Північно-східний офіс Держаудитслужби підвів підсумки фінансового контролю за січень-лютий 2026 року. У результаті проведених заходів виявлено порушення на загальну суму понад 1,2 млрд грн.
Основні цифри:
У сфері публічних закупівель:
Додатково, 6 посадовців притягнуті до адміністративної відповідальності, а до правоохоронних органів передано матеріали 4 перевірок, що призвело до 3 досудових розслідувань.Опрацював Володимир ЯЩУК (вірші, переклади, переспіви)
БОРИСЬ
Не плач. Не бійся. Не проси.
Не зазирай благально в вічі.
Свій хрест із гордістю неси
І не вчиняй помилку двічі.
Прости вовкам, пробач ослам,
Залиш образи за порогом.
Дай гідну відсіч ворогам,
Вони блюзніри перед Богом.
Твоїм сльозам ціни нема.
На лайку гідний не зважає.
Не слухай, що кричить юрма,
Вона веде себе – як зграя.
А ти ж – ЛЮДИНА. Не забудь!
І не ставай на звіра схожим.
Борись! Торуй щасливу путь!
І день твій видасться погожим.
І пил осяде на ногах,
Пришерхнуть рани на колінах.
Твоєї сили вимага
Від тебе рідна Україна.
СИЛА ДУХУ
Піддатися обставинам, зневірі ,
Забувши дерзновенний поклик мрій, –
То ніби учинити харакірі –
Химерний ритуал, для нас чужий.
Звичайно, це непросто – підійматись,
Коли коліна збиті від падінь,
Та треба йти й нові шляхи долати –
Й скорИться щонайдальша далечінь.
Нехай себе проявить Божа сила,
Здолати треба все, що б не було…
І Україна розпросторить крила,
І сила духу переможе зло.
ПОЗИЦІЯ УКРАЇНЦЯ
Не падай ницьма перед королями,
Лишайся чесним, ідучи в народ.
І непохитним будь із ворогами,
Не прагнучи визнань і нагород.
Цінуй людей не за скарбами,
Цінуй за мудрістю й добром.
Багатство робить нас рабами,
А мудрий не стає рабом.
Не треба життя відкладати «на потім»,
Не наше це кредо: «Що доля дала…»
Іди до мети, умиваючись потом,
Не знавши зневіри, утоми і зла.
ЗАПИТАННЯ
-Ти накрий мене, матусю,
Чуєш десь у димарі
Вій регоче. Я боюся.
Що ж він хоче в цій порі?
-Добре, я тебе накрию,
Загорну з усіх сторін, –
Не змогти старому Вію
Налякати твій спочин.
-Сядь, матусю, трішки ближче
І зі мною поділись:
Народився я навіщо?
Щоб померти десь колись?
-Бог на те створив людину,
Щоб раділа день при дню…
Те, про що питаєш, сину,
Я й сама не поясню.
І лишилась при постелі…
Дощ і град дзвенів у скло…
Сон не йшов… З тієї ночі
Кілька сотень літ пройшло.
***
Нехлюї ми у власній хаті,
Нездарні і швидкі на гнів.
А власні хиби – гидкуваті,
Коли ти в інших їх зустрів.
***
Десь нагорі формують течіЮ,
Нас не питаючи, чого і хто бажа.
Дарують долю – кожному свою,
А нас чомусь принаджує чужа.
***
Дивує розум мій контрастом,
Коли він з честю в боротьбі:
Ніколи не брешу так часто
Й правдоподібно, як собі.
***
Ти напрочуд гарна,
Честь тобі й хвала!
Та мене бентежать
Ступа і мітла.
***
У житті ми всі, по суті, рівні,
Але є й прикметні «причандали»:
Декому в житті ми не потрібні,
А комусь у душу ми запали.
***
До кави гіркої дістань шоколадку,
До хвильки гіркої – приємних думок.
Скажи собі твердо: ВСЕ БУДЕ В ПОРЯДКУ!
Бо ж просто в житті є й невдалий деньок.
***
Наші мами, на жаль, не вічні –
Негаразди їх б’ють навідліг…
Ти зненацька згадаєш стрічі –
І прийдеш на Її поріг…
Але годі чекати чуда,
Лиш сльоза торкнеться повік.
І збагнеш: вороття не буде,
Бо Її не стало навік.
***
Життя складне, слабинок не прощає.
Здається, вже не вирватись з оков,
Але в жадану мить нас виручають
І віра, і надія, і любов.
***
Я просто витрачу ще мить,
Нехай невдало й незугарно,
Зате душа не защемить,
Що я життя прожив намарно.
***
А цю присвяту адресую мрії,
Яка мені сіяє день при дні.
Якщо вважаєш: втратив я надії,
То знай, що помиляєшся в мені.
***
Гріхи за кожним водяться,
А дехто цьому й рад,
Бо серед нас знаходяться
Стукач, суддя і кат.
***
Став старим. Упав без ніг.
А куди ж я, власне, біг?
**
Встану зрана сп’яна,
подивлюсь на пику…
Скільки ж треба пити
тому чоловіку?
***
Ви не махайте кулаками –
ви тут на рингу не один!
***
Ти ще малий, куди ти лізеш…
Вже застарий, то не для вас…
І скажуть в поминальнім слові:
“Не зміг. І хто ж бо заважав?”
***
Ще – як уникнути халепи,
мене сусід повчає.
Однак же досвід недотепи
і сам я маю.
***
Я мислю – значить, я існую.
А ось зворотне – ще не факт!
***
Ви дуже сковані, панянко,
дозвольте я зніму ланцюг.
***
А я в житті так мало знаю
Із знань, що знають всі кругом.
Зі знань же тих, що не потрібні,
Я вчора захистив диплом.
***
Багато в світі дуп, що прагнуть трону,
Щоб диктувати нам свої права.
Одне рятує: право на корону
Не дупа здобула, а голова.
***
Все те, що нас іще не вбило,
дає прибутки лікарям.
***
А для жінок нема проблеми,
котру створити б не вдалось.
***
За тебе я переживаю –
а раптом в тебе все “окей”!
***
Знайдіть мені якусь роботу,
та не зациклену на труд.
***
Ми це життям важким зовемо, –
а це ж бо просто список справ.
***
Я попросив би вас лишитись.
Та ви ж залишитесь, боюсь.
***
Та ж має Всесвіт
справжній розум,
якщо не йде він на контакт.
***
Я розумію, що вам нічим,
та все ж –
силкуйтеся збагнуть!
***
У мене наміри прекрасні –
ходімо, тут вже недалеко…
***
“Ми вже прийшли”, –
сказав Сусанін,
кокос зірвавши на ходу.
***
Завдати кривду може кожен,
однак не кожен утече…
***
Та не робіть мені “як краще” –
залиште “добре так, як є”.
***
Коли грошей нема на плани,
їх переносимо до мрій.
***
Ти опинився в мишоловці?
Ну, доїдай вже хоч би сир.
***
Діла ідуть – ну просто супер,
бо ще до них не приступав.
***
Жонатий двічі, та невдало:
одна пішла, а друга – ні.
***
Я зневажаю владу й гроші,
коли вони в чужих руках.
***
Хай в телевізор
вірять бідні –
й обсядуть їх
ще більші злидні.
***
Я про фігуру дбаю,
та, на жаль,
відволічусь на мить –
вона жує.
***
Не говори, що світ – безодня,
Не нарікай, що сил нема.
Якщо не здужаєш сьогодні,
Так і не вирвешся з ярма.
***
Іди вперед наздогад,
Усім невдачам на зло.
Не здумай піти назад,
Бо що було – відбуло…
Далі – вперед і ввись,
Вітру підстав чоло.
Тільки іди і борись.
А що було – відбуло.
***
Не плач. Не бійся. Не проси.
Не зазирай благально в вічі.
Свій хрест із гордістю неси
І не вчиняй помилку двічі.
Не шли прокляття ворогам,
Вони постануть перед Богом.
Прости вовкам, пробач ослам,
Залиш образи за порогом.
Твоїм сльозам ціни нема.
На лайку гідний не зважає.
Не слухай, що кричить юрма,
Вона веде себе – як зграя.
Борись! Торуй щасливу путь!
І день твій видасться погожим.
Бо ти – ЛЮДИНА. Не забудь!
І не ставай на звіра схожим.
***
Минає день, неначе мить,
Спливають дні, немовби ріки.
Життя щодня нещадно вчить,
Що час іде від нас навіки.
Однак ця мить – іще для нас!
Лиш нам, лиш нам вона дається…
Та знай: життя – як та струна,
Яка в звучанні раптом рветься.
Життя Олени змінилося в один день. Воно ніби падало в прірву. Зрада чоловіка, якої вона ніколи не чекала, загнала розум Олени в глухий кут. Вона просто зібрала речі чоловіка і без жодної істерики виставила їх за поріг.
Зараз вона не думала, як буде жити і на які кошти з маленькою дитиною на руках. Не думала й про те, що хата насправді подарована чоловікові його батьками ще до їх одруження. Він міг просто вигнати Олену на вулицю.
Лише наступного дня, коли думки повернулися в звичне русло, Олена почала тверезо оцінювати ситуацію. Роботи вона не мала, та й маленьку Олечку було рано влаштовувати в дитячий садочок. Розраховувати на допомогу Олега було ризиковано.
І тут їй згадалися слова провидиці: "Біда звалиться на твою голову не очікувано. Але якщо не втратиш надію, то вистоїш". Ще в молодості Олена зі своїми подружками заради забави з’їздила до відомої провидиці. Потім життя закрутилося і пророцтво забулося. Та й не вірила вона в нього. По суті це загальні фрази, які з великою ймовірністю так, чи інакше збуваються. А для вдаваної провидиці це просто вдалий заробіток.
Слово заробіток примусило Олену замислитися. А чому б і самій не спробувати ворожити? Вона вміла бачити в людях те, що ховається від сторонніх очей. Пару невимушених запитань. і про людину можна було багато чого сказати. І рішення було прийняте.
Перш за все Олена подбала про інтер'єр прийомної кімнати. Уяви їй було не запозичати. Людина потрапляла в настільки футуристичне приміщення, що від враження втрачала звичний контроль над собою. Там були і свічки, і карти, і скляна куля – куди ж без неї.
Кажучи відверто, Олена не дуже вірила в свою затію. Це вже були не ті старі часи, коли люди вірили в подібні речі. Але об’яву в Інтернеті розмістила. Додала туди і фото себе в відповідному вбранні в тій самій, обладнаній для прийому кімнаті. І це спрацювало.
Спочатку Олену мучило сумління від того, що вона робить гроші на брехні. Тому брала з людей вкрай низьку плату, пояснюючи для себе необхідністю виживання.
Спочатку відвідувачі були поодинокі. Потім їх кількість зросла до декількох в прийомний день. Такого Олена не очікувала. Вона була впевнена, що її затія протримається не довго. Адже судження про таких людей поширюються швидко. Декілька невдалих прогнозів і комерцію можна було закривати.
Тим не менше її бізнес процвітав. Ну що ж, якщо люди готові слухати казки про свою долю, то хай так і буде.
Олені стало цікаво, що ж приводить людей до неї. І вона почала про це розпитувати. На свій подив відповіді були однакові. Мов їх знайомі стверджували, що всі пророцтва Олени збувалися з неймовірною точністю. І це поставило Олену в ступор. Як так могло бути?
Згодом донька Олени підросла і пішла в дитячий садочок, а сама Олена влаштувалася на хорошу роботу. Потреба ворожити відпала сама собою. І щоб уникнути незручностей при відмові своїм клієнтам, вирішила розвалити свій хибний бізнес власними руками. Вона перестала пильно дивитися в очі відвідувачам, намагаючись прочитати в них долю людини. Говорила все, що збреде їй в голову, вибираючи не самі приємні пророцтва.
На початку сеансу Олена наполегливо запитувала, чи готова людина її слухати, бо сказане закарбується на їх долі і змінити його буде неможливо. Деяких це дійсно лякало і вони відмовлялися продовжувати сеанс. Основна ж маса відвідувачів була рішучою.
На подив Олени черга з машин біля її воріт тільки збільшувалася. Вона подумала скільки горя натерпілися люди в межах тих трагічних пророцтв, які вона їм роздавала. І їй стало не по собі. А якщо це не просто пророцтва? А якщо вона володіє даром матеріалізувати свої слова?
Від цієї думки холодний піт вкрив її чоло. Вона не стала перевіряти свою здогадку, а просто вивісила табличку на хвіртці свого подвір’я: "Прийому більше не буде".
Ще довго машини зупинялися біля її подвір’я. Вона не виходила. Потім все повільно вляглося.
Але одного разу хтось тихо, але наполегливо продовжував стукати у її хвіртку. Через відкриту кватирку було чути тихий жіночий плач. Олена не витримала і відчинила хвіртку. Вона побачила молоду змарнілу від хвороби жінку, що примусило серце Олени стиснутись. Без жодних пояснень вона запросила жінку в будинок, але не в прийомну кімнату, а до себе на кухню. Налила їй гарячого чаю і почала слухати.
Виявилося, що жінка не має родичів, сама виховує малу доньку, і що її дні із-за невиліковної хвороби добігають до кінця. Вона хотіла лише впевнитись, що доля її доньки складеться не так трагічно, як її власна.
Олена дивилася на заплакані очі жінки і прийняла важке для себе рішення. Ця жінка заслуговувала в свої останні дні хоча б трохи радості і великої надії. Хай це буде казка, але можливо за нею вона сюди і прийшла.
– Ви вилікуєтесь, якщо щоденно будете додавати до чаю сік з листочків дикого портулаку. Ви вийдете заміж і у вас буде чудовий чоловік. Від нього ви народите ще одну чудову доньку і обидві вони будуть щасливі все своє життя.
Ці короткі фрази і лаконічні слова буквально змінили обличчя жінки. Воно сіяло радістю і надією. Вона пішла з таким виглядом, ніби їй подарували щось неймовірно цінне. А Олена дивилася їй вслід і непрошена сльоза прокотилася по її обличчю.
Пройшло декілька років. Тієї таблички на хвіртці вже не було, бо давно Олену ніхто не турбував. Та й сама хвіртка вже не замикалася. Але одного дня вона відкрилася і на подвір’я ввійшла молода жінка з двома дітьми. Одну дівчинку вона вела за руку, а інша зовсім маленька дитина була на руках.
Обличчя жінки здалося Олені знайомим.
– Пробачте, у вас було не зачинено. Ви пам’ятаєте мене?
Так, це була та сама жінка, яка в сльозах колись просилася прийняти її.
– Ви не просто подарували мені тоді надію. Ви вилікували мене. Всі ваші слова збуваються. Я зобов’язана вам своїм життям і своїм щастям.
По щоці Олени знову прокотилася сльоза, Але то вже була не гірка сльоза. І вона вперше за своє життя не пожалкувала, що колись в фінансовій скруті організувала для себе такий компромісний бізнес.
Микола Казкар.
Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
