Справа № ....?

Про раптову смерть Моцарта Вольфганга Амадея, музиканта

Головний підозрюваний: Сальєрі Антоніо, придворний капельмейстер
Мотиви злочину: заздрість до таланту і популярності Моцарта Вольфганга Амадея

Справу веде слідчий з особливо каламутних справ Музичук Тарас

Характеристика підозрюваного Сальєрі Антоніо
У лютому 1788 року імператор Йосиф II призначив на посаду придворного капельмейстера 37-річного Антоніо Сальєрі, що було очікувано: особливе прихильне ставлення імператора до нього у Відні було добре відоме. З боку Йосифа це призначення було не лише знаком визнання європейської слави композитора: придворній кар’єрі Сальєрі однаковою мірою сприяли і його диригентський талант — у Європі він вважався одним із найкращих диригентів свого часу, — і його організаторські здібності, його активна громадська діяльність і, ймовірно, не в останню чергу, вправність у придворній дипломатії. Ця найвища в столиці Габсбургів музична посада зробила Сальєрі фактичним розпорядником усього музичного життя Відня.
Він обіймав цю посаду протягом 36 років (1788—1824) — одну з найважливіших музичних посад у Європі.
Сальєрі був одним із найвідоміших і найвизнаніших композиторів свого часу і не менш уславленим педагогом: серед його учнів — Людвіг ван Бетховен, Франц Шуберт і Ференц Ліст. Він виховав понад 60 композиторів і вокалістів, при цьому небагатим, але талановитим музикантам давав уроки безкоштовно.
У зрілі роки дійсний статський радник Антоніо Сальєрі був обсипаний почестями з найрізноманітніших боків: він був членом Шведської академії наук, почесним членом Міланської консерваторії, Наполеон ввів його до Французької академії (як іноземного члена), а Бурбони, які остаточно повернулися у 1815 році, нагородили його орденом Почесного легіону.
Шуберт присвятив учителеві невелику кантату на власний текст:
Найкращий, найдобріший!
Славний, наймудріший!
Поки в мені є почуття,
Поки люблю мистецтво,
Тобі з любов’ю принесу
І натхнення, і сльозу.
Подібний богові ти в усьому,
Великий і серцем, і розумом.
Ти в ангели мені даний долею.
Тривожу Бога я мольбою,
Щоб жив на світі сотні літ
На радість всім наш спільний дід.
Йому Констанція Моцарт віддала на навчання свого сина Франца Ксавера Вольфганга.
Підсумок: Сальєрі багатий, впливовий, шанований. Чого ще міг бажати музикант і композитор у ті часи?
Характеристика потерпілого Моцарта Вольфганга Амадея
Геніальний як композитор, але через норовливий характер і необов’язковість, а також розгульний спосіб життя не зміг обійняти бодай якусь важливу і прибуткову посаду.
Перебуваючи в зеніті слави, Моцарт отримував величезні гонорари за концерти і видання своїх творів, навчав безліч учнів. У вересні 1784 року сім’я композитора оселилася в розкішній квартирі за адресою Гроссе Шулерштрассе, 846.
Цей період тривав близько чотирьох років. Гроші пропивалися, прогулялися, і незабаром слава згасла. Концерти давали мізерні збори, опери провалювалися одна за одною.
Моцарт був змушений писати листи такого змісту:
Найдорожчий, найкращий друже і шановний побратиме!
Боже! Я в такому становищі, якого не побажаю і найлютішому ворогу. І якщо Ви, найкращий друже і брате, залиште мене, то я загину, нещасний, і без жодної моєї вини, разом із моєю бідною хворою дружиною і дитиною. Уже нещодавно, будучи у Вас, я хотів вилити перед Вами душу, але мені не вистачило сміливості!…
Усе тепер залежить від Вас, мій єдиний друже — чи бажаєте Ви або чи можете позичити мені ЩЕ 500 флоринів?
А незабаром хвороба звалила і самого Моцарта. Він і в дитинстві не відзначався міцним здоров’ям, а його спосіб життя аж ніяк не сприяв довголіттю.
Головний лікар Відня доктор Е. Ґульднер фон Лобес свідчив: «Він захворів на ревматичну та запальну гарячку пізньої осені. Ці захворювання були тоді широко поширені й уразили багатьох. Його смерть привернула загальну увагу, але ані найменшої підозри в отруєнні нікому й на думку не спадало. Хвороба розвивалася звичайним шляхом і тривала звичний час. Подібне захворювання в той час атакувало велику кількість мешканців Відня і для багатьох із них мало такий самий фатальний наслідок і за тих самих симптомів, що й у Моцарта. Офіційне обстеження тіла не виявило абсолютно нічого незвичайного».
Останню шану померлому віддали за третім класом, який коштував 8 флоринів 36 крейцерів і ще 3 флорини за катафалк. Люди з похоронного братства, накривши тіло чорною тканиною, на ношах перенесли його до робочої кімнати і поставили поруч із фортепіано. Протягом дня туди приходили багато друзів Моцарта, які бажали висловити співчуття і ще раз побачити композитора.
Його похорон проходив за третім розрядом, що передбачало поховання в труні, але в спільній могилі разом із 5–6 іншими трунами. У похороні Моцарта не було нічого незвичайного для того часу. Це не були «похорони жебрака», але аж ніяк і не багатія.
Підсумок: смерть Моцарта не принесла і не могла принести Сальєрі ані найменших дивідендів.
Висновок: справу закрито за відсутністю мотиву злочину. Підозри з Антоніо Сальєрі знято повністю.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Одного разу до настоятеля монастиря прийшов чоловік і сказав:

— Святий Отче! Господь не дав мені дітей, а у вас при монастирі живуть хлопчики-сироти. Дайте мені хлопчика: він буде мені як рідний, і я передам йому всі таємниці свого ремесла.

— Але ж ти кат!

— Святий Отче, я не просто кат — я Майстер!

— Добре, дам тобі хлопчика. Майстер поганого не навчить.

Став хлопчик жити у ката. Щоденними виснажливими тренуваннями Майстер загартовував його дух і тіло. Він навчав його володіти всіма видами зброї, рукопашного бою, а вечорами змушував студіювати товстелезні трактати з медицини, психології, філософії та риторики.

Одного разу хлопчик запитав:

— Учителю! Я буду катом, як і ти. То навіщо мені все це: мистецтво лицаря, борця, лікаря, сповідника?

— Розумієш, бути просто катом неважко. Але для того, щоб стати Майстром, треба в десять, у сто разів бути вправнішим за будь-якого лицаря, борця, лікаря чи сповідника. А тому роби все, що я тобі кажу, і вчися, вчися, вчися.

Минали роки. Хлопчик перетворився на юнака. Одного разу його вирішив провідати старий настоятель.

— Як поживає хлопчик? Чи робить успіхи? — запитав він у Майстра.

— Дякую, Святий Отче, хлопець розумний, старанний і дуже здібний. Уже багато знає й уміє. Сокирою працює — замилуєшся, а от із мечем у нього поки що проблеми.

— Цікаво, що у твоєму розумінні означає «проблеми»?

Майстер покликав учня, дав йому меч і сказав:

— Бачиш вкопаний у землю стовп? Ну-бо, зрубай із нього два з половиною дюйми!

Учень змахнув мечем, і зі стовпа злетіла плашка.

— Ех-хе-хе! Я сказав тобі зрубати два з половиною дюйми, а ти зрубав два! Ось так треба було! — сказав Майстер і змахнув мечем. — Нічого, коли навчишся, я тобі цей меч подарую.

Невдовзі провинився старий кат і сам опинився на ешафоті. Тоді страчували так: лежачи на пласі — сокирою, ганебно; стоячи біля стовпа — мечем, почесно.

Прив’язаний до стовпа Майстер побачив ката і, звісно, упізнав під маскою свого учня. В одній руці той ніс меч, а в другій — сокиру.

«Дивно, — подумав Майстер. — Навіщо йому сокира?»

Учень мовчки поклав меч до ніг Майстра, а сам зручніше перехопив сокиру.

— Щеня! Що ти робиш? Не ганьби мене! Зроби все як належить! — закричав Майстер.

Учень мовчки розмахнувся. Майстер заплющив очі, почув свист сокири й раптом відчув, що мотузки з нього впали.

— Батьку! Бери свій меч і ходімо звідси! — тихо сказав юнак.

І вони пішли. Трощачи щити й панцирі, змітаючи на ходу шоломи та кольчужні рукавиці.

Це був не бій — це було побоїще.

Поглядав старий Майстер на свого учня й думав:

«Добре йде синок, грамотно, красиво! Так, мав рацію ти, Святий Отче: Майстер поганого не навчить!