© Stepans’ka Marina (SMG)
Навіяне побаченим вранці
Дівчатко невеличке
В рожевому. Мов квітка!
Завбільшки з себе ляльку тримає на руках.
В обох – рум’яні личка,
І золоті лелітки
Танцюють і сміються в здивованих очах.
Так, ніби мати доню,
Дівчатко пригортає
Рожевокосу ляльку, до неї лебедить,
За щось малу картає…
Та ж знає, що долоні
Дівчати -найніжніші, і здатні захистить.
02.02.1011
© Stepans’ka Marina (SMG)
Дитино! Знай, що бездуховне тіло –
Колодязь висохлий, з якого не напитись.Ані спочити біля нього, ані вмитись;
Він мертвий, дно давно закам’яніле.
Одухотворення – насущний вміст тілесний,
Змістовна суть, освячення і свято.Твердий та милосердний, чистий, чесний,
Дух - Богу слава, світові присвята.27.01.2011
© Stepans’ka Marina (SMG)
Я не печалитимусь тим, що ти далеко,
Не перейматимусь тривалістю розлуки;
Не захлинатимусь плачем та від розпуки
Не простягатиму в благанні ніжні руки
Так, ніби крила розправля лелека.
Мене не цілуватимеш щоранку,
Твоє з Моїм не стануть Нашим спільним.
Не називатимеш мене ані Коханка,
Ані Дружина - бодай, подумки, невільно…
Не заспіваю немовляті колисанку,
Малеча не ходитиме до школи,
Домівку сміх не звеселить дитячий;
«Батьки мої» - не називатиме ніколи
Нас…
Не народиться бо…
Січень плаче
Дощем. В жалобі він…за мріями неначе…
26 січня 2011
© Stepans’ka Marina (SMG)
З побаченого напередодні
Похнюплену багатоповерхівку
Тендітними плечима підпираєш,
За морок зачепившись поглядом.
П’єш пиво з присмаком туману
Та липкої мряки…
Ліхтар підморгує ,
І вікна сито мружаться - чужі!..
Похнюплена багатоповерхівка,
На тебе спершись, позіхає…
Їм байдуже!П’єш пиво крижане...
18.01.2011© Stepans’ka Marina (SMG)
Осанна!..
За щастя материнства невимовне,
Сердечний щем, окриленість, кохання–
Вразливе, владне і невиліковне;
Безмежний світ, прекрасний і величний,
Гармонію найвищу та єднання -
Осанна тобі, Господи Предвічний!
27.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Неодночасно, в самості безмежній
Межу тонку останню перетнувши,
Позатілесний вимір-світ бентежний
НеВідчуттям неТіла враз відчувши,
Ми впізнаватимемо тих, кого любили,
Споріднених нам серцем і душею?
Чи усвідомлення та пам’ять загубили
За життєрозділом – останньою межею?...
17.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Обійми ніжні… Стан гнучкий -
Твій нотний стан напружений, бринить…
На ньому ноти я виписую ретельно,
Акорди, паузи, форшлаги і морденти…
Скрипковий ключ – як заголовок;
Вигнувся, КЛЮЧ ДО МЕЛОДІЇ,
Очікує…Ще мить – звучить!
Мій неповторний твір,
Мій інструмент тендітний…
17.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
***************************
Чому?..- не осягнути думкою.
Чому кохає жінку чоловік?
Єдиним поглядом обійнявши, лише у вічі зазирнувши, Він обирає її своїм серцем. НАЗАВЖДИ. Він стає маленьким, наївним хлопчиком, який посміхається, коли вона радіє, стежить за її поглядом, щоб насолоджуватись та купатись в очах КОХАНОЇ. Він ображається, відчуває себе загнаним в глухий кут, не може второпати, чи над ним насміхаються, чи намагаються пошити в дурні… зовсім по-дитячому, адже його обранка раптом чинить щось таке, чого він аж ніяк не розуміє, і її жіночі нелогічні, нерідко підсвідомо-інтуїтивні, і напевне, дещо примхливі вчинки, забаганки, химери суперечать його чоловічій логіці.
***************************
Чоловік – сівач. Його призначення, його місія - засівати. Він має обробити свою обрану земельку і засіяти, і доглянути її. Себто чоловік створює такі умови, щоб його обраниця, ЖІНКА, родила йому. Вона запорука його доброго врожаю, його надія на продовження СЕБЕ у майбутньому. Отож, чоловік упадає біля неї, пестить тіло пучками, викохує та оберігає, насолоджує її, щоб вона відгукнулась, відчула всю ЛЮБОВ та ТУРБОТУ, віддалась і відкрилась своєю глибиною, насолодила ЙОГО радістю єднання з її найтаємничішою таїною… Так землероб любить, розпушує земельку та розбиває кожну грудку, щоб зерно лягло в ласкавий, добрий, родючий грунт і дало врожай…
А земля буває суха чи глевка, болотяна чи кам’яниста, піщана чи заросла бур’янами… Не кожному доля дає м’яку, жирну, родючу та прихильну до сівача земельку, біля якої праця – що відпочинок!
Проте найвище почуття дає чоловікові сили і наснаги, і невтомно він ходить біля жінки, береже, милує, балує, лакомить, і кохає, викохує, кохається в ній…
І сівач упадає, виорює, удобрює, перебирає натруджено грудочки землі… І родиться очікуваний, випещений, найсолодший ПЛІД.
14.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
