хочу сюди!
-
-
38 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 29-43 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Фотопрогулка. Горбачиха с котиками и закатом
- 14.04.26, 11:28
- Фотопрогулки с Алексеем
Когда наступает весна я иду в урочище Горбачиха.
Да в принципе я в течении всего года туда хожу - это самое "дикое" место недалеко от меня.
В этот раз у меня была маленькая миссия- нужно было нарвать несколько веток с ивы, с распустившимися почками.
[ Читать дальше ]
Да в принципе я в течении всего года туда хожу - это самое "дикое" место недалеко от меня.
В этот раз у меня была маленькая миссия- нужно было нарвать несколько веток с ивы, с распустившимися почками.
[ Читать дальше ]
7
Лютий / березень
- 13.04.26, 22:56
Вимбачте, я вам тут трохи холоду приніс, тільки дійшли руки фото розібрати. Та й погода минулого тижня була майже відповідна.
[ Читати і дивитись далі ]
5
А може це флотатор?
- 13.04.26, 21:52
Ви знаєте, що таке ФЛОТАТОР, для чого він потрібен і як працює? Розповім коротенько. Флотатор — це пристрій для очищення забруднених стоків. Працює він так: у роздільний бак надходять забруднені стоки і трохи стисненого повітря дрібними бульбашками (процес називається барботаж), повітря підхоплює все г…, ой, легкі фракції і виносить їх на поверхню, механічний скребок знімає все, що спливло, з поверхні й скидає в утилізатор. У баку залишається технічно чиста вода, яку можна знову використовувати в техпроцесі.
Щось подібне спостерігається в нинішньому українському політикумі — гримнули вибори, і забурлило, забарботувало наше болото. Скільки всього, здавалося б, уже безнадійно осілого на дно, раптом спливло на поверхню! Бойки — Шмойки, Медведчуки — Шмедведчуки, Кучма з Кравчуком, списані в тираж «риги» і так далі. Невгамовна стара знову заметалася, як та блоха по штанях: «Куди піти, куди податися, до кого пристати, кому віддатися!». Ну і, звісно ж, непотоплюваний Ігор світ Валерійович — куди ж без нього! І вже найчесніші суди постановляють, що «Приват» його, об’єкти нерухомості теж, і взагалі всі йому винні.
Загалом усе най-най спливло на поверхню. Діло за скребком, який усе це щастя утилізує. Інакше ніяк — інакше країну згублять, і будемо ми Південним федеральним округом РФ. «Ура! Та це ж добре! Газ дешевий, мову вчити не треба, Сталіну пам’ятник поставимо!» — заверещать багато хто. Насмілюся розчарувати русооптимістів. Добре не буде! РФ не в змозі нормально утримувати навіть два нещасні огризки Луганської та Донецької областей, а вже всю Україну — й поготів! Знайома жінка, біженка з Донецька, зателефонувала своїй подрузі, що залишилася в Донецьку, такій самій продавчині.
— У мене найвищий тариф! Я отримую аж 150 рублів на день!
— А я 250!
— Рублів?!!!
— У нас рублі не ходять, гривень!
— Не бреши, такого не може бути, ви там усі з голоду дохнете без Росії!
— Та правда!
— Я все зрозуміла, тебе ваше СБУ слухає!
Ось так. Хочете працювати за 6 тисяч рублів на місяць — «жопоблок» із Юлею — ваш усвідомлений вибір.
Щось подібне спостерігається в нинішньому українському політикумі — гримнули вибори, і забурлило, забарботувало наше болото. Скільки всього, здавалося б, уже безнадійно осілого на дно, раптом спливло на поверхню! Бойки — Шмойки, Медведчуки — Шмедведчуки, Кучма з Кравчуком, списані в тираж «риги» і так далі. Невгамовна стара знову заметалася, як та блоха по штанях: «Куди піти, куди податися, до кого пристати, кому віддатися!». Ну і, звісно ж, непотоплюваний Ігор світ Валерійович — куди ж без нього! І вже найчесніші суди постановляють, що «Приват» його, об’єкти нерухомості теж, і взагалі всі йому винні.
Загалом усе най-най спливло на поверхню. Діло за скребком, який усе це щастя утилізує. Інакше ніяк — інакше країну згублять, і будемо ми Південним федеральним округом РФ. «Ура! Та це ж добре! Газ дешевий, мову вчити не треба, Сталіну пам’ятник поставимо!» — заверещать багато хто. Насмілюся розчарувати русооптимістів. Добре не буде! РФ не в змозі нормально утримувати навіть два нещасні огризки Луганської та Донецької областей, а вже всю Україну — й поготів! Знайома жінка, біженка з Донецька, зателефонувала своїй подрузі, що залишилася в Донецьку, такій самій продавчині.
— У мене найвищий тариф! Я отримую аж 150 рублів на день!
— А я 250!
— Рублів?!!!
— У нас рублі не ходять, гривень!
— Не бреши, такого не може бути, ви там усі з голоду дохнете без Росії!
— Та правда!
— Я все зрозуміла, тебе ваше СБУ слухає!
Ось так. Хочете працювати за 6 тисяч рублів на місяць — «жопоблок» із Юлею — ваш усвідомлений вибір.
4
Бог про неї просто забув (с)
- 13.04.26, 16:45
Вона продала полотно Ван Ґогу, коли їй було 13 років. А померла у 122 — переживши всіх, хто народився у ХІХ столітті.
У 1888 році на півдні Франції юна дівчина обслуговувала дивного клієнта: неохайного, різкого на запах, сповненого тривоги й відчаю. Він купував полотно.
Його звали Вінсент ван Ґог.
Вона переживе його на 107 років — і переживе взагалі всіх людей, чий вік зафіксований в історії.
Жанна Луїза Кальман народилася 21 лютого 1875 року в стародавньому місті Арль. Александр Ґрем Белл ще вдосконалював телефон. Марк Твен не написав «Пригоди Тома Сойєра». Електричної лампочки ще не існувало.
Померла вона 4 серпня 1997 року — вже в епоху електронної пошти, мобільних телефонів та інтернету.
122 роки і 164 дні.
Ніхто — ні до неї, ні після — не прожив довше з повністю підтвердженим віком.
Батько Жанни мав крамницю тканин і художніх матеріалів в Арлі. Родина жила заможно, хоча й без надмірних розкошів. Тож коли 13-річна Жанна продавала полотно знервованому голландському художнику, вона й гадки не мала, що зустріла майбутню легенду.
Десятиліття потому журналісти розпитували її про Ван Ґога — і вона безжально зруйнувала романтичний міф:
«Брудний. Погано вдягнений. Неприємний. Смердів алкоголем. Дуже некрасивий, грубий, неввічливий і хворий».
Через два роки Ван Ґог наклав на себе руки у 37 років.
А для Жанни життя лише починалося.
У 21 рік вона вийшла заміж за Фернана Ніколя Кальмана — заможного далекого родича. Шлюб звільнив її від необхідності працювати. Можливо, саме це й відіграло роль у її довголітті.
Поки інші працювали на фабриках і в полях, Жанна їздила на велосипеді, грала в теніс, плавала, каталася на роликах, відвідувала оперу й грала на піаніно. Активне життя без виснажливого фізичного й психологічного стресу — того, що зламав багатьох її сучасників.
Та довголіття мало свою ціну.
Її чоловік помер у 1942 році після десерту зі зіпсованих вишень. Жанні було 67. Наступні 55 років вона прожила вдовою.
Її єдина донька Івонна померла від пневмонії у 1934 році у віці 36 років.
Онук Фредерік загинув у мотоциклетній аварії у 1963-му — теж у 36.
Жанна пережила всіх: родину, друзів юності, людей свого покоління і навіть свого століття.
Після 110 років вона стала живою машиною часу: народжена в епоху кінних екіпажів і газових ліхтарів, померла у світі супутників і смартфонів.
Учені з усього світу приїжджали до Арля, намагаючись розгадати її секрет.
Її відповіді змінювалися залежно від настрою:
«Оливкова олія», — казала вона. Їла її щедро і втирала в шкіру.
«Портвейн», — додавала іншим разом. Келих щодня.
«Шоколад», — наполягала. Майже кілограм на тиждень.
«Сміх», — говорила. «Без нього ніяк».
А інколи з лукавою усмішкою: «Бог просто про мене забув».
Та диво Жанни було не лише в кількості прожитих років — а в тому, як вона їх прожила.
Вона їздила на велосипеді до 100 років.
Почала фехтувати у 85.
Курила з 21 до 117 — кинула лише тоді, коли поганий зір заважав запалювати сигарети.
Жила самостійно до 110 років, поки пожежа на кухні не змусила її переїхати до будинку для літніх людей.
У 114 років знялася у фільмі «Вінсент і я», зігравши саму себе — стала найстарішою акторкою в історії кіно.
У 120 років записала реп-техно альбом Time’s Mistress, де її голос читав спогади під електронну музику.
Її гумор не зникав ніколи.
На 120-річчя, коли її запитали про майбутнє, вона відповіла:
«Дуже коротке».
Про здоров’я:
«Я ніколи не хворіла. Жодного разу».
Про щоденний розпорядок:
«Чекаю смерті — і журналістів».
І улюблене:
«У мене лише одна зморшка — і я на ній сиджу».
Її дні народження стали національними подіями. Арль святкував «свою Жанну» — живий зв’язок зі світом, якого більше не існувало.
У 1988 році Guinness World Records визнав її найстарішою живою людиною.
У 1995-му вона офіційно стала найстарішою людиною в історії з повною документальною верифікацією.
Її вік був беззаперечним: 14 переписів населення від дитинства, свідоцтво про народження, фотографії різних десятиліть, сотні інтерв’ю. Жоден довгожитель не був перевірений так ретельно.
Окремою легендою стала історія з квартирою.
У 1965 році 90-річна Жанна не мала спадкоємців. 47-річний адвокат Андре-Франсуа Раффре уклав, як йому здавалося, блискучу угоду: він щомісяця платитиме їй 2 500 франків, а після її смерті отримає квартиру.
У 90 років — скільки вона могла прожити?
Ще 32 роки.
Раффре помер у 1995-му у 77 років — раніше за Жанну. Платежі продовжувала його вдова. Загалом родина виплатила понад 900 000 франків — удвічі більше за ринкову вартість житла.
Жанну це щиро тішило.
В останні роки вона була майже сліпою, майже глухою, пересувалася у візку після перелому стегна у 114 років.
Та її розум залишався ясним. Вона з дивовижною точністю пам’ятала події столітньої давнини, жартувала й вражала лікарів.
Коли вона померла 4 серпня 1997 року, Франція прощалася з національним скарбом.
Прапор на мерії Арля приспустили. Люди виходили на вулиці. Один мешканець сказав те, що відчували всі:
«Ми зрештою повірили, що вона безсмертна».
Заступник мера назвав її «живою пам’яттю нашого міста».
Жанна Кальман довела: людське життя може тривати за межами уяви. І що довголіття — це не лише роки, а цікавість, гумор, рух і радість.
Вона зустріла Ван Ґога, коли телефон був дивиною.
Померла у світі, з’єднаному невидимими сигналами.
Вона бачила появу літака й автомобіля, кіно й телебачення, комп’ютерів і космічних польотів.
Бачила зведення Ейфелевої вежі. Пережила дві світові війни. Дочекалася висадки людини на Місяць.
Народилася, коли середня тривалість життя становила 40 років.
Прожила 122.
Науковці й досі вивчають її феномен: гени, стиль життя, відсутність хронічного стресу, невичерпний гумор.
Або, як казала вона сама, Бог просто про неї забув.
Якою б не була відповідь, Жанна Кальман довела: можна прожити стільки, що світ твого народження стане невпізнаваним — якщо поєднати вдачу, вибір, ставлення до життя і трохи дива.
У 13 років вона продала полотно Ван Ґогу.
У 122 — зробила останній подих.
А між цими датами прожила більше історії, ніж більшість із нас коли-небудь прочитає.
У 1888 році на півдні Франції юна дівчина обслуговувала дивного клієнта: неохайного, різкого на запах, сповненого тривоги й відчаю. Він купував полотно.
Його звали Вінсент ван Ґог.
Вона переживе його на 107 років — і переживе взагалі всіх людей, чий вік зафіксований в історії.
Жанна Луїза Кальман народилася 21 лютого 1875 року в стародавньому місті Арль. Александр Ґрем Белл ще вдосконалював телефон. Марк Твен не написав «Пригоди Тома Сойєра». Електричної лампочки ще не існувало.
Померла вона 4 серпня 1997 року — вже в епоху електронної пошти, мобільних телефонів та інтернету.
122 роки і 164 дні.
Ніхто — ні до неї, ні після — не прожив довше з повністю підтвердженим віком.
Батько Жанни мав крамницю тканин і художніх матеріалів в Арлі. Родина жила заможно, хоча й без надмірних розкошів. Тож коли 13-річна Жанна продавала полотно знервованому голландському художнику, вона й гадки не мала, що зустріла майбутню легенду.
Десятиліття потому журналісти розпитували її про Ван Ґога — і вона безжально зруйнувала романтичний міф:
«Брудний. Погано вдягнений. Неприємний. Смердів алкоголем. Дуже некрасивий, грубий, неввічливий і хворий».
Через два роки Ван Ґог наклав на себе руки у 37 років.
А для Жанни життя лише починалося.
У 21 рік вона вийшла заміж за Фернана Ніколя Кальмана — заможного далекого родича. Шлюб звільнив її від необхідності працювати. Можливо, саме це й відіграло роль у її довголітті.
Поки інші працювали на фабриках і в полях, Жанна їздила на велосипеді, грала в теніс, плавала, каталася на роликах, відвідувала оперу й грала на піаніно. Активне життя без виснажливого фізичного й психологічного стресу — того, що зламав багатьох її сучасників.
Та довголіття мало свою ціну.
Її чоловік помер у 1942 році після десерту зі зіпсованих вишень. Жанні було 67. Наступні 55 років вона прожила вдовою.
Її єдина донька Івонна померла від пневмонії у 1934 році у віці 36 років.
Онук Фредерік загинув у мотоциклетній аварії у 1963-му — теж у 36.
Жанна пережила всіх: родину, друзів юності, людей свого покоління і навіть свого століття.
Після 110 років вона стала живою машиною часу: народжена в епоху кінних екіпажів і газових ліхтарів, померла у світі супутників і смартфонів.
Учені з усього світу приїжджали до Арля, намагаючись розгадати її секрет.
Її відповіді змінювалися залежно від настрою:
«Оливкова олія», — казала вона. Їла її щедро і втирала в шкіру.
«Портвейн», — додавала іншим разом. Келих щодня.
«Шоколад», — наполягала. Майже кілограм на тиждень.
«Сміх», — говорила. «Без нього ніяк».
А інколи з лукавою усмішкою: «Бог просто про мене забув».
Та диво Жанни було не лише в кількості прожитих років — а в тому, як вона їх прожила.
Вона їздила на велосипеді до 100 років.
Почала фехтувати у 85.
Курила з 21 до 117 — кинула лише тоді, коли поганий зір заважав запалювати сигарети.
Жила самостійно до 110 років, поки пожежа на кухні не змусила її переїхати до будинку для літніх людей.
У 114 років знялася у фільмі «Вінсент і я», зігравши саму себе — стала найстарішою акторкою в історії кіно.
У 120 років записала реп-техно альбом Time’s Mistress, де її голос читав спогади під електронну музику.
Її гумор не зникав ніколи.
На 120-річчя, коли її запитали про майбутнє, вона відповіла:
«Дуже коротке».
Про здоров’я:
«Я ніколи не хворіла. Жодного разу».
Про щоденний розпорядок:
«Чекаю смерті — і журналістів».
І улюблене:
«У мене лише одна зморшка — і я на ній сиджу».
Її дні народження стали національними подіями. Арль святкував «свою Жанну» — живий зв’язок зі світом, якого більше не існувало.
У 1988 році Guinness World Records визнав її найстарішою живою людиною.
У 1995-му вона офіційно стала найстарішою людиною в історії з повною документальною верифікацією.
Її вік був беззаперечним: 14 переписів населення від дитинства, свідоцтво про народження, фотографії різних десятиліть, сотні інтерв’ю. Жоден довгожитель не був перевірений так ретельно.
Окремою легендою стала історія з квартирою.
У 1965 році 90-річна Жанна не мала спадкоємців. 47-річний адвокат Андре-Франсуа Раффре уклав, як йому здавалося, блискучу угоду: він щомісяця платитиме їй 2 500 франків, а після її смерті отримає квартиру.
У 90 років — скільки вона могла прожити?
Ще 32 роки.
Раффре помер у 1995-му у 77 років — раніше за Жанну. Платежі продовжувала його вдова. Загалом родина виплатила понад 900 000 франків — удвічі більше за ринкову вартість житла.
Жанну це щиро тішило.
В останні роки вона була майже сліпою, майже глухою, пересувалася у візку після перелому стегна у 114 років.
Та її розум залишався ясним. Вона з дивовижною точністю пам’ятала події столітньої давнини, жартувала й вражала лікарів.
Коли вона померла 4 серпня 1997 року, Франція прощалася з національним скарбом.
Прапор на мерії Арля приспустили. Люди виходили на вулиці. Один мешканець сказав те, що відчували всі:
«Ми зрештою повірили, що вона безсмертна».
Заступник мера назвав її «живою пам’яттю нашого міста».
Жанна Кальман довела: людське життя може тривати за межами уяви. І що довголіття — це не лише роки, а цікавість, гумор, рух і радість.
Вона зустріла Ван Ґога, коли телефон був дивиною.
Померла у світі, з’єднаному невидимими сигналами.
Вона бачила появу літака й автомобіля, кіно й телебачення, комп’ютерів і космічних польотів.
Бачила зведення Ейфелевої вежі. Пережила дві світові війни. Дочекалася висадки людини на Місяць.
Народилася, коли середня тривалість життя становила 40 років.
Прожила 122.
Науковці й досі вивчають її феномен: гени, стиль життя, відсутність хронічного стресу, невичерпний гумор.
Або, як казала вона сама, Бог просто про неї забув.
Якою б не була відповідь, Жанна Кальман довела: можна прожити стільки, що світ твого народження стане невпізнаваним — якщо поєднати вдачу, вибір, ставлення до життя і трохи дива.
У 13 років вона продала полотно Ван Ґогу.
У 122 — зробила останній подих.
А між цими датами прожила більше історії, ніж більшість із нас коли-небудь прочитає.
9
і про політику
- 13.04.26, 15:55
Читаю і завжди дивуюсь) Завжди по- простому. Без кимось видуманої глубіни. ))
Віталій Чепінога з фб
На виборах в Угорщині переміг Зеленський.
Я зроду не був прихильником Володимира Олександровича. В другому турі я голосував за Петра Олексійовича, хоч і розумів, що без шансів.
В мене була нагода працювати на цю компанію, на Єрмака. Але я її відхилив. Це - не моя команда.
Діти повиростали, Діма Кулєба був моїм підлеглим свого часу. Ми з Дімою були в Монако і їли зранку лобстерів, а увечері ми з Дімою були на Майдані, в найстрашнішу нашу ніч. Вогнем і мечем... Було холодно і дуже спекотно...
Потім Діма став міністром закордонних справ.
Діма приїхав до Байдена, а Байден йому сказав: царство вам небесне. Діма посивів за одну ніч.
Я бачив всіх президентів. З середини.
Ти там набуваєш, воно тебе звеличує! Ти робишся іншим. Вчора ти був Володька, а сьогодні ти - Президент України! І дивляться тобі в спину Богдан Хмельницький і Іван Мазепа!
Свого часу Росія дуже раділа, що керівником України став директор Южмаша.
А Кучма, раптом, ні з того ні з сього, зробився президентом вільної України!
Отакої!
В мене була своя особиста теорія, що якби не обрали Зеленського, війни б не було. Для Путіна це був знак: народ обрав клоуна, цей народ не вартий суверенітету!
Путін не врахував одної важливої штуки: це - Україна! Не росія!
Ми можемо обрати президентом кого завгодно. Поплавського, Усика і Вєрку Сердючку.
Ми дурні.
Але: душу й тіло ми положим за нашу свободу!
Ніколи ви тут не будете панувати, суки!
В ріднім краї панувати не дамо нікому!
Віталій Чепінога з фб
На виборах в Угорщині переміг Зеленський.
Я зроду не був прихильником Володимира Олександровича. В другому турі я голосував за Петра Олексійовича, хоч і розумів, що без шансів.
В мене була нагода працювати на цю компанію, на Єрмака. Але я її відхилив. Це - не моя команда.
Діти повиростали, Діма Кулєба був моїм підлеглим свого часу. Ми з Дімою були в Монако і їли зранку лобстерів, а увечері ми з Дімою були на Майдані, в найстрашнішу нашу ніч. Вогнем і мечем... Було холодно і дуже спекотно...
Потім Діма став міністром закордонних справ.
Діма приїхав до Байдена, а Байден йому сказав: царство вам небесне. Діма посивів за одну ніч.
Я бачив всіх президентів. З середини.
Ти там набуваєш, воно тебе звеличує! Ти робишся іншим. Вчора ти був Володька, а сьогодні ти - Президент України! І дивляться тобі в спину Богдан Хмельницький і Іван Мазепа!
Свого часу Росія дуже раділа, що керівником України став директор Южмаша.
А Кучма, раптом, ні з того ні з сього, зробився президентом вільної України!
Отакої!
В мене була своя особиста теорія, що якби не обрали Зеленського, війни б не було. Для Путіна це був знак: народ обрав клоуна, цей народ не вартий суверенітету!
Путін не врахував одної важливої штуки: це - Україна! Не росія!
Ми можемо обрати президентом кого завгодно. Поплавського, Усика і Вєрку Сердючку.
Ми дурні.
Але: душу й тіло ми положим за нашу свободу!
Ніколи ви тут не будете панувати, суки!
В ріднім краї панувати не дамо нікому!
10
Шильдикозаміщен
- 13.04.26, 14:56
Перефразував пісню "Всё идёт по плану", тому що дивлячись на расіянський автопром складається враження, що все і було задумано, щоб імітувати власний автопром, видаючи китайське (і іноді, південнокорейське) за своє. Правда, Haval і Kayi не бояться складати машини в Балалайні під своїми марками. А ось інші дозбираються під іншими шильдиками. Дехто, правда, може зауважити: "А що у нас?" Ну, в Україні повального явища переклеювання шильдиків, причому протягом певного часу, не було. Так, всі покажуть на Ланос — але там все очевидно: Daewoo збанкрутувала, тож ЗАЗ не міг продавати закордон під її маркою, а потім ще й співпраця з GM припинилась. ВАЗ-2110 перейменовували на Богдан, оскільки автомобіль збирались продавати за парєбрік і не хотіли, щоб переплутали з російськими ВАЗами. Військові Great Wall Wingle носили шильдики Богдан, адже це було складання з переобладнанням.Ще була історія з перейменуванням "Газелей" — але то спроба замаскувати російське походження автомобіля.
"На китайские машины
Шильдики свои
Нацепили и довольны
Киетаезацией страны."
А шо ж там на болотах з автомобілями? Перелік шильдикозаміщення вражає!
UPD: Він став ще більшим.
UPD: Збільшився ще раз.
[ Читати далі... ]
3
право сильного
- 13.04.26, 09:03
Ян Валетов
с Yan Waletow.
Рекомендация для вас
·
20 ч.
·
Может, хорошо, что я напишу этот пост сегодня. Собирался устроить субботнюю проповедь, но не сложилось. Сегодня воскресенье. Вернее, Воскресение — день, который в христианской традиции считается днем, когда Господь восстал из мертвых.
Очень важный праздник и один из главнейших символов христианства. И подходящий день, чтобы говорить откровенно о том, что происходит сейчас с миром и с нами.
Пост этот отчасти о вере. Ведь доверие — это часть веры, не так ли?
И мне придется говорить о новом мире, в который мы, сами того не зная, вступили вместе с новым веком и тысячелетием.
Начнем издалека. Со вступления, как в сказке.
После окончания двух самых больших войн в истории человечества, унесших десятки миллионов жизней, люди пришли к тому, что миру нужны какие-никакие правила совместного проживания. Правила, которые помогут жить относительно мирно, не уничтожать друг друга в товарных количествах, не превращать тысячи квадратных километров в выжженную пустыню и не уничтожить в результате жизнь на планете.
До того, еще в XIX веке, были попытки заключить договоры, регулирующие человеческую жестокость и жажду лишать ближнего жизни и ресурсов, но, скорее всего, на тот момент время для осознанной регуляции еще не настало.
Оно настало после 1945 года, после 50 миллионов убитых с 1914 по август 1945-го. Не то чтобы мы поумнели. Нет. Просто созрела насущная необходимость.
Три волкодава над трупом людоеда договорились о правилах. О несовершенных, несправедливых, неправильных правилах, по которым должен был быть устроен послевоенный мир.
Договаривались между собой не самые гуманные, добрые и справедливые люди. Сложно назвать Сталина, Черчилля и Рузвельта гуманистами, демократами и голубями мира. Отнюдь, как говорили раньше интеллигентные люди.
Те, кто договаривался, были людьми решительными, неоднозначными, и руки их были не в сахарной пудре и розовых лепестках. В крови. У кого по локоть. У кого по плечи. А кто был заляпан и по самую макушку.
Но они договорились.
И на этих договоренностях мир продержался более полусотни лет.
Не без инцидентов. Не без локальных войн. Не без кризисов. Не без угроз.
Но, если честно, это были сравнительно спокойные годы. Несмотря на Холодную войну и противостояние систем.
Миру для существования в покое нужны противовесы. Для того чтобы кто-то назвал себя добром, кто-то должен считаться злом. Читайте «Колыбель для кошки».
В мире был мировой полицейский: крепкий парень, готовый вломиться, кому надо. В мире была империя зла с присными, анфан террибль, которому мировой полицейский противостоял. И был народ, мировое сообщество всех цветов и мастей, которое в основном безмолвствовало, выбирая, к кому примкнуть.
И эта сложная система политических противовесов, взаимных договоров и санкций, резервных валют, временных союзов, научного и технического обмена, культурных взаимодействий держалась на доверии к тем, кто взял на себя основные роли в спектакле.
Держалась на том, что некогда три человека, воспользовавшись правом сильного, создали договоренности, по которым право сильного больше не работало.
Есть условия мира. Есть запреты, за нарушение которых будет неотвратимое наказание. Есть ПРАВИЛА.
По этим правилам мир прожил больше полувека.
До тех пор, пока несколько особенно одаренных личностей, не понимая последствий, не снесли все договоренности к чертям собачьим.
Оказалось, что мировой полицейский страдает буйным помешательством и вовсе не полицейский, а гопник с биполярным расстройством.
А анфан террибль — садист-извращенец со скрепами и такими комплексами, что вылечить его можно только свинцовыми примочками в мозг.
Оказалось, что мир полон мелких шакалов, мнящих себя тиграми, а на месте щенков подросли новые волкодавы, с клыками поболе, чем были у прежних.
И нет никаких правил. И нет договоренностей. И никто никого не боится. Хотя, скажу вам по секрету, если кто-нибудь таки рванет ядерную бомбу, то миру мало не покажется. Есть все шансы прекратить существование.
Мы уже не на участке турбулентности, мы падаем. У меня появился познавательный интерес: когда мир сообразит, что резервная валюта в нынешних реалиях — это даже не резаная бумага? И что будет с мировыми финансами, когда мир это поймет?
Что будет, когда до всех дойдет, что правил нет, что есть право сильного, а сильный при современных технологиях — это не тысячи танков и сотни эсминцев, не самолеты и ракеты, а 3D-принтеры, дроны, БЭКи и хорошие операторы с боевым опытом?
Мы за последние 10 лет научились такое вытворять с помощью говна и палок, что непонятно теперь, о чем договариваться и что ограничивать.
В мире без правил, соблюдения договоренностей, в мире без доверия и наказания правят насилие и коварство.
Я говорю без пафоса. Это так, поверьте.
Для того чтобы необеспеченный золотом доллар использовался в качестве мирового платежного средства и резервной валюты, нужно очень много доверия. Ну, очень-очень много. И вера в то, что это доверие можно подкрепить армией, флотом, предсказуемой позицией и поддержкой тех самых базовых правил.
Нет этого — значит, ничего нет.
Мы сегодня уже вступили в мир, где ничего нет.
Потому что последние тридцать лет наши оплывшие жиром мозги не могли отличить мошенников, популистов, садистов и развратных дегенератов от сравнительно вменяемых людей. Проблема не в тех, кого мы выбрали, а в том, что мы никого другого выбрать и не могли. В силу деградации систем, праздности, лени и трусости общества, утраты нравственных ориентиров и банальной любознательности большинством. Мир коротких сообщений, рилсов и простых решений. Пиздилов.
Получили то, что хотели: половое разнообразие вместо уважительного отношения между двумя полами, харассмент вместо флирта, безответственных дураков в качестве лидеров. За что боролись, то и обрели. Поздравляю всех и себя в том числе.
И последствия этих приобретений, увы, непредсказуемы. Ящик Пандоры открыт. Мир несется вскачь. Всадник без головы — наше все! Отныне и вовек! Так написано в бывшем твиттере, ныне X. Главное, не превысить количество знаков, так как не прочитают и система не пропустит.
Как по мне, мы несемся к катастрофе и, скорее всего, уже доехали...
Но что там оставалось в Ящике Пандоры последним?
Надежда, кажется...
7
