хочу сюди!
 

Елена

40 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 35-60 років

Замітки з міткою «революція гідності»

Вітання від "не був" і "участі не брав"з Днем Гідності і Свободи

Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності та Свободи

21 листопада 2021 року - 09:00

Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності та Свободи

Шановні громадяни України!

На нашій планеті живе близько п’яти тисяч народів. Їхній портрет, архетип, ментальність – це заплутана павутина історичних подій для етнографів. Але є одна річ, яка, на мій погляд, просто, але досить точно змальовує характер народу. Це його державні свята. Те, що об’єднує всіх, тож є важливим для всіх. 21 листопада – саме такий день. Відповідь на питання: хто такі українці та що для них головне?

Ми відзначаємо сьогодні День Гідності та Свободи. Свято, яке показує, що для нас гідність і свобода – це свято. Це наше повітря. 
Ні. Це не звучить занадто гучно. Коли хтось вирішує перекрити нам повітря – ось тоді буває занадто гучно. Коли влада не чує український народ – тоді буває занадто гучно.

Тому ми вільні. Вільні творити майбутнє. І маємо пишатися цим. Не задирати носа. Але й не опускати очей. Так. Ми заплатили й продовжуємо платити за свободу велику ціну. І ніколи не забудемо всіх, хто віддав за Україну своє життя. І ніколи не пробачимо всім, хто позбавив їх життя і хотів позбавити нас волі. Але головне, що це нікому не вдалось і ніколи не вдасться.

І час уже змінити самосприйняття й мислення. Ми не жертва, не пригнічені, не розділені, не захоплені. Ми прекрасний, сильний, сміливий, розумний, талановитий народ. Непереможний.

Саме тому, що ми маємо гідність. Для нас рабство – приниження. Втрата свободи – це втрата честі. Втрата честі – це втрата серця. Втрата серця – це втрата душі. А втрата душі для нас – це втрата життя. Тому ми готові боротися ціною власного життя. Щоб не втратити власне життя.

Для нас гідність і свобода давно вийшли за межі загального розуміння. Я ніколи не забуду історію, яку розповіли наші моряки, повернувшись додому. Вони були в полоні, але їх не полонили духом. Слідчі просили їх сміятися трохи тихіше: «Начальство не поймет». 

Тут зазвичай плачуть, а наші моряки сміються без упину. Вони сідали в автозак, співали «Ще не вмерла України…». А потім говорили водію: «Шеф, на Одесcу! В Коблево тормозни, кофейку попьем».

Вони не поводилися, як в'язні. А залишились офіцерами і бійцями. Бо не втратили гідності. І довели, що на чужині, в полоні, у в'язниці можна бути вільною людиною. Бо воля – це не відсутність кайданів на руках. Це відсутність тюрми в головах.

Це точно знав і Василь Стус. Коли Україною прокотилася хвиля арештів творчої молоді, на прем’єрі «Тіней забутих предків» Параджанова він піднявся і сказав: «Усі, хто проти арештів, встаньте». Кілька людей піднялося, потім більше, потім більше. Не всі. Але й не один. Стус знав, що зробивши це, може втратити свободу. Але знав, що не зробивши, точно втратить гідність.

Це знав і Омелян Ковч. Священик, який рятував євреїв у Голокост, видаючи їм метрики про хрещення. За це потрапив у концтабір Майданек. І щоб не втратити гідність, був змушений назавжди втратити свободу. У листі він просив вибачення у своїх дітей, що не погодився на дострокове звільнення й залишається тут. «Я потрібен тут цим людям. Відчуваючи, що скоро загинуть, вони всі приходять до мене на сповідь. Якщо піду – вони залишаться без надії. У них уже забрали гідність, честь, свободу, домівку, рідних, імена, скоро заберуть життя. Я не дам забрати в них надію».

Леонід Биков не поступився принципами й творчою свободою. За це для зйомок стрічки «В бой идут одни старики» йому дали не кольорову, а чорно-білу плівку. Чи принижувало це його гідність? Можливо. Та чи втратив він її? Ні. І зняв фільм, який обожнюють мільйони. Не кольоровий.

Але про людей, які мають гідність. І свободу.

Як і всі, хто стояв на майдані, на барикадах, на граніті. У 1990-му, у 2004-му і 2014-му.

Як ті, хто потім зустрівся в окопах на сході нашої держави, захищаючи її.

Всі. Різні. І хлопці із Західної, и пацаны с Юго-Востока.

Різномовні. Волиняни, одесситы, галицькі, дніпровські, закарпатці, буковинці. И с крестиком, и с полумесяцем, и со звездой Давида. З Харкова, з Тернополя, з Кривого Рогу, з Івано-Франківська.

Черкаси, Вінниця, Миколаїв, Чернігів, Суми, Херсон, Хмельницький, Запоріжжя. З Києва. С Донбасса, с Луганщины, из Крыма.

Всі. Різні. Але українці й українки. Захисники й захисниці. Всі, xто знає: треба бути гідним, а не здаватись. Бо здаватись українці не звикли. Тому що мають гідність. А тому – свободу!

Слава Україні

Свобода є, а що то дає?

Свобода є, а що то дає?
До Свята День Гідності і Свободи 
21 листопада 2021 р.

Так: свобода в нас є, а що то дає? Однозначно, що учасники обох Революцій Помаранчевої та Гідності були переконані у значному покращенні нашого життя в Україні після таких потужних звершень і перемог, але «маємо те, що маємо! (Іван Багряний, ремікс – Леонід Кравчук). Чому так є? Відповідь проста: а тому що. Чи могло бути інакше? Звичайно, що могло, але сталося, як є й іншого вже не буде. Тому особливо обговорювати нічого. Ну смішно аналізувати та оповідати процес, коли «Юліна тисяча» перейшла до «Вітіної тисячі» і ось перевтілилось у «Вовину тисячу», бо я фактично все сказав у одній фразі. Покращення відбулося і то її рівень.
Я не належу до скептиків, як і до оптимістів, що вірять: – Хто каже, що гірше вже не може бути?! Може! Ще як може! – І це чиста правда. Коли ниють, як нам зараз зле, то я заспокоюю отаких саме тим: ця біда ще не біда, бо як прийде справжня біда – ото вже буде біда. Подивіться на Сирію і тіштесь, що москалі не зробили те саме з України. Я тільки починаю переживати, як би наша люба українська влада не зробила те саме замість москалів. Переживаю суто за 27%, бо оті 73%  – мені не шкода зовсім: маєте заслужену ваучерну «Вовину тисячу» і вистачає з вас.
Чи можливе «покращення вже сьогодні» в Україні? Не бачу звідки візьметься подібна радість. Не з Ростова однозначно. Водночас намагаюся знайти якісь позитивні рухи і порухи щодо того у нас в Україні. Не дуже виходить, але куди маю поспішати? Часу вистачає до наступних виборів чергового блазня і його ко. Коли електорат на бздури рад, то це не лікується швидко. Отой «пост-совковий синдром» потребує тривалої реабілітації країни України. Я сподівався, що то буде швидше, але 73%  – довели протилежне. Нічого. Почекаємо. Можливо, що надцять Майданів ще проведемо. Такі ми вже є приколісти. Зрозуміло, що вітаю усіх зі святом – Днем Гідності і Свободи.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
21 листопада 2021 р. (7529)


Відзначаємо 7-му річницю Революції Гідності



Відзначаємо річницю Революції Гідності
30.11.14, 17:37 Свобода і справедливість україна,правда,річниця,революція гідності

Відзначення дат історичних подій, як і їх уточнення стає необхідним тоді, коли ця подія вже відбулась і набрала певного  історичного змісту. Для української Революції Гідності 30 листопада 2013 р. по 20 лютого 2014 р. цей процес тільки розпочинається, тому я не дивуюсь, що дату 1-шої річниці початку Революції Гідності якось неуважно наклали на дату 21-го листопада, коли почалися перші акції протестів проти рішення українського Уряду припинити процес євроінтеграції.

Не збираюсь зайве сперечатись pro et contra (за і проти), а просто прошу вдуматись в саму назву: «Революція Гідності». Розумієте: ГІДНОСТІ. Який зв'язок протестів за євроінтеграцію має із гідністю як такою безпосередньо? Ніякого. Початкові вимоги студентства були чисто соціально-політичного характеру, як вибір перспективи державного розвитку. Мова йшла суто про матеріальні аспекти життя, а не моральні, що потрібно розрізняти. Тема ГІДНОСТІ  як основної моральної домінанти появилась виключно після жорстокої розправи над жменькою студентів на Євромайдані м. Києва звірособаками зі спецпідрозділу МВСУ «Беркут» в ніч на 30 листопада 2013 р. Жодних причин так по-звірячому бити й розганяти людей не було, окрім одної – по-холуйськи добросовісно виконати звірячий наказ «з самої гори», тобто від узурпатора влади в Україні Віктора Януковича.

Ми всі знаємо, що десь о 4-й ночі на Євромайдані залишалась жменька найбільших упертюхів з протестувальників, яку довбані беркутівці могли просто і легко без жодних проблем відтіснити на Хрещатик, щоби звільнити Майдан для працівників комунальних служб. То було елементарно. Тим більше сама акція вже згорталась, як і в загальному всі з прикрістю змирились з тим, що Віктор Янукович на Саміті у Вільнюсі нічого не підписав, але в подяку потримав добрячого копняка від євроспільноти. Подібне «дежавю» відбулось нещодавно з іншим політичним лідером на саміті G-20 в Астралії, через що він завчасно опинився в ліжечку в Кремлі для «пересипу від недосипу». Згадую про це, щоб освіжити враження.
Нагадую також, що в акціях «За Європейський вибір» приймала участь в основному студентська молодь і то не дуже масово. Ще й з додатковим гаслом «Без політиків», щоб не дати себе використати тим для політичного піару. Всі інші соціальні верстви в Україні багато критикували та злостились від такого «кидалова», тому що майже 3-и роки Янук і Ко всіх нас годували виключно обіцянками про євроінтеграцію. Люди якось плюнули очікувати «покращання вже сьогодні» як і на «почую кожного», але мали надію на майбутнє у Європу, а не кремлівську ж…  І на тобі: таки туди! Назад у зад. Де вже раз були і нічого доброго не набули. Проте вчиняти революцію через те настроїв не було ні в кого, навіть у найрадикальніших політиків. Всі кривились, але змирились. Жодних натяків на бунт і революцію – жодних!
І все вмить перевернулось до навпаки: - Ах ви, суки, дітей палицями гамселити отак за ніщо! Ну то зараз ми покажем і докажем, хто з нас гегемон...
Вже за пару годин 30 листопада весь Хрещатик був заповнений людьми переважно старшого віку, які одною величезною лавою грізно сунули на колони беркутівців і відтіснили їх з Майдану. Відтоді почалась ота зловісна гойдалка, коли влада починала посилювати репресивні заходи, а народ відповідав своїм підсиленням. Особливо на мене вплинув момент, який побачив по телевізору, коли вночі при черговому штурмі Євромайдану сукоберкутівцями Віталій Кличко з мегафоном прямо перед ними співав гімн України «Ще не вмерла Україна» і вимагав від нападників стати струнко, як годиться за правилами для військових при виконання державного гімну. То було вражаюче видовище, тому що при всій своїй обмеженості силовиків на розум, вони не могли не послухатись чемпіона світу з боксу Віталія Кличка, який був для багатьох з них майже за бога…

Перший важливий перелом в подіях стався в ніч на 11 грудня, коли було організовано наймасовіший штурм Євромайдану і здавалось, що це все, ще трошки і зметуть наніц. Саме в той момент закалатали в дзвони по всіх церквах Києва посеред глухої ночі, закликаючи до помочі проти нечистої сили. І диво сталося. Штурм тому і почали посеред ночі, бо там лишалось небагато людей, а більшість розходилась десь заночувати в теплі, але як пролунав набат, то всі кинулись добиратись на Хрещатик хто як міг. Варто зазначити, що в ту ніч київські таксисти, дізнавшись куди треба завезти людей, привозили і не брали плати. А тепер спробуйте уявити картину, як порожній вночі Хрещатик наповнюють все більше і більше гуртів людей, які біжать до місця Євромайдану! І їх кожної миті все більшає і більшає… Спецназівці герої, коли б'ють слабших і беззахисних, коли перед ними тікають, падають, зщулюються, але вони не можуть винести психічно, коли їх атакують люди голіруч, коли їх не бояться… Штурм було відбито, а під ранок всі частини спецназу було відведено від Майдану. Настала перша пауза миру, а що було далі я переповідати не стану, бо це не входить до теми мого матеріалу.

Інше хочу нагадати: по 11 грудня люди йшли на колони екіпірованого спецназу абсолютно без жодного захисту і голіруч, як і нічого не кидали в працівників МВС, бо то вважалось провокацією. Останні події боїв на Майдані та Грушевського особливо в січні та лютому 2014-го, розтиражовані ЗМІ, роблять образ майданівця виключно екіпірованого в захист, з каскою, щитом та дрючком – все різного виробництва, тому досить забавне на вигляд. Але насправді основна частина масиву людей столичного Євромайдану не мали жодного захисного облаштунку і тим більше зброї. Нічого, окрім себе і власних рук. Дуже наголошую на тому, бо то великий чин йти на щити і палиці спецназу з голими руками і без жодного захисту, як це і було до 11-го грудня. Ще ніхто не мав жодних навичок до самооборони, але була виключно сильна жага відстояти гідність! Гідність як власну, так і всього народу.

За тим і стверджую, що датою початку Революції Гідності є 30 листопада 2013 р.

За тим і вітаю все наше демократичне суспільство в Україні з 1-ю річницею Революції Гідності.

Слава Україні! Героям слава!
Україна понад усе!
       

Богдан Гордасевич
30 листопада 2014 р.

День Свободи! Так! І тільки так!

В моєму житті якщо і була якась важлива подія, якою я пишаюсь, то це прекрасна Помаранчева революція.
Хто і що б  не казали-нарікали, що то зле, а то не так - мені на всі ці балачки начхати. Як мало важить чи робити цей день святом чи ні - важливо те, що цей день був!
Єдине, що хочу відповісти на одне гниле провокаційне питання: "А що  тобі дала та свобода?" - Мені свобода дала відчуття власної гідності, а це - прекрасне відчуття!
І ще я надзвичайно гордий своєю країною Україною і нашим українським народом, що тоді в листопаді-грудні 2004 доказав свою силу і волю, як і в 2010 доказав свою мудрість, як це не парадоксально звучить, обравши президентом України Віктора Януковича. Чому так? Подумайте... Моя думка чітка: тому що ми не боїмося! Не боїмося бути демократичними і надавати владу опонентам, які нам не дуже симпатичні. Ми не боїмося!
Я можу написати трактат, якою була психологія народу в Україні до Помаранчевої революції і після, але зміст його буде однозначним: 24 серпня 1991 року ми стали незалежними як держава, а 22 листопада 2004 року ми стали державним народом!
"Ми не бидло і ми не козли -
Ми України доньки і сини!"
Наводжу цю знамениту фразу ось чому: по кількох місяцях після означених революційних подій у школі, де вчилась тоді в 4 класі моя донька, стався ось такий випадок: вчителька чимось була на клас злосна і обізвала всіх учнів "що вони не діти, а якась худоба..." і тут весь клас, що до того сидів понуро, без жодної домовленості раптом дружно продекламував вище наведену фразу. Для мене це є головним! Наші діти відчули, що батьки стали вільними людьми! І вони також є вільні!  І це є щастя!
Вітаю усіх-усіх з свободою!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Всі на Революцію! Досить чекати – час діяти!

Присвячую 22-му січня – Дню Соборності України у 95-річчя дати, яке з грудня 2011 року згідно з Указом Президента України Віктора Януковича – святкується як День Соборності та Свободи України. А він ся забувся, то нагадаємо!

Не чекати, а діяти! Чекати, як і терпіти, – можна до безкінечності. Звичайно, що всі нормальні люди хочуть миру, спокою, доброї роботи і гарного життя. Тому різні бунти-повстання та громадські безпорядки мало кому можуть подобатись, але погодьтесь, що подібне відбувається не від гарного життя, а якраз навпаки! Бунти, повстання і революції стаються тоді, коли жити давно вже погано і коли втрачено навіть надію, що своє життя можна буде поліпшити при такому суспільному стані справ. Втрата позитивної перспективи на власне життя, як і доброго майбутнього для своїх дітей ставить питання руба: далі так жити неможливо! Досить терпіти! Досить чекати! Настав час діяти! Всі на революцію!
Багато громадян України, серед яких і я, визнали і підкорились новообраній владі на чолі з Віктором Януковичем у 2010 році, як з причини чесної перемоги у змаганні за посаду Президента України, так і з причин надії на економічну стабілізацію і зростання в Україні, бо Янукович мав авторитет вольового господарника і згуртовану команду в поміч. Люди стомились від волюнтаризму та безкінечних внутрішніх чвар в так званій «помаранчевій»  владі, що насправді виражалось у повному безвладді і безладді. В державі панував хаос і неконтрольована корупція, економіка розвалювалась, державний апарат розривали політичні угрупування тощо. Тому і тільки тому що люди хотіли хоч якогось порядку в державі, вони і визнали нову владу на чолі з Партією регіонів, яка до того перебувала в опозиції.
На жаль своєю внутрішньою політикою та економічною діяльністю влада Януковича-Азарова нас нічим не порадувала, але всі внутрішні негаразди влади перекривала несподівано вдала зовнішня політика в напрямку приєднання до Європейського Союзу. І нехай не брешуть чужі й свої політиканчики, що народ в Україні сподівався на якесь миттєве збагачення і ощасливлення від вступу до асоціації з ЄС – навпаки всі розуміли потребу важкої праці і терпіння, щоб досягти належного європейського рівня економічного розвитку і достатку. Просто сподівання на приєднання до загальноцивілізаційних норм життя давало надію в перспективі на покращення свого життя реально в майбутньому, без фальшивого «покращення вже сьогодні», а насправді! Також це відкривало широко двері в світ нашим дітям, як співчленам великої європейської родини, а не як жебракам перед зачиненими наглухо кордонами. Євроінтеграція давала нам ту можливість і надію, що в майбутньому наше життя стане кращим!
Різка зміна курсу владою на догоду ультимативним вимогам російського уряду і через його шалену економічну агресію проти України – з євроінтеграції на входження до Митного Союзу, зробило актуальними теми провальної економічної і політичної діяльності влади в середині держави. Зубожіння народу, зростання державних боргів, тотальна корупція, економічна стагнація і репресивна податкова система, судова і законодавча сваволя, як і згортання демократії в цілому призвели до ситуації, коли влада повинна піти вже сама, бо «верхи не можуть, а низи – не хочуть»! Ясно однозначно всім, що так далі жити неможливо! І тільки кардинальна зміна всієї провладної команди може врятувати ситуацію в країні від повного розвалу та катастрофи. Влада має піти, але не хоче, як і всяка влада. І правильно робить, що не хоче! А кому захочеться добровільно полишати такі ласі набутки та прибутки?! Нікому!
За тим і висновок: владу не віддають – владу відбирають! І тоді обирають нову владу! Відбирають в одних і дають іншим! Тим, кому вважають за потрібне. Самі обирають, самі дають і самі відбирають в разі потреби! І робить це народ! Своєю волею і своєю силою! В тому і є головна місія народу: бути найвищою владою в державі! Народ вищий за всі закони і навіть за Конституцію в своїй автентичній волі, а право народу на повстання – це є священне право! Тому що будь-яка влада і будь-які закони існують для народу і виключно для народу! Не навпаки! Народ має право не підчинятись владі та її законам, якщо вважає їх несправедливими та злочинними. І народу начхати, що думає про це влада: якісь там чмушні президенти, міністри, прокурори, судді, міліціонери і їм подібні службісти. Народ є гегемон! Народ, як господар, керує своїми слугами, а не навпаки! Як слуги нездалі – пішли геть! Ну і що, як наймано їх на довше? Таку нездаль геть гнати треба вже!
Коли наявна влада узурпує свої функції як незмінні і стає антинародною, і якщо подібна влада не йде добровільно  – таку владу знищують силою народу! Так і тільки так!
Варто також зазначити, що армія, міліція, внутрішні війська, прокуратура, СБУ і всі інші силові структури в державі покликані захищати виключно народ і тільки народ! Захищати народ, а не владу! Кожен силовик персонально є сам частиною народу, як і присягу він складав на вірність народу, а не своєму начальству і владі. Кожен силовик, як частина народу, як громадянин держави і суспільна одиниця, спроможний сам визначити кого і що він захищає. Антинародна узурпація владних і законодавчих, судових та всіх інших державних повноважень невеликою групою людей є злочином! Державним злочином! Захист злочинців робить злочинцем кожного з тих, хто ще є правоохоронцем. Кожен стає злочинцем, хто виступає з репресіями проти власного народу, бо народ ніколи не буває злочинцем – ніколи! Народ – найвища цінність і найвища справедливість! І саме тому: банду – геть!
Досить чекати – час діяти! Домовлятись з бандою безглуздо! Які можуть бути надії на дотримання домовленостей, коли це доконані та переконані брехуни? Жодних надій! Жодних сподівань! Жодної довіри! Банду – геть! Всі на Революцію!
З нами – Бог, за нами – Україна!

21.01.2014
Богдан Гордасевич

ПМ (Післямова)
Був на Майдані в Києві в грудні 2013-го і поїхав додому виключно через застуду, але вже підлікувався і знову шукаю де себе долучити до активних дій. В тому і найвищій вишкіл Майдану: не чекати команди, а самому діяти! Бачиш потребу, можеш там щось зробити – сам берешся і робиш! Таку революцію не зупинити жодними репресіями!

ЗАКЛИК

Боротись хочу зі злобою
й мажорів наглості,
щоб жити в мирі з добротою
без війн і гадості.

Хотіти мало – щось роби!
Саме не зробиться!
Випрямлюй вікові горби –
душа де злобиться.

Не ний, не нудь і не кажи:
– А що я можу?
І не грози, а покажи,
як дати в рожу.

Та не сусіду чи менту –
вони не варті...
Набий ту гниду золоту
в державній варті.

І стань керманичем життя!
І стань людиною!
Щоби пишалася сім’я,
а ти – країною!

Час не повернеться назад –
чого чекати?!
Щоб було в світі все гаразд –
час повставати!

Жорж Дикий
30.04.2012 р.

З повагою до українців в Україні

Гідність не продається і не купується - вона постає в боротьбі



Хто як, а я ображаюся коли мене зневажають і ображають різні падлюки "рускаго мира", що живуть в Україні та пхаються на різні ЗМІ, а їх там радо приймають. Причому я маю на увазі не суто каналізацію ТВ Медведчука-Коломойського, а саме так би мовити про-патріотичні українські засоби масової інформації типу "Громадське", УТ-1 і УТ-2, "Перший" і 5-й, що начебто Порошенка, але чомусь активно працюють проти нього. Ну й інші аналогічні пся крев Пінчук-Ахметев.
В стосоте заявляю: я - українець, живу в Україні, незалежній державі з офіційною державною мовою - українською, а тому вважаю за зневагу і образу, коли до мене звертаються іноземною мовою, бо вважають, що я повинен її знати. І це не просто іноземна мова, а мова ворога, мова окупанта і злочинця, що нищив і дотепер нищить мій народ і країну. Як я повинен реагувати на це, як не відповідною ненавистю і зневагою до тих, хто ретранслює "русский мир" в наші душі й голови на догоду і вигоду ворогу. Це є виродки, подонки, падлюки, паскуди, перевертні і нікчеми, що маскуються під українських патріотів і як би порядних журналістів, редакторів, модераторів тощо. Гімно ви, а не українці!
Я поясню на простому прикладі: на телеканалі "Перший" зробили постійний сурдо-супровід, що є дуже правильно, хоча і досить навіть дорого. Добре, що поважили людей з вадами здоров'я - круто! Молодці Але чомусь зробити синхронний переклад українською всіх, хто говорить російською мовою на цьому каналі, - то якось зайвий клопіт. Українці - то бувше колоніальне бидло і скоро ним знову стануть, тому "и так поймут!" А хріна, вам, тварюки "рускаго мира" на українських ЗМІ! Якщо ви нас, українців, зневажаєте, то і ми вас мали десь в сраці! Я не дивлюсь і не слухаю, як і не спілкуюсь з тими, хто нас українців у нас вдома ображає і зневажає. Тільки так!
Хто захоче, щоб я його почув - говори українською! Захочеш - вивчиш! Не хочеш - не вчи, але і не вилазь, падлюко, на люди! Вже скоро 30-ть років Україні, а воно таке тупе, що мови не подужає вивчити і все язиком чеше та лиже. Згинь, потворо! 
А знаєш мову - вітаю! Нехай то буде недосконало - я відчую повагу до себе, свого народу та своєї країни України і не буду зважати на прогалини в лексиці та стилістиці мови й вимови. А коли навпаки - до сраки, мудаки! Ні чути, ні бачити не хочу! Вимикаю і не вмикаю, бо зневажаю! 
Особливо мені і дивно, і прикро, і огидно, що минулого року почав діяти новий видатний закон про функціонування державної української мови, який всіма держслужбовцями саботується, абсолютно всіма державними інстанціями ігнорується, а не державними - тим більше він далеко десь. Включно з тими, хто його так героїчно вимагав і приймав! А ну спростуйте цей закид... Не виходить? Прикладів немає? Отож і воно. Одна радість: квоти музичні. Все як завжди: по вуха в лайні, а вони ще й співають. За багато сарказму, але занадто дістало то все! По самісіньку Нацраду що телерадіо курує в же!
Пишу це сьогодні, 18 лютого в пам'ять тої жахливої масакри-бійні, яку влаштувала антиукраїнська влада Януковича в цей день 2014 року у Києві проти беззбройного народу, що йшов з мирним протестом до Своєї Верховної Ради заради ствердження Правди і Справедливості, заради Нової України! Символічно, що ця революція набрала назву Революція Гідності. Ми є вільні і ми маємо гідність! А хто нас зневажає - нехай забирається геть!
Є одне чітке правило: Герої не вмирають доти, допоки справа їх живе! Вони загинули, захищаючи свою і нашу гідність, тому якщо ми самі потураємо в зневазі до нашої української мови в нашому домі - то ми є колоніальні покидьки, шмаття задля підтирання ЗМІ-задниць "рускаго мира" і не більше того. Якщо ми не будемо захищати нашу гідність відпочатку як особисту - значить всі герої минулого гинули намарно. Подумайте над тим.
Ще і ще раз закликаю кожного особисто боротися за власну національну гідність Українця такими методами і заходами, які є можливі в кожного, але в жодному разі не залишатися байдужими та пасивними. Гідність - це виключно особиста категорія і досягається суто самою людиною. Це коли подивишся в дзеркало і скажеш: -А ти молодчина! Поважаю!

З повагою до українців в Україні, Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
18 лютого 2020 р.

Додаток

25 квітня, 2019 р. Верховна Рада ухвалила законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Так, за проект закону №5670-д у другому читанні та в цілому проголосували 278 народних депутатів.

Наразі тексту закону з внесеними до нього правками немає. Однак згідно із попереднім текстом законопроекту, єдиною державною мовою в Україні є українська, а «спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності» всупереч Конституції України й встановленій конституційній процедурі «провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу».

Проект передбачає, що українською мовою має володіти кожен громадянин України, а також усі претенденти на українське громадянство. Водночас дія закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.

Українською мовою мають розмовляти усі високопосадовці та керівники силових структур. Також українська обов'язкова для депутатів усіх рівнів, суддів, адвокатів, керівників вишів, медпрацівників тощо.

Відповідно до проекту закону, українською мовою мають проводитись усі засідання, зустрічі тощо у владних органах та установах – як центральних, так і регіональних.

Українську мають використовувати також у сфері обслуговування, у підписах та маркуванні товарів і послуг. Так, якщо клієнт закладу просить спілкуватись із ним українською – це прохання має бути виконане.

Комп’ютерні програми повинні будуть мати інтерфейс державною мовою та/або англійською або мовами країн Євросоюзу. Сайти за замовчуванням спочатку повинні будуть завантажуватися українською, але можуть мати також інші версії.

Пресу можна буде видавати у кількох мовних версіях, одна з яких має бути українською. У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ україномовних газет та журналів має бути не менше 50%.

Передбачене й створення посади Уповноваженого з захисту української мови, який регулюватиме впровадження цього закону.

У тексті законопроекту від 2017 року також йшлося про кримінальну відповідальність «за публічне приниження і зневагу до державної мови». Утім у кінцевому варіанті закону цей пункт прибрали, розповів ініціатор законопроекту Микола Княжицький .

Штрафи закон усе ж передбачає: 5 100-6 800 гривень за ненадання інформації про товари та послуги українською, 3 400-6 800 за порушення закону під час засідань, робочого спілкування, мови документів у держорганах, 3 400-5 100 за порушення у сфері науки, у публічних оголошеннях, на сайтах, 6 800-8 500 за порушення у друкованих ЗМІ.

Додамо, що на голосуванні були присутні колишній президент України Віктор Ющенко та колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет.

П’ята річниця збройної агресії РФ проти України

"П’ята річниця збройної агресії РФ проти України": Засідання ВР України



2 395 переглядів

5 канал

Засідання ВР у зв’язку з п’ятою річницею з початку збройної агресії Росії проти України. У заході візьме участь Президент України Петро Порошенко та Президент Європейської ради Дональд Туск. До участі також запрошені члени Уряду, представники громадських об’єднань, спілки ветеранів АТО, Меджлісу кримськотатарського народу, видатні українські та іноземні політичні діячі, представники іноземних парламентів, міжнародних парламентських організацій та дипломатичного корпусу, акредитованого в Україні

Один з найстрашніших днів Революції Гідності - 18 лютого 2014 р

Цього дня, 5 років тому, в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності




У період 18-20 лютого 2014 року в центрі Києва загинули близько ста осіб, кілька десятків зникли безвісти, більше тисячі дістали поранення, а сотні – були заарештовані та піддані тортурам.

Для припинення свавілля державних органів зранку 18 лютого 2014 року протестувальники організували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ». Громадяни вимагали від влади рішень для виходу з кризи і врегулювання ситуації в країні, насамперед обмеження повноважень президента України шляхом внесення змін до Конституції України. Працівники міліції, діючи за вказівками керівництва правоохоронного органу, спільно з «тітушками», грубо порушуючи чинне законодавство, застосовували надмірне насильство і використали вогнепальну зброю, вчинивши жорстокий силовий розгін ходи, – повідомляє Укрінформ.



Як наслідок, 18 лютого на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку та Маріїнському парку загинуло 23 людини, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості. У вересні 2014 року, вже після повалення злочинного режиму, Україна відкрила кримінальне провадження щодо розслідування злочинів на Майдані.



На сьогодні правоохоронними органами розслідується понад дві тисячі епізодів у справі щодо злочинів на Майдані в період з 21 листопада 2013-го до 21 лютого 2014 року. Частину справ за подіями тих днів вдалося довести до суду. Так, за ці роки вже повідомлено про підозру 442 особам, скеровано до суду 186 обвинувальних актів стосовно 288 осіб. У вчиненні злочинів судами визнано винуватими 52 особи, щодо 45 з них ухвалено обвинувальні вироки.

Притягнення до відповідальності ймовірних організаторів розгону Майдану – справа надзвичайно складна, адже значна частина з них утекла за кордон, зокрема до Росії. Нині у розшуку у справах Майдану, які веде Генеральна прокуратура України, перебуває понад 90 осіб Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/02/18/tsogo_dnya_5_rokiv_tomu_v_ukraini_
rozpochavsya_naytragichnishyy_etap_revolyutsii_1511981

Ми вистояли! Україна вистояла! Вітаю зі святом нашої Гідності.

Сьогодні 21 листопада 2018 року збіглося багато важливих свят: найперше - свято Архистратига Михаїла і Десантно-штурмових військ України, а ще ми відзначаємо 5-річчя початку Революції Гідності.
Для мене важливим є відзначення дати 5-річчя Революції Гідності вже за самим фактом, бо ж могло і не бути цього свята, якби... Тому головним є те, що ми вистояли! Україна вистояла!



Я хочу відпочатку подякувати всій тій українській молоді, яка першою піднялася на захист своєї гідності, а вже потім, коли цих дітей побили сили спецназу за наказом влади, тоді піднялася вся свідома українська громада і звершила величну Революцію Гідності. Молодь була першою і на початку - єдиною в своїх протестах щодо грубого припинення процесу євроінтеграції України урядовою командою тодішнього Президента України Віктора Януковича. Дякую щиро всій українській молоді і вітаю зі святом Революції Гідності найбільше.



Наступним я хочу подякувати всім учасникам подій на Євромайдані від початку 21 листопада 2013 р. до його закінчення 20 лютого 2014 р. Всі ці люди - герої, що відстояли гідність особисту і країни.



Тепер я дякую всім учасникам бойових дій на сучасній українсько-російській війні на Сході України, які і зараз зі зброєю в руках і ризиком для власного життя відстоюють нашу свободу і право на гідність.



А тепер я дуже і дуже хочу подякувати діючому Президенту України Петру Порошенку, тому що він зробив просто неймовірне: втримав начисто зруйнованою армією і обкраденою державою підступну агресію дуже могутнього ворога - Російської Федерації.

Ще раз вітаю всіх зі святом 5-річчя Революції Гідності.


Богдан Гордасевич, м. Львів, учасник Євромайдану в Києві з 11 по 15 грудня 2013 року
11:49 21.11.2018


5-річчя Революції Гідності 21-го листопада

П'ять років після революції: на який протест здатні українці?
 20 листопада 2018, 12:50
Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Уже завтра в столиці очікуються урочистості з приводу п'ятої річниці з початку Євромайдану – мирної акції протесту, яка згодом переросла в справжнє вуличне протистояння, відоме під назвою Революція Гідності. Цього року на головній площі столиці знову з’явилися численні декорації, завдяки яким політики привертатимуть увагу людей до подій, які, фактично й привели їх до влади.

Залишається й багато скептиків. В суспільстві шириться розчарування та невдоволення. Причому, якщо раніше більшість незадоволених подіями 5-річної давнини були щирими прихильниками тодішньої влади та курсу на зближення з Росією, то зараз ситуація докорінно змінюється. Розчарування шириться саме серед самих активних учасників та прихильників Революції Гідності – мовляв, результати невтішні, протести не змогли вирішити ключової місії – зміни еліт.

Втім, заради справедливості мусимо зазначити, що саме різкі соціальні зміни в суспільстві не народжують нових еліт, а радше стають підґрунтям для їх появи. І зараз ознаки контрреволюції спостерігаються не лише завдяки дії зовнішніх чинників, але й є суто внутрішньополітичною проблемою українців. Ворогом ще зовсім не потужного українського громадянського суспільства дедалі частіше стають саме внутрішні стейкхолдери, де й на яких би посадах вони не перебували. Причому йдеться не лише про центральний рівень, але й про регіональний.

Залишається цікавим, чи здатні українці на системний масовий мирний протест. Що може стати приводом, що – рушійною силою, а також до яких наслідків він може призвести?

Джерела протестів

Наразі протести за своєю соціальною основою сильно дефрагментувалися. Єдиної рушійної сили немає, партійні організації виконують роль дуже елітарних «соціальних ліфтів», вхід для справжніх пасіонаріїв закритий. Водночас похід в українську політику залишається дуже дорогим задоволенням. І навіть якщо одиницям вдається потрапити до системи, особливого впливу на загальну ситуацію це не має.

Небесна Сотня Майдану: чи змінилася країна та які висновки слід зробити20 лютого Україна вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні. Про обіцянки Майдану через чотири роки, розслідування кривавих подій та подальший шлях України міркували разом з експертами.20 лютого 2018, 16:10

Ситуацію можна розглянути на прикладах двох сучасних політиків, які потрапили туди за дуже неоднозначних обставин, проте для подальшої своєї реалізації користуються саме ресурсами системи, а не широкою суспільною підтримкою.

Ідеться про народного депутата Мустафу Найєма, якого вважають таким собі «тріггером» Євромайдану. Та на зовсім протилежному боці – нинішній очільник Соціалістичної партії, одіознмй Ілля Кива. І в першому, і в другому випадку, попри суттєві відмінності в кар’єрі, в питанні досвіду та знань, інтелектуальних можливостях, по суті, обидва політики зараз користуються тими ж ситуативними можливостями, які стали доступними їм після подій Революції Гідності. І навряд чи кожен із них може опертися на бодай на якусь суттєву електоральну основу.

Наразі важливо констатувати, що жодне із соціальних чи економічних питань в Україні не здатне об’єднати українців для потужної акції протесту. Виходять лише ситуативні «групи інтересів», які інколи досягають свого.

Як доказ цих слів варто згадати ситуацію з підвищенням тарифів – за останні роки вони збільшилися в кілька разів. Утім, широких акцій протестів не відбулося – нещодавно мали лише кілька регіональних «газових бунтів», спричинених відсутністю опалення в мешканців кількох українських міст. Після того, як влада якось таки вирішила цю проблему, подальшого поширення протестних настроїв вдалося уникнути.

Те саме стосується «успішних» історій із вкладниками деяких збанкрутілих банків та активістами «АвтоЄвроСили». Так, вкладники банку «Михайлівський» таки досягли свого й частково отримали втрачені в ліквідованому банку кошти. Рух за «євробляхи» ще досі триває, й поки його можна назвати одним із найуспішніших «протестних кейсів», який об’єднав українців саме на економічному підґрунті.

Що ж стосується акцій за права людини, то вони залишаються найбільш пасіонарними за своєю суттю, однак найменш масовими. Так, переслідування активістів та вбивство громадської діячки Катерини Гандзюк не залишилося поза увагою всього суспільства. Втім, поки що жодна з акцій протесту, спричинених цією жахливою подією, не отримала широкої підтримки в суспільстві.

Межі революції

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рівень протестних настроїв українців є невисоким. Так, за даними опитування, презентованого Центром Разумкова та Фондом демініціатив ім. І. Кучеріва у вересні цього року, майже 68% людей не бачать перспектив масових акцій протесту в своєму місті або вважають їх малоймовірними. Тоді як лише 4,3% українців впевнені, що такі акції протесту точно відбудуться, й 18,5% вважають, що вони, ймовірно, можуть статися.

Справа Гандзюк: активісти вимагають відставок Авакова та ЛуценкаГромадські організації вимагають піти у відставку генпрокурора Юрія Луценка і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова через нездатність реформувати правоохоронну систему.5 листопада 2018, 17:40

Попри те, що більшість вимог Революції Гідності так і не були виконані або доведені до завершення, найголовніше, що вдалося чинній владі – задовольнити основну цивілізаційну вимогу, з якою виходили на протест українці. А це курс на європейський рівень життя та зближення з ЄС. Тут варто відзначити також, що в цьому процесі каталізатором була не лише Революція Гідності як соціальне явище, а протистояння з Росією, анексія Криму та військова агресія на Донбасі.

Якщо перераховувати всі вимоги Революції Гідності, то навряд чи можна назвати бодай одну, яка була задоволена на 100%. Навіть славнозвісний безвіз був реалізований лише після подолання серйозного спротиву системи. Такі вимоги, як люстрація, скасування депутатської недоторканності, реформа виборчої системи, повернення вкрадених грошей, встановлення та покарання замовників та виконавців вбивств активістів під час Революції Гідності, не були виконані навіть після 5 років, що минули з листопада 2013-го.

Усі інші зміни відбуваються попри величезний супротив системи. Українці втрачають час і можливості для організації справді успішної та комфортної для власної реалізації країни. І, як уже встигли переконатися за останні 5 років, війна – не єдине пояснення та причина всіх негативних процесів, що відбуваються в нашій державі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

До відзначення у 2018 році Дня Гідності та Свободи

Президент підписав Указ «Про відзначення у 2018 році Дня Гідності та Свободи»

24 жовтня 2018 року - 11:33

Президент підписав Указ «Про відзначення у 2018 році Дня Гідності та Свободи»

Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про відзначення у 2018 році Дня Гідності та Свободи».

Указ видано з метою належного відзначення у 2018 році Дня Гідності та Свободи, у зв'язку з п'ятою річницею початку масових акцій громадського протесту, що відбулися під час Революції Гідності у листопаді 2013 року – лютому 2014 року, вшанування громадянського подвигу учасників Помаранчевої революції та Революції Гідності.

Актом доручено Кабінету Міністрів України утворити Організаційний комітет із підготовки та відзначення у 2018 році Дня Гідності та Свободи, затвердити і забезпечити виконання відповідного плану заходів.

Окремо визначено завдання Уряду вжити разом з Київською міською державною адміністрацією невідкладних заходів щодо забезпечення Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності обладнаними приміщеннями для розміщення експозицій та зберігання музейних предметів.

Указ містить низку завдань центральним та місцевим органам виконавчої влади, спрямованих на належне відзначення Дня Гідності та Свободи в Україні та за кордоном у 2018 році.

Пам'ять...



За непотріб під цим постом буду видаляти ками та банити миттєво.
Сторінки:
1
2
попередня
наступна