хочу сюди!
 

Киев

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-53 років

Замітки з міткою «життя»

Осанна!

Осанна!..

 

За щастя материнства невимовне,

Сердечний  щем, окриленість, кохання–

Вразливе, владне і невиліковне;

 

Безмежний світ, прекрасний і величний,                

Гармонію найвищу та єднання -

Осанна тобі, Господи Предвічний!

 

27.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Межа остання

 

 

Неодночасно, в самості безмежній

Межу тонку останню перетнувши,

Позатілесний вимір-світ бентежний

НеВідчуттям неТіла враз відчувши,

Ми впізнаватимемо тих, кого любили,

Споріднених нам серцем і душею?

Чи усвідомлення та пам’ять загубили

За життєрозділом – останньою межею?...

 

17.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Олекса Бригас. Життя.

Різдво, Великдень, Спасівка, Покрова – Злітають роки стрімко в небуття. Не все в житті складається чудово, Чудовим є лише саме життя.

Дароване Господнім провидінням, Миттєвістю в історії Землі, Як вищий дар за несвоє терпіння І муки, для початку, не свої.

Ідем вперед, відлічуючи кроки І вже ніхто за руку не веде. Позаду десь давно шкільні уроки, Та головний екзамен – хто-зна де.

Хоч іспит свій складаємо щоднини Перед Його невидимим Лицем, Не знаєм до останньої хвилини, Що буде нам присуджено Творцем.

Тож, вийшовши з темниць гріха на волю, З відкритим серцем спробуймо іти, Не завдаваймо ближньому хоч болю, Якщо немає сил допомогти.

Добро творім і нам воно воздасться, Із вдячністю сприймаймо каяття, Не зводьмо на чужих невдачах щастя – І соромно не буде за життя!

19.01.2004

Чоловік та Жінка

***************************

 

Чому?..- не осягнути думкою.

Чому кохає жінку чоловік?

Єдиним поглядом обійнявши, лише у вічі зазирнувши, Він обирає її своїм серцем. НАЗАВЖДИ. Він стає маленьким, наївним хлопчиком, який посміхається, коли вона радіє, стежить за її поглядом, щоб насолоджуватись та купатись в очах КОХАНОЇ. Він ображається, відчуває себе загнаним в глухий кут, не може второпати, чи над ним насміхаються, чи намагаються пошити в дурні… зовсім по-дитячому, адже його обранка раптом чинить щось таке, чого він аж ніяк не розуміє, і її жіночі нелогічні, нерідко підсвідомо-інтуїтивні, і напевне, дещо примхливі вчинки, забаганки, химери суперечать його чоловічій логіці.

 

***************************

 

Чоловік – сівач. Його призначення, його місія - засівати. Він має обробити свою обрану земельку і засіяти, і доглянути її. Себто чоловік створює такі умови, щоб його обраниця, ЖІНКА, родила йому. Вона запорука його доброго врожаю, його надія на продовження СЕБЕ у майбутньому. Отож, чоловік упадає біля неї, пестить тіло пучками, викохує та оберігає, насолоджує її, щоб вона відгукнулась, відчула всю ЛЮБОВ та ТУРБОТУ, віддалась і відкрилась своєю глибиною, насолодила ЙОГО радістю єднання з її найтаємничішою таїною… Так землероб любить, розпушує земельку та розбиває кожну грудку, щоб зерно лягло в ласкавий, добрий, родючий грунт і дало врожай…

А земля буває суха чи глевка, болотяна чи камяниста, піщана чи заросла бурянами… Не кожному доля дає мяку, жирну, родючу та прихильну до сівача земельку, біля якої праця – що відпочинок!

Проте найвище почуття дає чоловікові сили і наснаги, і невтомно він ходить біля жінки, береже, милує, балує, лакомить, і кохає, викохує, кохається в ній…

І сівач упадає, виорює, удобрює, перебирає натруджено грудочки землі… І родиться очікуваний, випещений, найсолодший ПЛІД.

 

14.12.2010

 

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

Двох сердець биття

Обійми… Близькість

Двох сердець, биття

Споріднене, співзвучне;

Не дует – вже соло!

Твій вдих –мій видих,

Вдих мій – видих твій;

Перетікання…

Груди до грудей – злиття…

Енергії потік потужний,

Квінтесенція життя.

 

13.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Дарма, що дощ

Дарма, що дощ свої ремарки пише
серед зими зіпсованих картин,
ти зупинись, послухай просто тишу
і наклади на смуток карантин.

Поглянь у вись – там серце долі б’ється,
відчуй його, як відчуваєш біль,
а дощ нехай все ллється, ллється, ллється…
Це краще, ніж на серці заметіль.

Лови губами кожен подих неба,
тримай очима мить і цілий світ,
щоб він крутився лиш навколо тебе,
летіти щоб не в прірву, а в політ.

Дарма, що дощ! Його плачі безсилі,
коли душа летить в щасливу вись,
як серце вірить в мрії сизокрилі,
тож зупинись, повір і посміхнись!

Янголята, наші діти

 

            Присвята нашим діточкам

Заклик до свідомості та мудрості дорослих

Небожителі чудові,

Ніжні вісники любові

Променяться щирим світлом,

Миротворці – наші діти.

 

Дав їм Бог могутні крила,

Нездоланні волю й силу

Йти на Землю з Небосвіту –

Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.

 

Нам на щастя, просто в руки

Сходять з Неба, терплять муки –

Світлоносці не в пошані,

Не на часі – злет високий;

 

Крила меншають, всихають…

Янголята підростають -

Рік за роком, крок за кроком.

Вже і дні життя останні…

 

Повертатися до Бога

Час. Остання путь-дорога…

 

За плечима крила сильні;

Вгору злет – додому!!! – вільний…

 

07.12.2010

 

Stepans’ka Marina (SMG)

Semicvetik.Не бійтесь!

Не бійтеся жити і світ цей любити,
Бо швидко час плине,його не спинити.
Не бійтесь радіти,день новий стрічати.
Не бійтесь у людях  добро помічати.

Не бійтеся серце своє відкривати,
Не бійтесь кохання у нього впускати.
Не бійтеся мріяти і в снах літати,
Не бійтесь надію у серці плекати.

Не бійтеся заздрощів і пересудів,
Не бійтесь того,що подумають люди.
Не бійтеся душу слізьми очищати,
Любов і усмішку комусь дарувати.

Не бійтеся бути самими собою,
Не бійтеся Богу довірити долю.
Не бійтесь провину свою визнавати.
Лиш бійтесь в зневіру і відчай впадати.

Найгірше,що можем собі ми обрати –
Це Бога зректися і душу продати…
Бо Віру ніколи не треба втрачати,
Коли Він у серці, кого ж вам боятись?!

Спосіб жити

 

Марнославство – спосіб жити,

Що вдягнути, з ким дружити,

Змарнувати час престижно…

 

Марнотратство – «Після мене

Хоч потоп!..» Тим часом – нене!!!-

Вже й життя минуло грішне.

 

02.12.2010

© Stepanska Marina (SMG)          

Жила собі дівчинка...

Сонечко

Історія, навіяна побаченим на автобусній зупинці

Жила собі на світі дівчинка. Звичайна дівчинка п’яти рочків, яка полюбляла бавитися, співати, стрибати, малювати, слухати цікаві історії, про які розповідалося в книжечках, що їх мама читала доні увечері надобраніч. Ім’я в дівчинки було незвичайне – Сонечко. Сонечко була жвавою, запальною – як вогник. І дуже впертою та норовливою. Через це вона інколи засмучувала маму та бабусю, не слухаючись їх. Звісно, потім Сонечко просила вибачення, цілувала маму, зазирала в очі і казала: - Мамо – ти моя радість! Я тебе люблю! Сонечкова мама кожного буднього дня вела доню до дитячого садочка - на дитячу роботу, і  бігла на свою дорослу роботу. Бувало, Сонечко залишалась вдома – тоді, коли її носик відмовлявся працювати як слід. Дівчинка чхала, кахикала, і витирала носика щоп’ять хвилин хусточкою. Бабуся допомагала малій приборкувати неслухняних носика та горло, давала солодкий запашний мед, готувала гірке полоскання, крапала бридкі пекучі ліки. Одного дня Сонечко вдвох з бабунею вийшли на прогулянку, і заразом вирішили дещо купити в крамниці. Дорога була недалекою, та в старої бабусі боліли ноги, тому вони з онукою поїхали автобусом. Автобус під’їхав до потрібної зупинки, двері розчинилися. Бабуся, важко піднялась з сидіння, спираючись на поручень і зітхнула. Сонечко зазирнула в бабусині очі, зійшла по сходинках на брівку біля зупинки, і простягнула старенькій свою маленьку тендітну долоньку: - Бабуню, тримайся, я тобі допоможу!!! От так! Молодець, ще один крок!..

Автобус, забравши пасажирів, рушив з місця. Бабуся втерла очі хусточкою, схлипнула і поцілувала Сонечко в рожеву щічку: - Дякую, люба онученько! Мені вже й ніжки не болять!

лютий – листопад 2010 р.

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299704

 

© Stepans’ka Marina (SMG)