хочу сюди!
 

Марина

45 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 37-49 років

Замітки з міткою «історія життя»

Як я жив у Казахстані.

Ех, діточки, розказав би я вам, як я жив у Казахстані...5-ть років...
50 км. від кордону з Китаем. В предгіррі Тарбагатаю - Гірського хребту.
Там де живуть скорпіони, гюрзи і тарбагани ( сурки), які е генними носіями чуми.
.
Але воно вам нахуй не треба...
.
Тим більше ви ніколи в житті туда не попадете...
.
(ваш максимум - це побачити Египет та Турцію. і нічого там не зрозуміти. В отелі і все бігом. Пожили б ви у селі в Египті або Турції років зо три - тоді да. Помудрішали б.)))
.
Та і страшно вже розповідати - надивився на Доренко - той багато розповідав, а толку з того - 0.
замочили кацапи - бо ненавидять тих, хто виділяеться. А у нас росіян теж до чорта.
.
- Але розказати кортить...
.
А чи знаете ви, любі хлопчики й дівчатка, що в Казахстані - хреново.
 Погано там Жити.
.
Літом +43, взимку -43... Перепад від пустелі літа до зими Сибіру.
.
асфальт плавиться на дорогах. Взимку дихаеш через шарф на якому бурулі. Два вдохи без шарфу - горло наче спиртом полляли. 
.
За день температура змінюеться весною від -2 вночі до +22 днем. Весна коротка.
.
Серце в шоці від такої переміни погоди, температурного режиму, від різкого перепаду, на 24 градуси за сутки, сердце вилітае.
 Коси дибки, ендокрінка зашкалюе. Як там люди живуть довго і чи довго  - науці не відомо...Погано там жити. 
Мусять.
я вже мовчу, що в росії теж саме на половині території і ще й земля гнила і люди.
А ми в Україні - в Раю.

Казахи пристосувались - ходять у шерстяних піджаках, в яких вночі наче не холодно, а вдень наче і не жарко...Старики в чапанах.
.
.
А як у 6.00 кожну неділю просинаешся від землетрусу в 2-а бали...Все труситься. І по радіо "Маяк"( Моцква) в 9.00 об'являють - 
.
"Сегодня, в районе ядерного полигона близ города Семипалатинск бил произведен подземний ядерний взрив мощностью 40 кілотонн"...
.
.
Да...це було щось...

.
Ні, не я крутий, круті - ви. Я просто знаю багато, от і все.
.
а вам - похеру...))) Продовжуйте і далі не поважати автора...)))
бо не важливо, що він бачив, що він відчув, що він завжди пише Істину і толкове, 
- бо головне -
що е ви. 
Вам ваше - головніше. Ви самі собі мудрість і опит.

"Коли немає з ким поговорити" (лист від ubb.org.ua)

Такого ось листа отримала сьогодні від ubb.org.ua
Всім раджу прочитати - розповідь дарує щось світле і невимовне.





Привіт,
Друзі!


В нас стають гарною традицією листи від співробітників та історії з життя. Сьогодні саме такий день, День пам'яті напередодні 9 Травня. 

Моєму діду цього року виповнилося 89 років, а в свої 17 його забрали одразу на фронт. Він пережив голод, війну, але не втратив життєвого оптимізму і віри в краще майбутнє. Звісно, його цінності відрізняються від цінностей молодого покоління, однак, його любов до життя та відсутність будь-яких упереджень наводять на думки, що до старших треба прислуховуватися частіше.

Нещодавно, ми говорили з ним про сім'ю та самотність. Дід розказав, що в парку, де він гуляє вдень, є багато самотніх стареньких. В когось діти померли, в когось їх не було, а в когось - наче немає. І тоді, мій старий промовив дуже правильну фразу: "Уявляєш, мені йде 90-й рік, але я живу, бо в мене є онуки, є правнуки - мені є заради чого жити. А що є в них? В них нікого немає. Тому, я щодня ціную вас всіх ще більше".

Можна мати різне ставлення до свят, до політичних сил та думок. Однак, перед самотньою старістю відступають будь-які моменти, лишається лише бажання, щоб було заради чого жити у 80, 90, 100 років. 

В нас є кілька проектів, присвячених стареньким, які живуть у скрутних умовах і я б дуже хотіла, щоб ви звернули на них увагу. А завтра, якщо побачите на вулиці ветерана, чи просто самотню бабусю - підійдіть поговорити. Часто, увага - це найважливіше в їх житті.


З вірою в краще сьогодні,
Вікторія Бондар
та
вся команда ubb.org.ua
та
собака Кузя, йорк, який сьогодні в нас у гостях :)