60-ті роки. Виступає чоловік с прізвищем Калюжний на тему що між російсь кою та українською мовами різниці нема.
Тут встає Рильський і каже:
Ні, різниця є. Російською ваше прізвище звучить кал южний, а українською гімно південне.

Варух не священник, а гнилое подобие или попытка им казаться, долбоебов в священники пошло много, но проповеди в шаблонах никому не интересны потому его игнорируют 99% , человеколюбие его заключается в банах и игноре за неудобные вопросы, тест священника он не прошёл , короче двоешник, может выбросить свою рясу, она на нем как седло на свинье.

Кста почетал как варух выпрыгивает из рясы 100500 раз, ... дивный лжец, обиделся , в преступники меня запесал, интересно по какому законодательству, наверно по российскому, сублимировонному с его ебнутой нирваной прошлого столетия ... Жалкий и дремучий, - это и есть его человеколюбие наместника божьего , только маленький вопросик - кого вообще он любит, целующих его в жопу ? ,... В кого вообще эта тварь в рясе верит - ?

Петро Дмитрович Шепченко народився 1870 року, навчався у Харківському університеті, займався революційною діяльністю, за що й був виключений. Матеріальні проблеми, психологічні стреси не могли не позначитися на здоров'ї.

Саме в цей час захворів туберкульозом, раз у раз лікувався. Врешті-решт у Вільнюсі здобув лікарську освіту. Хірургічна праця в Радивилові (Радзивилові) на початку ХХ століття дала змогу Петру Шепченку розкрити свій яскравий талант.

У відомостях Дубенського земства за 1912 рік заслужений лікар України, доктор медичних наук Євген Боровий натрапив на цікаві факти, які характеризують Шепченка. Отже, того року було 660 стаціонарних хворих, із яких 44,4 відсотка – хірургічного профілю. Хірург зробив їм 269 операцій. Крім того, в амбулаторних умовах було проведено 517 операцій. Серед стаціонарних операцій було й 6 килосічінь (при грижі), операції на трахеї, ліктевому суглобі, на кістках при гнійному запаленні, проводилися проколи грудної порожнини тощо. Для порівняння: того ж року килосічіння виконали: в Житомирі – один раз, у Луцьку – два рази. Коментарі, як мовиться, зайві, Шепченко був спеціалістом у широкому діапазоні операцій, які тоді здійснювалися в хірургії.

У роки світової війни Петро Дмитрович надавав допомогу населенню, особливо після того, як 1914 року від пожежі постраждала лікарня в Радивилові і прооперованих поранених доводилося розміщувати на приватних квартирах.

П. Шепченко був хірургом у Радивилові до 1920 року, потім став залізничним лікарем на маршруті Здолбунів – Львів, продовжуючи проживати в місті. Його сім'я мала садибу на околиці, на хуторі (тепер там ремонтні майстерні сільгосптехніки). Звісно, хірургічному покликанню не зрадив – брав участь майже в усіх операціях, які виконувалися в лікарні.

А ще Петро Дмитрович був відомим активістом «Просвіти», його дім перетворився на осередок української думки та культури. Багато хто користувався великим зібранням національно-патріотичної літератури, у будинку Шепченка з участю численних гостей відбувалися політичні дискусії, ушановувалася пам'ять видатних діячів української історії, письменників. Усе це служило пробудженню національної самосвідомості місцевих українців.

Помер Петро Шепченко в 1931 році. Виконуючи його волю, дружина, Зінаїда Михайлівна, теж активістка “Просвіти”, передала велику медичну бібліотеку українському академічному товариству медиків у Львові.

На похорони чудового лікаря-хірурга, українського патріота, справжнього інтелігента зібралося майже все доросле населення Радивилова, були люди і з довколишніх сіл. Поховали Шепченка на міському кладовищі.

На жаль, у післявоєнні роки могила видатного діяча була забута. Краєзнавець Федір Бортник, який пам'ятав місце захоронення, у 80-і роки побачив тільки розрівняну землю. А поряд же із Петром Дмитровичем у 1948 році була похована його дружина. Федір Бортник насипав нову могилу, поклав бетонне обрамування, поставив залізний хрест, написав табличку. Кращого впорядкування могили лікарська спільнота міста не забезпечила досі.

Не раз звучали пропозиції одну з вулиць Радивилова назвати ім'ям Петра Шепченка, але таке найменування не відбулося.

Володимир ЯЩУК, член Національної спілки журналістів України.

Великий вояка, лорд Макарон,

Іде на війноньку й рахує ворон.

А перша - чорнява, а друга - як сніг,

І дзьобає третя розбитий горіх.

Четверта – літає, а п’ята – сидить,

А шоста – співає, а сьома – мовчить.

Он восьма, дев’ята, і навіть деся…

Ой, де це поділася армія вся?

 

малюнок ШІ

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]