Якось вже писав про дворазове харчування — і ось знову. По-перше, менше треба їсти, щоб економити гроші. Бо на поточній роботі вже котрий місяць не густо, а нову роботу знайти нелегко (точніше, знайти легко, але або робота не буде подобатись, або не відповідаю всім вимогам). По-друге, мені треба худіти, оскільки відростив пузо. А один з логічних способів — це менше їсти. По-третє, заїдати стрес хочеться все менше і менше. Напевно, дія таблетосів посилилась. По-четверте, іноді один прийом їжі тупо просипаю. Тож вже декілька днів харчуюсь лише зранку і ввечері. Крім того, зменшив порції і став більше додавати овочів і ягід/фруктів. А налягати нахліб став менше. І результат не забарився — пузо почалось зменшуватись. Думаю, кіло або два скинув.

[ Читати далі ]

Сьогодні пропоную для перегляду один з моїх улюблених фільмів - Шоколад.

Втомилось сонце. Небо у димах.

Іде отара з дому і додому.

Чатує неполоханий ховрах

І думає собі про невідоме.

Зомлілий день ховається в туман.

Згасають барви, запахи і літо.

Вечірнє поле б’ється об курган

Мов океан об острів невідкритий.

Малюнок ШІ

Монастир мовчунів в Ізраїлі — це неофіційна, але найвідоміша назва Латрунського абатства Богоматері всіх скорботних. Обитель належить до римо-католицького чернечого ордену трапістів (реформованих цистерціанців). Вона розташована приблизно на півдорозі між Тель-Авівом та Єрусалимом у мальовничій долині Аялон.
Обітниця тиші. Ченці цього ордену дотримуються суворого правила аскези та обітниці мовчання.Мета мовчання. Спілкування зведене до мінімуму, щоб повністю зосередитися на молитві, внутрішньому спокої та єднанні з Богом.Винятки. Ченці розмовляють лише у разі нагальної потреби (наприклад, під час роботи), під час молитви або з дозволу настоятеля. Для розмов із туристами та покупцями в монастирській крамниці зазвичай призначають лише одного або кількох спеціальних служителів.
Ще цей монастир відомий своїм вином, котре цінується завдяки унікальному смаку. Секрети технології виробництва цього вина монахи тримають в суворій таємниці. До монастиря мовчунів приїздить безліч екскурсантів і кожен з них вважає за потрібне придбати хоча б кілька пляшок цього вина.
Один мій друг отримав запрошення до Ізраїлю і також відвідав монастир мовчунів. Від природи він уважний та досить таки в'їдливий, тож подивившись на те, як іде торгівля вином, а ішла вона так: середніх розмірів торговий зал, дві каси на виході, а до магазину прибудований величезний ангар, де зберігалися запаси вина і за необхідністю подавалися в торговий зал.
Ходячи по території монастиря з монахом-екскурсоводом, якому можна розмовляти, він запитав: Отче, ви продаєте велику кількість вина, а де ж ваші виноградники і власне винзавод? Можливо Господь вам передав містецтво перетворення води на вино?
Інакше я просто не розумію звідки воно береться та ще в такій кількості! Деякий час монах намагався перевести розмову на щось інше, починав розповідати історію монастиря, та різні цікаві випадки пов'язані з цим вином, але не на того напав. Нарешті не витримав і сказав, от ти який наполегливий!
Дивись, бачиш внизу кібуц? А біля нього зелені прямокутники? То наші виноградники! Біля житлових будинків яскраво сині корпуси, явно виробничого призначення? То наш винзавод! А хто ж там працює? Якщо такий розумний то здогадайся сам! Ті хто живуть в кібуці? Я тобі цього не казав! Ось так, молитви молитвами, а коли починаються гроші, то якось все інше відходить на другий план.