Коли в будинку для людей похилого віку маленького австралійського містечка помер цей дідусь, всі вважали, що він тихо пішов із життя, не залишивши в ньому якогось помітного сліду. Але потім, коли медсестра розглядала його нехитрі пожитки, вона знайшла цей вірш. Його зміст настільки вразив співробітників цієї установи, що вони почали робити копії вірша і роздавати їх усім знайомим.

З того часу заповіт старенького, перекладений на різні мови, вражає людей в усьому світі глибиною і щирістю душі людини, яка його написала…

На жаль, я не знайшов хорошого перекладу цієї поезії українською, тому друкую російський варіант.

 

*     *     *

Входя будить меня с утра,

Кого ты видишь, медсестра?

Старик капризный, по привычке

Еще живущий кое-как,

Полуслепой, полудурак,

«Живущий» впору взять в кавычки.

Не слышит – надрываться надо,

Изводит попусту харчи.

Бубнит все время – нет с ним сладу.

Ну сколько можно, замолчи!

Тарелку на пол опрокинул.

Где туфли? Где носок второй?

Последний, мать твою герой.

Слезай с кровати! Чтоб ты сгинул…

Сестра! Взгляни в мои глаза!..

Сумей увидеть то, что за!..

За этой немощью и болью,

За жизнью прожитой, большой.

За пиджаком, побитым молью,

За кожей дряблой, «за душой».

За гранью нынешнего дня

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

…Я мальчик! Непоседа милый,

Веселый, озорной слегка.

Мне страшно. Мне лет пять от силы,

А карусель так высока!..

Но вот отец и мама рядом,

Я в них впиваюсь цепким взглядом.

И, хоть мой страх неистребим,

Я точно знаю, что любим…

…Вот мне шестнадцать, я горю!

Душою в облаках парю!

Мечтаю, радуюсь, грущу,

Я молод, я любовь ищу…

…И вот он мой счастливый миг!

Мне двадцать восемь. Я жених!

Иду с любовью к алтарю,

И вновь горю, горю, горю…

…Мне тридцать пять, растет семья,

У нас уже есть сыновья,

Свой дом, хозяйство. И жена

Мне дочь вот-вот родить должна…

…А жизнь летит, летит вперед!

Мне сорок пять – круговорот

И дети не по дням растут.

Игрушки, школа, институт…

Все! Упорхнули из гнезда

И разлетелись кто куда!

Замедлен бег небесных тел,

Наш дом уютный опустел…

…Но мы с любимою вдвоем

Ложимся вместе и встаем.

Она грустить мне не дает,

И жизнь опять летит вперед…

…Теперь уже мне шестьдесят.

Вновь дети в доме голосят!

Внучат любимых хоровод.

О, как мы счастливы, но вот…

…Померк внезапно солнца свет.

Моей любимой больше нет!

У счастья тоже есть предел…

Я за неделю поседел,

Осунулся, душой поник

И ощутил, что я старик…

…Теперь живу я без затей,

Живу для внуков и детей.

Весь мир со мной, но с каждым днем

Все меньше, меньше света в нем…

Крест старости взвалив на плечи,

Бреду устало в никуда.

Покрылось сердце коркой льда.

И время боль мою не лечит.

О господи, как жизнь длинна,

Когда не радует она…

…Но с этим следует смириться.

Ничто не вечно под луной.

А ты, склонившись надо мной,

Открой глаза свои, сестрица.

Я не старик капризный, нет!

Любимый муж, отец и дед…

…и мальчик маленький доселе

В сиянье солнечного дня

Летящий вдаль на карусели…

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

И, может, обо мне скорбя,

                           найдешь СЕБЯ!

Все життя з дитинства кудись поспішала, бігла, старалася, навчалася, робила й заробляла, вигравала, досягала й заслуговувала… Постійно щось змінювала, ліпила, виліплювала, вибудовувала, виточувала й відпрацьовувала… Завжди щось відвойовувала й відбивала домагаючись свого. Щось і когось шукала. Майже повністю позбавила себе дитинства, юності, та молодості. Все заради того, аби тільки все змінити на краще. Врятувати, збудувати своє життя і життя дорогих собі близьких.

А тоді просто втомилася. Дістало й набридло. Зупинилася. Випустила з рук геть усе – зброю, поручні, віжки, хлисти, пряники – геть усе.

Просто сіла на місці і сказала: «знаходьте, беріть, любіть, бережіть, запліднюйте, що хочте робіть, але позбавте прокляття бути чоловіком».

Знаходили, брали, кидали, любили, били, берегли, плюндрували, забували і пам’ятали.

Байдуже.

Головне, що з’явилося те відчуття ніжної істоти, що зветься «жінка».

Зараз не буду мужиком в спідниці. Немає їсти – байдуже. Немає пити – байдуже.

Ще трішки потерпіти заради, можливо, останніх у житті митей і можливостей відчувати себе ніжною.

А потім, колись, все одно прийде час вибуху, зброї в руках й боротьби. Просто, може, вже не так жаль буде свого віку для такого змарнованого жіночого життя, коли чоловікам, яких привабило місце поруч, не властиві ті всі якості.

Китайські лікарі кланяються 11-річному хлопчику з раком мозку, що врятував декілька життів, жертвуючи свої органи 

Волны жизни, волны - времени стихия,

Життя і смерть, як день і ніч

Женщины сильнее нас. Для них не существует глупостей — только главное. Жизнь, дети, свобода. Они не видят смысла в вечной жизни — они продолжаются в детях, и этого достаточно. Они не завоеватели — им и так принадлежит мир, потому что они способны создать новую жизнь.

Давно це було. Одні з самих райдужних й світлих днів життя.

Знаю, мій бувший хлопець періодично читає цей мій блог, передивляється фото в альбомі й деколи нагадує про себе простим коротким повідомленням.

Між мною і ним була колись давно любов, але то не було кохання. Він навчав дорослішати, навчав сексу, а я думала, що зі мною щось не так. Бо не було ніякої альтернативи щоби порівняти. Ті стосунки були як дуже міцна дружня любов, як любов сестри до брата – голову будь-кому були готові відірвати одне за одного – але ніби сповнені якогось гидкого інцесту. Хоча ми зовсім не родичі, але відчуття були завжди саме такі.

---

То був прекрасний ранок у Львові. Ще один чудовий день одного чудового моменту життя. Пригоди завжди нас із ним переслідували, а часто ми й самі їх для себе створювали. Я навчалася на другому курсі в інституті. В нас саме була практика. Вона полягала у зобов’язанні намалювати безліч етюдів. Ми мали намалювати багато замальовок архітектури, тварин, людей, природи, тощо. Однокурсники як каченята за гускою ходили за професором Києвом мальовничими місцями, насолоджувались спекотним літом й малювали за мольбертами. Та моя постійно заклопотана ідеями голова породила геніальне рішення – приєднатися до відрядження свого хлопця, подорожувати різними містами його програми із ним, і паралельно виконувати свої завдання – малювати етюди. Тієї сесії в мене були кращі замальовки накидані похапцем у різних частинах західної України. Дивовижний костел, собор під час реставрації, нікому не відома церква якогось села, тощо.

Мого хлопця така компанія зробила ще щасливішим, бо тільки й мріяв скрізь бути разом плече до плеча наче ті папуги-нерозлучники. Прив’язаність часто нагадувала кошенят, які туляться одне до одного.

 

Коли хотіли – спали в різних готелях. Але того разу до готелю не хотілося. Всю ніч гуляли Львовом, балували себе смачненьким у різних ресторанчиках й кав'ярнях, а на світанку я попросила припаркуватися біля костьолу недалеко від вокзалу аби малювати.

 

Нашу новеньку сріблясту машинку було припарковано навпроти костьолу. Він розклав на повну собі крісло й вирішив поспати, сховавшись за дуже затемненими вікнами. Я ж собі примостилася поперек сидіння що біля водія зі своїм етюдом. Техніку завчасно обрала – пастель. Добре, що перед нами суворо не ставилося вимоги чим створювати свої етюди, тож було дуже зручно малювати практично на ходу.

 

Пам’ятаю було дуже не зручно сидіти упоперек крісла, виставивши загорілі ноги на асфальт вулиці. Та мій невеликий зріст був на руку, терпіла й малювала. З наших динаміків грала гучно якась музика в стилі метал, бо йому подобалося спати саме так.

Метал, величний костьол, загорілі ноги виставлені з модненького сріблястого авто, коротка зелена сукенка у білий горошок з мереживними оборками, етюд пастеллю – все в комплексі картинка дуже дивна. А на дивне чіпляється дивне.

 

Якийсь величезний джип загальмував гучно посеред дороги вкритої старовинною бруківкою і став як вкопаний трохи подалі збоку біля мене. Я малюю, а він так й стоїть посеред дороги. Йому вже й сигналили, й об’їжджали зі сварками – а людині байдуже. Стала собі посеред дороги й милується дивною картинкою.

Стало моторошно. Відчувала пильне спостереження й очікування будь-якої зачіпки аби почати розмову. Але мені було не до того, мій хлопець міцно спав і йому необхідно було виспатись. Вирішила ігнорувати. Людина все стояла посеред дороги, спостерігала той ігнор і не могла подолати мур того ігнору аби бодай щось сказати.

До однієї дивної ситуації приєдналася друга ще дивніша.

Спочатку було смішно. Але коли людина пів години стояла посеред дороги й мовчки терпіла як її сварять інші водії і об’їжджають – стало вже не смішно. Крадькома помітила у його відкрите вікно, що людина в машині одна, - за кермом якийсь чоловік. Але було страшно навіть видати свої кілька поглядів – від такої дивної людини можна було очікувати чого завгодно.

 

Я малюю – чорний вилискуючий на сонці величезний джип стоїть. Я малюю – а він все стоїть.

В уяві вже вимальовувались страшні картини про маніяків, і починали складатися плани втечі: ось я домальовую, мій хлопець прокидається, ми швиденько зачиняємо двері, заводимо машину, та зі скавчанням шин рвемо з місця, а потім погоня заплутаними вулицями Львова, й лишається тільки сподіватися, що знання Львова моїм хлопцем переможуть над перевагами двигуна того джипу. Але це тільки в уяві. Насправді ж я не знала як пояснити хлопцеві, щоб він швидко прокидався й тікав звідти.

Зараз смішно й згадувати. Може людина була нормальна й сором’язлива, і насправді стояла й цілу годину вигадувала як же ж познайомитись.

 

Десь через годину, мій хлопець прокинувся, підняв своє крісло, вийшов на вулицю, почав позіхати й випростовуватись.

 

Щойно водій джипу побачив, що я не сама – з силою рвонув з місця. Гнав на повну так, ніби за ним хтось женеться. Мабуть то було роздратування. А може й відчай. А може гординя, що його такого всього крутого не захотіли помічати.

 

Я зітхнула з полегшенням – проблема видалилася сама по собі.

 

Етюд був готовий, пастелі й аркуші складені.

 

Подорож продовжилася.

 

 

 

 

 

Dogs
              Пси    

Музика    Роджер Вотерс, Девід Гілмор
Текст    Роджер Вотерс
Вокал    Девід Гілмор, Роджер Вотерс

You gotta be crazy, you gotta have a real need
               Ти маєш бути фанатиком, відчувати справжню жагу,
You gotta sleep on your toes, and when you're on the street
               ти маєш навчитися спати навіть стоячи, навіть на вулиці,
You gotta be able to pick up the easy meat
               ти маєш бути здатним вхопити доступний шмат м'яса
With your eyes closed
               із заплющеними очима,
And then moving in silently, down wind and out of sight,
               а потім нечутно відповзти геть у підвітряний бік.
You gotta strike when the moment is right without thinking
               У слушний момент ти маєш напасти без вагань.
And after a while, you can work on points for style
               За деякий час можеш попрацювати в питаннях престижу,
Like the club tie, and the firm handshake
               таких як клубні знайомства, міцні рукостискання,
A certain look in the eye and an easy smile
               впевнений погляд, невимушена посмішка.
You have to be trusted by the people that you lie to
               Ти маєш здобути довіру людей, яким ти брешеш,
So that when they turn their backs on you
               так, щоб коли вони повернуться до тебе спиною,
You'll get the chance to put the knife in
               ти мав шанс всадити в неї ножа.
 
You gotta keep one eye looking over your shoulder
              Звісно маєш повсякчас наглядати і за своєю спиною.
You know it's going to get harder, and harder and harder
               Ти дізнаЄшся, що це дається все важче і важче,
As you get older
               в міру того, як ти старієш.
And in the end you'll pack up and fly down south
               І одного чудового дня ти спакуєшся, втечеш на південь
Hide your head in the sand
               і сховаєш голову в пісок...
Just another sad old man
               Ще один похмурий літній чоловік,
All alone and dying of cancer
               цілковито самотній і помираючий від раку.

And when you loose control, you'll reap the harvest
               І коли самовладання зраджує тобі, ти підбиваєш підсумок,
You have sown
               і все бачиш.
And as fear grows, the bad blood slows and turns to stone
               І що більше шириться страх, то повільніше тече і кам'яніє хвора кров,
And its too late to loose the weight
               І вже марно позбуватись ваги твого авторитету,
You used to need to throw around
               якою зазвичай ти прагнув душити всіх навколо,
So have a good drown, as you go down, all alone
               отож, коли втратиш сили, швидше втопишся, сам один,  
Dragged down by the stone
               під вагою цього каменю.

I gotta admit that I'm a little bit confused
               - Зізнаюся, я трохи спантеличений:
Sometimes it seems to me as if I'm just being used
               іноді здається, мене просто використовують,
Gotta stay awake, gotta try and shake off this creeping malaise
               треба пробудитися, струсити з себе цю повзучу каламуть сумніву.
If I don't stand on my own ground,
               Якщо твердо не дотримуватися своїх принципів,
How can I find my own way out of this maze
                як же знайдеш свій шлях в цьому лабіринті?
Deaf, dumb and blind, you just keep on pretending
                І от глухий, німий і сліпий, ти далі граєш в гру, де є тільки
That everyone's expendable and no one has a real friend
                люди разового використання, що не мають поняття про дружбу,
And it seems to you the thing to do
                і розмірковуєш, що от було би добре,
Would be to isolate the winner
                якби переможці могли відгороджуватися від світу,
And everything's done under the sun
                і що нічого більше не зміниться під сонцем,
And you believe at heart, everyone's a killer
                а глибоко в душі переконаний, що кожен може вбити,

                отож...
 
Who was born in a house full of pain
               Хто народився зі страждання?
Who was trained not to spit in the fan
               Кого вчили плювати на вентилятор?
Who was told what to do by the man
               Кому розповіли, як має чинити "справжній чоловік"?
Who was broken by trained personnel
               Кого поламали вчителі?
Who was fitted with collar and chain
               Кому одягли ошийник і ланцюг?
Who was given a pat on the back
               Кого потеребили по спині?
Who was breaking away from the pack
               Хто відбився від зграї?
Who was only a stranger at home
               Хто був чужинцем у власній оселі?
Who was ground down in the end
               Хто нарешті знеможено ліг на землю?
Who was found dead on the phone
               Кого знайшли мертвим зі слухавкою в руці?
Who was dragged down by the stone
               Хто був розчавлений вагою каменю?

                                  20.07.2014

СЛУХАТИ