Повітря

Запропонуйте мені вибрати матеріал, в який я бажала би вбратися,

і найперше, що спадає на думку - повітря. Чисте, свіже, що пестить тіло ніжно-ніжно, як коханець, огортає мене  і цілує так, ща дух забиває, і вимагає віддатися йому і летіти з ним, у ньому , над ним, вище...вище... Повітря тепле, напоєне пахощами весняного цвіту, землі і молодої травиці, скупаних першою травневою грозою, повітря, що бринить ніби струна від  запаху озону!.. Повітря літнє, гаряче і пристрасне, в якому вирує, кипить суміш ароматів скошеної трави, меду, польових квітів, суниць; повітря, сонячно-золоте і яскраве на дотик!.. Повітря морського узбережжя, ледь солонувате, грайливе і спокусливе, аж надто спокусливе!.. І я сама стаю повітрям, всотую його, розчиняюсь в ньому, лечу над цілим  світом вільно у високості..... 07.05.2009 ©Степанська Марина (SMG)

Немного ночи

Притворившись роскошным цветком

Или ярким дневным мотыльком,

Тёплый взгляд и улыбки даря,

И слегка над асфальтом паря, 

Ты - энергии сгусток и света.

         А когда, утомлённо зевая, 

         День свой солнечный глаз закрывает,

         Пьёшь ты ночь, глядя в точку одну,

         Воя молча в тоске на луну. 

         И кто знает - она лишь! - об этом?

©Степанська Марина (SMG)

ВОДА

- Море!!! Мама, смотри, море!!!- малышка, восхищённо улыбаясь, зачарованно смотрела на 

бескрайнее голубое море, освещённое золотоой звездой по имени Солнце.

Это была первая их встреча - Моря и девочки с морским именем.

...бриз целовал плечи и шею, любовно играя волосами, волны щекотали ножки, нашёптывали что-то и девочка, как ни странно, понимала их речь."Ты - нашшша... Ты рождена морем... Ты стихия - иногда дремлющая и ласковая, иногда - неудержимая и мощщщщная как шшшторм...

твоя нежная кожа любит Солнце, ритмы твоего тела полностью созвучны нашшшшему ритму....

Слейся с нами, ощщути этот восторг  - восторг единения со стихией!....." И она, ранее панически

боявшаяся воды, ныряла и плавала, сама похожая на одну из волн, неожиданно решившую принять ненадолго облик девочки. Она была Морем, Море было ею... 

Каждая встреча с Морем была откровением  и погружением в загадочный прекрасный мир космического Моря....

Годы шли, девочка выросла. И вот она после долгих лет разлуки  стоит у кромки воды и мысленно говорит :"Здравствуй, Море..." А звонкий детский голосок в унисон колокольчиком:

-Мама, смотри, море!!! Смотри, какое большое! Мама!...

Её дочурка с морским жемчужным именем Маргарита улыбалась восхищённо, и её глаза отражали золотое Солнце, голубую безграничность воды, и так она была похожа сейчас на ту

маленькую девочку лет ...дцать назад, впервые увидевшую Море....

P.S.прошу прощения за качество фото - аналоговое. на "мыльнице"

30.04.2009

©Степанська Марина (SMG)

Вогонь

-Бачиш, який! Він з'їдає моторошну темряву і зігріває твоє слабке тіло.
 Він дивиться тобі в очі, а ти з насолоджуєшся його танцем і  тобі ніколи
не набридне це. Вгамувати голод він тобі теж допоможе.....
Їх було двоє - дорослий і дитина. Сиділи біля багаття, споглядаючи
примхливі рухи золотавих, помаранчових та червоних полум'яних язиків та
їли печену картоплю.
Дорослий стиха, неквапно розповідав малому про небо і зорі, про землю і людей...
І про Вогонь.
-Не забувай лише його підгодовувати. Без поживи вогонь вмирає,- дорослий підклав хмизу,
і полум'я затанцювало жвавіше, радісно потріскуючи і підкидаючи маленькі лелітки вгору.
- Але не давай Вогню забагато їжі, не дозволяй шаленіти. Ні, він не злий! В ньому
з'являється стільки енергії, що він бажає охопити всіх своєю вогняною любов'ю,
навіть не розуміючи, що спопеляє вщент. Отака сила Вогню.......
...Проминули роки. Дитина виросла. Тепер це був молодий і дужий юнак.
Він сидів біля багаття і насолоджувався відпочинком."Він гарний, Вогонь!..
піти назбирати хмизу... не зараз... ще трішки відпочину. Я так втомився!.."- думки ліниво
ворушилися, а Вогонь наспівував, танцював, пестив тіло теплими хвилями..
...Юнак прокинувся в суцільній темряві і відчув холод. Він залишився один. Вогонь згас...


29.04.2009
©Степанська Марина (SMG)

Ти - пристрасть...

Ти - пристрасть, ти - ясний вогонь.
Кохай, палай, не охолонь!
Вулкан, безодня, вир - то я.
Тепер,  навік - лише твоя.
      Злітаймо вдвох! Щасливими будь -
      Так хочу я. Про сум забудь!
      Палай, радій, не охолонь -
      Кохання пий з моїх долонь!

Зонтик. Посвящение тому, кто об этом знает

С неба лил серый скучный дождь.

Тревожные волны издевались над нашей лодкой.

А розовый зонтик в моих руках сиял, как солнышко в майском небе.

©Степанская Марина (SMG)

P.S. Я не художник, прошу прощения. Рисунок задуман именно как иллюстрация к стихотворению

Твій усміх

-Ти плачеш? Твій усміх згас...

-В мені немає вогню. Мої крила зламані. В моєму серці - порожнеча. Як бути далі?

- Ти мусиш. Ти зможеш. В тобі - твоя сила.

-В житті немає гармонії. Без неї жити неможливо.

- Ти віднайдеш її. Іди уперед. Не озирайся, просто дивись уперед і на свою зорю, що буде тобі дороговказом...........

Где свет и тьма соприкасались...

По этой линии нечёткой,  Где свет и тьма соприкасались, Следы несмелые тянулись. Кто их оставил - был так робок, Что опасался устремиться к солнцу И ужасался в ночь шагнуть. И неуверенно, но так упрямо Шёл он по краю Ничего в даль Никуда. Как долго и зачем?......... © Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270125

Не читати!

це не замітка. схотілося поділитися з усіма гарним настроєм, і запропонувати чудову музику. а також показати свої каляки-маляки.smile

 






-....хочешь

-....хочешь вечности? - спросил голос как будто из ниоткуда. или это была она сама? -
-....хочешь уйти от суеты и грязи этого мира?
она кивнула, и тихо сказала:
-да....
-Возьми! - и на ладони материализовалась маленькая беленькая пуговка.
- Я умру? - спросила.
- Нет.
-Какова же плата? - спросила снова, неожиданно вынырнув из отрешённости.
И показалось - сочувственная улыбка и вздох...
"Ладно,- подумалось - уже всё равно..."
.........................................
Теперь их было двое. Она Первая лежала на постели. Словно спала сном счастливого ребёнка.
Она Вторая висела в какой-то чёрной пустоте. Но пустота была вязкая и липкая. В ней было невозможно
шевельнуться и каждый вздох давался с неимоверным трудом. И каждая клеточка тела, казалось,
сжималась, горела, разбухала, леденела одновременно.
Она Первая видела Её Вторую, и Вторая с мукой взирала на Её Первую, пытаясь к ней дотянуться.
Но пустота была цепкой. Она Вторая напоминала муху, завязшую в киселе и безуспешно пытающуюся
высвободиться. С каждым двжением, казалось. Она Вторая всё больше вгрузала в эту пустоту.
А пустота давила и становилась всё гуще и чернее.........
Сколько это продолжалось, Бог знает.
Время не имело измерения, оно просто тянулось бесконечно.
Секунда - вечность. Вечность - мгновение.
..........................................
Наутро Она Первая встала с постели.
"Это был ад.....Господи, я вышла!.. я заплатила....."