хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

ИЗ ИСТОРИИ ФАКОВ (автобиографичное).

Helgi Sharp

ИЗ ИСТОРИИ ФАКОВ (автобиографичное).
Так, малята-порохоботы, садитесь поудобнее – сейчас я вам расскажу одну любопытную быль из своей жизни.

➡️ В середине 80-х прошлого века молодым лейтенантом я работал дознавателем на одном маленьком острове архипелага Хабомаи на юге Курильских островов. Обязанности, среди прочего, состояли в том, чтобы провести предварительное дознание в отношении нарушителей «государственной границы» (как правило, это были японские рыбаки на своих шхунах), квалифицировать дело по статьям УК и передать его следователю.

➡️ Тогда я впервые столкнулся с живыми японцами. Задерживали их очень редко – раз или два в год. И не потому, что «нарушений» было мало, а потому, что не могли поймать. Разве угонится допотопный советский ПСКР за маленькой, юркой шхунёшкой, напичканной новейшими радиолокационными приборами, мощным двигателем, способным легко давать 45 узлов, и невидимыми глазу сетями с радиобуями?

➡️ Когда я первый раз делал опись такой шхуны, то впервые открыл для себя шёлковое постельное бельё, цветной эхолот, спутниковое телевидение, виски, порножурналы, лапшу быстрого приготовления, манго и кока-колу. Культурный шок, так сказать.)

➡️ А потом случилась дружба… Между мной и задержанным японским рыбаком. Звали его Хидео Тосимицу. В 1981 году он уже отсидел под Хабаровском 3-летний срок за «нарушение границы» и «незаконный промысел». Хотя того и другого японская сторона справедливо не признавала – Курильские острова всегда были территорией Страны восходящего солнца.

➡️ Но сейчас не об этом. Просто Хидео понравилось в советской тюрьме. Ну, как понравилось… Ему там бесплатно прооперировали аппендицит, подлечили язву и вставили коронки. Дома же он имел ворчливую жену, 8 детей, злющую тёщу и дышащую на ладан шхуну. Вот он и решил застраховать эту шхуну на 2,5 млн йен (примерно 25 000 долларов по состоянию на 1984 год), «попасться» советским пограничникам и отсидеть исключительно за «нарушение границы» один год. Семья тем временем получила бы страховку, на 2 млн йен купила новую шхуну, а ещё на 500 тыс прожила бы год до его возвращения. Таков был план.

➡️ И вот этот великий комбинатор заходит буквально на 100 метров, якобы, в советские воды, бросает якорь и ждёт погранцов. Те не заставили себя ждать – сразу 5 сторожевых ПСКР-ов как коршуны кинулись на лёгкую добычу.
Всё бы ничего, но Хидео совершил роковую ошибку. Когда пыхтящие зелёнофуражечники толпой высаживались на его шхунёшку, он гордо стоял в шкиперской рубке и высоко над головой держал средним пальцем ФАК. До тех пор, пока на него не надели наручники.

➡️ Потом началось дознание и мои с ним долгие беседы. Он после первой отсидки неплохо говорил по-русски и был хорошо, как для рыбака, осведомлён в мировой политике. То, что он начал мне рассказывать о совке с точки зрения стороннего наблюдателя, повергло меня в шок. Главное, возразить было нечего, а повторять штампы из газеты «Правда» не хотелось.

➡️ «Зачем ты показал им фак?» - допытывался я. «Из вредности», - говорит. Они оккупировали мою землю, разрушили могилы предков, а теперь ещё и не дают ловить рыбу в японских водах.

➡️ Ещё он так вкусно рассказывал о Токио, сумо, сакуре, сашими, что мне ужасно захотелось выучить японский язык. Что мы и начали делать прямо в камере. Потом кто-то об этом донёс в Особый отдел, и в отношении меня завели дело оперативной разработки с окрасом «Подготовка к измене родине в форме бегства за границу». Аж 2 года пришлось доказывать, что я не верблюд. Выкрутился, но на год задержали звание старлея.

➡️ А долго общаться с Хидео была возможность потому, что понаехавшая с Сахалина и Москвы куча следователей никак не могла определится, каким образом, согласно УПК, квалифицировать его ФАК. И вот все эти следователи и эксперты с огромными зарплатами почти месяц проводили следственные эксперименты – как, под каким углом и с каким смыслом он держал средний палец перед носом советских офицеров. "Может ты таким образом определял направление ветра?» - с надеждой вопрошали они. «А может хотел показать нам, что ты один на шхуне?" "Нет, я хотел вам показать вам ФАК потому, что вы агрессоры и захватчики чужих земель" - упорствовал Хидео.

➡️ Через месяц его перевели на Сахалин – попрощаться мы не успели… В результате, вместо года, ему дали два. По какой статье квалифицировали его ФАК, я так и не поинтересовался – было грустно и противно.

➡️ Но это не конец истории. Через два года меня перевели в Находку, а его после освобождения через этот город должны были передать японским властям. Никому не сказав, я поехал в порт, чтобы снова увидеть Хидео. Он сразу узнал меня, и мы обнялись прямо на трапе.

➡️ Японец сунул мне в руку бумажку со своим адресом и сказал очень тихо: «Сярапа-сан, если столько бездельников столько времени занимались моей скромной персоной, то ваша страна скоро развалится. В ней не умеют ценить время, труд и человека. Приезжай к нам, я покажу тебе Японию». В результате, кто-то опять настучал на меня в Особый отдел за эти обнимашки, но я сказал, что перепутал человека с одним знакомым казахом. Не поверили, конечно, но повторно дело заводить не стали.

➡️ А ровно через десять лет, в 1997-м, я действительно приехал в Японию первым секретарём Посольства Украины. Предварительно прокляв совок и выучив японский язык. Первым делом попытался найти Хидео, но с горечью узнал, что в 1992-м его шхуна попала в сильнейший шторм у берегов Камчатки, и весь экипаж (4 человека) пропал без вести.

🇯🇵 Маленький, трогательный японский рыбак, который изменил мою судьбу. К чему эта история? Да вы и так поняли…















Йди...

Напийся води

І йди,

Далеко, за сині

Гори,

Де рясно цвітуть

Сади,

Де зроду не знали

Горя.

Дорогу забудь

Назад,

Не стань моїй правді

Свідком:

Я сам собі світлий

Сад,

Я сам собі плід

І квітка.



Петрарка

  • 12.11.21, 19:33

Амур в ответ: «Коль души влюблены,
Им нет пространств; земные перемены
Что значат им? Они, как ветр, вольны».

Екзотика, хе...))



  Поза конкурсом lol

  Я досить лінива господиня в якої є тварини, що полюбляють восени до сіна щось соковите, але буряки в нас більше не ростуть, та й роботи з ними... з гарбузами простіше, ростуть поки, але всерівно прополювати двічі... Тому ще минулої осені спало мені на думку замінити їх на дуже незаслужено недооцінений топінамбур, який вже десять років незважаючи на ретельне щорічне викопування росте в мене в садку настільки успішно, що вже доведеться на той рік викопувати і три кущі чорної смородини, в яку він заліз і порядно цього року притінив. Тому вже цієї весни ми витратили дві години на дуууже ретельне знову викопування ( наперед скажу - як ріс так і росте)))) посадкового матеріалу, вийшло три відра, якими ще за три години праці ми вдвох гарно так засадили рівно сотку городу. Всю весну, літо, і майже всю осінь він буяв триметровою зеленющою "травою" і інтригував всіх, хто бачив, сусіди навіть питали що то таке)))
  Не знають в нас що то таке , бо як його їсти - незрозуміло. Не прижився якось, хоча діабетикам, кажуть, річ майже незамінна . Мені нагадує кольрабі, але сказати, що таке щось ну дуже смачне... Проте зараз, накопавши два відерка)) - завжди виберу одну бульбу, порівніше і побільше, щоб ввечері похрумтіти замість яблука. 
  А тут трапилося мені в Євгена Клопотенка побачити рецепт "смажений топінамбур з майонезним соусом". Сирим їла і їм, вареним пробувала, в оладках пробувала, але смажити як картоплю чомусь ні.
  Тут треба відступити трохи. В мене дуже стійкі усталені харчові звички. Аж до того, що я багато з того, що вмію і готую для своїх - ні разу в житті не спробувала навіть "на сіль". Абсолютно без цікавості і тим більше без апетиту дивлюсь на екзотику будь якого штибу))) Навіть не на екзотику, а просто на щось нове. А тут захотілося спробувати. 
  Ну, раз хочеться то треба)) Але це гіпотетично хочеться, а як діло дійшло до робити - перша спроба зірвалася. Я два тижні просто ходила і думала, що треба таки вибрати кілька корінців і вперед))) Аж тут конкурс, Зазі реально геній в цьому love, ну, оце привід! Думаю ось - приїду в обід додому, поки голодна приготую якраз і продегустую! Приїхала, гречку з домашніми котлетками розігріла і все )) не допоміг і конкурс . 
  От хочеться спробувати приготувати. І не хочеться його їсти, якби хто інший, та мої домашні вже стріляні горобці, знають мій кулінарний талант , не ведуться. Але зібралася з духом, викинула прив'ялий, набрала свіжого і була не була, сковорідку на вогонь))
  Вибрала ось ці три бульбочки

  
  Думала це трохи, вони кожна як сірникова коробка, поки не покришила їх "на пластинки в 3 мм" , і вже задумалась, що щось забагато виходить..
  Порізала, тим часом поставила сковорідку з олією на вогонь, засипала топінамбур, і тут зрозуміла, що я в батьків стільки років не живу, що вже "не вдома")) Де часник ??? Поки дійшло крикнути і запитати "місцевих" - вже моя жменька "отого" майже підсмажилася. Виявилося, що часник в пакеті з цибулею, але такий хлоп впертий, що ще пів хвилини точно не могла відколупати хоч пару зубчиків від голівки)). Але таки роздушила ножем на дошці і майже вчасно встигла закинути на сковорідку. Сіль і лаврушка були знайдені оперативніше, і туди ж. І весь цей кухонний бедлам був так гарно і точно доповнений якоюсь дуже нерозбірливою, але явно веселою народною піснею, що її за вікном співали два судячи з голосів немолоді дядьки))) , що моє почуття гумору сказало "ах" і показало уявно їм піднятого великого пальця. Настрій був такий, що його не зіпсували і кілька абсолютно чорних згорілих шматочків, які поки ніхто не бачив я тихенько викинула в смітник. Ось результат:


  Пахло офігенно. На вигляд смачно. Але рецепт то в Клопотенка  доповнювався чомусь соусом, причому майонезним, в якому ще й тунець, тому в мене наперед, до дегустації ще, при одному читанні рецепту була підозра...))) Майонез я не їм, навіть власноруч приготований, тунця немає, була тільки сметана. Зі сметаною непогано, я навіть здивована. Якщо, звичайно, не очікувати звично, що те, що виглядає як смажена картопля, буде і на смак як картопля))) На смак топінамбур. Смачний, з часничком, хрумкий і піджаристий.. але не картопля! 
  Тому оце сиджу і пишу, намагаючись переконати себе, правда не знаю точно що треба переконувати - шлунок чи таки голову)) що то норм, і повертати в природу не треба))) , але якщо Зазі обіцяєш написати - то святе!podmig

Неможливо не погодитись з Шопенгауерем

8 правил Артура Шопенгауэра, чтобы быть счастливыми

Якраз ці правила і розкривають сенс вислову "Відноситись до життя по-філософськи". Можна сказати й інакше: "Виходити за межі егоцентричного сприйняття світу". Мені це зрозуміло, бо я можу перебувати на трьох рівнях усвідомлення себе: 1) як звичайна людина, чоловік; 2) як суб'єкт суспільства, спільноти, групи; 3) як сутність, яка може споглядати світ не через егоцентричні, гендерні, національні, суспільні призми. Звичайно найлегше спілкуватися і порозумітися з будь-ким на першому рівні, на другому це складніше, бо соціум тут розсипається на безліч світоглядних відтінків. Спілкування на третьому рівні взагалі проблематичне, там мало хто топчеться. )


Делюсь опытом

  • 12.11.21, 17:45
Мои выводы и наблюдения, что можно более или менее кушать без вкуса. Сразу предупреждаю новичков, которые потеряли вкус и запах, то что вы любили в повседневной жизни, может оказаться при потере вкуса полной гадостью, например, мой любимый гарнир это пюре из картофеля, но увы, без вкуса оно напоминало по структуре шото слизкое и гадкое, ой huhОливье не понятное шо без вкуса, не стоит тратить на него ни сил, ни денег, ни нервов.
Опросила своих знакомых и учла свои предпочтения и вот вам то, что таки и без вкуса можно есть. На первом месте это огурцы консервированные или соленые, с них получается неплохой салат, если покрошить вместе с репчатым луком и заправить постным маслом слегонца, можно и оливковым, без разницы, вкуса все равно не будет, но идет на ура. Про лук, это вообще отдельная история, вкуса ты не чувствуешь, можно просто брать и кушать как апельсин к примеру, так как у меня остался все таки вкус соли и сахара, лук для меня это что-то типа сладкий фрукт lol. На третьем месте орехи и семечки, очень таки идут, грызёшь не понятно что, но в удовольствие, мозг то помнит, что это. Потом идет рыба и мясо. Уха на ура, да еще в прикуску с луком.
И как я дрессирую свои вкусовые рецепторы, этот совет дал мне медик, берешь апельсин и нарезаешь его, мозг усиленно заставляешь вспомнить вкус и запах, типа шоб цедра была и стараться нюхать и есть, это само яркий вкус и запах, таки да, иногда уже получается услышать его запах и вкус. Но увы, unsmile никак не могу вернуть нюх, вкус временами таки иногда пробивается. 
Поделитесь и вы своими наблюдениями, если у вас пропадал вкус, может мне это поможет smile

Цей час в історії: Іван Мазепа

  • 12.11.21, 17:34
Минуй нас пуще всех печалей
И барский гнев, и барская любовь.

О. Грибоєдов



Такою “барською” любов’ю та ненавистю до гетьмана Івана Мазепи палав московський цар Петро І. Іван Степанович мав найвищі титули і нагороди. Тільки двоє в царській імперії (Мазепа і Строганов) мали титул князя Священної Римської імперії. Саме цей титул давав право Мазепі укласти договір із шведським королем без огляду на волю Петра І.

У 1698 році імператор запровадив Орден святого апостола Андрія Первозванного. Першим кавалером ордена став адмірал Федір Головін, другим – гетьман Лівобережної України Іван Мазепа (1700).
Та щойно 70-річний гетьман уклав із 27-річним королем Швеції Карлом угоду, де була умова: “Україна обох сторін Дніпра має бути вічними часами вільна від усякого чужого володіння”, Петро І змінив милість на гнів. Помста яріла в тілі імператора: покарати, зганьбити, стерти ім’я Мазепи з історії.

У 1709 році, після Полтавської битви, за наказом Петра І було виготовлено так званий Орден Іуди вагою у 5 кіло: “Зделать тот час манету сребряную весом в десять фунтов, а на ней вырезать Иуду на асине повесившагося и внизу тридесять сребреников лежащих, и при них мешек, и назади подпись: треклятый сын погибельный Иуда, еже за сребролюбие давится.” Орден було зроблено виключно для Мазепи.

Петро І відправив загін за Карлом XII та Мазепою, наказав доставити гетьмана живим. Коли ж довідався цар-батюшка, що втікачі вже в Османській імперії, запропонував великому турецькому візиру 300 000 єфимків за допомогу у видачі Мазепи, але той відмовився.

Орден виготовлено, але вручати нікому. Петро Олексійович шаленів: зруйнували Січ, спопелили гетьманську столицю Батурин, зрівняли з землею монастир матері Мазепи, в усіх документах вичистили його ім’я.

22 вересня 1709 р. Іван Степанович упокоївся. А орден Іуди носив царський блазень князь Юрій Шаховський, нагадуючи, що диктатори ніколи нікому нічого не прощають і живляться помстою.

12 листопада 1708 року РПЦ за наказом Петра І проголосила анафему гетьману Івану Мазепі за прагнення до української державності.
Обряд було проведено в кремлівському Успенському соборі Москви в присутності царевича Олексія.

За кілька днів до цього, 9 листопада, анафема була проголошена у Троїцькій церкві міста Глухова. У той день священики й ченці були одягнені в чорні ряси, тримали в руках довгі свічки з воску, обмазані сажею.

Співаючи псалми, вони оточили опудало та стали викрикувати: “Хай буде Мазепа проклятий”. Потім архієрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув: “На Івана Мазепу - анафема”.

При цьому були порушені церковні канони: анафема накладена не за церковними, а за політичними мотивами, без соборного рішення православної церкви і не за рішенням церкви, а за наказом Петра І.

Жодна православна церква крім РПЦ не визнала цю анафему.
До сьогоднішнього дня РПЦ та УПЦ МП анафему не зняли. У Києво-Печерській лаврі, яку займає УПЦ МП, Мазепу піддають анафемі й донині.

З книги Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.

коротко о...

  • 12.11.21, 16:50
фоточков насобиралось
или


коротко о...жизни, как она естьpodmig
[ зыринг ]

"ПЕРЕЦЬ" №21

Шановна громадо! Вже від завтра можете переглядати 21 число часопису "ПЕРЕЦЬ..." на сайті https://www.perets.org.ua/. У повному обсязі часопис зможуть переглянути лише патреони, для решти читачів стор. №№ 10 та 12 будуть недоступними упродовж 3-х місяців. Приємного перегляду.
Головний редактор
Валерій ЧМИРЬОВ