[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Давайте відмовити 85 років назад. Те, що сталося з РСЧА влітку–восени 1941 року, можна назвати одним-єдиним словом: РОЗГРОМ. Про його причини фахівці сперечаються й досі, але до єдиної думки так і не дійшли. Звісно, пояснити те, що сталося, якоюсь однією причиною неможливо — їх багато, і вони різні. Однак казки про колосальну кількісну та якісну перевагу вермахту над РСЧА вже не розглядають навіть найзатятіші прихильники «правильної історії». Уже ніхто не сперечається з тим, що за кількістю танків і літаків, які перебували лише в західних військових округах, РСЧА переважала вермахт у 2–2,5 раза, та й у живій силі перевага була на нашому боці. То чому ж усе сталося саме так, а не інакше?
У дитинстві я прочитав мемуари прославленого радянського льотчика Олександр Покришкін, і одна невелика деталь, викладена в них, досі не дає мені спокою. Полк, у якому служив Покришкін, отримав новітні винищувачі МіГ-3. Озброєння МіГа складалося з двох кулеметів ШКАС гвинтівкового калібру та чотирьох БС калібру 12,7 мм. Гармат не було, але чотири БС — теж дуже непогано. І ось, приблизно за два тижні до початку війни надходить наказ: «Кулемети БС із літаків зняти!» Нібито для відправлення на заводи, щоб озброїти ще новіші винищувачі. Маячня? Зрада? Безгосподарність? У перші дні війни наші льотчики вилітали на перехоплення німецьких бомбардувальників і навіть намагалися стріляти по них із ШКАСів, але ефект був майже нульовий. Приблизно через тиждень на МіГи повернули по два БС, але зі значно збільшеним боєзапасом.
Або інший факт — Директива №1. З вашого дозволу наведу її повністю мовою оригіналу. Директива ГШ №1 от 21. 06.41.» «Военным советам ЛВО, ПрибОВО, ЗапОВО, КОВО, ОдОВО. 1. В течении 22 -23 июня 1941 года возможно внезапное нападение немцев на фронтах ЛВО, Приб. ОВО, Зап. ОВО, КОВО, Од. ОВО. Нападение может начаться с провокационных действий. 2. Задача наших войск – не поддаваться ни на какие провокационные действия, могущие вызвать крупные осложнения. Одновременно войскам Ленинградского, Прибалтийского, Западного, Киевского и Одесского округов быть в полной боевой готовности, встретить возможный внезапный удар немцев или их союзников. Приказываю: а) в течении ночи на 22 июня 1941 года скрытно занять огневые точки укрепленных районов на государственной границе; б) перед рассветом 22 июня 1941 года рассредоточить по полевым аэродромам всю авиацию, в том числе и войсковую, тщательно ее замаскировать; в) все части привести в боевую готовность. Войска держать рассредоточено и замаскировано; г) противовоздушную оборону привести в боевую готовность без дополнительного подъема приписного состава. Подготовить все мероприятия по затемнению городов и объектов; д) никаких других мероприятий без особого распоряжения не проводить. Тимошенко, Жуков. 21 июня 1941 года.» Директива надійшла до військ о 0 годині 30 хвилин 22 червня. Поки її розшифрували та передали до підрозділів, минуло години дві, а то й більше. Текст був написаний так, що важко зрозуміти, що саме робити: начебто й привести війська у бойову готовність, але на провокації не піддаватися, тобто не стріляти. От уявіть себе на місці командира стрілецького полку: на нього сунуть німецькі танки, але що це? Війна чи провокація? Врахуйте, що за піддавання на провокацію — розстріл. Він намагається додзвонитися до командира дивізії, але зв’язку немає — його перерізали німецькі диверсанти, із сусідами те саме. Поки він відправляє посильних до сусідів і до вищих командирів, які теж нічого не розуміють, полк уже розгромлено. От і постає запитання: навіщо? Навіщо знімали кулемети з бойових винищувачів, навіщо віддавали військам нечіткі накази, які лише заплутували командирів? Можливо, хтось пояснить це по-іншому, мовляв, це був такий геніальний хід геніального Сталіна і не менш геніального Жукова. Але моя версія, хай і дика, крамольна та непатріотична, така: на початковому етапі війни Сталіну були потрібні втрати (не надто великі — тисяч так 100–200), щоб заявити на весь світ: «Подивіться, що накоїли ці покидьки! Їхня кров пролилася першою, тепер ми маємо повне право діяти!» А потім — малою кров’ю, могутнім ударом гнати ворога до берегів Атлантики. Гра була дуже тонкою, на межі фолу, але цього разу Великий Вождь перехитрив сам себе. Усе пішло не так, як планувалося, війна затягнулася на довгі чотири роки, визволення Європи не відбулося, і ні Сталін, ні Хрущов навіть не зробили 9 травня вихідним днем.

У цю ніч, 85 років тому, почалася Велика Вітчизняна війна. Найстрашніша і найкривавіша війна в історії людства. Її початок для СРСР був не просто невдалим — він був катастрофічним. Причини розгрому численної та добре озброєної Червоної армії (так, саме так, міф про колосальну чисельну й технічну перевагу вермахту над РСЧА вже не намагаються відстоювати навіть найзатятіші сталіністи) розбирали багато дослідників, але до єдиної думки так і не дійшли. Версій безліч, ось деякі з них:
1. Ми до війни не готувалися зовсім, адже був пакт про ненапад.
(Дурниця, а навіщо тоді наклепали 23 тисячі танків і 11 тисяч літаків?)
2. Так, у нас було більше танків, гармат і літаків, але німці мали колосальний бойовий досвід, потужний радіозв'язок і відпрацьовану взаємодію різних родів військ.
(Що ж, версія цікава, але однієї цієї причини замало для такого розгрому.)
3. Глобальна зрада вищого командного складу: Павлов і компанія, а деякі дослідники навіть самого Жукова записали у зрадники.
(Гарна ж країна, яку зраджують навіть найвищі ієрархи! Але, на мій погляд, версія дурнувата, бо із зрадниками потрібно розраховуватися. Легко було з Мальчишем-Поганишем: дали йому бочку варення та кошик печива — він і радий. А що могли запропонувати тому ж Павлову? Звання штурмшарфюрера? Не смішіть.)
4. СРСР готував «визволення» Європи, але Гітлер випередив його на два тижні. Розгром стався тому, що будь-яка, навіть найкраща армія під час розгортання практично втрачає боєздатність. Є гармати, але снаряди ще в дорозі; є танки, але немає пального; піхота на марші; зв'язок не організований; тили ще тільки вантажаться в ешелони і так далі.
(Таку версію висунув В. Суворов, її підтримали й розвинули А. Ніконов, М. Солонін та інші. Я не схиляюся перед Суворовим — у нього вистачає технічних помилок, багато його висновків голослівні, а аргументація часто слабка. Але його версія хоч щось пояснює.) Ну, зараз почнеться!
Перш ніж починати плюватися на мене й Суворова, давайте разом розв'яжемо просту тактичну задачу. Я придумав її сам, тому якщо що — сильно не прискіпуйтеся.
Отже, поїхали. Уявіть собі, що однієї чудової ночі ви лягли спати у своєму ліжку, а прокинулися у травні 1941 року на посаді командира механізованого корпусу. Що таке мехкорпус? Це 30 тисяч особового складу, 1 тисяча танків, 400–500 стволів артилерії різного призначення (зенітної, протитанкової, важкої тощо), зв'язок, тилова інфраструктура.
Викликає вас вищий командир і ставить завдання:
— Товаришу комкоре! За даними розвідки, скоро буде війна, на нас нападе ворог. Ваш механізований корпус має зайняти оборону на цій ділянці (палець у карту), конкретне місце для оборони визначте самі!
Дивитеся ви на карту й бачите: ось кордон, ось річка, від кордону до річки — 50 км. Де ви розташуєте свій мехкорпус? Правильно, за річкою. Тому що будь-яка річка — це природний рубіж оборони. Навіть невелику річечку важка техніка з ходу не подолає, сапери мають навести переправи, причому під вогнем вашої артилерії.
— Товаришу командувачу, скільки в мене часу?
— Тижні два-три, може місяць, але не більше!
— Є зайняти оборону!
Ну і що ви будете робити протягом цих двох-трьох тижнів? Правильно, зариватися в землю, копати траншеї, перекривати ходи сполучення, будувати бліндажі та ДОТи, маскувати техніку й артилерію, мінувати танконебезпечні напрямки, влаштовувати протитанкові засідки та вогневі мішки. Загалом робити ворогові «теплий прийом».
Раптом викликає вас знову командувач і каже:
— Товаришу комкоре, Ставка ухвалила рішення не віддавати стратегічну ініціативу в руки ворога, а завдати йому випереджувального удару. Виводьте свій мехкорпус на вихідні позиції для атаки! Але тільки приховано, нічим себе не видаючи, так, щоб ворог ні про що не здогадався.
— Є готуватися до атаки!
Де ви зосередите свій мехкорпус? Правильно, на іншому березі річки. Тепер вона буде вам заважати, тож нехай залишається в тилу. Висування на вихідні позиції ви організуєте в нічний час, невеликими групами й будете їх розосереджувати по лісочках, посадках, дотримуючись усіх заходів маскування.
А тепер скажіть мені: станом на 22 червня скільки кілометрів траншей було викопано, скільки побудовано польових укріплень? Та жодного, у кращому разі — поодинокі або парні стрілецькі окопи.
Червона армія опинилася в положенні № 2, причому в процесі перегрупування. Чи щось не так?

[ Читати і дивитись далі ]