Як відомо, у наших предків вважалося, що всі добрі
і важливі справи потрібно робити за дня, при світлі Сонця. Але це у нас, Докиєвській і
Києвській Державі. А у нашого споконвічного ворога і історичного
антагоніста Русі - Московії, як зазначали давні мандрівники у своїх
записах, всі справи починалися робитися ближче ночі, або і вночі, як це
було у Великих Князів московських, що не могло не дивувати, адже ніч
могла бути тільки уділом татя або ж розбійника.

Зважаючи, що Україна - невільно духовно держава та ще й політично,
неважко прослідкувати риси діяльності східного сусіда на нашій землі.
Одним із таких деструктивних елементів державності України є Московська
Ортодоксія, ще відома як Українська Православна Церква, встидливо
самозамовчувана, Московського Пархату, тобто Патріархату. Ні для кого не
є секретом, що вона є явним розсадником ворожих Україні настроїв,
прикриттям ФСБ на нашій території. Цій церкві у нас можна ВСЕ. Тим
більше, що і новоявлений Президент - прихожанин ворожої Україні
структури.

У 2007 році тишком, вночі, тайкома, "аки таті" вони спорудили щось
наподобі псячої буди під прикриттям циркового антуражу.



Це сталося біля фундаментів Десятинної церкви. Після цього вони почали
активно обживати територію, по-господарськи придивляючись і до фундаментів давньої споруди.

 Ось вони, герої дня, тобто ночі. До речі, зліва - дзвонар, "божій чєлавєк", як він себе
називає на зіпсованому суржику одного із староболгарських діалектів. Він
неодноразово порушував закон, повинен сидіти у в"язниці, але міліція
цнотливо закриває на його подвиги очі, оскільки церква і міліція у нас -
це дві ланки одного кримінального простору. Та ще й московського
пархату, прихожанином якого є сам "Папа".

Досьогодні стоїть ця незаконнопоставлена споруда посеред Києва, у самому його серці. 

І от, минулої ночі до Десятинної церкви поїхав бетоновоз для заливки
фундаменту. На вилик небайдужих, з"явилася міліція, незаконне
будівництво ж... Коли наряд приїхав, піп із двома охоронцями розкидали
бетон у викопані рови. Міліція спитала про дозвіл, ті дозволу не мали,
але сказали що дозвіл є. "Охоронці порядку", скоріше всього прийшли
тільки задля порядку. Записавши паспортні дані особи, яка викликала
міліцію, вони пригрозили, що на наступний раз штрафуватимуть за
неправдивий виклик...

І хто скаже, чи є ще в Україні закон? А чи і не було?

Holding on
          Не здавайтеся!

Автори Brooker / Reid
Виконує Гарі Брукер

Zika nor nama ... hesah!

Through this hourglass
         Стрімко пересипаються піщинки
Sands are running fast
         в цьому пісочному годиннику.
In deserted plains
         На висихлих рівнинах
Kingdoms write their names
         царства вписують свої імена.
On these burning sands
         В цих випалених пустелях
Kingdoms show their hands
         королівства демонструють свою могутність.
In these killing fields
         На цих полях битв
Soldiers show their steel
         солдати виявляють свою відданість.
The men who play the gods of war
         А ось і ті, хто має себе за богів війни,
They stay behind the guarded door
         ці сидять за дверима з охороною.
And hostages who seek release
         А ось заручники, хто жадає визволення,
They're crying out to keep the peace
         вони закликають до збереження миру.

Holding on ... Holding on
        Тримайтеся... Не здавайтеся...
One day we will be free, one day if we're strong
        колись ми станемо вільними, колись... якщо ми сильні.
Holding on ... Holding on
        Тримайтеся... Не здавайтеся...
Through the shadows cast to a brighter day
         Крізь морок вирушайте до світлого дня!

In these fields of stone
        На тих скам'янілих полях
Far away from home
        далеко від батьківщини,
In this vale of tears
       в тій долині сліз
Young men waste their years
         молоді люди марнують свої життя.
The men who play the gods of war
        Ті, хто має себе за богів війни,
They stay behind the guarded door
        ці сидять за дверима з охороною.
Religious leaders teaching hate
        Релігійні вожді сповідують ненависть,
Praise the war and call it fate
        славлять війну і називають це долею.

СЛУХАТИ

  Іван Андрійович Варгулич (1909-1942) із верховинського села Бистра був серед тих, хто зі зброєю в руках став на шляху коричневої чуми фашизму ще в 1936-1939 рр.. на теренах Іспанської республіки.
     Народився і виріс майбутній антифашист у гірському селі нашого краю Верховина Бистра (Великоберезняського району Закарпатської області). Його родина належала до малоземельних, тому Іван був змушений податися на заробітки.
     Спочатку опинився у словацькому містечку Міхаловце, а потім емігрував аж у Бельгію. Тут, у місті Льєж, пішов працювати на вугільну шахту, а потім через скорочення шахтарів став безробітним. Без довгих вагань записався добровольцем іспанської республіканської армії.
      Документально засвідчено, що у 1938 році Іван Варгулич воював у Іспанії в складі інтернаціональної бригади 45-ої дивізії, тричі був поранений. Сам про один з епізодів маловідомої для наших сучасників війни розповідав так:
     «Коли надійшла команда про відкликання інтернаціональної бригади з Іспанії, розпочалася евакуація у напрямку до французького кордону. Але війська профашистського диктатора Франко наступали дуже швидко. Тоді командування республіканської армії  звернулося до нас з проханням зупинитися і стримати наступ франкістів, прикривши таким чином організований відступ республіканців до Франції. Кожен вирішував за себе добровільно. У числі добровольців опинився і я. У наступному бою мене поранило у шию та ногу...».    Цілком очевидно, що мова іде про заключні акорди громадянської війни в Іспанії і, зокрема, про бої у грудні 1938-го та лютому 1939-го у провінції Каталонія на північ від міста Барселона.
   Подальша доля іпсанського волонтера  з Ужанської Верховини була наступною: концтабори Аржелес в Іспанії і Боре на півдні Франції, звідки волонтерів інтернаціоналістів відправили по своїх країнах. Так учорашній камрадо (по-іспанськи товариш) Варгулич знову опинився у бельгійському місті Льєж. Знову працював там у шахті, а коли німецькі фашисти окупували країну, переїхав до німецького міста Гельсінкірхерхорст. Звідси попросився у відпустку до рідного села.
   Була вже осінь 1940-го. Деякий час Іван перебував у своїх сестер, але ті жили бідно і бути на утриманні їх сімей невдовзі не схотів. До того ж, ним зацікавилися мадярські жандарі.
     А сталося це так. Василь Вудмаска, бойовий побратим Івана по іспанській війні і його земляк, розповів про їх пригоди у далекій Іспанії своїй дружині Олені Лукан, а та довела все до відома жандарів. Не чекаючи арешту,  11 березня 1941 року поблизу с. Сянки Іван Варгулич перетнув кордон СРСР. Червоні прикордонники повезли його у селище Сколе. І почалися довгі допити. Та обставина, що Іван перебував і працював деякий час на території Німеччини, давала змогу енкаведистам підозрювати його у шпигунстві. Не допомагала і участь у боротьбі із фашистами в Іспанії...
   16 грудня 1941 року «особлива нарада» засудила І. А. Варгулича  на 5 років ув’язнення і вислала у Вятський табір, де 30 липня 1942 року він помер. Так радянська влада оцінила діяльність добровольця-антифашиста.

As Strong As Samson
                Сильний, як Самсон

Переклад:  Sisyphus,  _ксю_

Psychiatrists and Lawyers destroying mankind
                Психіатри та юристи руйнують людство,
Drivin' 'em crazy...and stealing 'em blind
               збивають його з глузду... та непомітно ним оволодівають.
Bankers and brokers ruling the world
               Банкіри та брокери правлять світом,
Storing the silver and hoarding the gold
               обростаючи жиром срібла та золота.            
        
                         приспів

Ain't no use in preachers preaching
               Нічого почерпнути з проповідей священників,             
When they don't know what they're teaching
               вони самі не знають, чому вчать.
The weakest man be strong as Samson
               Найслабкіший, будь сильним, як Самсон,
When you're being held to ransom
               якщо ти потрапив у заручники.

Famine and hardship in true living colour
              Злидні та скрута переливаються яскравими барвами.
Constant reminders...the plight of our brother
              Наша справа - постійно нагадувати про це.
Daily starvation our diet of news
               Повідомлення про голод постійно в меню наших новин,
Fed to the teeth with a barrage of views
                їх нам згодовують разом з масою точок зору.

               Приспів

Black men and white men, and Arabs and Jews
               Чорні й білі, араби та євреї
Causing congestion and filling the queues
               створюють стовпотворіння і переповнюють чаші,
Fighting for freedom the truth and the word
               ведуть битви за свободу, істину та просто за наказом,
Fighting the war for the end of the world
               б'ються у війні за знищення світу.
              
                Приспів

Слухати тут

     9 травня – Всеукраїнський День жалоби за полеглими у Другій Світовій війні

   Громадська організація «Разом» в зв’язку з наближенням ювілейної дати 65-річчя завершення війни поміж гітлерівською Німеччиною та СРСР, Францією, Великобританією та США з багатьма іншими союзниками і перемогою у цій війні альянтів 8 травня 1945 р. звертається до всіх небайдужих в Україні провести 9 травня 2010 р. Всеукраїнський день жалоби за полеглими у Другій Світовій війні.

В програму заходів рекомендуємо провести наступні заходи:

1. Проведення урочистих траурних віче Пам’яті по всіх регіонах України в містах, селах та інших населених пунктах.

2. Проведення молебнів та інших урочистих заходів на могилах полеглих воїнів з України, які загинули в наслідок війни 1939 – 1945 років, зокрема згадати полеглих українців у трагічній Фінській війні, полеглих у Монголії під час боїв на Халхін-Голі 1939 р. і в боях з військами Японії осінню 1945 р., а також українців, які полягли у вересні 1939 р. у боях з німецькими і радянськими загарбниками  в лавах Війська Польського.

3. Окремі траурні заходи потрібно організувати на місцях знищених під час війни сіл й інших населених пунктів та вбитих там мешканців. Вшанувати всіх мирних громадян, замордованих під час війни на землях України.

4. Проведення молебнів та інших траурних заходів на військових похованнях в Україні всіх учасників Другої світової війни не залежно від приналежності до воюючих сторін.  

5. Всім учасникам заходів і просто самостійним учасникам акції для вшанування пам’яті підготувати і носити весь день на рукаві одягу чорну траурну стрічку; зробити особисті бейджики пам’яті з прізвищами рідних, які загинули під час Другої світової війни, і носити на собі увесь день, а у вечері запалити у вікнах домівок свічки пам’яті.


Якщо хтось вважає нормальним відзначати цей день святковими веселощами  переможця – це його особисте право і най святкує. Відомо, що для когось війна – біда, а для когось – мати рідна, засіб для звеличення. Нехай собі святкують свою перемогу, брякають зброєю і лякають світ своєю військовою могутністю – ми не боїмось! Ми пам’ятаємо наші жертви і не дозволимо розпочати нову війну. Задля цього і потрібно провести масові заходи пам’яті «Ніхто не забутий – ніщо не забуто» по всій Україні.
Заради себе і майбутнього своїх дітей – не будь байдужим, прийми участь у Всеукраїнському Дні жалоби за полеглими у Другій Світовій війні 1939 – 1945 років.

Мене до цього часу вражає факт, як той Васюра постійно виступав на подібних святкуваннях дат 23 лютого чи 9 травня  в якості почесного курсанта перед курсантами київського училища, майбутніх офіцерів РА, і вчив їх патріотизму, вірності присязі, мужності... Перед піонерами любив виступати як ветеран...
І ще вражає, що ніхто не хоче дослідити і оприлюднити повоєнне життя Григорія Васюри - чому так? 

З архіву Богдана Гордасевича. 2010 р.

Нагадування про Хатинь

Цього 2004 року минає рівно 10 років, відколи було опубліковано статтю “Правда про Хатинь”, та через зрозумілі кожному причини ця правда не набула поширення. Навіть теперішній великий радник президента України, а колись – редактор першого в Україні офіційного незалежного демократичного часопису “За вільну Україну” п. В.Базів не зважаючи на свою львівську генезу, не був поінформований про реальний стан справ стосовно Хатині, бо тоді він би порадив свому патрону Л.Кучмі, під час його відвідин у червні цього року Білорусії з нагоди відзначення 60-річчя звільнення від німецької окупації, не приймати участі у відвідинах меморіального комплексу Хатині.  Все ж таки  українці разом з німцями знищили це село, тому присутність президента України  в Хатині без відповідної покути, подібно німцям, виглядало доволі двозначно і неприємно. В черговий раз Л.Кучма що називається “сів у калюжу” і це вже давно перестало бути смішним, а скорше викликає жаль. Сподіваюсь, що повторне опублікування цієї статті буде корисним для новітнього керівництва України і молодого покоління  в цілому.
[ далі ББ ]

    Сьогодні було вчинено чергову наругу над святинями українців.                                              Провокації РПЦ на пару з беркутом. Ставленики Москви почулися у силі після приходу до влади їхнього зверхника і починають провокації з метою правдами-неправдами, а таки встановити свої хамські порядки на нашій землі. Було вчинено чергову наругу над святинями українців. За свідченнями очевидців, сьогодні, о дев"ятій ранку беркутівці безпідставно вчинили напад на намет Перунової Сотні. Невідомі люди у формі Беркуту зайшли до намету й наказали пред"явити документи. Самі ж вони ніяких документів не мали. Коли хлопець нагнувся за документами, його жорстоко побили. На допомогу йому прийшов інший перунич. Потім підбіг начальник беркутівців і наказав повернутися до машини (номер синього коліру 1603), і навіть не надав хлопцеві першу допомогу, та не викликав швидку. Перуничі одразу побігли перевірити кумир Перуна. Та коли вони прибігли, виявилося, що Перуна облили мазутом. Тож, Беркут таким чином їх відволікав, доки представники московського пархату із сусідньої, незаконнозбудованої каплички, чинили вандалізм. Міліція намагалася відмахнутися від цієї справи, та навіть не захотіла викликати експерта. Коли ж їм поставили законне запитання: чому ті бандити у формі ще й досі ходять тут без наручників, адже, за законом, їх чекають 15 діб?, вони лише огризнулися: "А за шо? Не вчіть міліцію "работать"... Дзвонар, підчас вранішнього славлення, настільки знахабнів, що дзвонив вже не один, а два рази, щоби перешкодити дійству. Ще й провокував мавп"ячими жестами. Але це ще не все. У цей самий час, як кумир Перуна поливали мазутом, кумир Світовида на Софіївській площі облили фарбою трьох кольорів. Отже, слід чекати нових провокацій, які, здається, почалися вже із, не дуже, на перший погляд, захищених перед законом, язичників, які проте, мають абсолютно рівні права із християнами, але є найбільш проукраїнською духовною течією. Отож, прихід на президенство людини, яка сповідує цінності абсолютно чужі українському народові і є годівником ворожої церкви на нашій території, надихнула всі антиукраїнські сили на боротьбу за домінування на нашій території. Існує ймовірність, що почавши із провокації проти язичників, вони на цьому не зупиняться. Наступними кроками буде підминання під себе церков, які називають себе українськими і інші безчинства. Що ж, війна починається... 

Дякую за малюнок шановному користувачу "ПИВОМАН"

 

Хоч би що сталося, не втрачай бадьорості.

Л. М. Толстой

 

        Тендітний голос скрипки розливався по кімнаті. Присутні бачили, що майстер не дуже схильний до розмови. В його мелодії вчувся сум... Ніхто не мав бажання якось порушувати плин того, що їм саме довелося слухати. Неприємний серпанок події непомітно відходив у небуття. Усе розчинялося у музиці. Погордість, прикрощі, сум. В усьому можна знайти прихований сенс...

        Гравець помер... Як йому і належало. Випадковість трапляється коли завгодно. А можливо, і не випадковість. Буття набуває своїх обрисів для кожної людини. Але об’єктивність потребує відповідного сприйняття. А це вже особиста справа. «Кожному – своє»... Чи «по заслугам». Залежить від смаку.

         Його улюбленою грою була «класична для цього часу» “DOOM”. Це заняття вимагало чимало годин, але навички знаходили належне ставлення і він призвичаївся до гри, до швидкої реакції, до того, що йому доводилося діяти відповідно до ситуації, яка складалася навколо.

         Бог дивився на душу, що “стояла” перед ним. Йому було якось не до вподоби відсилати її до Пекла, але усталений звичай, як і гріхи, що тяжіли над цією душею, вимагали підходу, в якому повною мірою було б окреслено Верховну Справедливість.

         Бог промовив:

– Ну що ж... Ти вдосталь грішив, а тому тебе не можна пускати до Раю. Але й справ добрих за життя чимало ти встиг зробити… Давай вчинемо з тобою ось що: ти можеш попросити аби Я виконав три бажання, які б викликали в тебе радість та втіху. Але опісля цього ти маєш відійти до Пекла.

– Передусім хотів би отримати IDDQD!

        Подібне викликало в Бога посмішку й він запитав:

– Добре, Я виконаю це твоє бажання. Яким же буде наступне?

– Мені хотілося б отримати також IDKFA.

– І що дозволило б тобі відчути щастя насамкінець?

– Нічого більше не потрібно. Лише дозволь вже потрапити до Пекла!!!

– Добре. Як забажаєш.

         Кімнатка для вартового була зовсім маленькою. Але це не заважало бажаючим трохи перепочити від буденних клопотів, лежачи на кількох стільчиках, зіставлених разом поруч зі стіною. Додатково для пошановувачів комфорту можна було брати з собою щось м’яке аби підстелити на час вартування (скажімо, ватяний тулуп). Але молодий чорт спостерігав за тим що діялося зовні через маленьке віконечко у дверях. Відсутність досвіду компенсувалася його наполегливістю. Партія нових душ прибула згідно з графіком. Перше чергування не повинно було принести якихось незвичайних пригод. Усе відбувалося саме так, як і повинно було бути згідно з розповідями “колег”. Інструкції щодо цього були цілком зрозумілими, а їх положення, - беззаперечними. Чорт відкрив ворота…

         Опинившись у вузьких переходах, він відчув знайому жагу та пристрасть, яка охопила усе його єство… Йому вже не вперше доводилося насолоджуватися цим виром, що дозволяв ніби опалювати самим лише поглядом усе що було навколо нього. Пекельні коридори не давали змоги місцевим “мешканцям” чинити гідного спротиву цьому непередбаченому нападу. А втім, сім кіл Пекла виявилися не готовими до подібних “маневрів”, що зумовлювалося і їхнім “технологічним призначенням”. Намагання якось забарикадувати переходи провалювалися через потужність зброї та непристосованість самих “барикад” до подібних “перевантажень”.

        Янголи були поінформованими про успіхи їх “потенційного колеги” на “пекельній ниві”. Вшанування обіцяло бути доволі урочистим. Трохи чи не усі зібралися для такої події. Сьоме коло повинно було виявитися особливо жарким, але його пристрасть була палкішою:

– Дякую тобі Господи! От і восьмий рівень!!!

Приціл модифікованої зброї спрацював відмінно.

П"ятниця 27 листопада о 9-00 - всі на Бесарабку!


Комітет декомунізації проведе 27 листопада 2009 року з 9-00 до 18-30 масову
акцію з вимогою негайно демонтувати пам'ятник Леніну на бульварі Шевченка в м. Києві.

Збір о 9-00 на Бесарабці.

Від себе додам: Всіх повідомляю - хто не прийде на Бесарабку у пятницю, хай
потім не заїкається про любов до України - бо плюватиму у вічі
прилюдно. Особливо це стосується народних депутатів - є чудова нагода
покористати свою недоторканність на користь Україні.

Для тих, хто йтиме - беріть з собою кувалди, петарди, яйця, пакети кефіру,
балончики з масляною фарбою і надувні кульки з фарбою, все інще - що
вважаєте за доцільне - ми їм покажемо "відкриття" ідола. До вечора ще й
знесемо.

Хто має автомобілі - приїздіть о 9-й ранку на Бесарабку
і ставайте на "ремонт" на площі, блокуйте рух транспорту. Безліч преси
там буде також.

І нічого не бійтеся - час прийшов.

Джерело: www.viaaaa.livejournal.com