Історія сирійських курдів і Афганістану мають навчити нас деяким

  • 17.08.21, 20:14
Історія сирійських курдів і Афганістану мають навчити нас деяким речам.
1. Ніхто воювати за нашу країну не буде. Ми маємо розраховувати тільки на себе.
2. Трильйони доларів допомоги ніколи не замінять бажання народу битися за власну країну.
3. Оркам з калашами можуть протистояти тільки люди, що готові убивати за свою країну, а не помирати.
Позиція "Просто перестати стріляти" рано чи пізно приводить до руйнування держави. Ви можете зменшити на деякий час втрати, але згодом отримаєте більшу війну, більше смертей та геноцид.
Мирослав Гай

Про проспект Жукова в Харькове

  • 17.08.21, 15:00
https://www.svoboda.org/a/bessmyslennyy-i-besposchadnyy-zachem-stalin-izdal-prikaz-270/31411331.html?fbclid=IwAR2_4UWmCTSksPxZl24GMo1VnMhO04zMRpo8v6VjLmBtGB5pFfmakQrU8Ps

"Жуков пошел еще дальше приказа № 270. 28 сентября 1941 года, будучи командующим Ленинградским фронтом, которому подчинялся Балтфлот, он издал шифрограмму 4976, где говорилось: "Разъяснить всему личному составу, что все семьи сдавшихся врагу будут расстреляны и по возвращении из плена они также будут все расстреляны".
80 лет назад, когда советские войска отступали под напором вермахта, появился приказ № 270, в результате применения которого погибло множество солдат, офицеров и генералов Красной Армии. При этом его издал не Гитлер, а советское командование.

адин нарот

  • 08.08.21, 17:08
Россиянин Заурбек Сидаков в финале одержал победу над белорусом Магомедхабибом Кадимагомедовым. Что еще раз доказывает — русские и белорусы один народ

Урок історії напередоні ЗНО.

  • 03.06.21, 21:25
Урок історії напередоні ЗНО.
В 1949 році виникла необхідність звільнити місця в таборах на Колимі для розміщення нової партії висланих до Сибіру. Керівництву зон Берлагу і Севвостлагу було доведенно рішення Москви про доцільність знищення дівчат, дітей переселенців з України. По-перше, вони погано працювали, в силу фізичних особливостей дівчатка заслабкі для каторжних робіт. По-друге, вони будуть народжували українців, бандерівців. До вирішення задачі підійшли творчо. Ні, не збудували крематорій, не звели газових камер, не витратили набоїв, навіть не переймалися копанням могил. Три тисячі дітей, дівчаток-підлітків загнали на трясовину і втопили в болоті.
Така історія. Якби про неї 20 років розказували в школах незалежної України на уроках історії, то не було би зараз ні війни, ні анексії Криму, ні окупації Донбасу

Почему у литовцев сложное отношение к России?

  • 02.06.21, 21:59
Почему у литовцев сложное отношение к России?
Одно из объяснений можно найти в воспоминаниях Дали Гринкевичюте.
Вашему вниманию – фрагмент автобиографии её матери “На земле вечной мерзлоты”, в котором она описывает ужасы депортации литовцев, устроенной советской властью.
“На Север нас везли около трех месяцев. Сначала в переполненных вагонах, где не только сесть, но и пошевелиться было невозможно. Потом на баржах по реке Ангаре, затем грузовиками по диким лесам от Ангары до Лены. И снова на баржах, уже по Лене прямо на Север. Устье Лены. Море Лаптевых. Чувствуется ледяное дыхание океана. Конец августа, а холод как глубокой осенью.
Наконец остановились. Перед нами - необитаемый остров. Нет ничего. Никаких следов человека: ни дома, ни юрты, ни дерева, ни кустика, ни травы - одна скованная вечной мерзлотой тундра, покрытая тонким слоем мха.
На высокий берег острова был переброшен деревянный трап и нам велели высадиться: четыремстам литовским женщинам, детям, старикам и нескольким мужчинам.
Потом мы выгрузили доски, кирпичи. И пароход, развернувшись, заспешил обратно - приближалась зима. А мы остались на необитаемом острове без крыши, без теплой одежды, без еды, совершенно неподготовленные к зимовке в Арктике.
Почти в это же время на остров привезли несколько сот финнов из окрестностей Ленинграда. Их вывезли по национальному признаку, хотя их отцы и деды с незапамятных времен жили в тех местах. Смерть начала косить их первыми.
Нужно было срочно строить землянки, юрты, бараки, потому что зима была уже не за горами. Но начальники, собрав работоспособных мужчин, не дали им времени для строительства жилища, а увезли на другой остров ловить рыбу для государства.
Тогда мы, женщины и дети, бросились, как умели строить из кирпичей и мха бараки. Руками срывали с вечно мерзлой тундры мох и укладывали его между кирпичей вместо бетона: слой кирпича, слой мха. Крыши барак не имел, её заменил дощатый настил, утепленный мхом и песком. Через щели в потолке метель заносила лежащих на нарах людей снегом. Это была огромная ледяная могила с обледеневшими потолком, стенами и полом.
В ноябре началась полярная ночь. От голода, холода, цинги и других болезней люди начали умирать. Тогда еще можно было всех спасти. В устье Лены, на берегах моря Лаптевых, на островах за 100-120 км жили эвенки. У них были запасы рыбы, достаточно собачьих упряжек, они хотели вывезти людей к себе в теплые юрты. Но начальники не разрешили и обрекли нас на гибель.
Группа парней - финнов и литовцев, человек 15, пытались пешком по льду выбраться с острова Трофимовского к эвенкам, но в пути все до одного погибли - заблудились и замерзли.
К середине полярной ночи в нашем бараке №10 из 30 человек на ногах держались и выходили на работу только несколько женщин и я.
Нас посылали за 10 км искать занесенные с верховьев Лены бревна. Вырубали их изо льда и, запрягшись в веревочные лямки, волокли на Трофимовский для отопления квартир начальников и конторы. Взять в барак хоть одно полено не имели права.
Самым трудным было затащить санки с бревнами на высокий берег обледеневшего острова. Сил не было, ноги обернутые оледеневшей мешковиной, скользили. Веревочные лямки растирали плечи до кровавых ран.
Другие лежали на нарах опухшие от голода или уже не могли подняться от истощения и цинги. Цингой болели все без исключения. Никаких витаминов мы не получали. Без боли крошились зубы, десна кровоточили. В мышцах открывались незаживающие трофические язвы.
Ходить становилось все труднее от общей слабости и кровоизлияний в мышцы и суставы. Казалось, десятки иголок и тонких лезвий впиваются в мускулы, каждый шаг вызывал боль, а утром трудно было вставать. Только на цыпочки. Чаще всего цинга поражала коленные суставы. Из-за сильного кровоизлияния в них невозможно было выпрямить ноги.
Так и оставался человек лежать на нарах со скрученными ногами, с посиневшими, раздутыми суставами. Потом начинался понос и смерть”.
“Советский Союз - худшее, что было в истории человечества. Именно деятельность СССР привела к гибели миллионов людей и к созданию огромного списка проблем, которые напоминают о себе и сегодня!”
Евгений Вольнов

Наука

  • 31.05.21, 09:14
- Як дуже швидо покращити стан української науки?
- Зробити нормальне фінансування.
- Ну, це якось банально, тому не може покращити стан. Що ж робити?
- Зробити.нормальне.фінансування. Тільки так можна швидко, потім пункти 2, 3, ...1000, але без збільшення фінансування нічого інше просто не запрацює.
- Ні, зрозумій, ми маємо виробити стратегію покращення. Дорожню карту. І поступово впроваджувати. Фінансування - то не головне. З чого почати?
- З фінансування. Ось факт 1, 2, соцопитування молодих вчених, ось статистика а, бе, ве. Потім все решта.
- Шо ти сиплеш цими цифрами? Кому вони треба? Слухай, слід вийти зі своєї бульбашки і зрозуміти, що не в фінансуванні справа. Треба бути конструктивним. І з чогось починати, а не скиглити все життя про гроші.
- З фінансування. Починати з фінансування. Без грошей нема для кого що покращувати.
- От бачиш, українські вчені не хочуть реформ.
Сьогодні відбувалася звітна сесія Загальних зборів Національної академії наук України.
Виступало дуже багато людей, які говорили купу правильних речей.
Зокрема, була дуже цікава доповідь очільника НАН Анатолій Загородній про результати за 2020 рік.
Про міжзоряну плазму, резонансну кругову хвилю в біореакторах, цирконієві сплави для оболонок тепловиділяючих збірок ядерних реакторів, епістолярій Тараса Шевченка.
Про циліндри низького тиску з супер-пупер титановими лопатками, які встановлюються в Угорщині на атомні станції.
Про американське ядерне пливо замість російського.
Про системи термостабілізації приладів, що встановлені на 250 штук європейських космічних апаратів (в України нема жодного просто).
Про клейові з'єднання для Антонова.
Про корпуси осколкових снарядів для ЗСУ, що не поступаються стандартам НАТО.
Про нові посухостійкі сорти пшениці.
І т.д. і т.п.
Багато фундаментальних та прикладних результатів напродукували вчені минулого року.
Також говорили про ліквідацію та оптимізацію (читай - скорочення) наукових установ, приватизацію держпідприємств, реформи, Національний фонд досліджень, еміграцію населення, зростання бідності і нерівності в суспільстві, боротьбу з коронавірусом тощо.
Конструктори авіадвигунів дякували за співпрацю і розповідали про неї.
Військові - дякували за розробки (про які можна розповідати) і жалілися, що дуже не вистачає робіт по створенню нових перспективних матеріалів.
Але з тієї всієї краси (яку, сподіваюсь, пресцентр якось опублікує, а я запощу) я витягнув оці чотири картінки.
Бо показові.
На першій ми бачимо, що за 10 років кількість молодих вчених в НАН України скоротилася вдвічі.
На другій - що кількість вчених відділення фізики та астрономії за 10 років зменшилась на 40% (дяка за картинку Вадиму Локтєву).
На наступних - видно причину цих явищ.
Адже третя показує середню зарплату по НАН.
Нині "брудними" це 9668 гривень (і то не є випадок про "один їсть м'ясо, а решта - капусту, то в середньому всі їдять голубці").
Четверта - головна - демонструє фінансування НАН в одиницях середньої річної зарплати по країні.
Ось він, фінал української науки.
Ця блискуча ідея - рахувати фінансування в середніх зарплатах по країні - вигадана Leonid Yatsenko і наочно показує суспільству справжній рівень підтримки науки.
Те, що він низький - то очевидно.
Якщо навіть не брати абсолютні цифри, при європейських нормах фінансування науки від 1% ВВП, в Україні - усього 0,2%.
Але абсолютні цифри пересічним громадянам все одно здаються великими.
А от так - чітко видно, що поки в країні все наче зростає, на науку держава витрачає все менше і менше ресурсів.
В цьому вся суть і, до речі, мабуть, вперше, я не буду чіпати зелену владу.
Так, Шмигаль, звісно, проігнорував Загальні збори так само, як Гройсман свого часу поїхав відкривати поламаний дизель на Бориспіль замість засідання Нацради з науки і технологій.
Так, Шмигаль своїм урядом фактично блокував 3 місяці цього року роботу Нацфонду досліджень.
Але графік нам наочно показує пріоритети українських платників податків.
Хай через представницьку демократію і депутатів, але ж кореляція є.
Бо, впевнений, до 2014 року подібний графік для Збройних сил буде таким само.
І суспільна думка про непотрібність Армії - аж буяла.
Потім пошептало, еге?
А от графіки прокуратури, МВС, судів, офісу/адміністрації президента, впевнений, будуть геть протилежні.
Ну, як може платник податків відмовити таким поважним установам у щорічному зростанні апетитів?
Зрештою ж, в Верховну раду не обрали справжню вчену, зате обрали нинішнього без п'яти хвилин кандидата наук з держуправління Ківу, що жмакає прутня у залі засідань.
Тому українське суспільство, звісно, полюбляє звинувачувати в усьому владу.
Як і я.
Однак результат на табло.
10 років, різні влади, а тенденції однакові.
Загалом, ми підходимо до головного.
Якщо хтось десь колись розповідає, що не в фінансуванні справа і науковці з країни тікають світ-за-очі з інших причин - знайте, що це каже або дуже тупа людина, або дуже підла.
Якщо вона торочить, що грошей немає - дивимось на фінансування МВС та прокуратури.
І діагнози у людини ті самі.
Наука в країні системно і тягло нищиться.
Не без спроб окремих ентузазістів щось виправити.
Не без окремих променів світла, типу Нацфонду досліджень.
Але нищиться.
Бо оцю статистику НАН - установи, яка вносить левову частку (хай пробачать мене колеги з окремих університетів та інститутів іншого галузевого підпорядкування) в усі світові наукові рейтинги, в яких Україна досі присутня - можна спокійно поширити на решту науки в країні.
Ситуація буде та сама, як не гірша.
Коли нема воїнів, щоб захистити - помітно одразу.
Коли нема медиків, щоб вилікувати - біль миттєво про це нагадує.
Коли нема вчених, щоб винайти - країна просто поступово втрачає конкурентноздатність і тихо технологічно деградує.
Це як деменція.
Чим вона більше прогресує, тим менше шансів зрозуміти, що щось не так.
Але принамні поки про це є кому будувати графіки і розповідати - шанси є.
Невеликі, але є.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
45
предыдущая
следующая