хочу сюда!
 

ПРЕ мудрая

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Заметки с меткой «оксана забужко»

...хороші українські новини...від Оксани Забужко

Наступного року нас очікує багато бруду в політичному житті - Оксана Забужко

Що вас найбільше здивувало цього року?

— Насамперед, пробудження російського суспільства. Це для багатьох стало несподіванкою....

А що розчарувало?

Є якийсь вірус загальної прибитості. Не мобілізація внутрішніх ресурсів, аби самим захистити своє життя й зорганізувати його, а виглядання когось, хто прийде та скаже, як жити. Щоразу моторош бере, коли вже письменники опиняються в цій функції. Зрозуміло, що в будьякій ситуації суспільного сум'яття націю повинні приймати на себе моральні авторитети. Не відбулась би Чехія, якби не було Вацвала Гавела. І поляки з усією своєю "Солідарністю" не були б там, де є, якби не Іван Павло II, Папаполяк. Ціла нація мала таке велике моральне забезпечення. А наше водіння очима відкриває ворота для купи шахраїв і негідників, які прийдуть і скажуть "знаю, как надо" з достатнім металом у голосі. І за ними потягнуться, мов діти за щуроловом у одній німецькій легенді. Це як у Євангелії: "прийде багато лжепророків". Для мене хороші українські новини минулого року – це сюжет із Черкащини, де місцеві партизани викурили призначеного їм керівника"регіонала". Силами місцевого опору й певної самоорганізації. Такі сюжети свідчать про те, що народ живий....

Юлія Тимошенко запропонувала очолити єдиний список опозиційних сил людині рівня Ліни Костенко.

— Ліні Костенко 81 рік. Вона ніколи не була громадським діячем. Використовувати її в тій ролі, у якій два роки тому виступала Тигрюля, з якою фотографувалися, – це цинічний і шахрайський піархід. Нахабство, що перевершує все. От ставимо на чолі списку людину, яку два покоління знають зі шкільної лави, і вона прикриє всіх інших, невидимих. Та дайте спокій, не юзайте вже цих стариків. Левка Лук'яненка поюзали, Дмитра Павличка – всіх за списком, кого можна було, вже використали.

А вам пропонували очолити якийсь список?

Відчуваєте ситуацію зламу? Багато людей говорять, що 2012го будуть грандіозні зміни.

— Безперечно, людям набридло. Нинішня влада прийшла для заповнення порожнечі, тому й виринула радянська та пострадянська пліснява. Кулаком по столу, зі словами "порядок і дисципліна" – інакше вони не вміють управляти. Дороги й стадіони будують, у корупційних схемах також тримають порядок і дисципліну.

Це від того, що ми реально не провітрювали авгієвих стаєнь. У 1990х швиденько знищили архіви КДБ, аби не знати, хто й куди стукав. Виросло покоління, яке не уявляє, звідки країна вийшла й що в ній поганого. Ніби ж усе нормально: світло є, машини їздять, магазини не порожні, в Туреччину можна злітати, інтернет працює – а погано.  Бо це все – зовнішній костюмчик. Структура як була пострадянська, так і залишається. Цей "пост" у нас, як бляшанка на хвості в собаки, весь час тарабанить і не дає вийти на інший рівень. Рівень системних реформ, які зробили інші колишні соціалістичні країни. Для цього потрібна альтернатива пострадянським менеджерам.

Ви казали про Віктора Януковича як про сучасного Леоніда Брежнєва. А чи зможе він перевтілитись у Юрія Андропова?

Українцям треба менше дивитися політичні новини, а більше уваги звертати на дітей. Читати хороші книжки, слухати музику або просто дивитися на зорі. Це дозволить зберігати ясність думок.

А може, у нас і далі еліта змінюватиметься, а в країні нічого не мінятиметься?

"Бютівці" звинувачують "противсіхів" у долі Юлії Тимошенко. Як ви до цього ставитеся?

— Це цілком "бютівська" логіка – треба ж на когось свою провину зіштовхувати, направляти суспільну агресію. Це також і логіка Юлії Тимошенко. Дівчинка знає, як управляти класом: треба посварити хлопчиків у ньому.

Вам шкода Юлії Тимошенко?

— Шкода. Кожна людина вартує або поваги, або співчуття. Мені шкода й усіх тих, які оскаженіло летять на гроші й владу, творячи на цьому шляху купу зла. Ще Еріх Фромм говорив: жодна самодостатня людина не жадає влади, це від комплексу недолюбленості. Такій людині внутрішньо необхідні оплески. З цієї точки зору мені шкода Юлю. Вона стільки зла посіяла. Я не про газові контракти, енергозалежність – зло в плані духовного розтління нації вірусом ненависті.

Чого ви чекаєте 2012 року?

....хороші українські новини... від  Оксана Забужко

Політики, яких я хотів би бачити в одній опозиційній силі

Не треба всіх гребти під одну гребінку. На політичному олімпі є і цілком нормальні люди. Інша справа, що вони розрізнені і їх тримають на відстані гарматного пострілу від влади. Ну, самі розумієте чому. Бо для бандюковичів вони "казли, коториє мєшают жить". А для нас - майбутні лідери і державотворці. Не буду зараз придумувати якісь назви для цього руху. Це не важливо, як він називатиметься. Важливо те, хто там буде. Отже, зустрічайте політиків, яких би я волів бачити в одній політичній силі:




Олесь Доній. Народний депутат, засновник мистецького об'єднання "Остання Барикада". Його біографію наводити не буду, захочете - самі почитаєте 

Доній - достатньо творча людина. Він організовує та приймає участь у "зіркових вертепах", видав диск пісень, постійно організовує якісь івенти. У ВР Олесь принципово не віддає свою картку для голосування. І взагалі, замість того аби протирати штани у безплідній Верховній Раді та насолоджуватися чималою зарплатнею за дрьом під куполом, Олесь приймає участь в акціях "з народом". Ба, більше, особисто сидить і чатиться у Facebook. Мабуть, ніколи народний депутат не був настільки близьким, на відстані одного кліка.

У моїй політичній силі Олесь Доній буде лідером. Він молодий, сучасний, має гарні ораторські здібності, кришталево чисту репутацію і адекватне розуміння політичної ситуації. Далося взнаки минуле політолога. 

Йдемо далі.


Леся Оробець. Народний депутат. До цього встигла і в бізнесі покрутитися, і кваліфікованим юристом попрацювати. За твердженням Вадима Карасьова, її взяли у політику з поваги до батька. Можна сказати, що вона потрапила до ВР випадково, а це характеризує її виключно з позитивної сторони :-). 

Леся Оробець - герой інтернету. ЇЇ блоги є скрізь, при чому ведуться вони не сухими прес-релізами, а мовою живої людини. Зі сторінок ЖЖ і ФБ ми дізнаємося про її вихід з партії, про засідання освітянського комітету, нарешті про те, що Леся їла, дивилась, куди ходила і чи не болить у неї сьогодні голова :-))). З цього слідують два висновки:
по-перше, неможливо вести такі блоги без участі самої Лесі. Це значить, що з великою долею вірогідності вона їх веде сама..
по-друге, ми бачимо її бурхливу діяльність. 

А роботи у Лесі дійсно багато. Бо ж кожний може списатися з нею в інтернеті і попрохати допомогти у вирішенні різних питань. І що дивно, вона цю допомогу надає! Посилає депутатські запити, виїжджає на місце події і викладає все це у своїх блогах. Шум піднімається шалений. 

У моїй політичній силі Леся Оробець буде захищати права студентів. Все, що стосується хабарництва у ВНЗ, політичного переслідування, студентських пільг, самоврядування, - це все до неї. 

Наступний, а точніше наступна.


Оксана Забужко, письменниця. Скажу чесно, я не читав жодної її книжки. Я тільки знаю, що "Польові дослідження з українського сексу" - не про секс. Але як вона говорить! Її мова багата, а думка глибока. Її хочеться слухати і слухати, наче якогось даньогрецького філософа, сидячи під оливковим деревом. Нарешті, мене дратує те, що країною керують тільки червоні директори або бариги. Не хлібом єдиним, так сказати. Письменники теж повинні бути представлені у владі. Тільки справжні письменники, а не дуполизи, що пишуть книжки кучмам і табачникам.  Оксана - живий класик нової української літератури. Думаю, що в політиці не вистачає таких людей, які досягли успіху і визнання завдяки своїм здібностям і чеснотам, а не просто похапали все, що погано лежало у буремних дев'яностих. 

В моїй політсилі Оксана Забужко буде відповідати за ідеологію. Займатиметься проблемами гендерної нерівності, розвитку культури і української мови. 

так, хто тут у мене далі йде. Ага!




Михайло Свистович. Громадський діяч, один з засновників популярного сайту "Майдан", руху "Україна без Кучми", Громадянської кампанії "Пора!"(чорна), Альянсу "Майдан". Остання його задумка - це неформальний громадський опозиційний рух "Відсіч". Неформальний не в тому сенсі, що там зібралися чуваки в ботфортах і шкіряних косухах, а в тому, що ніде не зареєстрований. 

Як я уже казав, моя уявна політсила буде опозиційною. А перед тим, як побудувати новий дім, спочатку треба знести стару халупу. Саме для цього і потрібен прогресивному суспільству Михайло Свистович - руйнівник тоталітарних режимів і владного самоправства. Ця людина точно знає, як робити клізму громадського опору зажерливим дупограям української політики. У нього немає комплексів великого лідера чи щось таке. Михайло приймає участь в акціях протесту пліч-о-пліч зі своїми однодумцями. Має креативний розум і невиліковно демократичні погляди. 

В моїй політичній силі Михайло Свистович буде займатися організацією протестів проти політики чинної влади. Мітинги, наліпки, листівки, критика законопроектів, маніфести, флеш-моби та інший креатив - це буде його парафія.

Ну і насамкінець...



Євген Захаров. Голова Харківської правозахисної групи, співголова Української Гельсінської спілки з прав людини. Ця людина вирішила присвятити своє життя правозахисній діяльності. Я б не сказав, що це така класна робота, бігати по тюремним гнидникам та дізнаватися подробиці роботи нашої доблєсної міліції. Не кожна психіка таке витримає. Багато людей, чия діяльність пов'язана з політикою,  завдячують Захарову своїм вивільненням з цупких лап МВС, яке було репресивним в усі часи української незалежності. Він навіть мені колись допомагав (опосередковано), хоча я особисто з ним не знайомий.

В моїй політсилі Євген Захаров займатиметься приблизно тим, чим і зараз у своїй ХПГ. Також він буде аналізувати законотворчу діяльність чинної влади, яка стосуватиметься обмеження прав і свобод громадян.Якщо моя політсила отримає владу, Захаров буде очолювати Міністерство внутрішніх справ ;-).

Ось така вийшла у мене перша п'ятірка. Суб'єктивно? Звичайно! Це мої особисті уподобання. Такою я хотів би бачити опозицію в обличчях. Всі перелічені тут люди - професіонали своєї справи з державницькими поглядами. Їх об'єднує те, що жоден з них не спокусився обміняти свою репутацію на коктейль із влади та грошей. Можливо коли вони прочитають цю статтю, то вирішать об'єднатися. Я б найперший побіг у таку партію, рух чи організацію :-).


Оксана Забужко провела у Харкові

     Першу презентацію «Вибраного листування на тлі доби» Оксана Забужко провела у Харкові, на батьківщині другого автора книги — науковця Юрія Шереха–Шевельова
«Ми всі, наша країна, наша культура, я сама, дуже завинили перед Юрієм Шевельовим, цим видатним мовознавцем, мислителем, Еверестом, на який ми лише починаємо сходити, Україною, якою вона могла би бути», — так Оксана Забужко розпочала 12 січня свій творчий вечір у Харківській обласній філармонії. Цікаво, що захід спочатку не планувався як презентація: харків’яни запросили письменницю на традиційний фестиваль «Різдво у Харкові» як поетесу. Але письменниця сприйняла це запрошення як знак згори і поставила собі і видавництву «Факт» за мету видати до того часу давно обіцяну книгу листування із найвидатнішим, на переконання Забужко, харків’янином ХХ століття.

Останніми словами Юрія Шереха–Шевельова (1908—2002), який виїхав з України ще 1944 року, були: «Купіть квиток — поїдемо до Харкова»... У Харкові всесвітньо відомому мовознавцеві, історикові української літератури, театральному критикові, професорові Гарвардського та Колумбійського університетів, чия наукова бібліографія складає 847 позицій, побувати вже не вдалося, якоюсь мірою ця мандрівка уможливилася завдяки книзі Оксани Забужко.

Видання містить бароковий, за визначенням письменниці, підзаголовок: «З додатками, творами, коментарями, причинками до біографії та іншими документами». Окрім самого листування, яке тривало з 1992 до 2002 року, до книги ввійшли також окремі тексти Юрія Шереха–Шевельова та Оксани Забужко, які допоможуть читачеві краще зрозуміти діалог двох українських філософів і добу, в яку їм випало жити і творити. «Для цього листування нам довелося виробити особливу мову», — говорить Забужко. І мовна гра ця не може не вразити: до нічим не обмеженої синтаксичної і лексичної свободи Забужко додалася неперевершена іронія Шевельова. Здається, саме з цих листів беруть початок часто вживані Оксаною Забужко залапковані русизми.

«Дякую Вам за добре слово про мого Шевченка, — пише Забужко в листі до Шевельова від березня 1998 року, — дуже воно мені придалося на моральну підтримку, бо, прости Господи, вже почалося: по–о–летіли на мою стрижену голову перші партії тухлих яєць, та яких же, цур йому, пек, смердючих — занудно й згадувати, а щоб ще через атлянтик ділитися з Вами фізіологічнимивідчуттями від сірководневого духу, то й поготів не варт. Щось воно таки rotten у нашому kingdom’і, й то добряче rotten, але, філософськи зваживши, — чи тільки в ньому? (Вопрос риторичеський)».

На презентації Оксана Забужко назвала цю книгу літописом Самовидця 90–х років, бо ж у ній відшукаємо чимало згадок про важливі культурні, літературні, суспільні, політичні події бунтiвного українського десятиліття. Це листування ввібрало в себе багато імен, подій, назв книг, часописів, статей, висловлювань політиків, суб’єктивних оцінок. Усе це спонукає до порівняння «Листування на тлі доби» із ще однією довгоочікуваною українською книжковою новинкою — «Записками українського самашедшого» Ліни Костенко, яку теж не забарилися назвати Самовидцем початку нового тисячоліття. Таке порівняння прозвучало того вечора і в одному із запитань харків’ян. Відповідаючи на нього, Забужко сказала, що «Записки українського самашедшого» могли когось розчарувати через неправильне позиціонування твору: всі чекали на художній роман, а отримали публіцистичну хроніку. Але для самої Оксани Забужко ця книга є дуже важливою, мужньою і правдивою, написаною хоч і від імені чоловіка, але насправді матір’ю, якій болить доля її дітей.

Чесно кажучи, ця відповідь була настільки несподіваною, що особисто мені, яка не може не вірити у літературний, поколіннєвий ряд Українка—Костенко—Забужко (на це у своїх студіях звертає увагу і Євгенія Кононенко), цими словами було відразу повернуто творчість і Ліни Костенко, і Оксани Забужко. Бо ж, погодьтеся, взаємні оціночні судження, які, хоч і без указування імен, пролунали і в останньому романі Забужко «Музей покинутих секретів», і в «Записках...» Ліни Костенко, не можуть не засмутити читача української книжки.

Вочевидь, так і мало бути того вечора, коли до Харкова через стільки років повернувся Юрій Шерех–Шевельов, коли Оксана Забужко читала наживо свої вірші, на які у нашу всуціль прозову добу не вистачає ні духу, ні часу. Можливо, подібні відчуття переповнять когось і 7 лютого, коли Ліна Костенко приїде презентувати літописні «Записки українського самашедшого» до Харкова.
Тетяна ТЕРЕН
http://umoloda.kiev.ua/number/1817/164/64472/

Музей покинутих секретів

Щойно завершила читати "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко.Враження чудові.Стільки всього...Важко отак одразу все висловити,що так би мовити накипіло з 2 лютого,коли почала читати(щоправда була майже  2-місячна перерва).

 Дякую,Оксано Стефанівно,за  чудову книжку,емоції,які вона викликала(я ревіла(якось банально звучить,але нехай),коли Адріан та Геля готувалися до самогубства),я ночами не спала,не будучи в змозі відірватись...Ще раз величезне спасибі за ВСЕ...

"Демократія по-українськи": Фінал за кадром



Вчорашній спецпроект Першого національного називався, нагадаю, – "Демократія по-українськи". А тепер стежимо за руками.

Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...
І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.
Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...
БА-БАХ!...
Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.
- Що там, що? – допитувалися задні.
- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...

  Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.

  Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.
Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"
     І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.
  А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.
  Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:
"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".
А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.
І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.
Оксана Забужко
Письменниця,
Віце-президент Українського ПЕН-центру