Всім - настрою, здоров'я  та віри в себе !!!

Усі негаразди минуться,

проблеми вирішаться!!!

Літо

Літо! Нарешті! Воно настало! Довгоочікуване, тепле, золотаве, насичене дивовижними запахами стиглих суниць, малини, скошеної трави, дзижчанням бджіл над багатоцвіттям полів…

Цілісінький рік ми готувались до поїздки на морське узбережжя. Доня збирала металеві гривні та монети по 50 копійок до скарбнички і мрійливо промовляла:

- Це мені на море!

Доня рахувала кожний день, що відділяв нас від поїздки, і все питала, коли ж ми вирушаємо.

І от – відпустка!

Скільки незабутніх вражень залишилось від тих двох тижнів спілкування з морем! Яка величезна кількість мушель та гладеньких камінців привезено додому, в столицю, сповнену галасом людським, пилом, зойками автомобілів!

Доня, яка в місті так полюбляла вилежатись на дивані після пробудження, кожного ранку поспішала на побачення з морем, ще й підганяла маму, яка, на її думку, не надто швидко збиралась. Не мали значення ні довга дорога маршрутним таксі на самісінький кінець Бердянської коси, ні двадцятихвилинна прогулянка пішки до вузької смуги піщаного пляжу. Шлях пролягав серед заростів очерету, вузьколистого лоху, якихось дивовижних фіолетово-бузкових квітів, незнайомих наїжачених, схожих на реп’яхи, рослин, і ще безлічі представників царства богині Флори. Пейзаж зачаровував, око милувалось і душа співала «Осанна» цьому прекрасному світові! На п’ять хвилин ми неодмінно зупинялись біля озерця, на якому гніздилися чаплі, кулики, дикі качки, бекаси, і спостерігали за тим, як походжають вони та злітають, заклопотані своїми пташиними справами.

А море!.. Воно лащилося, пестило ніжки малої, хлюпало, злітаючи веселими бризками, зблискувало зірочками срібними – сонячними променями, які вирішили трохи охолонути і побавитись у воді. Хвилі шепотіли та буркотіли, виносячи на берег перламутрові, лискучі, казкові уламки мушель. Чайки сідали на пісок неподалік, збирали щось, та злітали, вигукуючи пронизливо, ніби сварились на когось.

День тривав чи не безкінечно… Увечері, в сутінках, ми виходили до вечірнього моря; загадкового, дещо іншого, ніж вдень. А воно продовжувало безупинний свій рух, свою розмову, ударяючись в берег…

Непідвладна стихія, море, в яке закохуєшся відразу, лише побачивши, закохуєшся назавжди…

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

О, біль солодкий цей нестерпний!

Терпкий твій смак, отруйна близькість...

Занурення – аж подих рветься!..

Так невситимо, невичерпно

Кохаємось… Як серце б’ється!..

11.11.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...

написано 09.11.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170

 ці думки спнтанно виникли щойно

після перегляду окартинки Земної кулі

Для того, щоб побачити, якою є наша Земля, людині довелося злетіти у космос.

Для того, щоб осягнути Бога, нам необхідно піднятися над ним. АЛЕ ЦЕ НЕМОЖЛИВО.

Саме тому ми нерідко не помічаємо його присутності.

06.11.2009  

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Там, де закінчується все і де початок усього –
Земне з небесним поєдналось
І серед ночі сонце сяє,
Вода і полум’я там співіснують нероздільно.
Отам – удвох ми. Я – в тобі, в мені – ти.

06.11.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Чи бачив - світ без світла?

Чув - без гармонії мелодію?

Чи зустрічав у натовпі самотніх?

Сліпих зі зрячими очима?

І зрячих, від народження сліпців?

Є хто живий і без любові в серці?

30.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

P.S. Любові, гармонії та світла - для усіх!

P.P.S. Картинки приєднані для створення гарного настрою

         - Не озираючись, іду.

       - Тобі услід дивлюсь і

Посміхаюсь. Плачу серцем…

- Скінчаться мандри – повернусь я.

Чекай. 

              -Чекатиму. Як скажеш, серце…

29.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.

Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…

Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….

наиисано 26.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290

1

Плач, без схлипувань і сліз, душив мене. Він, здавалось, підіймався з самісінького серця, а воно розривалося від нестерпного болю. Здавалось, ще трохи, і я вмру від цього. «Немає!... Тебе немає!... І ніколи не буде!... Господи, допоможи мені це пережити! Як мені бути???!!!!.....»

2

Я прокинулася від невимовного, щемного почуття втрати. Сльози були на моїх щоках, а на серці туга…..туга….

Ти солодко спав поруч, і тепло твого тіла та подих привели мене до тями.

«Це лише сон! Яке щастя, що ти поруч мене, коханий!»

Нахилившись, і легко торкнувшись своїми вустами твоїх, я прошепотіла:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

3

Я спав без сновидінь. Які можуть бути сновидіння після цілоденної біганини та виснажливої роботи напередодні? Я просто впав у ліжко, витративши залишки сил на миття рук та вмивання, навіть не повечерявши.

Пробудило мене відчуття чиєїсь присутності в кімнаті. Ніби хтось доторкнувся до моїх вуст і я почув ніжний голос:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

Розплющив очі. Порожньо.

«Дивно…», - зринула спантеличено думка. Наступна думка, в’їдлива та сердита, не забарилась: «Нічого дивного! Кого ти сподівався побачити в своїй парубоцькій кімнаті?!»

26.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved