У цей день, 19 січня 2014 року, відбулось зіткнення мітингувальників з Майдану та силовиків, відоме як Протистояння на вулиці Грушевського (або «Кривава водохреща», або «Вогнехреща» (Вікіпедія)), у результаті якого загинуло близько 6 протестантів, а кількість поранених сягнула тисячі.

Причиною протистояння стали «прийняті» тодішньою владою «Диктаторські закони» — комплекс узурпаторських заборон, створених за російським лекалом, які мали на меті придушити протести.

Мітингувальники, замість того, щоб злякатись і піти додому, вирішили продовжити протести, зібравшись на Народне віче. 19 січня кілька тисяч мітингарів вирушили на вулицю Грушевського, намагаючись прорватись в урядовий квартал. Міліціянти, які тримали кордон, застосували світло-шумові гранати і водомети, хоча їхнє використання заборонено в холодну пору року.

Віктор Янукович погодився піти на перемовини, проте вирішив скористатись цим приводом для затягування часу, маючи намір залучити до боротьби з протестувальниками більші сили. Зрозумівши це, люди, які підтримували рух на Майдані, у Львові, Івано-Франківську та інших містах почали блокувати частини Внутрішніх військ.

Після 19 січня Майдан уже не стихав, набувши своєї чіткої активної і навіть мілітаристської форми. Протести припинились лише після втечі Януковича. Майдан переміг, але він був лише однією із битв у війні за нашу Незалежність.

Фото: https://shorturl.at/puyDS

Джерело: https://n9.cl/rwe7i

Січень 2014 року був дійсно складним для України — система Януковича ще була міцною, і навіть більше — вона намітила повне придушення протестів.
Саме для цього в середині січня було «прийнято» так звані «Диктаторські закони» («Копитні закони», бо голосування за них відбувалось руками). Зокрема, згідно з «законами», заборонялись неузгоджений з владою рух автоколон, який перевищує 5 автомобілів, діяльність інформаційних агентств без державної реєстрації, фактично заборонялись мітинги, збори та тому подібне.
Обмеження стосувались навіть носіння під час мітингів масок чи шоломів!
Це абсурдне рішення породило серед мітингувальників флешмоб — люди почали масово виходити на акції в масках, серед яких були і звичайні медичні пов’язки, так і чудернацькі вироби в стилі Бароко, взяті з реквізиторської якогось театру.
Автори «Копитних законів» мали намір залякати майданний рух, діючи згідно з вказівками кремлівських кураторів і за російською моделлю, адже рф протестний рух, безумовно, муляв більше ніж режиму Януковича.
Російський слід було видно неюридичним оком — «закони» оперували знайомими суто російськими поняттями, як от «екстремістська діяльність» та «іноземний агент».
Та «закони», прийняті ручним голосуванням, не залякали громадян, а навпаки — дали зворотний ефект. Обурені люди почали акцію на вулиці Грушевського, протести відбулись і за межами столиці, зокрема в західних регіонах України. Зрештою воля і героїзм протестувальників привели Майдан до перемоги, і кучмівське «Україна — не росія» нарешті набуло зримих форм.
Україна дійсно не росія, і ніколи нею не була і не буде, бо українці готові боротись за свою свободу.
Цікаво, чи Леонід Данилович, пишучи свою книгу, насправді вірив у те, що його слова колись справдяться?

Підписуйтесь на ресурс "Миттєвості ua" https://www.facebook.com/myttievostiua Тут більше української історії!

30 листопада 2013 р. близько 4:00, коли на Майдані Незалежності залишалося до 400 осіб (переважно студенти), площу оточили близько 2000 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» із трьох регіонів України — Автономної Республіки Крим, Луганської та Чернігівської областей.

Під час розгону мітингувальників бійці «Беркуту» застосовували вибухові пакети, били людей кийками, скидали людей на землю з постаменту монументу Незалежності та чавили ногами. При цьому мітингувальників били навіть за кілька сотень метрів від Майдану. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників (за офіційними даними Генеральної прокуратури — 79 осіб). Частина людей, що втекла від «Беркуту», заховалась у Михайлівському монастирі на Михайлівській площі.

Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року.

Автор малюнку Юрій Журавель

Таня Адамс
Партия ОПЗЖ и кудрявая гениталия Дубинеску решили тут опротестовать закон про амнистию для участников Майдана. Мол, закон не соответствует нормам Конституции и принят был с нарушениями процедуры. Вспоминая, как Владимир Александрович вручную и задним числом правил законопроект по земле, фраза про нарушение процедуры могла бы вызвать гомерический хохот, но шото нихрена не смешно.
А трошки раньше, в феврале, пани высококвалифицированный генеральный прокурор Венедиктова изволила заявить, что закон про «недопущення переслідування і покарання учасників Майдану заважає справедливому розслідуванню вбивства 13-ти правоохоронців». Для понимания: «правоохоронці» - это те, которые расстреливали на Майдане людей.

Сижу тут, снова складываю пазл из кусочков, которые выпадают из зелёных ртов, пытаясь получить картинку происходящего и опять ничего хорошего не вижу.
Вижу, что зарождается коалиция рыгов и народных слуг. Чего хорошего можно ждать от сотрудничества этих двух сил? Правильно, дети. Ни.Х….Я. И начало хорошее – вернуть возможность наказать этих майданутых. Чтоб не повадно было. А то ишь ты! Решили, что могут охреневших президентов скидывать! В стойло! Стоять молча, дышать тихо, шаг влево шаг вправо – побег, прыжок на месте – провокация!

Даже не удивлена, я давно считаю, что рыги и слуги - идеологические братья.
Просто рыги – они конкретно для ватников и адептов русского мира, а слуги – для ватников на полшишечки и разочаровашек. Для тех, кому не дали взять всё добро олигарховое и поделить по справедливости. И ещё чтоб с Россией не ссориться. Чтоб отдельно вроде, но как-то вместе. Чтоб ДНР нам тут в Киеве не устраивали, но на заработки с Москву легко. Надо ж как-то жить, пока ждём дележа наших денег. Сто дней шото подзатянулись.

Ещё я вижу, что дело вовсе не в юридических тонкостях и нарушениях процедур, а просто настал политический момент. Ничто не остановит пиздец, время которого пришло. Потому что обида там огромная. Размером с черную дыру. Рыги были королями или по крайней мере изрядными такими бонзами, а тут пришли кастрюлеголовые и всё испортили. И очень многие в Украине все эти годы тихо ждали возможности отыграться.
Мне звонит мама и рассказывает про Марик. Там Вова вообще не в почете. Матерят его предпоследними словами, последние оставляя для Пороха проклятого. Но вот Бойко в фаворе. Он и красивый, и импозантный, и крепкий хозяйственник. Какая демократия? Демократия – она раз в пять лет. А в остальное время людям подавай регулярную зарплату на заводе и крепкую руку в жопе. Рыги для этих целей – самое оно. Я уже даже опасаюсь, что Вовчик чето такое вычудит монументально, глобально так исполнит шото, народ озвереет и вынесет его с Банковой вперёд ногами. А потом объявят досрочные, на которых стопудово Бойко будет бодаться с Юлей Владимировной. И сравнивая эти два вероятных пиздеца с пиздецом теперешним, я даже не знаю, что будет хуже.

А ещё я вижу вероятность того, что эти угрёбки таки раздуют гражданский конфликт. Если им удастся оспорить закон амнистирующий Майдан, начнут массово заводить уголовные производства, сажать в СИЗО, выбивать показания, таскать на допросы. И польётся кровь, потому что те, кто стояли рядом на баррикадах Майдана, не проглотят молча. Они не умеют, иначе их не было бы на Майдане. Это противоестественное состояние для активной части Украины – смиряться с произволом. И давайте учтём, что многие с Майдана пошли сразу на фронт. Мирных протестов уже не будет.
Так что как-то так я вижу. А вы?

Якесь прокляття віковічне
Знов тягне край мій в забуття,
В прірву ведуть дівки публічні –
Це уля, педрос й "за жиддя".

Відійшли останні грози
У осіннє небуття
Й консервовані педроси
Поєднались з за-жиддям.

У столиці, 14 жовтня відбудеться всеукраїнська акція, під час якої, за неперевіреною інформацією у ЗМІ, ймовірні провокації. За окремими повідомленнями, деякі політики готують масові провокації з метою вплинути на президента Володимира Зеленського, збираючи для цього «радикалів» та «провокаторів».

 Мені «подобається», як проросійські ЗМІ трактують інформацію про заплановані заходи, присвячені 14 жовтня.

Адже, у цей день відмічається три важливих свята: Покрова Пресвятої Богородиці, День захисника України й День українського козацтва.

Як і завжди заплановані концерти, віче, зустрічі, ярмарки і т.д., але вражі провокатори намагаються зіпсувати та викривити формат свята: «до Києва прямують сотні розлючених активістів», «у повітрі запахло шинами», «ні капітуляції» і тому подібне. Варто вдуматися, наскільки сильною є пропаганда, маніпулювання свідомістю та підміна понять, як приклад мітингів через погодження так званої «формули Штайнмаєра». Таке відчуття, що ті хто іде на мітинг бачать лише гроші, які їм за це платять (слід замітити не маленькі 1200-1500 гривень в день), не вдумуються в нав’язані гасла і тим більше не хочуть розглянути, проаналізувати ситуацію. Адже ніхто не говорить про капітуляцію. Оскільки, це гасло нав’язане мітингувальникам і вони його повторюють, як мантру.