Жорж Дикий - Поезії
- 22.02.25, 16:53
- Своє Слово
Жорж Дикий
ПРОРОЧЕ
Б. Г.
У спогадах краси нема –
там є прозріння!
Чимало випито вина –
а де везіння?
Моя чи ні у тім вина –
знати не хочу!
Водичка поряд є питна –
чуття злоскочу...
Красою сповнене життя…
А що я бачу?
Хто не цінує почуття –
тим не пробачу!
І може я і не герой,
щоб бити пику!
В душі я лицар і ще той –
як в лева рику!
Сховаю в усмішці оскал
свій кровожерний...
Мені не здобич цей шакал –
я честі ревний!
Хай брешуть лиси на щити
червена граду...
Ми йдемо твердо до мети –
добра і ладу.
ГРІХ
Присвячую чарівній Іванці С.
О не співай красуне!
Не співай
про щастя і любов,
палку любов.
Як музика зникає враз,
зникає враз...
Зникає і любов,
твоя любов...
Повірю в пісню і кохати,
кохати буду,
а пісня стихне – почуття
усі забуду,
вмить забуду...
Без пісні вартість у життя
таке мізерне,
геть мізерне!
Життя, як пісня! То життя!
Хто звук поверне?
Звук поверне...
Ось новий спів й нова цнота
у почуттях нових,
таких нових...
Стара мелодія – СТАРА
Забути ж – гріх,
забути – ГРІХ
СКОК – СКОК,
АБО «ВЕРШНИК УДАЧІ»
Віртуальне життя – ритуальне життя,
Я у ньому скачу наче вершник
Я скачу без коня
Через ніч в світло дня
Я скачу – тільки світла не бачу
Так минають роки
Проминають віки
Я скачу. Я скачу і не плачу
Плаче Доля моя
Плаче в дома сім’я –
Найдорожчим плачу я без плачу
А для чого – хто зна?
Де блукав допізна?
Де скакав без коня по удачу?
Я удачу догнав
Я удачу загнав
І тепер разом з нею я плачу
– Ти, удача моя,
Ми з тобою рідня –
Лиш з тобою в житті я щось значу…
Я удачу догнав
Я удачу загнав
Я удачу впіймав на удачу
І в ту мить – відскакав
І на землю упав
Вершник зник і пропав –
Це відзначу!
Головне, що скакав
Головне – доскакав
А що зник – того я
Не пробачу.
ШОКУЮЧИЙ ШОВ
(поема – дилема)
«Життя прожити – не поле перейти»
народна мудрість
Життя прожив –
і поле не пройшов...
Зайду і вийду:
часу новий шов...
Блукаю світом
в пошуках могил...
Дивлюсь у небо
як спадає пил...
Душа жива!
Не розтискай долонь!
Пульсує думка
в міріадах скронь!
Крізь пальці мчать
і люди, і чуття!
І смерті передує
зачаття!
І йде сівач
розкидує зерно...
Зберуть врожай –
зарухає жерно...
Звитяги Чин
і вічність небуття...
Високий гін
собачого виття...
Свобода вибору
у купі доль...
Нову й нову собі
хапаєш роль...
Ця круговерть,
як біг у колесі...
Земля ж і далі
на своїй осі!
Ти був! Ти є!
Тебе уже нема!
Новий дивак
постане у керма...
А в полі тому
я себе знайшов...
Усе життя блукав –
тому й не перейшов.
ТАКІ СПРАВИ
Хотів кохати
чарівну діву...
Хотів літати
в грозу і зливу...
Не мав талану –
гроза минула...
Кохання рану
діва забула...
Ну і пішли ВИ
окремо й разом!
В’ю з нервів линви,
звиваюсь плазом...
Не хтів, а маєш
такі гатунки...
Життя не вграєш –
геть подарунки!
Така принада –
чарівна діва!
Всесвітня влада –
гроза і злива!
Тож жити варто –
є діва й злива!
Пікова карто –
хрест і олива!
СПОГЛЯД
Тисячі років мовчання
були у мене без мене...
Тисячі років незнання,
що їх ніхто не поверне...
Знов обертаються зорі
довколо мене без мене...
Безмір у радощах й горі
все одно сльози наверне...
Вічності час неминучий
буде у мене без мене...
Спокою вітер співучий
саваном ніжно оберне...
* * *
Мороз пече сумніше за вогонь,
Любов пече сильніше від морозу,
Тож не ставай у всім відому позу –
Зігрій кохання подихом долонь
Застиг над містом чаду грубий шар
Душа волає в світу чистоти
Той крик розтане в межах пустоти
Валить з ротів і труб смертельний пар
Вгонь пече і гріє, а мороз
Пече вогнем навік завмерлу душу
Замерзле серце битись не примушу
Чуттям кохання у більйони доз
Мороз пече сумніше за вогонь
Любов пече сильніше від морозу
Ти відведи подалі цю загрозу
Тримай любов в теплі своїх долонь.
РАДІСТЬ ЖИТТЯ
Жорстокість світу радує мене
століттями наповнений з відчаю
дивлюсь, дивлюсь і все недобачаю –
безглуздя далі буде чи мине?
Іти з добром розносити жорстокість
любові хрест, розп’яття і вино
рубати двері й вставити вікно
додати грати й гратись у високість.
Навіщо все? Летить в минуле час,
калічить нас умовними візками
січе, січе в науку всіх різками
а там і вб’є колись там або й щас...
ОПТИМІЗМ
Кусатися, брикатися
любити твоє тіло...
Кривлятися, звиватися
оповідати вміло...
Кохання, як мистецтво,
мистецтво – це кохання,
це скоки у крілецтво
з вечора і до рання...
Народжуються діти –
старіє наше тіло,
частішають помітки –
в архів готують діло...
І радість огортає
тупу і злу натуру...
І хтось розповідає,
що жив і вмер я з дуру.
МІЙ ДОСВІД
У пошуках слави
шугаючи гави
ішов я на прю
прийшов і корю
ту долю зрадливу
дурну і ліниву!
Бо я хотів слави
заради забави!
А тут тобі бій
тут рани і гній
могили і трупи...
Геройство – до дупи!
Зробив тоді драла
здав меч на орала
і зараз паную –
живу – розкошую!
Щоб щастя пізнати –
не варт воювати!
ПРОБЛЕМИ ДОЛІ В МОЛІ
(монолог)
Скромнішої нема від молі
та доля досипає солі...
– Коли лечу я, мов орел,
завжди знаходиться козел,
що коло мене скаче
і аплодує наче,
але все по–дурному,
аж я лечу додому
щоб відпочити в хаті
на байковім халаті
бо де так шаленіти
що вмію я летіти
фанати фанатично
плещуть в долоні клично
а все, що надто – зле
трапляється сумне
за шалом тих овацій
не бачу жодних рацій
поки я плавно лину
то з тріумфу загину
йой! матінко моя!
ну що це за фігня!
прошу вас до спокою
бо не злечу покою
……………………
та що це? де це я?
стріча в Раю мене сім’я…
В – ТИ – К
Ми з Господом давно на «ти» –
мені Він тикає безбожно
і не пускає у світи,
щоб я не пер по перед рожна.
А я й не пру, а як зіпру,
то не питатиму: –Чи можна?
Не нарікай на дітвору,
якій стареча є тотожна...
Для Господа ми всі одні
і розум тут ніщо не важить...
Якими були твої дні –
то тільки Вищий Суд розважить...
НІЧ І ДЕНЬ
«Якби молодість знала –
якби старість могла»
Темінь ночі – світло дня...
Чорні очі – навмання
їх цілуєш й проклинаєш
і женеш, і знов бажаєш...
– Хто ти, дівчина кохана?
Ангел чи у серці рана?
– Я твоя і не твоя,
бо у тебе є сім’я...
– Я для тебе все покину
і у ніг твоїх загину!
– Зайве це, коханий мій,
краще грошенят сувій...
– Шльондра знаю ти, кохана,
та найкраща і жадана!
– Милий, це у мене фах
та принадність у роках.
– Молода і ніжна ти,
в нас попереду – віки!
– В нас чи в мене, милий?
Ти ж давно вже сивий...
– Мить і вічність – то одно
долі вишите рядно!
– Я не шию-вишиваю,
а живу й щодня згораю...
– Не щодня, а кожну ніч
ти коханка в сотню свіч!
– Хтось для ночі – хтось для дня...
Скінчилась твоя платня.
АНТИПІДАРАСІВЦЯМ ПРИСВЯЧУЮ
Ми боролись, боролись, боролись
і не знати на що напоролись...
Бо назад ми усе задкували
і спиною вперед наступали.
Ми грозилися грізно з підвала
щоби влада боялась й дрижала,
якби тільки погрози ті знала,
але влада нас мала і мала...
Зека задницями ми залякаєм –
підарасом його обзиваєм!
Ми свідомі антипідараси,
невідомої статі і раси!
Переможемо всіх рачкуванням,
як не вийшло те діло лизанням!
Грізні ми – ми до влади спиною,
ми ВІД влади вклонились юрбою!
ЗАКЛИК
Боротись хочу зі злобою
Й мажорів наглості,
Щоб жити в мирі з добротою
Без війн і гадості.
Хотіти мало – щось роби
Саме не зробиться!
Випрямлюй вікові горби
Душа де злобиться.
Не ний, не нудь і не кажи:
– А що я можу?
І не грози, а покажи,
Як дати в рожу.
Та не сусіду чи менту –
Вони не варті...
Набий ту гниду золоту
В державній варті.
І стань керманичем життя!
І стань людиною!
Щоби пишалася сім’я,
А ти – країною!
Час не повернеться назад –
Чого чекати?
Щоб було в світі все гаразд –
Час повставати.
ВІТЕР ЧАСУ
Вітер часу, вітер Часу -
замітає знак слідів...
Я прощаю білу расу!
І клену її вождів!
Скільки нас живе у щасті?
У добрі без ворогів?
Тож для чого стільки праці?
І для кого душ порив?
Маємо, що мати можем -
тож паскудство навзаєм!
У Прокруста наче з ложем
запозичено вдаєм...
Не вимірюй, як сам хочеш,
недомірків вихваля...
Надаремно зло пророчиш! -
Світло видно звіддаля!
Вітер часу все сховає,
все змете і замете...
Тіло темінь поховає,
а душа... десь проросте...
6 січня 2013 р. м. Львів
Жорж Дикий
3
Коментарі
WalKing
122.02.25, 18:38
Nech sa paci
222.02.25, 19:26
Прочитав частину. Вірші варті уваги.
Vivyenn
324.02.25, 00:19
Гарнi вiрши, але навiщо ж усi разом ?
*appl ause*
Богдан Бо
43.03.25, 21:15Відповідь на 3 від Vivyenn
А щоб в одному місці було. Дякую за увагу.