Ці, подібні на ангельські крила,Чорні протяги зайшлих століть...Те, що вчора терпенно боліло,Нині просто нестерпно болить.Пам'ять, ніби ікона у храмі,Поміж геть обгорілих іконІ поцілений хрестик на брамі,І абетка, мов зграя ворон,І душа сповідалась у вірші,І за віршем виднілась орда,Випливала із лютої тишіТа, що мертвою стала, вода...Озивалась опівніч совою,Місяць був, як сльоза скрипаля,Тихо вчилася бути вдовоюПісля шлюбної ночі земля...В ніби кимось придуманій драміПрилітала звізда, як снаряд,...
Читати далі...