки.
 Під час чергової зустрічі я запитав Генерального:
 - А ви для космосу щось робите?
 Архип Михайлович різко зупинився, роззирнувся навкруги, немов хтось міг підслухати його. Це було в Кончі-Заспі, ми наближалися до Дніпра.
 - Це вас дуже цікавить? - перепитав він.
 - А хіба не прикро: американці першими висадилися на Місяць. Чому так сталося?
 - На жаль, всієї правди я навіть тут, у лузі, не можу сказати, хоч вона мені пече. Часом помиляються і досвідчені теоретики. Так коли вони не хочуть зізнатися в цьому, визнати свої невдачі - біда! Збагніть: аби створити новий авіаційний двигун, треба не рік і не два, а довгих сім-вісім. Щоб побудувати нову ракету - десять-дванадцять. От і відстали ми від американців...
 Що робив, а напевне робив, Архип Михайлович для космосу, залишилося без відповіді."

В родині Архипа Люльки виросло троє дітей. Його сини В’ячеслав, Володимир, донька Лариса пішли батьковою стежкою — стали фізиками, техніками і дослідниками. Діти продовжили справу батька.

Немає сьогодні відомого вченого серед нас. Пішов він із життя, похований у Москві. Але піднімімо голови, коли пролітають з гуркотом у небі сріблясті стріли літаків і згадаймо, що життя в них вдихнув наш славетний земляк — наш славетний Архип Люлька.

Сторінки:
1
2
попередня
наступна