хочу сюди!
 

Алёна

47 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 40-52 років

Замітки з міткою «компьютер»

А як пахне ваша ностальгія?

Купив нещодавно собі ноутбук. З усього мого комп'ютерного різноманіття (включаючи давно померлі зразки) - це найпотужніша річ. Навіть деякі ігри тягне.

Але диво техніки, у кращому разі, вмикається кілька разів на тиждень на пару годин увечері. Часто просто стоїть на столі із закритою кришкою. Чому? Не особливо є коли і, що найголовніше, не цікаво.

Комп'ютер і НЕ ЦІКАВО! Я мацаю свій лоб, але не знаходжу ознак психічної гарячки. Чомусь стає сумно, бо, здається, у мені щось померло і те, що померло, ніколи більше не оживе.

А от колись... Колись, у часи юнацької молодості, комп'ютер для мене був релігією. І це той випадок, коли ти молишся на Бога, якого собі не можеш дозволити.

У 90-ті та і трошки в нульові моя сім'я жила бідно. У 90-ті бували дні, коли не могли купити хліба, а взимку грілись відходами з олійниці (шолупина з соняшника). У нульові стало краще, з їжею проблем не було. З технічних пристроїв удома був телевізор та радіоточка, де вдень сварились депутати, а ввечері навіщось співав Степан Галябарда.

Уперше комп'ютер я побачив у школі, на уроці інформатики. Тоді цікаво було все, навіть гратись з кольором шрифтів у Ворді. А ще малювати в Пейнті якісь абстракції, заповнюючи все однотонним кольором та виводячи жирні лінії.

Та найзахопливіше було грати в шашки. Цим я та мої однокласники займались, коли нас пускали в Комп'ютерний Храм на перервах чи після уроків, бо в кінці кожної партії пьюпіл, який вирвав перемогу в штучного інтелекту, мав за щастя побачити фото оголеної жінки. Ця гра стояла на всіх машинах у класі, до речі. Хто її встановив - досі невідомо, але нехай не впаде на нього гнів праведний.

Тоді я і почав марити власним ПіСі. Не було дня, щоби я матері чи тату не розповідав про переваги наявності в нашому домогосподарстві передової обчислювальної машини, без якої зараз немислимий сучасний світ і дуже важко у навчанні. Кажучи простіше, я канючив комп для ігор, та у відповідь чув лише традиційне: "Нема грошей...".

Після випуску зі школи я поїхав з села в місто, здавати вступні екзамени у вуз, перед іспитами чілився у трикімнатній квартирі двоюрідного брата.

Брат - повна моя протилежність: старший років на сім, розумний і дофіга багатий. Вірніше не він, а його батько, який тоді був великим начальником в одному комунальному підприємстві. За відмінну роботу чи щось таке йому регулярно прилітали надбавки, на які він купив у свою міську квартиру широченний диван, ще один телевізор, японську аудіосистему, з дисковим ченджером, і комп'ютер улюбленому сину. Як я тоді ті екзамени здав, і досі не розумію, бо всі ті візити до братового обійстя пропадали у тенетах віртуальних задоволень.

Скільки заїздів було виграно в Need for Speed Undeground 1, скільки нацистських негідників разом з не менш нацистськими псами було відправлено на той світ в Medal of honor, уже і не згадаєш! Але то були славні часи - місто, залите сяючим неоном, дзенькання тролейбусів і  ритмічний стукіт коліс вагона метро, невпинний рух мегаполіса, й асфальт, бетон і павутини дротів вздовж вулиць, і зовсім нове життя за пару місяців, і яскраві картинки на моніторі, на жаль, чужому.

Повертаючись додому, я з жалем згадував принадний відсвіток дисплея, нестримний скрип гальм, шалену музику, адреналін та дівчину з банерів, які я блискавично пролітав на своєму прокачаному Ніссан Скайлан GT-R-V-Spec.

Ех, було життя. Було та згуло.

Комп'ютер у мене таки з'явився... І причому довго чекати не довелось - наприкінці першого курсу батько, причому за долари (так буває, коли знаходиш нормальну роботу), навіз у хату купу різного добра: потужний системник з аж одним гігабайтом оперативи (хоча я тоді замовляв 512 мегабайт, як у багатого однокласника), монітор LG, мишку без коліщатка, клавіатуру, з якої можна було вмикати / вимикати музику, а ще були комп'ютерний стіл, величезне БФУ (принтер+ксерокс+сканер в одному флаконі), колонки з підтримкою 3D-звуку, навушники, які зараз коштують близько 5 тисяч гривень і використовуються діджеями, диски з кінами і музикою, і ще багато інших цікавих техносмаколиків.

Здавалось, у того, хто там, на горі, завідував бажаннями, був поганий пінг, і всі мої численні "От аби...", "Було би непогано..." і, апатичне, "Та ніколи в мене не буде того комп'ютера!" надійшли разом і в один момент. І він (чи то пак, Він) значуще угукнув, дістав свою ультимативну печатку і поставив на моїх проханнях жирне "Не заперечую!". Бо як інакше пояснити таку кількість добра в один вечір?

Я досі пам'ятаю те відчуття, коли ти стоїш посеред зали, а навколо -  коробки, пакунки. Все нове, дороге, круте і не чиєсь, а твоє - раз і навіки.
Цей епізод намертво вмерз у стінки морозильної камери мого мозку, і я його знову згадав, коли ішов по коридору до свого офісу, який було заставлено новими меблями. Саме аромат свіжої деревини, який треба заливати у флакони і продавати в ТЦ за тисячі гривень, повернув мене у той кінець грудня 2007-го. Бо саме тоді я вперше почув цей запах.

Зараз же для мене комп'ютер - просто коробочка для Інтернету. Дивно, як все змінилось, бо я тоді, будучи ще вчорашнім школярем, навіть не міг подумати, що в мене раз на два-три роки з'являтиметься якась нова технічна прибамбасина - комп, ноутбук, плеєр, телефон. Скільки їх за цей час змінилось? Навіть складно порахувати. Однак таке різноманіття, нехай часто і в кредит, стало іншим боком - зникла та унікальність сприйняття, яка була колись, немає захвату, ейфорії, радості та трепету, немає мрії. Вона померла, коли в тій кімнаті з`явились численні пакунки та коробки. Після того згадати щось бодай максимально яскраве. Але і трагічного не було! Отож, сиди ото і навроч, і не забудь тричі стукнути кістяшками пальців по чомусь твердому, голова підійде.

І все, що залишилось, лише пам'ять. Тому я і зараз просто обожнюю запах нових меблів. Так пахне моя ностальгія. А як пахне ваша?

Приколи з комп'ютером

Якось примудрився видалити папку. Захотів відкрити, а потім дивлюся — а її нема. Причому навмисно не видаляв: або просто клікнув "Enter", або запхнув у іншу папку. Добре, що можна була скасувати дію, тож папку з файлами відновив.

Другий прикол цього тижня: пішов обідати, приходжу — а комп'ютер не працює. Подумав, материнка накрилася, чи блок живлення. Але потім ввімкнув і комп запрацював. Мабуть, був перепад напруги або тимпачосовий перебій з електрикою — інакше пояснити не можу.

І ще така цікавинка: при монтажі відео комп засрався на 61 ГБ! Тільки замисліться! Правда, готове відео заважило майже на 8ГБ. Можливо цим і пояснюється, що зайнялось багато місця на системному диску?

Компьютерные страсти-напасти

1.
Приобрела я плохую привычку - непосредственно перед засыпанием  пробежаться по интересным мне сайтам.
И вот на днях, при попытке пошастать по интернету перед сном обнаружилось, что нет сети... Ну, думаю, может у провайдера проблемы, ладно, утром может все наладится.
А утром интернет есть, а телефон сети не видит... Роутер заглючил?
Стала искать причину - не нахожу!
Когда-то я сама сеть настраивала, варианты защиты перепробовала... но то очень давно было, забылось, поэтому сразу не поняла, что я там в настройках увидела, а когда поняла... 
Оказалось, что моя сеть есть, телефон её видит, у неё просто другое имя и другой пароль... omg
Это что значит?
Взлом?

2.
Утречком включаю комп, а там уже открыт Блокнот с вот таким содержанием:


Пошла рыться  в интернете - оказывается, весьма популярное явление. Предложенные решения не помогли - поиск не находит этот файл, в автозапуске такого нет.
Решение нашлось случайно - случайно удалила часть текста и при попытке закрыть Блокнот, система спросила, сохранить ли изменения и указала адрес файла, по которому я его быстренько нашла и удалила.
Оказалось что у меня было две папки с автозапуском...
Что за фигня?

3. Ставлю планшет на зарядку, а он не заряжается, взяла в руки - начал заряжаться, положила - перестал... Вообще-то уже давно там контакт барахлит, но сегодня вообще не захотел заряжаться. В общем проблемы с разъёмом... Слышала кучу анекдотов про электронику (электронщиков) и спирт... Капнула в разъём каплю спирта и поковырялась расщепленной зубочисткой... Заработало!!!


Вот так и живём.


Напрягає

Оновлення операційки — корисна штука, але коли оновлення грандіозне, із декількоразовим перезавантаженням компа, а після того ще підвисає, то це напрягає. З того, що помітив — раніше можна було видалити оновлення, тепер можна видалити попередні версії. Ну і змінилися деякі значки і перед лаунчером інша заставка. А вчора ще інтернет вирубався.

Самовимкнення компа

Вкотре вже! Задовбало! Комп вимикався аж три рази. Злетіли владки з робочими сайтами і не зберіглося завдання. Нушо ж це таке?!
Причому, колонки не вимкнулись. Правда, комп більш чутливий до напруги, ніж інша техніка.

Куди поділись гігабайти?

Не перестаю дивуватись зменшенню об'єму на системному диску. Зазвичай таке відбувається перед оновленням системи і пов'язане з резервуванням місця під оновлення, але цього разу злизало 6 гігабайтів після користування відередактором, яким не користувався півроку. І при цьому проект (заготовку відео) не зберігав, оновлення не пропонувало. Пошерстив куди могло дітися, і так не зрозумів.

Цокотить системник

Щось знову незрозуміло коїться компом. По-перше, кудись зникли 11 ГБ з системного диску. Може через те, що наярював відеоредактор (забув, що він в обмеженій версії і не записує всі формати). По-друге, чогось став цокотіти системник. Ну, знаєте, як цокотять годинники? Приблизно так. Виявив, що це вібрує корпус.Метал все-таки тонкий. Тільки чому раніше він не цокотів? Може, вентилятор гірше працює, чи розбовталося кріплення?
Вібрації легко погасити, якщо покласти щось важке на корпус системника. Але не впевнений, що це безпечно.

Хтось з таким стикався? Мене цей цокіт реально нервує!

Комп'ютерний збій

Вчора, ні з того, ні з сього комп'ютер перестав реагувати на мишу і клавіатуру. Потім сам в аварійному режимі вимкнувся. А при завантаженні написав, що не бачить системного диску. От тобі на! Комп то новий! Ще рік не пройшов, як зібрав.
Знайомий порадив розібрати. Подивився: наче все ціле. І майже за рік пилюки мало. Коротше, переставив карту пам'яті. Зібрав — і все запрацювало.




Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
26
попередня
наступна