Я дивлюся на дискусію, яка розгорнулася навколо недавно зробленої фрази президента, і щиро дивуюся, що багато людей не розуміють елементарних речей.

Йдеться про слова Володимира Зеленського про те, що якщо одна особа буде блокувати 90 мільярдів євро допомоги Україні, то адреси цієї особи передадуть ЗСУ.

І тут є кілька дуже очевидних моментів.

По-перше. В Угорщині у квітні мають відбутися вибори. І немає нічого, що так піднімає рейтинг Віктора Орбана всередині країни, як жорсткі або образливі заяви з боку української влади. Це елементарна політика. Ми ж самі бачимо: коли хтось іззовні різко критикує нашого президента, його рейтинг в Україні часто лише зростає. Точно так само це працює і там.

Тому робити таку заяву саме зараз, перед виборами, — це, по суті, пряма політична послуга Орбану. І, можна не сумніватися, він зараз цим користується.

По-друге. У цій фразі фактично звучить втягування Збройних сил України у міжнародні політичні конфлікти. А це дуже небезпечна логіка. Тому що якщо говорити прямо: коли керівник держави натякає на можливість військових дій проти лідера іншої країни через політичний конфлікт — це руйнує саму логіку міжнародних відносин.

І тут виникає дуже незручне питання.
Якщо щось подібне дозволено нам, то чим це принципово відрізняється від тієї логіки, яку використовує Росія, коли пояснює свою агресію?

По-третє. У світовій і європейській дипломатії подібна риторика є абсолютно неприйнятною. Наскільки відомо, багато європейських політиків на цю заяву відреагували відвертим подивом, а подекуди й шоком.

Чому?
Тому що Європа допомагає Україні не просто у війні. Вона допомагає Україні стати частиною демократичного світу. І коли звучать такі заяви, у партнерів природно виникає питання: яку саме політичну систему вони допомагають будувати?

Європейці вже мають один гіркий досвід — десятиліттями вони не реагували на трансформацію Росії, і в результаті отримали агресивний режим, який тепер загрожує всьому континенту.

І тому абсолютно логічно, що сьогодні вони не хочуть опинитися в ситуації, коли через роки їм доведеться пояснювати, чому вони допомагали формуванню ще одного авторитарного лідера.

Саме тому мене щиро дивує, коли частина українського суспільства радісно підтримує подібні заяви і каже: «так і треба було сказати».

Це дуже короткозора позиція.

Бо в міжнародній політиці слова мають наслідки. І дуже велике питання, як саме така риторика може вплинути на подальшу підтримку України з боку наших партнерів.

(S) tybrenо в  «Аргумент» 

Йшов третій рік “відсутності корупції в Україні”. У “відсутній корупції” підозрювалися вже три віце-прем’єр-міністри, а також особисті друзі та таємні “гаманці” Президента і його “менеджерів”. Все йшло до того, що вищі посадовці країни цілком могли стати наступними, кому оголосять підозру. Підозру у корупції, якої вже давно “немає в України”. Тому майбутні підозрювані  вирішили діяти на випередження та рішуче: тобто свавільно та беззаконно. Тим більше, що вони ж самі пишуть нам закони – з урахуванням своїх ні разу не корупційних інтересів.

І робиться це руками того самого СБУ, яке незаконно слідкувало за Бігусами, вивозило з країни Комарницького у бусі “вантаж 200”, зірвало призначення керівника БЕБ.

І це ж саме СБУ підриває мокшанські кораблі своїми БЕКами, знищує ворожі літаки на аеродромах глибоко в тилу, ліквідує зрадників та ворожих ватажків.

Керівник у обох СБУ один і той самий – і крім когнітивного дисонансу це також дає, як не дивно, певні можливості.

Така “особиста відданість лідеру” та одночасне бажання показати свою корисність Україні свідчить не тільки про безпринципність керівника СБУ, але також і його відчайдушне бажання паралельно набути народної популярності. Бажання цілком логічне та прагматичне: щоб коли Лідер нації перестане бути Лідером – самому не потрапити за грати за виконання завідомо злочинних наказів.

І оцей момент самозбереження може стати ключовим для повалення диктатури.

Головною слабкістю будь-якої авторитарної системи є гіпер-концентрація вузлів вертикальної системи влади на особистостях – конкретних людях з іменами та прізвищами. У демократіях замість цього розбудовані інституції, за яких прізвище чиновника не важливе: його легко замінити на іншого.

Але у диктатурах вибуття ключового гравця обвалює усю або майже усю “вертикаль” – і це є найбільшою слабкістю усіх систем одноосібного правління.

А найголовнішою фігурою у монархіях є, звісно, Найвеличніший Лідер.

Тому історично так склалося, що усі монархії були повалені, у переважній більшості – силовим шляхом, з фатальними наслідками для монархів.

Так от, інстинкт самозбереження, який демонструє керівник СБУ, може у певний момент підказати йому, що для особистого виживання буде краще усвідомити, що “проізошла чудовіщная ашибка” і Президент діє всупереч інтересам країни.

І після цього раптового осяяння заарештувати його просто на засіданні, скажімо, РНБО. Разом з його “менеджерами” та найближчими міністрами. Виконувати обов’язки буде спікер ВРУ (як це було весною 2014), управління країною та армією зберігається, західні партнери “занепокоєнні”, але не сильно, а у Вашингтоні радісно відкорковують шампанське. Ну а Голова СБУ – національний герой, який врятував демократію від тиранії, а про його попередні гріхи усі дружно забули.

Звісно, варіанти “Майдан” чи “військовий переворот” також теоретично не виключені для демонтажу корупційної клептократії, але це довго, криваво, непредбачувано та  з великими ризиками для країни, яка веде війну на виживання. Тому дуже навряд.

Але головне для будь-якого з цих чи багатьох інших варіантів – це легітимність в очах суспільства.

Не “легальність” – тобто відповідність чинному законодавству, яке кожна диктатура пише під себе. А саме “легітимність” – тобто справедливість та відповідність прагненням суспільства. Ці два поняття починають відрізнятися у часи, коли чиновники забувають кому вони служать і хто є джерелом влади.

І якщо суспільство вважатиме чинну владу нелегітимною – будь-який варіант її відсторонення буде сприйнятий позитивно, у тому числі “західними партнерами”.

Надуманий та брутальний “наїзд” на систему антикорупційних органів є чітким маркером нелегітимності. Згідно останніх опитувань, саме корупція вважається у суспільстві загрозою № 1, збройна агресія росії – лише на другому місці. І ця спроба “корупційного перевороту” відбувається на фоні переслідування журналістів та військових, відсутності свободи слова, вибірковості правосуддя, узурпації влади “4-5 менеджерами” та багато інших ознак придушення демократії.

Ба більше: парламент міг би призначити виконувати обов’язки Президента, наприклад, популярного в народі опального генерала. Так, це не передбачено жодним законом і жодною статтею Конституції. Але поточна влада вже порушила усі можливі закони разом з Конституцією – поклала на них публічно та брутально. Тому за екстраординарних обставин термінового порятунку демократії в України - значення матиме лише легітимність. Легальною її зроблять пізніше.

Як мотивувати несамостійних та заляканих членів чинного парламенту до прийняття цих або інших можливих нестандартних рішень – то зовсім інша історія.

Але якщо вони будуть відповідати очікуванням суспільства – то будуть виглядати легітимними: як всередині країни, так і за її межами.

Це я змоделював малоймовірний, але далеко не єдиний варіант розвитку подій.

Більш легальним виглядає включення Генерала до списку якоїсь з існуючих політичних партій, представлених у парламенті, “складання повноважень” одним з їхніх депутатів та заміни його на Генерала. А потім його раптом обирають спікером. Ну а далі все одно - добровільне або примусове “зречення престолу” одного З. та абсолютно легальна передача вищої виконавчої влади іншому З. Якщо той другий З. взагалі захоче – що не факт.

Не суть яким саме чином зелених клептократів усувати від влади: рано чи пізно це доведеться робити, бо самі вони владу не віддадуть, це вже очевидно.

А своїми ідіотськими конвульсіями вони лише наближають суспільство до точки кипіння – якого краще не допустити.

Прикриваючись війною, вони знищують демократичні цінності, за збереження яких в Україні й ведеться ця війна. А ставати “маленькою росією” без демократії, зате з корупцією та культом особистості – мало хто бажає у сучасній Україні.

Та практично ніхто.

Автор: Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки. У 2000-2005 заступник керівника відділу боротьби з комп’ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ. Засновник та перший керівник CERT-UA. Колишній директор та співзасновник української кібер-компанії; сторінка автора у Фейсбук