Чи зможе Ющенко стати українським де Голлем?

В продовження теми   12 років на помилку?... 



          Нищівна поразка Віктора Ющенка на президентських виборах стала логічним завершенням його керівництва країною, яка прагнула, але так і не дочекалася суттєвих змін. Реабілітуватися в очах громадян буде дуже важко, але можливо. Історія вже має подібні приклади.
          Підходить до завершення президентство Ющенка. Його постпомаранчевий період правління ще довго будуть ностальгічно згадувати українські патріоти, завзято критикувати опоненти, аналізувати експерти й науковці.
          Але, як не прикро констатувати, Ющенко однозначно втратив колосальну підтримку українських громадян, надану йому в період помаранчевої революції. А втрата такого потужного політичного ресурсу, як довіра – це краховий і доленосний чинник. Його антирейтинг, який в останній рік правління досяг апогею, може стати для лідера помаранчевої революції «політичною смертю». Хоча, як свідчить, наприклад, доля президента Франції Шарля де Голля, подібна «політична смерть» може згодом виявитися «політичною реінкарнацією».
          Мабуть, не повністю коректно порівнювати Шарля де Голля і Віктора Ющенка, але в їхній політичній кар’єрі є багато спільних рис. Обоє представники правого національного руху, після приходу до влади обох очікувала важка економічна ситуація (безробіття, низький рівень життя)...  Дехто може заперечити таке порівняння. Так, за де Голля був інший час, інші вимоги суспільства, інші політичні загрози і перспективи. Але в обох випадках на початку кар’єри обох політиків була величезна підтримка нації, віра і надія на краще життя.
          Але на відміну від Ющенка, де Голль зробив важливу і вирішальну для нього паузу в політичному житті. Він провів п’ять років в усамітненні в Коломбе (так званий «перехід через пустелю»), працюючи над написанням своїх мемуарів «Спогади про війну». Цей період був присвячений і роздумам про післявоєнне становлення Франції, власну роль у цьому становленні та про помилки, які були допущені в політиці. Таке рішення французького президента було правильним і принесло для нього позитивний результат, адже кожна людина, тим більше політик, має зважувати та аналізувати свої вчинки.
          Український президент теж має взяти приклад у французького колеги, зробити подібну паузу, переглянути свої вчинки останньої п’ятирічки. Обдумати, якими були наслідки його рішень, що було задекларовано і що з цього втілено в реальне життя. Зрозуміти, чому він втратив таку довіру громадян до себе, чому українці продовжують масово виїжджати з країни, а ті, хто залишився, повністю розчарувалися в політиках і самій політиці. Чому не було використано той післяреволюційний підйом громадян, їхні ініціативи і пропозиції для реальної трансформації суспільного життя в країні?
           Результатом активної економічної політики де Голля стало те, що золотий запас Франції зріс з нульової позначки у 1958 році (рік обрання його президентом) до $4,5 млрд у 1965 році. Країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилася на кредитора, який займав на той час третє місце в світі за експортом капіталу.
           Завдяки жорсткій фінансовій стабілізації «твердий» франк став однією з провідних світових валют. У ці роки за середньорічним економічним зростанням — 5,5% — Франція поступалася лише Японії. Обсяг промислового виробництва зріс майже на 60%, обсяг експорту — на 88%. Значно підвищився рівень життя населення, його накопичення стали чи не основним джерелом внутрішніх інвестицій. Рівень безробіття був низьким, як ніколи. Вдвічі зросла кількість представників науки і культури.
           Головне для політика, який прагне мати підтримку громадян – виконувати обіцянки і втілювати пропоновані реформи в життя, навіть якщо вони виглядають не досить популярними в очах суспільства.
           А українці показали, що вони було готові до змін ще п’ять років тому. Якщо суспільство прагне кращих умов існування й кращих стосунків з владою, то з часом це буде реалізовано. І якщо новий керівник України не зможе хоча б почати йти цим курсом, буде логічний і передбачуваний наслідок – громадяни віддадуть свою довіру іншим кандидатам, а такого політика просто відкинуть на політичне узбіччя.

"Демократія по-українськи": Фінал за кадром



Вчорашній спецпроект Першого національного називався, нагадаю, – "Демократія по-українськи". А тепер стежимо за руками.

Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...
І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.
Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...
БА-БАХ!...
Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.
- Що там, що? – допитувалися задні.
- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...

  Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.

  Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.
Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"
     І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.
  А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.
  Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:
"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".
А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.
І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.
Оксана Забужко
Письменниця,
Віце-президент Українського ПЕН-центру

Марионетки

        Марионетки
(слова и музыка А. Макаревич)

Лица стерты, краски тусклы,
То ли люди, то ли куклы,
Взгляд похож на взгляд,
А тень на тень.

Я устал и, отдыхая,
В балаган вас приглашаю
Где куклы так похожи на людей

Арлекины и пираты,
Циркачи и акробаты,
И злодей, чей вид внушает страх,
Волк и заяц, тигры в клетке -
Все они - марионетки
В ловких и натруженных руках.

Кукол дергают за нитки,
На лице у них улыбки,
И играет клоун на трубе,
И в процессе представленья
Создается впечатленье,
Что куклы пляшут сами по себе.


Ах до ж чего порой обидно,
Что хозяина не видно -
Вверх и в темноту уходит нить.
А куклы так ему послушны,
И мы верим простодушно
В то, что куклы могут говорить.

Но вот хозяин гасит свечи -
Кончен бал, и кончен вечер,
Засияет месяц в облаках.
И кукол снимут с нитки длинной,
И, засыпав нафталином,
В виде тряпок сложат в сундуках.

Маріонетки


          Марионетки
(слова и музыка А. Макаревич)

Лица стерты, краски тусклы,
То ли люди, то ли куклы,
Взгляд похож на взгляд,
А тень на тень.


Я устал и, отдыхая,
В балаган вас приглашаю
Где куклы так похожи на людей

Арлекины и пираты,
Циркачи и акробаты,
И злодей, чей вид внушает страх,
Волк и заяц, тигры в клетке -
Все они - марионетки
В ловких и натруженных руках.

Кукол дергают за нитки,
На лице у них улыбки,
И играет клоун на трубе,
И в процессе представленья
Создается впечатленье,
Что куклы пляшут сами по себе.

Ах до ж чего порой обидно,
Что хозяина не видно -
Вверх и в темноту уходит нить.
А куклы так ему послушны,
И мы верим простодушно
В то, что куклы могут говорить.


Но вот хозяин гасит свечи -
Кончен бал, и кончен вечер,
Засияет месяц в облаках.
И кукол снимут с нитки длинной,
И, засыпав нафталином,
В виде тряпок сложат в сундуках.

Для мене УПА - це святе. Поет М. Фішбейн

У відповідь на закиди кремлівських хлопців з «центру Візенталя» наводжу інтерв'ю українського поета Мойсея Фішбейна, яке він дав у жовтні 2008 р. українській службі ВВС.

Бі-Бі-Сі розмовляла з українським поетом Мойсеєм Фішбейном.

Свого часу в інтерв"ю він сказав, що якби жив у той час і був молодою людиною, то пішов би в УПА, але чому?

Мойсей Фішбейн: Якби я жив у той час і був навіть не молодою людиною, я б усе одно пішов до Української повстанської армії. УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. До якої армії ще я, український поет, міг піти!

Бі-Бі-Сі: Навіщо взагалі УПА воювала, адже шанси тоді на створення української незалежної держави були майже нульові?

Мойсей Фішбейн: В такому разі я вас запитаю: навіщо була Українська Гельсінкська група? Навіщо були українські політв’язні, які знали, що їх все одно, і Василь Стус знав, і Іван Світличний знав, і інші знали, що їх позаарештовують і вони сидітимуть в буцегарні. Воювали ті, а ці – боролися за незалежну Україну.

Бі-Бі-Сі: Ви знаєте, що УПА інкримінують дуже серйозні речі – етнічне насильство, антипольські, антиєврейські дії. Чи це вас турбує?

Мойсей Фішбейн: Я вам скажу: те, що ви щойно сказали про антиєврейські акції УПА – то є провокації, які запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА, Стеллу Кренцбах, єврейку. Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: “Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській повстанській армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів”. Так от, я сподіваюся, що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями.

Бі-Бі-Сі: Таке враження, що це дуже складно виходить в Української держави. Поляки шанують свою Армію Крайову, яка воювала з нацистами, чому, на вашу думку, Україні так важко дається оцей історичний консенсус щодо ролі УПА. Можливо, тому, що такі епізоди, які ви зараз навели, невідомі?

Мойсей Фішбейн: Насамперед тому, що більша частина Польщі не була ніколи у складі Радянського Союзу. По-друге, Польща набагато далі від Росії, ніж Україна. Дезінформація іде сюди з Москви, люди є дезінформовані, а у нас, на жаль, наша інформаційна політика кульгає. Отак воно і є. А люди не винні, що вони не знають, що таке УПА. Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який 3 роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, і не тільки у США і Україні, а навіть в Китаї. Це професор Петро Потічний, 3 роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе.

Відозва до українців до ІІ туру президентських виборів


„Мудрого – не здурити.
Чесного – не купити.
Мужнього – не зламати”.
(Роман ШУХЕВИЧ – Герой України, посмертно)

Шановні виборці!

Свобода вимагає сильного, відповідального і зрілого сумління!
Закликаємо всіх, хто 17 січня 2010р. у 1-му турі виборів президента України не голосував за „Тимошенко – Януковича” (підтримував інших кандидатів), а також тих, хто не брав участі у голосуванні взагалі, прийти 7 лютого 2010р. на виборчі дільниці і проголосувати за третю графу у виборчому бюлетені –„ Не підтримую жодного кандидата”.

Не біймося вибирати вузьку, тернисту дорогу правди.

За дорученням ГПО «Галицький вибір» відозву підписали:

Голова політради ГПО «Галицький Вибір», Герой України           Юрій ШУХЕВИЧ
Політв’язень, член Національної спілки письменників України    Іван ГУБКА
Професор Львівського Національного університету
імені І.Франка, член Національної спілки письменників України  Любомир СЕНИК

Колишній головний інженер
Львівського автобусного заводу, голова ЛОО УП «Єдність»      Роман ПАК
Колишній помічник народного депутата України
Юлії Тимошенко ( за період з 2002р. до 2005р.)                         Надія ФІЛЯК

Член проводу ЛОО спілки офіцерів України                               Михайло КУРМАН
Перший заступник голови
ВГО „Товариство відродження української нації”                        Мирослав ФІЦУЛЯК

Голова ЛОО ВГО
„Товариство відродження української нації”                               Маркіян ГУДЗ
Професор Академії адвокатури України                                     Зореслава РОМОВСЬКА

ОУН щодо другого туру виборів Президента України



На Ваш розгляд пропоную заключну частину Становища ОУН щодо другого туру виборів Президента України:


Ми не можемо підтримати Юлію Тимошенко чи Віктора Януковича тому, що:


1. Обидва ці кандидати не вважають найважливішим для себе побудову української України.
2. Говорячи про зміну системи влади, жоден з кандидатів не має за мету встановлення прозорих і зрозумілих правил формування влади в Україні, а піклується лише про власну владу та владні посади для свого оточення.
3. Ми не бачимо, що хтось з цих кандидатів висловлює бажання залучати до розбудови держави національно-свідомих професіоналів.
4. Жоден з них не ставить за мету забезпечити безперешкодне функціонування єдиної державної української мови . Більше того, В.Янукович висуває гасло "Дві мови - одна країна"
5. Ведучи мову про професіоналізацію армії обидва кандидати роблять нереальні обіцянки зробити армію контрактною вже з наступного року, хоча експерти оцінюють тривалість переходу у 8-10 років. Ми пам'ятаємо, що при Прем'єр-міністрі Ю.Тимошенко рівень фінансування Збройних Сил України був рекордно низьким за всю історію за усю історію Незалежної України.
6. Жоден з кандидатів не вважає за потрібне відновлення справжньої історії України, визнання учасників національно-визвольних змагань.
7. Жоден з кандидатів не забезпечить входження до єдино можливої системи колективної безпеки - Північно-Атлантичного Договору.
8. Обидва кандидати, попри позірну проєвропейську риторику не збираються вести кожноденну роботу з наближення України до членства у Євросоюзі.
9. Кандидат В.Янукович виступає за скасування вступу до вищих навчальних закладів за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, тим самим повертаючи корупцію у систему вищої освіти.

12 років на помилку?...

"Невже українцям теж потрібно буде 12 років, щоби виправити помилку?"

Віктор Ющенко - далеко не перший політик навіть у новій історії, якого співгромадяни спочатку не зрозуміли. Але згодом наставало прозріння.

Хрестоматійний випадок - Шарль де Голль у Франції. Під час ІІ Світової війни він узяв на себе відповідальність за спротив Франції німецьким окупантам.

По війні зробив можливе і неможливе, щоби Фрнація стала не просто однією з визволених територій, а була оголошена державою-переможницею.

У 1944 р. Париж вніс генерала де Голля на руках.

Але вже через два роки вся Франція його люто ненавиділа. Адже від нього чекали сильної руки і крові колабораціоністів, а він став проповідувати демократичні ініціативи та ідею всепрощення для об'єднання країни. Нікого не нагадує?

У підсумку, в 1946 р. партія де Голля набирає 3% і він іде у відставку... Понад десятиліття вирощує квітки і пише мемуари у своєму обійсті.

Проте, через 12 років, у 1958 р., Франція, яка опинилась за крок до державного перевороту, знову кличе генерала до влади.

Де Голля знову обирають прем'єром. Він змінює неефективну конституцію і керує Францією майже 11 років...

Невже українцям теж потрібно буде 12 років, щоби виправити помилку?

Не варто втрачати час - попереду чергові місцеві і, можливо, позачергові парламентські вибори...

Олександр ТОРГОВЕЦЬ

Соборність - не панацея, але ШАНС!


23%, 8 голосів

6%, 2 голоси

57%, 20 голосів

14%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

«Подільник» Тимошенко–організатор убивств Чорновола та Гонгадзе?

«Виктор Медведчук – человек исключительно компетентный, последовательный в своих действиях и, безусловно, надежный. Как настоящий патриот, он отстаивает прежде всего интересы своей родной Украины... К нему очень серьезно прислушиваются люди, от которых зависит принятие решений, причем, не только на Украине, но и в России»                                                      В.Путін, президент Росії в 2000-2008 рр.

Віктор Медведчук – фігура одіозна і неоднозначна. Про нього не писав, мабуть, лише лінивий. Говорити про цю постать тепер видається банальним, але не згадати його «не злим тихим словом», на мою думку, є ще більш неправильним. Адже факт підтримки Медведчуком одного з реальних кандидатів в президенти – Юлії Тимошенко – говорить про те, що цей політик розраховує всерйоз і надовго повернутися. А якщо він повернеться, то Україна ризикує поринути в болото кучмізму, явища, яке у нас, чомусь, якось дуже швидко забули. А дарма! Тож, щоб упередити ренесанс кучмізму «під скіпетром» вже Юлії Тимошенко, мій обов’язок ще раз наголосити на тих темних справах, які «сірий кардинал» української політики утинав під час президентства Леоніда Кучми. [ Читати далі >>> ]