хочу сюда!
 

Аліса

41 год, овен, познакомится с парнем в возрасте 42-52 лет

Заметки с меткой «духовність»

Дмитро Донцов ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО



Дмитро Донцов
ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО
Чи довго ще буде каратися й мучитися Україна? Питання це раз у раз лунає з газетних статтей, з тужливих голосінь чулих поетів, у прозі... 
Матеріалісти шукатимуть відповіді на це питання у заявах кремлівських "колективних" царів, в "нарадах", червоної Думи боярської або т.зв. "міжнародній констеляції". Я думаю, що тільки виходячи з прийняття примату духовного чинника, можна кинути світло на це питання - чи довго ще буде каратися Україна? 
Перше каралися ті, хто в СССР підносив проти займанця гостру шаблю, або гостре слово. Потім прийшла кара на тих, які займанцеві прислуговувались, що викликало серед них та їх приятелів остовпіння:" За що? За що ж їх?!" 
Та на тім не скінчилося. Прийшла черга і на мільйони тих на Україні, що "сиділи нишком", на масу "невтральних" і "льояльних". Це зовсім збило з пантилику всіх, яким і досі не в гадці, за що катують навіть тих, що "мовчать, бо благоденствують". 
На подібне питання дав дотепну відповідь король Пилип Македонський - еллінським демократам ще перед нашою ерою. Коли він підбивав одну грецьку місто-державу за другою, а він всюди мав в них, як тепер Москва, свою 5-ту колону (тодішніх Мануільських, Затонських, Коцюбинських, Любченків, Димітрових, Паукерів і Нагів). І коли прийшла черга їм теж іти "під стінку", коли вони благали й питали Пилипових посіпак: за що? чи ж така є подяка їм за службу македонцям? - ті відповіли: - коли ви нині зрадили власний край, то завтра можете зрадити і Пилипа, тому й він вам не вірить... Дуже просто й дуже ясно! 
Так думають і московські Пилипи. Тому, чи тепер, чи в четвер, а приходить черга каратися навіть прислужникам Москви, тій другій категорії, що йде під ніж катів. Бо що йде під той ніж перша категорія, та, що встає, щоб "кайдани рвати", - це не вимагає ближчого пояснення. Це зрозуміло кожному. 
Але за що має каратися третя категорія, весь народ, ті мільйони невинних жертв, що з окупантом погодилися і на нього "чесно працюють"? - ось чого не годні воропати чутливі поети і прозаїки. Пилип, король Македонський, і на це питання дав відповідь. Коли деякі з тих невинних еллінів питалися, за що він переслідує їх: - Пилип знає, казали його слуги грекам, скільки кривд, скільки зла завдав він еллінам, тому й думає, що всі вони з цілого серця його неневидять, шукаючи, як йому за ті кривди відплатити (цитую з пам'яти)... Тому й нищив король, про всякий випадок, і масу отих невинних... З тих самих причин проводить своє народовбивство й Москва на Україні. 
Як бачимо, наївно думає дехто, що от, мовляв, як би ріжні "шибайголови" і глупі "романтики" не бунтувалися проти Москви, то не було б і репресій супроти широких верств народу, ні супроти прислужників і лакеїв займанця, які ж "рятують, що можуть"... Наївні ці думки! Бо Пилипи, македонські і московські, мають свою логіку: просту, ясну і безпощадну! 
Найцікавіша є справа з третьою категорією катованих. Чому їх, ту масу, витереблюються навіть тоді, коли сповидно не лишилося в ній навіть одного "козака із мільйона свинопасів"? Коли все нібито обернено в покірливу юрбу? 
Чи справді все? В 1871 році Франція Люї-Наполеона була розгромлена німцями. Цісаря взято в полон, звитяжна пруська армія сунула лавиною на Париж. В цей час, збентежений прем'єр тимчасового уряду Франції, Тієр, питався Бісмарка: Вже ж імперіялістичного уряду Наполеона ІІІ-го немає, з ким же ж це воює Прусія? - З Людовіком XIV-им - була відповідь. 
Прусія воювала здавалось їй, з невмирущим духом старої історії; войовничої, героїчної Франції Людовика XIV, Вобана, Тюрена, - з духом, який, думав Бісмарк, завжди готовий спалахнути знов і який спалахнув ще раз у 1917 році в особі Ж.Клемансо. 
Як Гогенцолернська Прусія, хоч Франція тоді лежала розбита біля її ніг, все ще воювала з Людовіком XIV-им, так і Росія, навіть у початках нагшого століття все ще нищила в нас "мазепинство", героїчний дух старої України, дух Мазепи і Полуботка. Відомо, що в Полуботкові Петро I боявся знайти "другого Мазепу", тому й спротивився виборові його на гетьмана. 
Відомо теж, що за Миколи II увесь тодішній національний рух на Україні був "п'ятнований" ім'ям "мазепинства". Хоч репрезентували його тоді такі постаті, як М.Грушевський, Винниченко, або українські "радикали",- такі ж чужі духові мазепинської України, як і Тієр з товаришами були в 1871 році - чужі духові старої, героїчної Франції. Не думали, певно, росіяни - білі і червоні - що з Грушевського і Винниченка вийде Мазепа, знали їм ціну, як політикам. Але боялися, що мазепинці (духом) можуть знайтися серед тих мільйонів на Україні. 
І не помилилися! Доказ - спонтанний вибух української стихії в рр. 1917-21, з зовсім перед тим не знаними іменами, Ю. та В.Тютюнники, Безручко, Болбочан, Омельянович-Павленко, отамани протибільшовицьких повстань і т.п. Ніхто інший як Винниченнко, в 1920 році писав, що "довелося помічати увесь час на протязі цілої української революції, що іменно вони, ті, які, не вміли навіть говорити як слід по-українськи, вони були найбільш крайніми, запальними, непримеримими націоналістами" - мазепинцями. Чому це було так? Мабуть тому, що хоч і не були вони заторкнуті просвітньою пропагандою народолюбства демо-соціялістичних партій на Україні, але, якраз завдяки тому, не були вони заторкнуті анемічним, антимілітарним, антидержавницьким і пацифістичним москвофільством тих партій. За те ті "непримиримі", через Шевченка, може Руданського, через історичні перекази, пісні, думи, традиції козаччини, через місцеві легенди - хоч явно півзрусифіковані (українькі "ірляндці"). були насичені ще духом нашої історичної давнини. 
Там була Шевченкова "огню іскра великого", що на пожарищі у попелі "тліла", несподівано вибухаючи новим пожаром. Як, де було тієї іскри шукати? Тому й вирішили московські Пилипи, розметати весь попіл, затопити водою - ану ж згаситься тоді й ту чи другу іскру, які десь невидно ще на пожарищі тліли. Звідси - масове винищування українців голодом, концентрати, табори смерти, терор, масові виселення, ціла політика народовбивства Москви на Україні. 
Ідея ця запозичена московськими більшовиками в юдейського царя Ірода: "Ірод дуже розлютився і післав вимордувати всіх немовлят від двох літ і нижче"... Бо "так написано було через пророків", що там має повстати вождь, який визволить нарід з-під влади Ірода ... Може й Іроди на Кремлі теж знають, що саме з України має вийти той, що заб'є московсьького дракона? В кожнім разі політика масового винищування на Україні - не лише ворогів Москви, а й тих "невтральних", дуже добре дасться пояснити тривогою московського Ірода (“Ірод цар стривожився і ввесь Єрусалим за ним") що на тім пожарищі, в яке він обернув Україну, тут і там тліють невидимі "іскри вогню великого", який спaлить варварську імперію. Треба, отже, бити на осліп, вгору, вділ, вправо і вліво, без розбору - активних і покірливих, бунтарів і невтральних - всіх! а ну ж рука ката розтрощить тоді і тих, що були призначені вивести Україну із тьми і неволі? Та ж спротив України, що - в 1941р, коли сотні тисяч вояків українських відмовлялися боронити московську орду, - це як і 1917 рік, був наглий спалах недоглянутих катами іскор! 
Що ж запалює їх, в наших душах, в душах того чи іншого українця? 
Це буває ріжно... Зшиток у якогось сільського дяка заборонених Шевченкових поезій... Музей нашої старовини... Виступ Заньківецької... - в старі часи. Або повна суґестія і невідпертого чару картина Рєпіна - "Гетьман", опертий рукою на гармату, (під яким в "Історії" Тиктора стоїть чомусь підпис "Запорозький отаман")... Або галоп відділу гайдамаків житомирським шосе до Києва, в добу боїв 1919-1920 рр., який вогнем чогось нестримного і величного (щось як "Козацька слава" Мухина), воскреслого видива старої, героїчної України на все життя запалив душу малого дівчура, Лєни Теліги, яка оглядала ту сцену з будинку Київської політехніки... Іноді злітала та іскра навіть з творів ворогів, які з'являлися тут тією силою, що "das Boes willb das Gute scbafft" (Гете)... Знаю бо, що не одного "малороса" зробила українцем "Полтава" Пушкіна, як не одного "русинця" чи галицького москвофіла навернув на українство роман Сєнкевича "Огнєм і мечем": нехай у них зі знаком мінуса, як "дика стихія", з'являлась у тих творах давня Україна, але - всупереч їх намірам, повна непереможної сили, одчайдушного пориву і таємничого чару... 
В одній із новіших совєтських історій російської літератури, одтверто висловлюється - назагал в СССР дуже шанованому А.Пушкіну, - висловлюється догану, як він міг протиставляти Петрові - "Великому" - "ізмєнніка" Мазепу, як рівнорядного володаря і рівновартого противника... 
Дух мазепинства, дух, який досі блукає по Україні, - ось звідси злітають ті "іскри вогню великого" на вражливі душі, яких шукає вбити московський Ірод. Але запалити той вогонь можна тільки в душах, які в стані запалюватись, в сухих, вогнистих, горіючих душах аскетів і героїв, не в мокрих від сліз душах "лакеїв", "рабів" і "фарисеїв" за виразом Шевченка. 
Коли тих останніх число змаліє, а тих перших, не "невтральних", не Іродових прислужників, число збільшиться, тоді лише безсильною стане політика Ірода на Україні. І царство його скінчиться. Благословенством України (або її прокляттям - думають Швейки) - є спадщина колишньої величі старого Києва. Або вона відновиться у давнім блиску, або стерта буде Україна з мапи Європи. 
Вирішать про це, як завжди в історії, не такі чи інші видимі констеляції матеріального світу, а наявність і сила тієї іскри, невидимої під попелом зовнішнього, яка, спалахнувши огнем великим у серцях мільйонів, спалить дощенту, хоч не знати, як сповидно міцне царство насильства і зла. 

Захист моралі і духовності: навіщо СБУ нові функції?


Запропонований Зеленським Закон "Про внесення змін до "Закону про СБУ" наробив багато шуму в інформаційному просторі України. Найбільше здивування коментаторів викликали поправки, що стосуються нових об'єктів національної безпеки, зокрема серед них з'явилися мораль, духовність і історичні цінності українського народу. На те, що ці категорії ніяк не можуть бути віднесені до правових вказують як юристи, так і співробітники спецслужби. Однак законодавців 95-го кварталу подібні дрібниці хвилюють слабо. Більш того, не зрозумілий комплекс заходів, яким СБУ буде забезпечувати свої нові і не зовсім характерні для неї функції. Втім, в самій спецслужбі на цей рахунок є припущення.

Заради виконання завдань пов'язаної з охороною моралі і духовності в рамках СБУ не будуть створюватися нові структурні підрозділи. Проте, одному з департаментів (очевидно департаменту "Т"), внутрішнім наказом Служби будуть поставлені відповідні завдання. Широкій громадськості подібні накази, зрозуміло, надані не будуть, як правило, вони мають відповідний гриф. І вказаний департамент постане перед здивованою громадськістю сучасної реінкарнацією середньовічної інквізиції або аналогом саудівського "Комітету із заохочення чесноти і утриманню від пороку" - організації, теж м'яко кажучи, неоднозначною. Однак, для додання подібної діяльності спецслужби в сучасному світі вигляду законності потрібні правові підстави, і перший крок для цього Закон "Про внесення змін до "Закону про СБУ". Очевидно, далі будуть зміни до Кодексу про адміністративні порушення та Кримінального кодексу України.

В СБУ запевнили, що консультації щодо поправок до вищевказані кодекси вже йдуть:

"Слідом за законом "Про внесення змін до Закону "Про СБУ" з'являться пропозиції злегка підправити КУпАП та ККУ (консультації про поправки наскільки я знаю вже йдуть), з метою внесення ясності щодо санкцій за порушення української моралі та духовності".

Тобто за якісь протиправні дії в області моралі, духовності та історичної пам'яті незабаром можуть з'явитися цілком реальні санкції, аж до кримінальних.

Не думаю, що в умовах гібридної агресії проти України, а головне постійного інформаційного тиску сама думка про захист української моралі не вірна, проте форма її реалізації, а головне працездатність і об'єктивність правових норм що вводяться викликають подив.

Совість&Духовність

Совість і вихованість не тільки давно вийшли з моди, а й, на превеликий, для багатьох, жаль – перестали бути інструментом маніпулювання ближнім.

Звернення – «хам!» - раніше вважалось образою. А зараз будь-хто на це відповість – «так, Я хам!» - ще й про себе подумає, гордливо усміхнувшись – «і пишаюсь цим».

Совість це вже взагалі архаїзм і агнонім.

– Совісті в тебе немає! – хто сьогодні згадає і зрозуміє про що це?

Немає, так немає і не треба. І так непогано.

Почуття провини таким чином вже не нав’яжеш і своїх корисливих цілей, відповідно, вже не доб’єшся.

В цій кричущій ситуації, треба було негайно винайти новий важіль впливу.

Тепер зрозуміло чому так різко стало модно бути «духовною особистістю»? Стародавня, добра «духовність», яку винайшли ще до нашої ери. Повернення забутого тренду на службу цілком сучасним чиїмось інтересам. Свою духовність, високодуховні особистості черпають зі стародавніх традицій – до речі, необов’язково традиції своєї країни – інших теж можна. Особливо модні індійські, тібетські, сумнозвісні мусульманські, та ще більш сумнозвісні, висмоктані звідкілясь у політиків, російські духовні традиції.

Це більш вагомий інструмент грубого маніпулювання ніж совість, бо високодуховна людина має дбати не лише про своїх родичів і найближче оточення, а й про всіх тих, кого потрібно маніпуляторові духовністю. Охоплення тут глобальне на відміну від достатньо вузькоспрямованої совісті.

Секрет успіху духовності в її універсальності. Тренд добре прижився завдяки відсутності чітких критеріїв, та вузьких, незручних рамок – ти можеш бути рідкісною сволотою, вбивати сотні людей, або просто буди ледачою невдахою чи алкоголічкою, залишаючись при цьому високодуховною особистістю.

Що таке духовність насправді, я пропоную дослідити самостійно, бо:

«Духовність відрізняється від релігійності тим, що джерелом останньої є зовнішній світ, а у вигляді приписів та традицій, тоді коли джерелом духовності є внутрішній досвід особистості» А.Баркер

(с) Martell

Бандера і справжня духовність як Ідея Нації



"Мета життя людини – це наближення до Бога!" (Ст.Бандера).
Степан Бандера був найвидатнішою постаттю в новітній історії, хто зумів поставити ідеї націоналізму, Ідею Нації на справжні Духовні основи. Щось подібне до цього було лише за часів давніх юдеїв! Український націоналізм відрізняється від усіх інших, що існують нині в світі...
Бандерівське гасло "Слава Україні! – Героям Слава!" сьогодні запалює полум’ям героїзму всю Україну, цей заклик спонукає йти на війну з ворогом під кулі, снаряди та міни з затишного притулку "мирного" життя в теплих домівках. 
Найкращі сини народу несуть духовний вогонь священної боротьби повсюдно всім, хто слабкий духом. А ті, хто відчув в собі пульс рушійної Сили, що її посилає в світ Божа Воля задля доленосних змін і Поступу, всі, хто прагне очищення Землі від нечисті, починаючи зі своєї батьківщини, нині пробудився в дусі й насправді сповнюється світосяйною силою героїзму на вирішальний бій із мороком.
Той, хто зайнявся як смолоскип ідеєю національного відродження України понад усе прагне вищої справедливості в русі Правим, себто правильним шляхом до БОГА!
-------------------------
"Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо у найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найперше звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду й волю".
"У різдвяний час наші думки, повні турботи про долю народу, всіх наших рідних і близьких в Україні...
Наші серця захоплює символіка того, що Ісус найперше прийшов до тих, які найбільше потребували Божої помочі й опіки, а шуканням серед них захисту підніс їх на вершини. Відчуваємо безпосереднє відношення цієї Різдвяної символіки до теперішнього становища нашого народу і Христової віри у поневоленій Батьківщині.
З цього джерела віри ми повинні зачерпнути найбільше сили, щоб витримати на правильному шляху." (Ст.Бандера)

"А проте і цей жаль-біль [втрати] не переходить у нас в одчай. Бо кріпить нас наша віра. Невичерпне джерело сили наших душ — християнська віра в Бога, Його справедливість і безмежну доброту, віра в безсмертність людської душі — дає нам певність, що……приймає участь у новому, вищому й незнищимому житті. З цієї самої віри черпаємо переконання про нерозривний зв'язок Його й інших поляглих борців за волю з нашими дальшими визвольними змаганнями. Цей зв'язок полягає не тільки на їхньому вкладі у визвольну справу за життя, але продовжується далі в інший, містичний спосіб. 
Розділені кордоном смерти, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови — живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога".
(Степан Бандера - з промови, що була виголошена 1958 року над могилою Євгена Коновальця”).

Раджу почитати статю "В чому сила ідей Степана Бандери":

І звісно читайте про самого Бандеру на Вікіпедії:
==========================================

P.s. Пам’ятаємо Слова Ісуса: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а Меча».(Матф.10:34). — Він приніс духам людським Меча Істини, що має відділити зерна від полови, розділити всіх, хто прагне Істини та тих, хто прагне лише духовного комфорту, який веде до смертного сну. — Ісус приніс нам Любов, що має єдине ціле зі Справедливостю! І Це назавжди розділяє людей в сенсі того, як вони живуть в Волі Божій.
=======================================

ДУЖЕ РАДЖКУ ПОЧИТАТИ (накшталт "ЛикБез"у - про націоналізм):
Актуальні цитати вибраних праць Василя Іванишина “Державність нації” 

"Лідери-демократи «вберегли» український народ від націоналізму, а комуністичну систему – від загибелі, трансформувавши національно-визвольний рух у демократичний".


Афоризми про Бога, людину



Ніяке суспільство не може існувати без моралі, а справжня мораль немислима поза  релігією. Отже, міцну і постійну підтримку державі дає лише релігія. Суспільство без віри схоже на корабель, позбавлений компаса.          

Наполеон

Я переконаний, що Біблія – це найкращий дарунок Бога людині. Все найкраще від Спасителя світу дається нам через цю книгу.

Авраам Лінкольн

Існування Біблії як книги є найціннішим з-поміж усього, що людство пізнало за всі часи. Будь-яка спроба зменшити значення  Біблії є злочином проти людства.

Емануїл Кант

Вірний християнин шукає правду, слухає правду, вивчає правду, любить правду, захищає правду аж до смерті.

Ян Гус

Суть будь-якої віри полягає у тому, що вона надає життю такого сенсу, котрий не знищується смертю.

Л. М. Толстой

Наука допомагає проливати світло на велич Бога Творця.

Р.Стівенсон (інженер)

Іноді важче управляти однією людиною, ніж великим народом.

Люк де Вовенарг

Віра в себе робить людину сильною, а віра в Бога – могутньою.

Алішер Файз

Люди поділяються на праведників, які вважають себе грішниками, та грішників, які вважають себе праведниками.

Блез Паскаль

Посередня людина  стурбована тим, як би їй вбити час, талановита ж – прагне його використати.

Артур Шопенгауер

Чим людина розумніша i добріша, тим більше помічає добра в інших людях.

Блез Паскаль

Не сумуй, що люди не знають тебе, але сумуй, що ти не знаєш людей.

Конфуцій

Єтільки один спосіб здивувати людей в Україні — заговорити чистою українською.

Володимир Шамша

Прожив уже на світі 33 роки, а розіп'яти його немає за що.

Василь Захарченко

Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги.

Іван Драч

Хто спить на землі, не боїться упасти.

Іван Драч

Кожній людині властиво помилятися, але нікому, крім дурнів, не властиво бути впертим у помилці.

Аристотель

                                                

10 болезней, передающихся духовным путем

1. Духовный фаст-фуд. Когда духовность смешивается скультурой, которая ценит скорость, многозадачность и получение немедленного удовлетворения, мы получаем духовный фаст-фуд. Он является результатом широко распространенной и вполне понятной фантазии о том, что освободиться от страданий можно легко и быстро. Однако нам должно быть совершенно ясно:духовной трансформации нельзя добиться наскоком.

2. Искусственная духовность. Искусственная духовность проявляется в том, что человек разговаривает, одевается и поступает так, как он себе представляет, как это делал бы духовный человек. Это такой вариант имитации, примерно как ткань с рисунком под леопарда имитирует подлинный рисунок меха леопарда.

3. Запутанная мотивация. Хотя наше стремление к росту всегда подлинное и чистое, оно часто смешивается с более низкими мотивами,включая желание быть любимым, желание принадлежности, желание заполнить внутреннюю пустоту, убеждение, что духовный путь устранит наши страдания, и духовные амбиции – желание быть особенным, лучшим, «единственным в своем роде».

4. Отождествление с духовным опытом. В этом случае эго отождествляется с духовным опытом и присваивает его себе. Мы начинаем верить,что мы воплощаем тот инсайт, который нас когда-то посетил. В большинстве случаев, эта болезнь не затягивается. Но в людях, которые считают себя просветленными и/или становятся духовными учителями, она задерживается надолго.

5. Одухотворение эго. Эта болезнь случается, когда сама структура эгоической личности глубоко отождествляется с духовными идеями и концепциями. В результате появляется «пуленепробиваемая» эгоическая структура.Когда эго одухотворяется, мы становимся неуязвимы для помощи, новой информации или конструктивной обратной связи. Мы становимся непроницаемыми, наш духовный рост останавливается – и все это во имя духовности.

6. Массовое производство духовных учителей. Существует несколько широко разрекламированных духовных традиций, которые постоянно производят людей, которые считают себя просветленными или мастерами, что на самом деле совсем не так. Это некий духовный конвейер: здесь немного сияния,здесь добавим инсайт, и – о-па! – ты просветлен и готов просветлять окружающих в таком же стиле. Проблема не в том, как учат этих учителей, проблема в том,что они представляются духовными мастерами.

7. Духовная гордыня. Духовная гордыня возникает, когда практик после многолетних напряженных усилий действительно достигает определенного уровня мудрости, и использует это достижение, чтобы оправдать отсутствие дальнейшей практики. Ощущение «духовного превосходства» - еще один симптом этой болезни, передающейся духовным путем. Он проявляется как тонкое ощущение, что «я лучше и мудрее остальных, я выше их, потому что я иду по духовному пути».

8. Коллективное сознание. Его еще также называют групповым мышлением, психологией культа, или болезнью ашрамов. Это коварный вирус, очень похожий многими своими элементами на традиционную созависимость. Участники духовной группы заключают между собой тонкое и не осознанное соглашение, относительно того, как правильно думать, говорить, одеваться и действовать. Личности и группы, инфицированные «коллективным сознанием» отвергают других личностей, ценности и обстоятельства, которые не соответствуют их неписанным правилам.

9. Комплекс избранного. К сожалению, комплекс избранного относится не только к евреям. Это убеждение, что «наша группа более духовно развита, сильна и просветлена, или, проще говоря, лучше всех остальных групп». Существует очень важное различие между пониманием, что человек нашел правильный для себя путь, учителя или сообщество и ощущением, что он нашел Того Единственного.

10. Смертельный вирус «Я добрался». Эта болезнь чрезвычайно опасна, поскольку может быть смертельна для нашей духовной эволюции. Это убеждение, что «я достиг» цели духовного пути. Как только оно застывает в нашей психике, наш духовный прогресс заканчивается. Как только мыначинаем верить, что достигли конца пути, дальнейший рост прекращается.



Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая