хочу сюда!
 

Оксана

46 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 41-46 лет

Заметки с меткой «революція гідності»

Пишаюся тобою, мій народе !!!

" ПИШАЮСЯ ТОБОЮ, МІЙ НАРОДЕ !
Ти - Велетень, а не маленький гном.
Від страху заховалися заброди 
в Міжгір' ї за високим парканом. 
Стоїть Народ ! Як мур ! Бо в Нього - П Р А В Д А ! 
За Україну, за дітей і за батьків! 
Стоїть народ ! Будує своє Завтра 
без підлих, ненаситних януків. 
Мороз надворі ... Та серця гарячі ! 
Лютує "Беркут". Тридцять срібняків 
заплатять їм і скажуть : "Це без здачі... 
За кров народних бунтарів"... 
Іде народ ! На Київ йде, як лава. 
До хрускоту стиснувши кулаки.
З Тернополя, зі Львова, Станіслава ...
Й зі Сходу йдуть в столицю козаки. 
Пишаюся Тобою, мій Майдане ! 
Де славні правнуки своїх дідів.
За Україну !!! За народ!!! І сили стане !!! 
За те, щоб бити нас уже ніхто не смів ! ! ! "

Пам'ять...



За непотріб під цим постом буду видаляти ками та банити миттєво.

Відповідь на «Що дав Майдан? Якого чорта там стояли?»

Відповідь на «Що дав Майдан? Якого чорта там стояли?»

 

Минув рік від часу початку нашої революції - Революції гідності. Мабуть не знайдеться в світі жодного політолога чи божевільного, який би в листопаді 2013 прогнозував Україні ті лиха, які сталися. А сталося те, чого в Україні не було з часів Другої світової: в Україні почалася війна і вбито на цій війні вже тисячі українців. І хто ж вдарив по ослабленій Україні, в якій повним ходом йшла революція?  Удар нанесла «братська» Росія. Майдан зірвав маски і стало очевидним, хто є хто: хто такі комуністи, «регіонали» і ким для нас є північний сусід.

Одразу після цього згадалися війна в Абхазії 1992 року, в Придністров’ї в тому ж 1992, війна в Південній Осетії 2008 року. Російське керівництво та ЗМІ безпідставно звинувачували правління Грузії та Молдови в фашизмі і спричинило там збройні конфлікти. Придуманий фашизм давав підстави Росії втручатися у внутрішню політику цих країн, при чому активно залучались російські війська. Злочинна російська зовнішня політика маскувався ЗМІ як захист російськомовного населення від терору фашистів. Тепер цей сценарій розпалювання начебто фашистами начебто громадянської війни застосовується по відношенню до України. І знову ж ми спостерігаємо тотальну брехню російських ЗМІ, видачу російських паспортів (тепер уже українцям), сумнівні референдуми.

Російська агресивна політика по відношенню до України почалася не цього року, не минулого, не 1993 з приводу острова Тузла. Вона почалася ще сотні років тому, продовжується до сих пір і буде й надалі продовжуватися. В березні цього року Росія анексувала Крим. Під впливом цієї події українська поетеса написала вірш, що починається з таких слів: «Никогда мы не будем братьями. Ни по родине, ни по матери». З цими словами важко не погодитись.

Україна не стала незалежною державою в 1991 році, попри те, що так написано в Конституції.  Вона не є суверенною державою і сьогодні, тому що вже в 1991 році в Верховній Раді першого скликання більшість депутатів були або ж російськими агентами, або ж просто кар’єристами-пристосуванцями для яких на першому місці була не Українська держава, а гроші та влада. У Верховну Раду завжди пролазила московська агентура, люмпени та бандити. За гроші та посади ця нечисть продавалася будь-кому і в першу чергу Росії. Саме завдяки «старшому (страшному?) брату» Україна 23 роки топчиться на одному місці, застрявши в 20-му сторіччі, в той час як європейський цивілізований світ безперервно прогресує. Частка насправді національно свідомих депутатів, які не продавали Україну та своїх виборців, завжди була мізерна.

Не буде Україна незалежною державою, поки в законодавчій, судочинній та виконавчій владі буде сидіти іноземна агентура та люмпени. І це дуже треба було б нам всім зрозуміти ще в 1991 році.




Та все ж українське суспільство стає більш національно свідомим, більш патріотичним. Просвітницька та пропагандистська робота, яку проводе українська інтелігенція, дає позитивний результат. Все більше молоді, (а за нею майбутнє), дізнається правду про дійсну історію України та про дійсну історію Радянського союзу. Молодь, та навіть колишні «пристрасні» комуністи, приходять до розуміння того, що Петлюра та Бандера насправді були героями України, а не «бандитами» чи «фашистами».  

Завдяки Інтернету, неконтрольованому цензурою засобу масової інформації, українці знають про те, що таке сучасна Росія, де панує тотальна корупція, бідність, злодійство, пияцтво, наркоманія і безліч інших соціальних та економічних проблем, які не вирішуються. Всі ці негативні явища присутні і в нашій країні і вони теж не вирішуються. Це все наслідок 70-ти років радянської влади та 23-ох важких років, умовно кажучи, незалежної України. «Є принципи європейські, а є принципи більшовицькі», говорить своїм студентам викладач Приватного класичного університету м. Запоріжжя Зиновій Партико. Українці звикли жити принципами більшовицькими, тому «маємо, що маємо».

«Що дав Майдан?», запитують скептики та українофоби. Вони нічого не зрозуміли. «Навіщо вони там стояли на тому Майдані?»,  сміються з «майданутих» та «бендєровцев». Вони, ці розумники, що не здатні ні нащо окрім базікання, не зрозуміли: у нас усіх був шанс змінити країну. Цей шанс був подарований всім українцям частинкою людей, готових на великі вчинки і на самопожертву заради великої мети. Цей, невеличкий в порівнянні з масштабами країни, гурт стояв під морозами та під тиском міліції за кожного українця. Вони стояли і за тих, хто загинув в національно-визвольних змаганнях, і за українців сьогоднішніх, і за тих, хто ще родиться. Люмпену цього не зрозуміти. Така в люмпена доля. Він на виборах проголосував за «Опозиційний блок» та за «Тігіпко», а потім ще довго, якщо не все життя, питатиме: «Що дав Майдан?»

Що ж насправді дав Майдан українцям? В першу чергу, Майдан навчив людей організовуватися для захисту своїх інтересів. Якщо знову влада буде проводити антинародну політику, то знайдеться лідер, а то й декілька рішучих, сміливих людей, які швидко зберуть громаду і відстоять свої права. Досвід активісти на революційних площах отримали значний. Влада, враховуючи зловживання службовим становищем попередників та пам’ятаючи революцію, буде більш відповідальніша перед громадою.

Що ще дав Майдан? Майдан закріпив у свідомості ті цінності, які активістами проголошувалися. Тепер соромно буде давати хабара та кидати сміття під ноги, бо завжди в пам’яті виникатиме нагадування: «Революція гідності, європейські цінності». Хоча все таки деякі даватимуть і смітитимуть, але вже з гірким відчуттям сорому.

Майдан дав відчути в собі вільну, сильну людину, яка гідна жити так, як мріялось в дитинстві і мріється сьогодні. Майдан, трохи «видавив» раба з людини, а дехто й зовсім звільнився від того комплексу. Сіра, маленька, людина, пасивна та зашугана, яка ніяк не може вплинути на суспільно-політичні процеси залишається у вчорашньому дні. Сьогодні багато українців розуміють, що проста людина може впливати на владу, може боротися та перемагати. Цьому навчив нас Майдан.

Революція гідності змінила українців. Вони стали іншими: більш сильними та вільними. Ці досягнення, дані великими жертвами, треба зберегти. Ми маємо й надалі боротися за свою державу, за благополуччя народу, за свободу. Якою буде наша країна – бандитською, замученою корупцією, бідністю та свавіллям чи цивілізованою, європейською країною – залежить від нас, а не від якихось «сірих кардиналів».

 

Сотню вже зустріли небеса...


А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров'ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
Людмила Максимлюк (21.02 2014)

Наше сьогодення

Сьогодні звуть Дніпропетровськ східноукраїнським Львовом. Десь у цих словах є істина, але насправді до культурної столиці нам ще далеченько, скоріше Київ 5-річної давності за настроями.

Позитив є - ми змогли пробудити молодь, аби вона зрозуміла свою значущість, ми змогли пробудити інтелігенцію, ми змусили багатьох повірити у власні сили. Це найактивніша меньшість, що змінює настрій і політичну картинку регіону.

Є супротивники - їх сьогодні набагато менше, серед них немає інтелігенції, дуже мало молоді, не так багато місцевих.

Але є третя сторона - це більшість, якій все пофіг. В цьому насправді проблема. Вони бажають отримувати лише шматок хліба, неспроможні заявити своє "Я". Вони йдуть туди куди віє вітер, в той час як дуже часто в житті треба плисти проти течії. Ось це дійсно сумно!

На чергуванні з міліцією, один ППСник мене запитав - навіщо ви звалили Лєніна? Я у вдповідь (таки місто, таке) запитав, що доброго зробив цей персонаж? Здогадайтеся, що отримав у відповідь. Це було мовчання...

Тож до Львова ми ще не доросли, але крокуємо вперед і не змінимо свого курсу


Ми вистояли! Україна вистояла! Вітаю зі святом нашої Гідності.

Сьогодні 21 листопада 2018 року збіглося багато важливих свят: найперше - свято Архистратига Михаїла і Десантно-штурмових військ України, а ще ми відзначаємо 5-річчя початку Революції Гідності.
Для мене важливим є відзначення дати 5-річчя Революції Гідності вже за самим фактом, бо ж могло і не бути цього свята, якби... Тому головним є те, що ми вистояли! Україна вистояла!



Я хочу відпочатку подякувати всій тій українській молоді, яка першою піднялася на захист своєї гідності, а вже потім, коли цих дітей побили сили спецназу за наказом влади, тоді піднялася вся свідома українська громада і звершила величну Революцію Гідності. Молодь була першою і на початку - єдиною в своїх протестах щодо грубого припинення процесу євроінтеграції України урядовою командою тодішнього Президента України Віктора Януковича. Дякую щиро всій українській молоді і вітаю зі святом Революції Гідності найбільше.



Наступним я хочу подякувати всім учасникам подій на Євромайдані від початку 21 листопада 2013 р. до його закінчення 20 лютого 2014 р. Всі ці люди - герої, що відстояли гідність особисту і країни.



Тепер я дякую всім учасникам бойових дій на сучасній українсько-російській війні на Сході України, які і зараз зі зброєю в руках і ризиком для власного життя відстоюють нашу свободу і право на гідність.



А тепер я дуже і дуже хочу подякувати діючому Президенту України Петру Порошенку, тому що він зробив просто неймовірне: втримав начисто зруйнованою армією і обкраденою державою підступну агресію дуже могутнього ворога - Російської Федерації.

Ще раз вітаю всіх зі святом 5-річчя Революції Гідності.


Богдан Гордасевич, м. Львів, учасник Євромайдану в Києві з 11 по 15 грудня 2013 року
11:49 21.11.2018


Відзначаємо річницю Революції Гідності



Відзначення дат історичних подій, як і їх уточнення стає необхідним тоді, коли ця подія вже відбулась і набрала певного  історичного змісту. Для української Революції Гідності 30 листопада 2013 р. по 20 лютого 2014 р. цей процес тільки розпочинається, тому я не дивуюсь, що дату 1-шої річниці початку Революції Гідності якось неуважно наклали на дату 21-го листопада, коли почалися перші акції протестів проти рішення українського Уряду припинити процес євроінтеграції.



Не збираюсь зайве сперечатись pro et contra (за і проти), а просто прошу вдуматись в саму назву: «Революція Гідності». Розумієте: ГІДНОСТІ. Який зв'язок протестів за євроінтеграцію має із гідністю як такою безпосередньо? Ніякого. Початкові вимоги студентства були чисто соціально-політичного характеру, як вибір перспективи державного розвитку. Мова йшла суто про матеріальні аспекти життя, а не моральні, що потрібно розрізняти. Тема ГІДНОСТІ  як основної моральної домінанти появилась виключно після жорстокої розправи над жменькою студентів на Євромайдані м. Києва звірособаками зі спецпідрозділу МВСУ «Беркут» в ніч на 30 листопада 2013 р. Жодних причин так по-звірячому бити й розганяти людей не було, окрім одної – по-холуйськи добросовісно виконати звірячий наказ «з самої гори», тобто від узурпатора влади в Україні Віктора Януковича.



Ми всі знаємо, що десь о 4-й ночі на Євромайдані залишалась жменька найбільших упертюхів з протестувальників, яку довбані беркутівці могли просто і легко без жодних проблем відтіснити на Хрещатик, щоби звільнити Майдан для працівників комунальних служб. То було елементарно. Тим більше сама акція вже згорталась, як і в загальному всі з прикрістю змирились з тим, що Віктор Янукович на Саміті у Вільнюсі нічого не підписав, але в подяку потримав добрячого копняка від євроспільноти. Подібне «дежавю» відбулось нещодавно з іншим політичним лідером на саміті G-20 в Астралії, через що він завчасно опинився в ліжечку в Кремлі для «пересипу від недосипу». Згадую про це, щоб освіжити враження.
Нагадую також, що в акціях «За Європейський вибір» приймала участь в основному студентська молодь і то не дуже масово. Ще й з додатковим гаслом «Без політиків», щоб не дати себе використати тим для політичного піару. Всі інші соціальні верстви в Україні багато критикували та злостились від такого «кидалова», тому що майже 3-и роки Янук і Ко всіх нас годували виключно обіцянками про євроінтеграцію. Люди якось плюнули очікувати «покращання вже сьогодні» як і на «почую кожного», але мали надію на майбутнє у Європу, а не кремлівську ж…  І на тобі: таки туди! Назад у зад. Де вже раз були і нічого доброго не набули. Проте вчиняти революцію через те настроїв не було ні в кого, навіть у найрадикальніших політиків. Всі кривились, але змирились. Жодних натяків на бунт і революцію – жодних!
І все вмить перевернулось до навпаки: - Ах ви, суки, дітей палицями гамселити отак за ніщо! Ну то зараз ми покажем і докажем, хто з нас гегемон...
Вже за пару годин 30 листопада весь Хрещатик був заповнений людьми переважно старшого віку, які одною величезною лавою грізно сунули на колони беркутівців і відтіснили їх з Майдану. Відтоді почалась ота зловісна гойдалка, коли влада починала посилювати репресивні заходи, а народ відповідав своїм підсиленням. Особливо на мене вплинув момент, який побачив по телевізору, коли вночі при черговому штурмі Євромайдану сукоберкутівцями Віталій Кличко з мегафоном прямо перед ними співав гімн України «Ще не вмерла Україна» і вимагав від нападників стати струнко, як годиться за правилами для військових при виконання державного гімну. То було вражаюче видовище, тому що при всій своїй обмеженості силовиків на розум, вони не могли не послухатись чемпіона світу з боксу Віталія Кличка, який був для багатьох з них майже за бога…



Перший важливий перелом в подіях стався в ніч на 11 грудня, коли було організовано наймасовіший штурм Євромайдану і здавалось, що це все, ще трошки і зметуть наніц. Саме в той момент закалатали в дзвони по всіх церквах Києва посеред глухої ночі, закликаючи до помочі проти нечистої сили. І диво сталося. Штурм тому і почали посеред ночі, бо там лишалось небагато людей, а більшість розходилась десь заночувати в теплі, але як пролунав набат, то всі кинулись добиратись на Хрещатик хто як міг. Варто зазначити, що в ту ніч київські таксисти, дізнавшись куди треба завезти людей, привозили і не брали плати. А тепер спробуйте уявити картину, як порожній вночі Хрещатик наповнюють все більше і більше гуртів людей, які біжать до місця Євромайдану! І їх кожної миті все більшає і більшає… Спецназівці герої, коли б'ють слабших і беззахисних, коли перед ними тікають, падають, зщулюються, але вони не можуть винести психічно, коли їх атакують люди голіруч, коли їх не бояться… Штурм було відбито, а під ранок всі частини спецназу було відведено від Майдану. Настала перша пауза миру, а що було далі я переповідати не стану, бо це не входить до теми мого матеріалу.



Інше хочу нагадати: по 11 грудня люди йшли на колони екіпірованого спецназу абсолютно без жодного захисту і голіруч, як і нічого не кидали в працівників МВС, бо то вважалось провокацією. Останні події боїв на Майдані та Грушевського особливо в січні та лютому 2014-го, розтиражовані ЗМІ, роблять образ майданівця виключно екіпірованого в захист, з каскою, щитом та дрючком – все різного виробництва, тому досить забавне на вигляд. Але насправді основна частина масиву людей столичного Євромайдану не мали жодного захисного облаштунку і тим більше зброї. Нічого, окрім себе і власних рук. Дуже наголошую на тому, бо то великий чин йти на щити і палиці спецназу з голими руками і без жодного захисту, як це і було до 11-го грудня. Ще ніхто не мав жодних навичок до самооборони, але була виключно сильна жага відстояти гідність! Гідність як власну, так і всього народу.



За тим і стверджую, що датою початку Революції Гідності є 30 листопада 2013 р.

За тим і вітаю все наше демократичне суспільство в Україні з 1-ю річницею Революції Гідності.

Слава Україні! Героям слава!
Україна понад усе!

       

Богдан Гордасевич
30 листопада 2014 р.

100%, 8 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

П’ята річниця збройної агресії РФ проти України

"П’ята річниця збройної агресії РФ проти України": Засідання ВР України



2 395 переглядів

5 канал

Засідання ВР у зв’язку з п’ятою річницею з початку збройної агресії Росії проти України. У заході візьме участь Президент України Петро Порошенко та Президент Європейської ради Дональд Туск. До участі також запрошені члени Уряду, представники громадських об’єднань, спілки ветеранів АТО, Меджлісу кримськотатарського народу, видатні українські та іноземні політичні діячі, представники іноземних парламентів, міжнародних парламентських організацій та дипломатичного корпусу, акредитованого в Україні

Відзначаємо 7-му річницю Революції Гідності



Відзначаємо річницю Революції Гідності
30.11.14, 17:37 Свобода і справедливість україна,правда,річниця,революція гідності

Відзначення дат історичних подій, як і їх уточнення стає необхідним тоді, коли ця подія вже відбулась і набрала певного  історичного змісту. Для української Революції Гідності 30 листопада 2013 р. по 20 лютого 2014 р. цей процес тільки розпочинається, тому я не дивуюсь, що дату 1-шої річниці початку Революції Гідності якось неуважно наклали на дату 21-го листопада, коли почалися перші акції протестів проти рішення українського Уряду припинити процес євроінтеграції.

Не збираюсь зайве сперечатись pro et contra (за і проти), а просто прошу вдуматись в саму назву: «Революція Гідності». Розумієте: ГІДНОСТІ. Який зв'язок протестів за євроінтеграцію має із гідністю як такою безпосередньо? Ніякого. Початкові вимоги студентства були чисто соціально-політичного характеру, як вибір перспективи державного розвитку. Мова йшла суто про матеріальні аспекти життя, а не моральні, що потрібно розрізняти. Тема ГІДНОСТІ  як основної моральної домінанти появилась виключно після жорстокої розправи над жменькою студентів на Євромайдані м. Києва звірособаками зі спецпідрозділу МВСУ «Беркут» в ніч на 30 листопада 2013 р. Жодних причин так по-звірячому бити й розганяти людей не було, окрім одної – по-холуйськи добросовісно виконати звірячий наказ «з самої гори», тобто від узурпатора влади в Україні Віктора Януковича.

Ми всі знаємо, що десь о 4-й ночі на Євромайдані залишалась жменька найбільших упертюхів з протестувальників, яку довбані беркутівці могли просто і легко без жодних проблем відтіснити на Хрещатик, щоби звільнити Майдан для працівників комунальних служб. То було елементарно. Тим більше сама акція вже згорталась, як і в загальному всі з прикрістю змирились з тим, що Віктор Янукович на Саміті у Вільнюсі нічого не підписав, але в подяку потримав добрячого копняка від євроспільноти. Подібне «дежавю» відбулось нещодавно з іншим політичним лідером на саміті G-20 в Астралії, через що він завчасно опинився в ліжечку в Кремлі для «пересипу від недосипу». Згадую про це, щоб освіжити враження.
Нагадую також, що в акціях «За Європейський вибір» приймала участь в основному студентська молодь і то не дуже масово. Ще й з додатковим гаслом «Без політиків», щоб не дати себе використати тим для політичного піару. Всі інші соціальні верстви в Україні багато критикували та злостились від такого «кидалова», тому що майже 3-и роки Янук і Ко всіх нас годували виключно обіцянками про євроінтеграцію. Люди якось плюнули очікувати «покращання вже сьогодні» як і на «почую кожного», але мали надію на майбутнє у Європу, а не кремлівську ж…  І на тобі: таки туди! Назад у зад. Де вже раз були і нічого доброго не набули. Проте вчиняти революцію через те настроїв не було ні в кого, навіть у найрадикальніших політиків. Всі кривились, але змирились. Жодних натяків на бунт і революцію – жодних!
І все вмить перевернулось до навпаки: - Ах ви, суки, дітей палицями гамселити отак за ніщо! Ну то зараз ми покажем і докажем, хто з нас гегемон...
Вже за пару годин 30 листопада весь Хрещатик був заповнений людьми переважно старшого віку, які одною величезною лавою грізно сунули на колони беркутівців і відтіснили їх з Майдану. Відтоді почалась ота зловісна гойдалка, коли влада починала посилювати репресивні заходи, а народ відповідав своїм підсиленням. Особливо на мене вплинув момент, який побачив по телевізору, коли вночі при черговому штурмі Євромайдану сукоберкутівцями Віталій Кличко з мегафоном прямо перед ними співав гімн України «Ще не вмерла Україна» і вимагав від нападників стати струнко, як годиться за правилами для військових при виконання державного гімну. То було вражаюче видовище, тому що при всій своїй обмеженості силовиків на розум, вони не могли не послухатись чемпіона світу з боксу Віталія Кличка, який був для багатьох з них майже за бога…

Перший важливий перелом в подіях стався в ніч на 11 грудня, коли було організовано наймасовіший штурм Євромайдану і здавалось, що це все, ще трошки і зметуть наніц. Саме в той момент закалатали в дзвони по всіх церквах Києва посеред глухої ночі, закликаючи до помочі проти нечистої сили. І диво сталося. Штурм тому і почали посеред ночі, бо там лишалось небагато людей, а більшість розходилась десь заночувати в теплі, але як пролунав набат, то всі кинулись добиратись на Хрещатик хто як міг. Варто зазначити, що в ту ніч київські таксисти, дізнавшись куди треба завезти людей, привозили і не брали плати. А тепер спробуйте уявити картину, як порожній вночі Хрещатик наповнюють все більше і більше гуртів людей, які біжать до місця Євромайдану! І їх кожної миті все більшає і більшає… Спецназівці герої, коли б'ють слабших і беззахисних, коли перед ними тікають, падають, зщулюються, але вони не можуть винести психічно, коли їх атакують люди голіруч, коли їх не бояться… Штурм було відбито, а під ранок всі частини спецназу було відведено від Майдану. Настала перша пауза миру, а що було далі я переповідати не стану, бо це не входить до теми мого матеріалу.

Інше хочу нагадати: по 11 грудня люди йшли на колони екіпірованого спецназу абсолютно без жодного захисту і голіруч, як і нічого не кидали в працівників МВС, бо то вважалось провокацією. Останні події боїв на Майдані та Грушевського особливо в січні та лютому 2014-го, розтиражовані ЗМІ, роблять образ майданівця виключно екіпірованого в захист, з каскою, щитом та дрючком – все різного виробництва, тому досить забавне на вигляд. Але насправді основна частина масиву людей столичного Євромайдану не мали жодного захисного облаштунку і тим більше зброї. Нічого, окрім себе і власних рук. Дуже наголошую на тому, бо то великий чин йти на щити і палиці спецназу з голими руками і без жодного захисту, як це і було до 11-го грудня. Ще ніхто не мав жодних навичок до самооборони, але була виключно сильна жага відстояти гідність! Гідність як власну, так і всього народу.

За тим і стверджую, що датою початку Революції Гідності є 30 листопада 2013 р.

За тим і вітаю все наше демократичне суспільство в Україні з 1-ю річницею Революції Гідності.

Слава Україні! Героям слава!
Україна понад усе!
       

Богдан Гордасевич
30 листопада 2014 р.

День Свободи! Так! І тільки так!

В моєму житті якщо і була якась важлива подія, якою я пишаюсь, то це прекрасна Помаранчева революція.
Хто і що б  не казали-нарікали, що то зле, а то не так - мені на всі ці балачки начхати. Як мало важить чи робити цей день святом чи ні - важливо те, що цей день був!
Єдине, що хочу відповісти на одне гниле провокаційне питання: "А що  тобі дала та свобода?" - Мені свобода дала відчуття власної гідності, а це - прекрасне відчуття!
І ще я надзвичайно гордий своєю країною Україною і нашим українським народом, що тоді в листопаді-грудні 2004 доказав свою силу і волю, як і в 2010 доказав свою мудрість, як це не парадоксально звучить, обравши президентом України Віктора Януковича. Чому так? Подумайте... Моя думка чітка: тому що ми не боїмося! Не боїмося бути демократичними і надавати владу опонентам, які нам не дуже симпатичні. Ми не боїмося!
Я можу написати трактат, якою була психологія народу в Україні до Помаранчевої революції і після, але зміст його буде однозначним: 24 серпня 1991 року ми стали незалежними як держава, а 22 листопада 2004 року ми стали державним народом!
"Ми не бидло і ми не козли -
Ми України доньки і сини!"
Наводжу цю знамениту фразу ось чому: по кількох місяцях після означених революційних подій у школі, де вчилась тоді в 4 класі моя донька, стався ось такий випадок: вчителька чимось була на клас злосна і обізвала всіх учнів "що вони не діти, а якась худоба..." і тут весь клас, що до того сидів понуро, без жодної домовленості раптом дружно продекламував вище наведену фразу. Для мене це є головним! Наші діти відчули, що батьки стали вільними людьми! І вони також є вільні!  І це є щастя!
Вітаю усіх-усіх з свободою!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Всі на Революцію! Досить чекати – час діяти!

Присвячую 22-му січня – Дню Соборності України у 95-річчя дати, яке з грудня 2011 року згідно з Указом Президента України Віктора Януковича – святкується як День Соборності та Свободи України. А він ся забувся, то нагадаємо!

Не чекати, а діяти! Чекати, як і терпіти, – можна до безкінечності. Звичайно, що всі нормальні люди хочуть миру, спокою, доброї роботи і гарного життя. Тому різні бунти-повстання та громадські безпорядки мало кому можуть подобатись, але погодьтесь, що подібне відбувається не від гарного життя, а якраз навпаки! Бунти, повстання і революції стаються тоді, коли жити давно вже погано і коли втрачено навіть надію, що своє життя можна буде поліпшити при такому суспільному стані справ. Втрата позитивної перспективи на власне життя, як і доброго майбутнього для своїх дітей ставить питання руба: далі так жити неможливо! Досить терпіти! Досить чекати! Настав час діяти! Всі на революцію!
Багато громадян України, серед яких і я, визнали і підкорились новообраній владі на чолі з Віктором Януковичем у 2010 році, як з причини чесної перемоги у змаганні за посаду Президента України, так і з причин надії на економічну стабілізацію і зростання в Україні, бо Янукович мав авторитет вольового господарника і згуртовану команду в поміч. Люди стомились від волюнтаризму та безкінечних внутрішніх чвар в так званій «помаранчевій»  владі, що насправді виражалось у повному безвладді і безладді. В державі панував хаос і неконтрольована корупція, економіка розвалювалась, державний апарат розривали політичні угрупування тощо. Тому і тільки тому що люди хотіли хоч якогось порядку в державі, вони і визнали нову владу на чолі з Партією регіонів, яка до того перебувала в опозиції.
На жаль своєю внутрішньою політикою та економічною діяльністю влада Януковича-Азарова нас нічим не порадувала, але всі внутрішні негаразди влади перекривала несподівано вдала зовнішня політика в напрямку приєднання до Європейського Союзу. І нехай не брешуть чужі й свої політиканчики, що народ в Україні сподівався на якесь миттєве збагачення і ощасливлення від вступу до асоціації з ЄС – навпаки всі розуміли потребу важкої праці і терпіння, щоб досягти належного європейського рівня економічного розвитку і достатку. Просто сподівання на приєднання до загальноцивілізаційних норм життя давало надію в перспективі на покращення свого життя реально в майбутньому, без фальшивого «покращення вже сьогодні», а насправді! Також це відкривало широко двері в світ нашим дітям, як співчленам великої європейської родини, а не як жебракам перед зачиненими наглухо кордонами. Євроінтеграція давала нам ту можливість і надію, що в майбутньому наше життя стане кращим!
Різка зміна курсу владою на догоду ультимативним вимогам російського уряду і через його шалену економічну агресію проти України – з євроінтеграції на входження до Митного Союзу, зробило актуальними теми провальної економічної і політичної діяльності влади в середині держави. Зубожіння народу, зростання державних боргів, тотальна корупція, економічна стагнація і репресивна податкова система, судова і законодавча сваволя, як і згортання демократії в цілому призвели до ситуації, коли влада повинна піти вже сама, бо «верхи не можуть, а низи – не хочуть»! Ясно однозначно всім, що так далі жити неможливо! І тільки кардинальна зміна всієї провладної команди може врятувати ситуацію в країні від повного розвалу та катастрофи. Влада має піти, але не хоче, як і всяка влада. І правильно робить, що не хоче! А кому захочеться добровільно полишати такі ласі набутки та прибутки?! Нікому!
За тим і висновок: владу не віддають – владу відбирають! І тоді обирають нову владу! Відбирають в одних і дають іншим! Тим, кому вважають за потрібне. Самі обирають, самі дають і самі відбирають в разі потреби! І робить це народ! Своєю волею і своєю силою! В тому і є головна місія народу: бути найвищою владою в державі! Народ вищий за всі закони і навіть за Конституцію в своїй автентичній волі, а право народу на повстання – це є священне право! Тому що будь-яка влада і будь-які закони існують для народу і виключно для народу! Не навпаки! Народ має право не підчинятись владі та її законам, якщо вважає їх несправедливими та злочинними. І народу начхати, що думає про це влада: якісь там чмушні президенти, міністри, прокурори, судді, міліціонери і їм подібні службісти. Народ є гегемон! Народ, як господар, керує своїми слугами, а не навпаки! Як слуги нездалі – пішли геть! Ну і що, як наймано їх на довше? Таку нездаль геть гнати треба вже!
Коли наявна влада узурпує свої функції як незмінні і стає антинародною, і якщо подібна влада не йде добровільно  – таку владу знищують силою народу! Так і тільки так!
Варто також зазначити, що армія, міліція, внутрішні війська, прокуратура, СБУ і всі інші силові структури в державі покликані захищати виключно народ і тільки народ! Захищати народ, а не владу! Кожен силовик персонально є сам частиною народу, як і присягу він складав на вірність народу, а не своєму начальству і владі. Кожен силовик, як частина народу, як громадянин держави і суспільна одиниця, спроможний сам визначити кого і що він захищає. Антинародна узурпація владних і законодавчих, судових та всіх інших державних повноважень невеликою групою людей є злочином! Державним злочином! Захист злочинців робить злочинцем кожного з тих, хто ще є правоохоронцем. Кожен стає злочинцем, хто виступає з репресіями проти власного народу, бо народ ніколи не буває злочинцем – ніколи! Народ – найвища цінність і найвища справедливість! І саме тому: банду – геть!
Досить чекати – час діяти! Домовлятись з бандою безглуздо! Які можуть бути надії на дотримання домовленостей, коли це доконані та переконані брехуни? Жодних надій! Жодних сподівань! Жодної довіри! Банду – геть! Всі на Революцію!
З нами – Бог, за нами – Україна!

21.01.2014
Богдан Гордасевич

ПМ (Післямова)
Був на Майдані в Києві в грудні 2013-го і поїхав додому виключно через застуду, але вже підлікувався і знову шукаю де себе долучити до активних дій. В тому і найвищій вишкіл Майдану: не чекати команди, а самому діяти! Бачиш потребу, можеш там щось зробити – сам берешся і робиш! Таку революцію не зупинити жодними репресіями!

ЗАКЛИК

Боротись хочу зі злобою
й мажорів наглості,
щоб жити в мирі з добротою
без війн і гадості.

Хотіти мало – щось роби!
Саме не зробиться!
Випрямлюй вікові горби –
душа де злобиться.

Не ний, не нудь і не кажи:
– А що я можу?
І не грози, а покажи,
як дати в рожу.

Та не сусіду чи менту –
вони не варті...
Набий ту гниду золоту
в державній варті.

І стань керманичем життя!
І стань людиною!
Щоби пишалася сім’я,
а ти – країною!

Час не повернеться назад –
чого чекати?!
Щоб було в світі все гаразд –
час повставати!

Жорж Дикий
30.04.2012 р.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая