хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «філософія»

Я люблю и ненавижу!



Люблю свою жизнь... ведь другой у меня не будет...
Люблю близких мне людей, со всеми их минусами и плюсами...ведь они всегда рядом...
Люблю себя... и только Я знаю как надо правильно меня любить...
Люблю молчать... иногда молчание значит намного больше, чем тысячи произнесенных слов...
Люблю быть смешным... чтобы видеть улыбки окружающих меня людей...
Люблю любить... внимательно следить как перерастает чувство из легкой симпатии в тяжелую зависимость...
Люблю загадки... гимнастика для ума полезна всегда...
Люблю свои хобби... они добавляют знания и доставляют удовольствие...
Люблю природу... её изменчивость безгранична, а красота нереальна...
Люблю многоточия... правда заметно? ...

Ненавижу время... его нельзя остановить...
Ненавижу чувство неопределенности... оно выбивает почву из под ног...
Ненавижу лгать...но иногда можно недосказать...
Ненавижу фальш... потому что всегда её вижу..
Ненавижу слово "не знаю"... потому что ненавижу неопределенность...

Глобус Польщі, або Naprawa TV Warszawa

Цікава річ. І Кременчук, і Київ, і Варшава - ба, навіть Краків, поділені річкою на правий і лівий берег. Мають міста - супутники, які складають своєрідну агломерацію. І поділені на східну та західну частину.
Така спорідненість полегшить орієнтацію на місцевості.
Але все одно якось аж дух перехоплює.
Знову починати все з нуля.
Може останній раз у житті.

Nothing But the Truth - Procol Harum

Nothing But the Truth
      Нічого крім істини

It seems as clear as yesterday
      Нібито ясно, як і вчора
We saw it in a dream
      це привиділося нам,
but dream became insanity
      але видіння переродилося на безум,
an awful gaping scream
      на несамовитий крик.
So sad to see such emptiness
      Як тяжко почувати таку пустоту,
So sad to see such tears
      як гірко бачити стільки сліз,
And heaped up leaves of bitterness
      і купи листя з Дерева-Смутку
turned mouldy down the years
      що в'януть під товщею років.

Nothing but the truth.
      Нічого крім істини!
Common words in use
      Простими і зрозумілими словами.
Hard to find excuse
      Важко знайти пояснення -
Harder than the truth
      важче, ніж бачити істину...

Like Icarus we flew too high
      Як Ікар, ми летіли надто високо,
We flew too near the sun
      надто близько до Сонця.
They caught us in that awful glare
      Нас полонило те моторошне світло,
Our hapless throats were strung
      немов удавкою перехопило наші нещасні шиї,
But just before the final stroke
      та за мить до того, як рішуче шарпонути,
They took us victims of the rope
      щось поглинуло нас - жертв того зашморгу,
And cast us far beyond the deep
      і кинуло десь за межі знаного
To lie in never ending sleep
      лежати у вічному сні.

It seems as clear as yesterday
      Здається, ясно, як і вчора,
They cast us in the deep
      нас кинуто у ту глибінь.
We lie in darkest night for good
      Ми лежимо у найчорнішій ночі,
Never ending sleep
      щоб міцно, безпробудно спати.
A never ending bitter gloom
      Безмежний гіркий морок,
Whose darkness seldom clears
      що лиш зрідка розвиднюється.
A God forsaken emptiness
      Богом забута порожнеча,
Which fills our hearts with tears
      що повнить наші серця слізьми.

Nothing but the truth.
      Нічого крім істини!
Common words in use
      Простими і зрозумілими словами.
Hard to find excuse
      Важко знайти пояснення -
Harder than the truth
      важче, ніж бачити істину...

                           12.05.2014
letsrockСЛУХАТИletsrock

Щоденник Ялинки

День перший.           Прохолодно. Сніг не йде. Голки починають синіти. Нудно.

День третій.            Голки посиніли. Веселіше, не стало. Усі сплять, а мені не спиться. Сумно. Холодно. Білка Маша – єдина подруга – і та кудись поділася! Навіть дятла Фені (зараз мабуть і йому б зраділа!) ніде не чути… Може заспівати гімн лісорубів?

День четвертий.      Недаремно співала. Лісоруби приїхали. У таких прикидах…Та на такому джипі, із сотовим телефоном... А яка у них бензопилка!

День шостий.            Відігріли...Як добре! Дятлів немає. Відмили, прикрасили. Саме зараз розумієш що життя – це насолода!!!

День восьмий.          Приємно бути в центрі подій... Ой, ну що ви, не треба хороводів - голова паморочиться. Давайте краще пісеньку... Ну звичайно про мене! А про кого ж іще!?

День дев'ятий.          Голова болить... Нічого не пам'ятаю. Пили - пам'ятаю, танцювали - пам'ятаю... Більше нічого не пам'ятаю... поруч валяється пластмасовий Дід Мороз у желе і губний помаді. Трошки далі - гірлянда в тарілці з вінегретом згорнулася калачиком. Жах! Безладдя! Ну, хто-небудь…дайте пива!!!

День дванадцятий.   Спостерігається деформація голок і зміна інтенсивності кольору. Щось в мене погане передчуття…Терміново потрібно до лікаря.

День чотирнадцятий. Лисію. Кора чешеться. З'явилася сухість у горлі й оніміння кінцівок. Невже це кінець!?!

День шістнадцятий. Усі скінчилося. Чому я не слухала тата й маму? Вони ж попереджали… А тепер живу лише спогадами. Де ви мої рідні: Феня, Маша, дітки і ти, рідний Степан? Правду говорять - цінуєш тільки коли втрачаєш…

 День двадцятий. Я на цвинтарі ялинок. Пишу на останньому подиху.

Заповіт

Я, Ялинка, при повній пам'яті і здоровому глузді, заповідаю:

·         стружку (13 528 шматочків деревини) - білці Маші, 3-я сосна від узлісся;

·         шишки (38 штук) - дятлу Фені - нехай вдавиться!!!

·         два ялинчатка - Колючку і Зеленого - передаю на піклування ліснику Степанові.

На цьому свій заповіт завершую. А на останнє хотілося б усім сказати...Гей, бабця ти чого? Куди ти мене тягнеш? Дай хоч дописати! Перед тим як перетвориться в попіл, останній лемент екс-королеви балу: Люди – бережіть природу!

П.С, надмірне вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю, вживання алкоголю в поганій компанії руйнує його взагалі!

Мiсто Янголiв

Страх… Алекс та Уіллям тікали з усіх ніг. Ось-ось їх наздоженуть…
Несподівано із-за  спини почулась кулеметна черга. Уіллям збив Алекса з ніг:
- Тихо. Не підводься. – Він боявся, що брата поранять. Але, краще їм померти, ніж повернутись додому. 
Коли стихли постріли – піднялись та дременули на територію покинутого заводу. Пробігли темним довгим коридором, де стеля була доволі низькою, хлопці ледь не чіплялись головами, бо обоє були високими. Скрізь клубився пил та висіло павутиння… Побігли по сходах на дах.
Колись давно, ще до війни, місто називалось Лос-Анджелес. Місто Янголів… Але війна залишила від нього лиш руїни та романтична назва…  Залишились і мешканці. Але вони, чомусь, не поспішали відбудовувати місто. Тому це місто не лише Янголів, а й Привидів. 
Алекс та Уіллям належали до гангстерів, точніше, їхні батьки належали. А хлопці надавали перевагу рок-н-ролу. Навіть  мали власний гурт… Вони були близнюками, тож одягатись їм доводилось зовсім по-різному, щоб їх не плутали оточуючі.  Уіллям був в білих шортах та білих з червоним кросівках. Жовта футболка з Міккі Маусом та картата сорочка. Алекс був  у чорних брюках, котрі заправив у високі чорні ботинки для їзди верхи, у чорній атласній сорочці, зверху – чорна шкіряна куртка. Обоє мали довге русе волосся та блакитні очі. Але Уіллям  зав’язував  ще волосся червоною хусткою, а Алекс ходив з розпущеним…
Батьки недолюблювали їх. Та і як їм можна було знайти спільну мову з хлопцями, котрі, цілком і без будь-яких варіантів, відкидали їх точку зору? І розуміти їхній, ще дитячий, максималізм вони не хотіли… Хлопці занадто багато знали  про діяльність батьківської банди, а батько був впевнений, що хлопці здадуть його ворогам або владі. Правда, про владу давно не було чути в місті…
Вибігли, нарешті, на дах. Десь  за їхніми спинами почулись кроки батька та його банди. Уіллям зіштовхнув Алекса у щілину на поверх нижче:
- Біжи, я їх затримаю…
- Але…  - Алекс обурився:  -  я тебе не кину!
- Біжи! – Уіллям  відійшов від щілини та неспішно пішов на зустріч ворогу. Він почувався спокійним та впевненим, як ніколи. Адже Алекс, любою ціною, повинен втекти. Бо він же старший…
До нього підійшов батько та десяток здорових чоловіків непевного віку, котрі оточили його. Батько наблизився до нього та запитав:
- Ну, і де ж Алекс? Якщо ви добровільно відмовитесь від своїх поглядів та повернетесь додому – я вам навіть нічого не зроблю!
Уіллям імпульсивно вигукнув:  
- Скоріш помру! Я вам нічого не скажу!
Батько впритул підійшов до нього та вдарив його по обличчю:
- Мале вовченя! Я ж вб’ю тебе! Чи ти не віриш? – потім скомандував своїм охоронцям: - Примусьте цього нахабу говорити! Щоб він більше не смів мені суперечити!
Охоронці збили Уілляма з ніг та почали бити. Хлопець звернувся клубочком  та намагався закрити обличчя руками. Але його всеодно стали бити. Він навіть не намагався просити пощади. Уіллям заморився від такого життя. Краще смерть, ніж так жити і надалі…
Батько зупинив охорону та нахилився до хлопця:
- Ну, може тепер згодишся на перемови? У тебе ще є шанс реабілітуватися…
- Ні, краще смерть! – Уіллям відсторонився. Хтось вдарив його ногою по спині… Уіллям, наче захищаючись, виставив вперед руку й показав “peace”. Батько вдарив його чоботом в обличчя.
Несподівано пролунав владний голос:
- Залиште його у спокої та забирайтесь геть! А то я вас всіх зараз вб’ю! 
Батько обернувся – в нього цілився з револьвера Алекс:
- Я вас всіх вб’ю! Краще вам усім померти, чим і надалі мучити оточуючих!
Батько скрикнув:
- Тебе Бог покарає! Ти не вистрілиш! Виродок!
- Це тебе Бог покарає. – Алекс був напричуд спокійний, а голос його набув урочистості: - Я тобі за все відомщу! – він поступово підвищував голос: - Я тобі нагадаю все, за що я та Уіллям на тебе в образі, за що тебе ненавидить півсвіту…  І тобі теж стане страшно та боляче! – звів курок та зняв з запобігача. Націлився: - Тепер ти покинеш мій світ раз і назавжди!
- Ні, будь ласка! – Батько справді злякався: - Не вбивай мене! Я ж тебе не вбив!
Алекс серйозно заперечив:
- Краще б вбив, чим мучив! – тут же спокійніше додав: - Але я не буду таким жорстоким. Я просто тебе пристрелю. Ave!
Пролунав у повній тиші постріл. Уіллям вигукнув:
- Алексе, не треба!   - його голос потонув у цілковитій тиші.
Алекс був спокійний. Він підійшов до мертвого тіла та стріляв в нього, доки не закінчились набої… Потім підійшов до краю даху та кинув вниз револьвер. Став на самому краю та обернувся – Уіллям підвівся та серйозно дивився на нього… Охорона невпевнено задкувала, вони, очевидно, не хотіли, щоб їх пристрелили. Спрацював принцип собачої зграї: вожака вбито, а останні бояться  сутичок навіть із суттєво слабшим ворогом. Тому вони просто втекли… 
Алекс підбіг до брата  та обійняв:
- Пробач…
Підійшов до краю, обернувся та слабо посміхнувся. Уіллям уважно дивився на нього.
 Алекс глянув на пляж, що був перед будівлею: там хвилі неспішно пінились та омивали пісок й прибережні скелі. М’яко світило південне сонце, як і колись давно, більше десятиліття тому, коли біля цього моря співали Guns n`Roses. Так тут було задовго до Guns n`Roses. І за часів золотої лихоманки в 19-ому столітті… І коли сюди вперше потрапили люди… Десь там, у блакитному морі, стрибали дельфіни… Дельфіни… Алекс та Уіллям завжди з ними дружили…
Алекс обернувся та тихо проговорив:
- Пробач. Але я повинен померти.
Уіллям викрикнув:
- Ні! Будь ласка! Я не зможу без тебе… Ти ж мій брат…
Алекс перервав його:
- Ні. Я не зможу жити. Пробач. Але так буде краще для нас обох. Пробач.
Алекс відвернувся від нього та стрибнув вниз. Уіллям підбіг до краю – внизу, у воді, десь промайнули дельфіни… Опустився на коліна – його душили сльози…
Дельфіни… Вони підхопили людину, закружляли. Прийняли його, як свого родича, котрого давно не бачили… Дельфіни…
Уіллям збіг на берег. Якось відсторонено, без емоцій, помітив, що вода вже не світиться від радіації… Море… Вода ласкаво шуршала.  Вперше за доволі довгий час він відчув, що море все ж-таки живе… І, як не дивно, це не зворушило його. Уіллям ще ніколи не відчував себе таким самотнім. Сльози текли по його обличчю:
- Алекс… Можливо, так справді треба… Алекс, але мені буде тебе не вистачати… - Несподівано помітив зграю дельфінів, котрі підплили зовсім близько до берега. Але ж після війни дельфіни покинули місто… Невже повернулись?
Вийшов на центральну набережну, точніше, те, що від неї залишилось. Людей не будо. Проте, весь океан кишів дельфінами… Нахилився до води – один із дельфінів підплив до нього та заглянув йому в очі…
Уіллям, зовсім знесилений, сів на сходах, котрі вели до води, та гірко заплакав… Місто Янголів, де живуть дельфіни…

50%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Китайська притча...

Відносність усіх відмінностей, життя і смерті, сну і неспання, реальності та віртуальності - все в такій короткій притчі.

Притча про філософа Чжуан Чжоу і метелика.

Якось Чжуан Чжоу приснилося, ніби сам він метелик, який радіє, що досяг здійснення всіх своїх мрій, і не знає, що метелик сам Чжуан Чжоу. Раптом прокинувся і з переляком побачив, що він є Чжуан Чжоу. Невідомо, Чжуан Чжоу снилося, що він метелик, чи метелику снилося, що він Чжуан Чжоу.

Роздуми ...

Короткий шлях  - від    безтурбоття  молодості
до - " нікому ти вже не потрібен "
Одна   мить  , як спалах на сонці - і ти вже тягар
тягар для бездарної Влади
для рідних які чекають лише на заповіт
або - ти стаєш їм тягарем зі своїми болячками зношеної Форми




Пространные философствования о свободе

Если свобода что-то и значит, то только одно. По крайней мере, для меня. И это вовсе не полная свобода делать то, что я хочу. Что я хочу, я и так сделаю, пусть даже и нельзя. Нет, разумеется, я не буду бросаться на людей и пить кровь из молоденьких девушек. Потому что просто не хочу. Я вообще хочу очень немного.

Для меня свобода значит иметь возможность НЕ делать то, что я не хочу. Например, я совсем не хочу идти в армию. Абсолютно. Во-первых, толку от меня там не будет никакого — ну не смогу я поднять руку на ближнего. Даже если он и вонючий чеченец. Во-вторых — не хочу. И все тут. Разумеется, можно просто рвать повестки из военкомата. Прятаться и не жить по месту прописки. Но в нашем дурацком государстве единственная вещь, которая хорошо работает — это институт военного принуждения. И не надо мне говорить, что наша армия разваливается. Вербовочная сеть военкоматов работает, как часы.

Да, разумеется, есть долг перед отечеством «…и все такое». © Бивис. Но что-то как-то не ощущаю я этого долга. И этого отечества. «Мы живем, под собою не чуя страны».

Есть у меня вредная привычка — мерить людей по себе. Почему-то по своей наивности я порой наделяю людей некими своими качествами. Здравым смыслом, например. Мне, например, никогда не придет в голову взять в руки оружие… но, увы, это не значит, что то же самое не придет в голову другим. Настоящий шок для меня был, когда на третьем курсе в институте началась военная кафедра. Больше всего меня поразило даже не то, что американосы — это наш «потенциальный противник», а то, что на полном серьезе рассматривается возможность применения ядерного оружия. Причем говориться это все простым, будничным голосом… «В случае ядерного взрыва, следует укрыться белыми простынями и медленно идти в сторону кладбища, держа автомат на вытянутых руках, чтобы расплавленным металл не капал на казенные сапоги. Почему медленно? Чтобы не создавать панику».

Почему-то я до сих пор такой наивный, до сих пор прихожу в легкий шок, когда в очередной раз замечаю, что на свете есть редкостные идиоты и сволочи. Удивительно, правда? А недавно сделал вообще замечательное открытие — это мир неправильно устроен… Аброз Бирс как-то сказал: «Молиться — домогаться, чтобы законы Вселенной были отменены ради одного, и притом явно недостойного просителя.». Так вот, этот мир «неправильно устроен» совсем не в том смысле. Я не имею в виду, что он устроен как-то не так только по той причине, что все сделано не как хочется мне, любимому.

Мир устроен неправильно вообще. И вовсе не потому, что кто-то богатый, а кто-то бедный, кто-то мужчина, а кто-то — женщина :) Помню, как однажды по телевизору шло «Что, где, когда?». Вопрос был — что такое, по мнению Бернарда Шоу, истина, уставшая от частного употребления? «Знатоки», кстати, так и не ответили. Я же сказал сразу — банальность. Шоу, кстати, я не читал. Верней, читал, но другого — Ирвина. Просто я довольно часто говорю банальности. Причем наступает такой момент, когда вдруг понимаешь — ведь истину твои уста глаголют!..

Поэтому я сейчас не буду говорить, что этот мир устроен не так, потому что люди не живут дружно, воюют, не любят друг друга (вот ведь сволочи-то!) — это будет банальностью. Я даже не буду говорить «это будет банальностью, но это так», потому что эта фраза, в свою очередь, тоже будет банальностью… Это мир устроен не так не потому, что от вас ушла жена или ваш сосед, а не вы выиграл в лотерею. Нет. Вы рано или поздно поймете, почему именно этот мир «не такой». Будь моя воля, я бы изменил этот мир. Совсем чуть-чуть, может быть даже незаметно… Но я не Господь Бог и не сэр Макс, чтобы творить миры. Поэтому пусть все остается, как есть. А я даже не могу объяснить, как оно «есть», и как должно быть…

Недавно видел по ящику… наглядный пример, как устроен этот мир. Маленький ребенок заперся один в квартире. Мать попасть к нему не может. Вызвали спасателей. Те решили используя альпинистское снаряжение спуститься с крыши на балкон и открыть дверь изнутри. Тут и начались проблемы. Какой-то урод на 12ом этаже стал орать, чтобы они не спускались. Он кричал, что никакие они не спасатели, и что его уже три раза так обворовывали. Это придурок заперся в своей квартирке и оттуда орал на всех. Его успокаивали, показывали в глазок удостоверения… он вызвал милицию, которая, приехав, доходчиво ему объяснила, что люди работают, а ему лучше им не мешать. И снова уехала. Когда молодой паренек стал спускаться с крыши, этот мужик перерезал веревку кухонным ножом… Парень разбился насмерть, а ребенок, напуганный шумом, сам открыл дверь… … … И это мир устроен не так не потому, что есть на свете такие уроды, а потому, что часть этого (или другого, благо, что их много) урода есть в каждом…

(с)перто http://spectator.ru/life/freedom

Життя - як армія.

Чи замислювалися ви колись, чому саме ми маємо поважати старість? Чому ми маємо надавати пільги тим, хто і так має неабиякі перваги? Адже життя складається таким чином, що у виграші здебільшого не той, хто краще, а той, хто раніше. Все дорожчає... Інфляція, в супереч загальній думці процес не лише еконмічний, але й соціальний. Молода людина ніколи не отримає доступ до того, що заграбастали собі старі, доти, доки сама не перейде в ранг "пєнсіонєров".

Життя, як армія - переваги завжди отримують "дєди". Адже зростання цін, а відповідно й обсягів стартового капіталу, гарантує старим переваги, адже по всьому світові вартість купівлі середнього "робочого м*яса" є недостатньою для купівлі цим м*ясом середнього рівня життя. Це піраміда. піраміда старих суспільств. Піраміда, що безроздільно пов*язана із мораллю, котра береже непотріб.

Якщо ж ви таки хочете жити - викиньте це лайно з голови! Не можна поважати старість, адже бездіяльність не заслуговує поваги! Поваги варті лише ті, хто не зупинився на досягнутому, але й це не дає їм права вимагати поступитися місцем в тролейбусі. Повага до минулого - дишевий розвод! Поважай Windows95 - XP є зрадою предків та історії? За цією логікою можна нічого не створювати, а свалити на "заслужєнний отдих" і жити за рахунок молоді, що забеспечує регулярні щомісячні надходження.

Жити мріями про майбутній відпочинок, що оплачується - ідіотизм. Адже у будь-якої пираміди є вершина. Старі відмовляються працювати - молодь не спроможна їх прогодувати. Піраміда рушиться, уламками вдарить по кожному...

Не турбуватися про те, щоб вмирати з комфортом... Жити! Згоріти на роботі - ось шо варте поваги. І нехай мертві ховають своїх небіщиків!

На початку...



Схиляючись до думки Платона нам здається, що ліпше було би називати книгу Буття українською мовою книгою Генезис, або книгою Розвід, бо в ній запроваджений притаманний природі порядок існування, регенерації, трансформації та вегетації різних за формою ідей.

Відзначимо, що якби не іншомовні варіанти перекладу Біблії, то в лабіринтах українського варіанту перекладу в сто крат би ускладнився шлях пошуку розуміння сенсу і без того складних біблейських віщань. Від першого книжкового слова наражаємось на прикрий прорух в українському перекладі Біблії.

Перші слова “На початку...” повідомляють про якісний рівень виконання робіт, бо пророчать про стан робіт на той момент, коли творчий виконавець уявив їх перед собою. Якщо ти збудував хоча би собаці будку, маєш знати про величезний гармидер виникаючий з маленької здавалося би справи. “На початку...” - такий є якісний стан речей будь якої справи. Будь то, на власний погляд, справа маленька, чи будь то, суб'єктивно, велика справа. В будь якому разі, будь яка справа “на початку...” означає, що своїм станом вона є порочна, тобто, безладна, приблизна, абрисна, неготова, недосконала. Почин, порок, безлад, натяк, абрис, неготовність, недосконалість - це є зародок майбутнього завершення будь якої справи. І шабаш, тобто, амінь!