Не можу знайти автора робіт.., було підписано - ШІ...

Бачу у роботах українське коріння....

Підказують, що мождиво це Шандор Александр, але його роботи інші....

Ні що так не лякає, як очікування ймовірного звиздецю. Правда, тішу себе тим, що комусь ще гірше. Але поки невідомо, чи зможуть полікувати зуб, чи на видалення. І, як на зло, нічим відволіктись від думок. 

Іще чомусь відмовляють від клініки, в яку записався (хоча відгуки гарні). Ну, шо буде, те буде.

Часто люди бачать тільки те, що хочуть бачити. А коли в житті не так багато цікавих подій, щось можна і вигадати. Головне, щоб був привід. Так, старе дерево в лісі може перетворитися на іншопланетянина, а в нічному тумані то тут, то там розгулюють привиди. Якщо так веселіше жити, то нічого поганого тут не бачимо, головне – не захоплюватися надто сильно. Отож, до Вашої уваги добірка фотографій речей, які на перший погляд здаються не тим, чим є. Давайте перевіримо себе.

Уявляєте, якщо натрапити на це дерево вночі

 

 Природа спеціально створила це, щоб нас налякати...[ Читати далі ]

Привіт, хороші. Осінь.
Хоча й в мене вже місяці півтора, як зима. Зі снігом по коліна, часом вище, часом нижче. А я й тішуся з того. Люблю холод, щоб повноправно палити грубку та свічки. І кайфувати, канєш. Воно горить собі, тріщить, а я поруч вчу мови. Цікаве заняття. Наприклад, шведською ревнощі це "svartsjuk", тобто "чорна хвороба" (svart-чорний, sjuk - хвороба). Мудра назва і коректна. І є в них halsduk. Але то не галстук, як можна логічно собі подумати, а шарф. Такі справи.
 Полярна ніч почала давити на мізки. Ну як зазвичай, наприкінці листопада. Зростає тривожність, яку у жвавості не помічаю, вона приходить уві сні. Сни сюжетні, часом важкі, які пам'ятаєш по пробудженню. Типовий симптом втоми від темряви. І хоча сонце ще з’являється і висить над горизонтом з 8 ранку до 12,але мені вже цього мало. Буде ще менше. Хочу більше. Вирішила в такі моменти згадувати жителів сусідньої Кіруни. Допомагає. В них взагалі сонця нема 2 місяці. І саме місто схоже на декорації до фільму. Ніби несправжнє, ніби місто - "покабудки". І нічого, живуть, на загал не жаліються. Ба навіть люблять свій край. Світу.
 Ніяк не можу добити книгу "Купи собі той довбаний букет". І що характерно, книга цікава. Купу позначок в ній зробила, цитат повиділяла, блокнот купила товстий і красивий. Два. Щоб писати в них, за що вдячна життю (тренуй мозок бачити щось, крім х*йні). В ті блокноти можна писати, що заманеться. Про це в книжці також розповідається. Але я постараюся рефлексувати там на тему гарних речей. Постараюся.
Слухала пару цікавих підкастів. Вразили розповіді нашого Ігоря Козловського. Його не стало в вересні. Хай спочиває з Богом. Напевно він віддав свій борг любові (хто знав про нього, зрозуміє). Він наш український Віктор Франкл. Пережив 700 днів в катівнях т.зв. "днр". Моторошно слухати, як росіяни там "втомлювалися" катувати українців і змінювали один одного "на посту". То вже не зовсім люди. І вони дуже бояться вільних людей. Слухати важко, але вкрай потрібно. Щоб знати. Він цікаво розповідав про внутрішню свободу, де завжди є вибір. Про уяву, яка є лише в людей і яка малює найгірші сценарії у випадках якоїсь невідомості чи відсутності інформації. Про інтровертів, яким легше в самозаглиблення. Та екстравертів. Про те, що наш внутрішній простір - наше спасіння. Про релігію, шо це лише спосіб законектитись з Богом. В Якого ми ніби й віримо, але не віримо Йому. Про слова Апостола Павла "завжди радій". І взагалі про етимологію слова "радість". Сум знесилює.
Про те, чому Бог допустив 24.02.22 в Україні. І багато про що інше, глибоке, філософічне. Ох люблю про таке.