«Подільник» Тимошенко–організатор убивств Чорновола та Гонгадзе?

«Виктор Медведчук – человек исключительно компетентный, последовательный в своих действиях и, безусловно, надежный. Как настоящий патриот, он отстаивает прежде всего интересы своей родной Украины... К нему очень серьезно прислушиваются люди, от которых зависит принятие решений, причем, не только на Украине, но и в России»                                                      В.Путін, президент Росії в 2000-2008 рр.

Віктор Медведчук – фігура одіозна і неоднозначна. Про нього не писав, мабуть, лише лінивий. Говорити про цю постать тепер видається банальним, але не згадати його «не злим тихим словом», на мою думку, є ще більш неправильним. Адже факт підтримки Медведчуком одного з реальних кандидатів в президенти – Юлії Тимошенко – говорить про те, що цей політик розраховує всерйоз і надовго повернутися. А якщо він повернеться, то Україна ризикує поринути в болото кучмізму, явища, яке у нас, чомусь, якось дуже швидко забули. А дарма! Тож, щоб упередити ренесанс кучмізму «під скіпетром» вже Юлії Тимошенко, мій обов’язок ще раз наголосити на тих темних справах, які «сірий кардинал» української політики утинав під час президентства Леоніда Кучми. Біографія Наша оповідь була б неповною, якби ми не пригадали деяких «пікантних подробиць» з біографії екс-голови адміністрації Кучми. Отже, якщо вірити Дмитру Чоботу, батько Медведчука був поліцаєм при німцях, за що був відправлений після війни радянською владою в «мєста не столь отдальонниє». На засланні він і одружився (дружину звали Фаїна, не українка), незабаром у подружжя Медведчуків народився син Віктор. Вже в молодому віці «синуля» проявив свій явно неоднозначний характер. Достовірно відомо, що Медведчук був причетним до жорстокого побиття студента під час свого навчання в Київському національному університеті, при чому побиття він вчинив ще з декількома товаришами під час свого чергування в якості дружинників. Про інцидент досить швидко дізналися правоохоронні органи, тож участь Медведчука мала бути вирішеною: виключення з університету і декількарічний тюремний термін. Але… От тут, по ідеї, і відбулося знайомство Медведчука з «компетентними органами», співпраця з якими не лише врятувала майбутнього адвоката від участі свого майбутнього колеги Віктора Януковича (тобто, від нар), але й відкрила далекосяжні перспективи. Адвокат І вірно, Медведчук зробив собі прекрасну кар’єру в юриспруденції. Ні, він не запам’ятався жодною благородною справою на адвокатському поприщі. Навпаки, він чесно служив режиму, саме він був одним з тих, хто був причетним до засудження Василя Стуса на перший тюремний термін. І це при тому, що сам був адвокатом. Але, всупереч всім нормам адвокатської практики, під час судилища над поетом він виголосив такі слова: «Василь Стус, безумовно, заслуговує на саму сувору кару!». До речі, сам Стус, дізнавшись, хто його буде захищати, відмовився від послуг Медведчука. Загибель Чорновола Втім, справа Стуса тускніє порівняно з тим, що вчинив Медведчук з цілою країною, перебуваючи на вищих держпостах! Темники, цензура, усунення політичних конкурентів свого «патрона» Кучми – це далеко не повний перелік того, що влаштував для України цей горе-адвокат. Перша резонансна справа, в якій проскакує і прізвище Медведчука – це справа про загибель лідера Народного Руху В’ячеслава Чорновола в березні 1999-го – за півроку до виборів президента України. Після загибелі популярного політика ніби то з’явилися записи, на яких вищі державні чини говорили про ліквідацію голови Руху. Втім, наївно було б вважати, що правоохоронні органи за часів Кучми дали б цій справі зелене світло! Одним словом, плівки так само таємничо зникли, як і з’явилися. Участь Медведчука в убивстві Чорновола можна було б і піддавати сумнівам. Якби не одне але… Син Чорновола Тарас ще в квітні 2004 повідомив, що «корені» справи загибелі його батька ведуть в Москву, потім він так само зазначав, що Медведчук намагався завести розслідування гибелі свого батька в тупик (http://glavred.net/archive/2009/07/23/131042-0.html). Ще одна цікава обставина: загибель Чорновола дала можливість Євгенові Марчукові, до рук якого ніби то і потрапили таємничі записи, отримати частину електорату лідера Руху, майбутні президентські вибори це довели. Яку силу на той момент представляв Марчук? Правильно, СДПУ (о), як і його соратник Медведчук! Не можна також не погодитися, що Кремлеві було важливо обезголовити український націонал-патріотичний рух, розколоти національно орієнтований електорат напередодні чергових виборів президента, аби безболісно забезпечити перемогу Леоніду Кучмі. Отже, в цій ситуації кандидатура Чорновола була оптимальною серед тих, кого тим чи іншим методом можна було усунути. Адже крім цього політика на 1999 рік в Україні не залишилося жодного впливового опозиційного діяча не лівого спрямування (Павло Лазаренко на той момент вже відбував покарання в американській в’язниці). За таких обставин саме Медведчук міг бути тою ланкою, яка вела переговори з російськими спецслужбами щодо деталей убивства опозиційного політика, якщо це все таки було спланованим убивством. Адже на той момент Медведчук вже мав зв’язки з оточенням майбутнього лідера російської держави Володимира Путіна. «Віцеспікерчук» Розрахунки кремлівських друзів Кучми і Медведчука виявилися вірними: Данілич досить легко став президентом України вдруге поспіль. Саме тоді, за чутками, російський прем’єр Путін почав «зондувати» грунт на предмет повного втягнення нашої держави в орбіту РФ. Втім, сталося непередбачуване для Кремля: внаслідок «безкровного перевороту» у Верховній Раді наприкінці 1999 року в Україні при владі опинився уряд Віктора Ющенка. Саме цей уряд за декілька місяців навів порядок в країні, почав вчасно виплачувати зарплату, зовнішні борги держави, підняв рівень ВВП. Уряд Ющенка налагодив діалог з урядами країн Західної Європи і США, намітилося зближення України з ЄС і НАТО… Це аж ніяк не входило в плани новоспеченого президента Росії. І от тут якраз і почали відбуватися дивні речі, які призвели не лише до гучного політичного скандалу, але й до руйнації стосунків із Заходом та зближення з Росією. Отже, у вересні 2000 року за невідомих обставин зникає журналіст «Української правди» Георгій Гонгадзе. В грудні під Таращею знаходять обезголовлене тіло, яке, за попередніми висновками, належить саме Гії. А потім розгортається скандал довкола плівок, зроблених майором держохорони Миколою Мельниченком ніби то в особистому кабінеті Леоніда Кучми. На плівках президент ніби то говорить про ліквідацію опозиційного журналіста. Касетний скандал стає «відправною точкою» для цілої низки подій: народних виступів, масових демонстрацій і арештів. Скандал сколихує і європейську спільноту. Авторитет української влади підірвано, Захід все обережніше говорить про свою співпрацю з нашою країною, євроінтеграційні процеси починають заходити в глухий кут. Адже окрім ніби то подробиць організації викрадення Гонгадзе, на плівках опиняються записи, які вказують на фальсифікації виборів президента в 1999 році. Останньою краплею стають події 9 березня 2001 року, коли влада жорстоко розігнала мітинги українських громадян. Після того Західний світ заявив: в Україні порушуються права і свободи громадян, чиниться тиск на свободу слова, з такою країною не варто мати справи… Що відбувається в результаті? В результаті Кучма вимушений «кинутися» в заздалегідь розпростерті «обійми» Росії і її керівництва. Для повної перемоги промосковських сил залишався один крок – відставка уряду Віктора Ющенка. Але її довго чекати не довелося: голосуванням, інспірованим саме тодішнім першим віце-спікером парламенту Медведчуком, кабінет міністрів на чолі зі своїм керманичем було відправлено «на вільні хліба». Гадаю, тут не варто зайвий раз проговорювати, яку роль в цьому відіграв Медведчук. Будучи на той момент кумом голови адміністрації Путіна, саме лідер СДПУ(о) був основним провідником інтересів Кремля в Україні. І на користь того, що саме він міг бути генератором ідеї ліквідації Гонгадзе, говорить та обставина, що на плівках Мельниченка Медведчук якщо і фігурував, то якось побічно, на відміну від Кучми, Литвина, Кравченка чи Волкова. До речі, вбивство екс-міністра внутрішніх справ, офіційно – самогубство, було виконано настільки професійно, що в цьому деякі експерти вбачали слід ФСБ. А хто ще, як не Медведчук, мав прямий доступ до головного фсбешника Росії? Принаймні, в ліквідації Кравченка були зацікавлені як представники старої влади, так і керманичі Кремля, бо опальний міністр міг дати проти когось з них свідчення. Ще одна обставина: наслідком демонстрації плівок була дискредитація України перед Західним світом, особливо той епізод, де говориться про буцімто продаж систем «Кольчуга» до Іраку! Кому вигідна така дискредитація? Відповідь очевидна – Москві. Була для Медведчука і своя вигода в інспірації касетного скандалу. Адже хто прийшов на заміну Литвину головою адміністрації Кучми? Правильно. Віцеспікерчук, тобто, вибачте, Віктор Медведчук. Вінцем «шабашу» проросійських сил стало призначення у вересні 2003 року прем’єром повністю проросійського губернатора Донецької області Віктора Януковича. За чутками, цю кандидатуру Путіну запропонував саме Медведчук. Отруєння Ющенка І все йшло як по маслу, якби не Віктор Ющенко. Заявивши про свої президентські амбіції, він тепер не давав спокою Путіну та його українським посіпакам, в першу чергу - Медведчуку. Коли напередодні виборів 2004 стало очевидно, що кандидат від демократичних сил має вищий рейтинг, ніж «двічі несудимий» прем’єр Янукович, сталося непередбачуване: Віктора Ющенка було отруєно діоксином, лише воля до життя і міцний організм врятували майбутнього президента. Попри всі крики прокучмівських сил, що ніякого діоксину не було, закордонні експерти свій вердикт міняти не стали. Відтоді почали з’являтися припущення, хто міг завести діоксин в Україну і звідки. Адже у нас лабораторій для вироблення цього елементу просто немає. Сам Ющенко невдовзі заявив, що за отруєнням стоїть Кремль. І це цілком логічно: ні звідки, окрім Росії, в Україну діоксин завести тоді не могли. А якщо завезли, то хто це зробив? Хто виступив «ідейним натхненником» спроби фізично ліквідувати лідера тодішньої опозиції? Все вказує на Віктора Медведчука. На користь цього говорить і та обставина, що незадовго до отруєння Ющенка Віктор Медведчук декілька разів побував в Москві і спілкувався там з Путіним і Медвєдєвим, а ще те, що основний обвинувачуваний по цій справі – екс-перший заступник голови СБУ Володимир Сацюк - був саме людиною Медведчука і навряд чи самовільно вчинив би такі дії без згоди свого «патрона». До речі, регіонал Сівкович якось «бовкнув» пресі, що представники нової української влади були в 2005 році в Росії і просили Сацюка засвідчити те, що саме Медведчук стоїть за отруєнням Ющенка (http://novostey.com/politic/news151129.html). Тимошенко хоче бачити Медведчука віце-прем’єром Тоді все обійшлося добре і після «помаранчевої революції» здавалося, що всі ці кучми, медведчуки і януковичі просто дадуть драла і ніколи більше не сунуть свого носа в Україну! Як же ми помилялися… Наприкінці 2007-го року, за словами Ющенка, Юлія Тимошенко звернулася до нього з проханням призначити Медведчука спеціальним повноважним послом до Росії або віце-прем’єром уряду. Ющенко відмовився це робити. Втім, екс-лідер СДПУ(о) не сумував, він чекав свого часу. І цей час настав. Зараз Віктор Володимирович консультує Юлію Володимирівну і паралельно їздить за інструкціями до Володимира Володимировича. Навіть екс-однопартієць Медведчука Леонід Кравчук визнав факт співпраці Леді Ю і свого колишнього соратника. Очевидно, Тимошенко високо оцінила «консультації» Медведчука, адже останнім часом почалася ширитися абсолютно дика інформація, яку оприлюднила команда Ющенка, про те, що Леді Ю готує Медведчука на генпрокурора (за іншими версіями – на міністра юстиції). Вибори-2010. «Темний володар» повернувся? Звичайно, мотивація дружби Тимошенко з Медведчуком досить проста: саме через екс-керівника адміністрації Кучми Юлія Володимирівна розраховує проторити коротку доріжку до президента Росії Медвєдєва, адже з Путіним ВОНА вже успішно ПРАЦЮЄ. Її абсолютно не хвилює, що для цього треба «набити» тісні стосунки з людиною, чий колишній патрон упік її свого часу за грати. Мета виправдовує засоби! І заради влади Тимошенко вже готова повернути в Україну найпохмуріші часи темників, убивств і отруєнь вільних журналістів і опозиційних політичних діячів, які за її президентства ніколи не будуть розкритими. І серед них – не лише убивство Гонгадзе, Чорновола, отруєння Ющенка, але й загадкова загибель генерала Олександра Ємця і багатьох інших, невигідних режиму діячів. Сергій Багряний                                                                                                  10.01.2010