Ранок. Весна. П’ю каву і дивлюся у вікно. Радію, що можу насолоджуватися гарним краєвидом. І цьому ніщо не заважає: ні стіни інших будівель, ні висота, ні ґрати… Переді мною розляглося озеро, навколо якого набираються соковитою зеленню дерева, живуть своїм життям птахи (качки, чаплі, чайки), а доріжками поруч з тихою водою гуляють ті, хто цінує вранішній спокій, безтурботність і звичний хід подій.

Хтось вигулює своїх домашніх улюбленців, хтось – себе. Майже щоранку я спостерігаю за тими самими людьми.

Чоловік вигулює двох собак. Один пес явно молодий, бо енергійний, грайливий, а інший – поважного віку. Господар приділяє увагу обом: кидає кільця, грається, дає певні команди. Старенький собака робить все те саме, що й молодий, але повільніше, не так вправно і легко. Вік собаки простежується не тільки у сповільнених реакціях, а й певній надлишковій вазі. Це я можу побачити навіть здалеку. Захоплююся цією різношерстою і різновидовою компанією, яка попри погоду, обставини, негаразди щодня нагадує мені, що життя триває.

Підходячи до вікна, шукаю очима чоловіка, який або ходить, або тихенько бігає у нашому сквері перед озером. А потім знаходить затишне місце і виконує прості вправи розминки. Розглядаючи цього чоловіка, я думаю про його світлий сучасний одяг, гарно складену статуру, про послідовність у діях, про природне спілкування з тими, кого зустрічає. Замислилася… Як же я на відстані визначила, що він поважного віку? За кроками під час руху! Він дріботів! Бігав, але бігав маленьким кроками…  Здається, ніби, стаючи старшими, люди навіть в рухах стають більш обережними…

А одного ранку я побачила цього чоловіка і не одразу впізнала. Він не біг, а крокував по краєчку тротуару, ставлячи ноги одна за одною в лінію, трішки балансуючи. Нагадав мені дівчинку (і я такою була), яка уявляє себе гімнасткою, що йде по колоді або по канату на висоті. Переставляючи ногу, він відводив руки вбік і тим самим допомагав собі тримати рівновагу. Робив ці рухи швидко, легко, здавалося, навіть грайливо. Думала, зробить кілька кроків і припинить, але, ні. Він вздовж всього скверу пройшов краєчком тротуару і зник з очей. Усміхаюся і думаю: така хода зробила його значно молодшим!

Люблю ранок. Люблю мої картинки за вікном.

05.06.2026.