Андрій, 31 рік, м. Київ, працює "коментатором" в інтернеті. Він пише позитивні коментарі, якщо виходять негативні статті або відгуки на форумах про відомого політика з Партії регіонів. Своє прізвище та ім'я політика попросив не називати.

Як ви працюєте і для чого?

— Створюємо ілюзію підтримки користувачів інтернету. Кожен політик, який хоче впливати на суспільну думку, має великий штат коментаторів. Ми створюємо "образ" чи ілюзії реального відношення користувачів інтернету до політика.

Як вас завербували?

— Можна сказати, що це закритий клуб, туди можна потрапити тільки за протекцією члена клубу. Знайомий, з яким колись працював, запропонував попрацювати на політика. В двох словах пояснив, що є секретний підрозділ, який працює на ім'я цього політика. Треба робити позитивний імідж. Сказав, що самі вже не можуть справлятись з обсягами роботи. Запитав, чи готовий я. Пообіцяв, що будуть платити "хороші гроші". Я здогадувався, що саме мені запропонують - писати коментарі. Рівно за тиждень цей же знайомий мені подзвонив, зустріч була в одному із штабів, за закритими дверима. Людина, з якою говорив, працює в штабі.

Як оплачується робота, є бонуси, премії?

— Хороші коментатори дуже затребувані, цей ринок дуже розвивається. Працюю вже майже півтора року. Зарплата щомісячна, зараз отримую $1000 на місяць, зустрічаюсь і отримую її в конверті. Коли починав, було трохи менше. Пояснили, що оплата залежатиме від того, як працюю. Дехто отримує навіть більше, але про це не прийнято говорити. Сподіваюсь, що цей політик ніколи не піде у відставку.

Як розуміють, що саме ти написав коментар, а не хтось інший?

— Є спеціальні люди, які це роблять, вони ніби начальники. До того ж політик особисто продивляється сайти про себе. У кожного комп'ютера є "айпішник" (IP-адеса — унікальна адреса вузла в комп'ютерній мережі — ред.), на деяких сайтах вона відслідковується. Маю 30 поштових ящиків та півсотні "ніків" (nickname, з англ. "прізвисько" — ред.). Є спеціальний блокнот, це все записано, "начальник" про це знає. В основному все будується на довірі. Хоча часто буває, що поручають роботу на конкретному сайті. Якщо там нічого не з'являється з коментів, то він розуміє, що я на роботу "забив".

Як знаходите негативні статті та відгуки про політика?

— Є спеціальна програма, вона відслідковує всі публікації про цього політика. Стоїть у мене на ноутбуці. Це ексклюзивний інтернет-пошуковик, програму встановив адмін штабу. Вибирається регіон "Україна", працює як звичайний пошуковик, але знаходить дрібніші згадування про політика. Ще працюємо по конкретних сайтах, таких як "Кореспондент" або "Українська правда". Зазвичай в партійних офісах, де працює команда коментаторів ця програма встановлена на всіх комп'ютерах. В середньому в штаті 25 постійних коментаторів, які працюють вахтовим методом упродовж доби. Зазвичай чергує не більше 5 людей. Якщо щось трапляється та в інтернеті "випливає" якась тема, то підключаються усі.

Можете розказати про специфіку роботи?

— Коментарі мають бути як позитивні, так і агресивні, але на захист політика. Там велике поле для творчості, головне - захищати. Прикладів не буду наводити, бо можу підставитись. А ще, аби написати компетентний відгук, потрібно відслідковувати, чим займається цей політик, знати історію стосунків з його політичними ворогами, постійно читати політику. Можна використовувати ненормативну лексику. Головна задача, аби останнє слово було за мною. Якщо триває дискусія і сили не рівні, то потрібно почекати, поки "опозиційні" коментатори відпрацюють та підуть. Тоді можна писати і останнє слово буде за тобою, це професійна таємниця. Основоположні правила - писати виразний коментар, не писати під різними "ніками" на сайтах, де висвічується "айпішнік", аргументувати свою позицію, іноді можна спробувати задавити суперника інтелектом, морально принизити. Деякі коментатори починають психувати, зриватися на необґрунтовані образи і їх можуть "забанити" на деяких сайтах. Мене жодного разу не "банили".

Що значить - сили нерівні?

— У кого в штаті 100 коментаторів, можуть зім'яти будь-кого іншого. Сила тут в кількості. Наприклад, з моєї команди працює двоє, з іншої десять.

Є норма по кількості коментарів та знаків?

— Ні. Іноді залежить і від самого. Якщо о першій ночі не сплю і бачу, що десь іде дискусія, то працюю і вночі. Піднімали тільки один раз, коли був форс-мажор. Який, не можу сказати.

Є конкуренція між коментаторами?

— Ми робимо одну спільну справу, її результати з боку замовника та відношення його до нас залежать тільки від нас. Ніколи не сваримось.

А з коментаторами інших штабів?

— Коментатор — це як футболіст, який підписав контракт з клубом, тому конкуренція зі штабами інших політиків можлива тільки на інтернет-сторінках, в житті я все одно нікого з них не побачу і не впізнаю.

Тобі не соромно за таку роботу?

— Зовсім ні. Я можу бути незгодним зі своїм політиком, але коли пишу комент, маю відстоювати його точку зору. Політика — це моя робота і ставлюсь до неї сумлінно. Вдома не можу чути розмови дружини, коли дивиться новини. Просто пізнав істину — мета будь-яких політиків не в поліпшенні життя народу, і не в служінні йому. А в тому, щоб залишатися при владі будь-яким доступним способом. Ця риса об'єднує абсолютно всіх політиків у нашій країні, тому розмови про політику я вважаю безглуздими.

•          Мережа інтернет є не лише джерелом корисної інформації та знань, але одним із середовищ, де діти можуть стати жертвами сексуального насильства.
•          78% українських дітей віком від 6 до 17 років користуються інтернетом.[1]
•          Україна входить до числа лідерів світової індустрії дитячого порноринку. За даними Інтерполу, дохід від фото- та відеопорнографії, виробленої в Україні, становить понад 100 млн доларів на рік.
•          За поширенням дитячої порнографії в Інтернеті Україні посідає сьоме місце в світі, свідчать дані Фонду Internet Watch Foundation.[2]
•          Основними групами дітей, які мають найбільший ризик постраждати від дитячої проституції, порнографії та торгівлі дітьми є безпритульні, бездоглядні діти, з багатодітних, соціально-деструктивних, неповних родин, малозабезпечених сімей; діти віком від 13 років і старше[3].

•           11% показували своє голе тіло;
•           10,4% дозволяли торкнутися до голих частин свого тіла (ощупати себе);
•           7,8% займалися сексом за певну плату;
•           3,2% погоджувалися сфотографуватися або знятися у фільмі в оголеному вигляді.

•          Пропозиції щодо дій сексуального характеру надходять дітям від дорослих родичів, сусідів, знайомих; незнайомих чоловіків та жінок у різних місцях (на ринку, вокзалі, вулиці, дорозі, зупинці, під‘їзді); друзів, ровесників, знайомих старшокласників. 
•          Сексуальна експлуатація дітей, кіберзлочинність – нові форми насилля проти дітей, які з’являються в мережі. 27% дітей підтвердили, що до них зверталися незнайомі особи через чережу інтернет, 30% дітей контактували із незнайомцями, 28% відсилали свої фото та 17% відсилали інформацію про свої родини.
• За різними оцінками в мережі зараз існує до 200 тисяч веб-сайтів, які пропонують контент із дитячою порнографією. Річний дохід цих ресурсів у 2003 році складав близько 3 млрд. доларів.[4]
• Згідно американської статистики — основна частка тих, хто здійснює насильство по відношенню до неповнолітніх, люди, віком від 26 до 39 років. Найчастіше ґвалтівник є близьким для дитини: одним із батьків, іншим родичем чи другом сім’ї.[5]
• Діти не завжди знають, що їх піддають сексуальній експлуатації. Злочинці можуть знімати їх прихованими камерами (наприклад, у роздягальнях), робити фото біля  басейну чи на пляжі, або використовувати фото, які батьки виклали у мережі інтеренет (наприклад, купання дитини у ванні), не задумуючись про те, що такі зображення можуть використовуватися злочинцями.
• Вважається, що у дитячій порнографії в основному фігурують дівчатка. Однак, за даними гарячої лінії російського фонду «Дружній Рунет», на 53% проаналізованих зображень дитячого порно  фігурували хлопчики. [6]

•          За дев'ять місяців 2009 року міліція встановила 40 фактів торгівлі дітьми, 110 зґвалтувань (у тому числі 50 дітей до 11 років), 46 епізодів статевих стосунків із неповнолітніми та 214 випадків розбещення неповнолітніх.
•          За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, за 2008 рік в Україні зафіксовано 303 випадки розбещення неповнолітніх (у 2007-му – 251). Також зареєстровано 851 злочин, що стосувалися ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічної продукції, у тому числі за участю дітей (811 у - 2007 році).
•          У 2008 році виявлено 37 фактів торгівлі дітьми та підлітками до 18 років.
• У 91% випадків причиною для відкриття карної справи по відношенню до виробників дитячої порнографії стали повідомлення громадян, у 9% — дії поліції.[8]
•          Втім, експерти вважають, що офіційна статистика не відображає об’єктивний стан справ.

•          До 20% дітей у США зазнають різних ступенів сексуального насильства або домагань у дитинстві, за даними американських досліджень.
•          Кожен другий злочин проти сексуальної недоторканності людини вчиняється стосовно дітей. Кожна третя жертва зґвалтування в Росії – неповнолітні, повідомляє прокуратура Росії. За даними слідчого комітету прокуратури РФ, тільки за перші півроку 2008 року в Росії скоєно понад 40 тисяч злочинів проти дітей, у тому числі 4,5 тисячі — сексуального характеру.
•          У Великобританії за 2008 рік зареєстровано майже 21 тисячу сексуальних злочинів проти дітей, причому у 5000 випадків злочини вчинено проти дітей до 10 років. Національне товариство із запобігання жорстокому поводженню з дітьми Великобританії констатує: велика частина злочинів такого роду і далі залишається прихованою від уваги правоохоронних органів та громадськості.
•          Кожна п’ята дитина у Європі стає жертвою сексуального насильства, за даними Ради Європи.[9]
• За десять років — від 1998 по 2008 — кількість випадків розтління неповнолітніх через мережу інтернет у США зросло у 5 разів, свідчать дані Національного Центру допомоги при зникненні та експлуатації дітей (NCMEC, США).[10]