В очах калини - дума невесела,
Ліхтарик слова піднесу до віч -
У чорних рамах - тихі білі села.
Берези замість поминальних свіч.
І тіні... Тіні... Легіони тіней,
Що хлібця просять. А його нема.
Безумна мати валку перестріне
Та вимолить хоч крихітку зерна...
Сміється вождь у хаті на портреті -
До цих примар - "страшніших від біди".
Сів на порозі спухлий тридцять третій
Зі жмутком зеленим лободи.
Весна... Великдень. Янголи зчорнілі.
В саду хрущі над вишнями гудуть.
Нема душі у зболеному тілі -
Подибала в небесну каламуть.
Під церквою, що без хрестів і дзвонів,
І світлий день, що тихо спопочив,
Хлоп,ятко кволе на хмільнім ослоні
Їсть з кулачка прозорого хрущів...
...В очах калини - дума невесела,
Ліхтарик слова піднесу до віч -
В тернгових вінцях - українські села,
І біль наш - замість поминальних свіч.
Зерно у купах пріло під дощем.
Кудись у море, в безвість, за границю,
Щоб насадити скрізь цей наш Едем,
Немов витріскуючи із криниці.
Переливаючись рідким вогнем,
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
На горлі ж ми відчули пальців стиск.
Тоді дурні Грицьки і Опанаси
Вмирали, як у зиму комарі.
Тоді по селах їлось людське м,ясо
І хліб пекли з роздертої кори.
Дивилися голодні діти ласо
На спухле тіло мертвої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.
Невідомий.
Люди! Співвітчизники! Українці! Запалимо свічки пам,яті! Не забуваймо наших померлих пращурів!
Пам.ятаймо,
шануймо,
скорбимо...
http://i.i.ua/photo/images/thumb/3/9/1824993_1c0936a8.jpg