хочу сюди!
 

Lina

38 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Всім моїм Друзям!

А буває, ідеш по світу,
і проходить повз тебе людина
так, неначе проносить квіти
і тобі віддає половину.

Ще і стебла від рук гарячі.
Озирнешся на неї здаля
і збагнеш - на промінь багатша
стала раптом твоя земля.

Ліна Костенко


Анекдот

Старинный конечно... но с изюминкой.  

Париж. Турист вбегает в полицейский участок и кричит: 
  -  Я только что видел, как под мостом занимаются сексом!    
  -   Месье,  мы же французы, любовь для нас сама жизнь...   
  -   Да, но там насилуют труп! 
  Ажан подключается у камере под мостом и с интересом наблюдает за процессом... потом говорит: 
   -  Успокойтесь месье, это не труп, это англичанка...  
     

Персеїди


  Маю щастя жити в місці, де небо вночі зоряне-зоряне, таке, яким ніколи його не бачать зі свого двору біля будинку містяни. Літо вже йде до свого завершення, ночі цьогоріч досить прохолодні, але цвіркуни як завжди в нічній тиші сюрчать неймовірно, що разом з запахом вистигаючого вечірнього пилу і фиркотінням коней для мене завжди було тим, що в пам'яті спливає коли хтось каже "літо". І щороку в мене є одна і та ж задумка в цей час). Я на ай.юа давно, здається з одинадцятого року, і весь цей час точно щороку чекаю цю ніч, ніч, коли падають Персеїди. Це дуже гарно завжди... вірніше було гарно всі два рази, коли вдавалося їх таки побачити))) бо навіть якщо до цього тиждень ночі були зоряні, на метеоритний дощ точно буде хмарно! Навіть не дивлячись на те, що просто зараз небо неймовірно блакитне в своїй чистоті - вночі точно має затягнутися хмарками, принаймні саме так було в 13 з 15 років моїх спостережень))).
  Але у вас може бути інакше, тому дуже рекомендую саме сьогодні, в ніч з 12 на 13 вийти годинку подивитись на зоряне небо, і спробувати загадати бажання поки падає метеорит, кажуть збувається..

  І до зовсім не серйозного - Персеїди ніякого відношення до персиків та їх поїдання не мають! А чому про це подумала - бо згадала які вчора неймовірні смачнющі і запашні персики їла, місцевого збору, великі і дуже соковиті. Так от - це не про них podmig lol

Тролль оскорбил переселенцев!

  • 12.08.26, 14:04
В нас є агенство по аренді житла для впо , сусід недалекий в сусідньому домі вирішив допомогти , закінчилось інфарктом, мало того що не платили по угоді , та ще й перетворили квартиру в смітник, прибиральницю ім треба було ще найняти , бо ми західняки вам винні. Іх вигнали з допомогою поліціі, ще й з скандалом, бо вони вже вирішили що це вже іхня квартира. Так що ти права, в нас інший генотип, ми не свині.

Українська музика 3357







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

20%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

20%, 1 голос

0%, 0 голосів

60%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Серпень


Спинюся я і довго буду слухать,

як бродить серпень по землі моїй.

Ще над Дніпром клубочиться задуха,

і пахне степом сизий деревій.

 

Та верби похилилися додолу,

червоні ружі зблідли на виду,

бо вже погналось перекотиполе

за літом – по гарячому сліду.

 

Ліна Костенко

Серпень


Серпень треба цідити повільно, як грушевий лікер.
Наливати в маленьку чарочку, сьорбати по краплині, а крізь чарочку дивитися на сонце.

Серпневі ночі треба розбавляти вогниками свічок, молоком, налитим в миску для домовика, муркотінням кота і скрекотом коників стрибунців.

Серпневі дні треба закладати між сторінок книг, як закладки, щоб потім витрушувати їхній жар у затхлому листопаді, діставши цю книгу з полиці.

І заклинаю вас, ну не кричіть ви по всіх кутах «ой, ось і серпень, ось і осінь».
Ну куди ви поспішаєте?
Зупиніть годинник.
Пийте по краплині.

Рей Бредбері

Кругом люди...

  • 11.08.26, 21:57
Оля Каліновська, кореспондентка 5 каналу невтомно працює на Донбасі...з 14 того року. Мене накриває. Я наче з нею поряд у березні 26 ще мандрувала розбитою Констахою, потім дивилася на роботу наших пілотів на трасі Олексієво- Дружківки... Зараз Оля робила репортаж у Дружківці. Все далі і далі, метр за метром наче ненавистна і невтомна короста поглинає нашу українську землю... Клята рашиська орда суне, перетворює наші міста на пустку.  
Щемливі як завжди кадри...
Оля Каліновська у Дружківці ....

Текст від автора....
"- Чаще звоните маме, милая. Она же переживает. И Костя пускай чаще звонит…
Вона говорить це зі слізьми на очах. А я покидаю цей двір з тяжким серцем…..
Людмилу, точніше Люсю, (так її маленьку називала мати доти, доки її не забрали із собою нацисти. Люся - 41-го року народження. Дитя двох воєн...) ми зустрічаємо в одному із дворів пошматованої Дружківки.
Жінка чаклує біля імпровізованої пічки (централізованого водо- та газопостачання, як і світла, у Дружківці давно немає).
- Що у Вас сьогодні на обід? - дружньо посміхаючись, запитую я. 
- Рожки. Хлеба сегодня нет, будут рожки. Завтра пойду за хлебом - сварю что-то другое. (Для цього покоління хліб майже так само важливий, як вода. Вони не визнають оцього нашого «від хліба набирають вагу і він не так уже й потрібен в раціоні»).
- А тут ще хліб десь можна взяти? - я дивуюсь, бо не уявляю, як у роздовбане місто, над яким щохвилини курсують чиїсь - то наші, але здебільшого російські ударні дрони і куди ми залітали так, що шумахер позаздрив би - можна завозити хліб.
- Да. Магазин еще работает. И не один. Еще возят…
- Вііііііууу....
Над нашими головами пролітає черговий дрон.
- Бум!
І таранить щось, що обрав собі за ціль.
- Господи, ви навіть не здригаєтесь. 
Люся спокійно помішує ріжки, щоб не пригоріли. І не зважає на шалений рух смерті у небі.
- Тут дрони, там вибухи, як Ви «вивозите» все це?
- Привикли, - вона пересмикує плечима, сумно посміхаючись. - Ви снимаете меня?
- Так.
- Ой, если би знала, принарядилась бы! А так - некрасиво одета.
Насправді Люся у гарній бузкового кольору блузці, штанях із джинсового матеріалу. І підперезана стильним поясом. У неї добре, гарне відкрите обличчя і великі блакитні очі. Сиве волосся акуратно зібране в хвостик. Обличчя все ще зберігає залишки краси. Вочевидь, у молодості Люся-Люда була дуже гарною. 
- Ви красива. Правда. І дуже стильно одягнута. Я, якщо чесно, не очікувала тут таке зустріти, - я ані на секунду не лукавлю.
- Столько комплиментов. Аж неудобно, - Люся справді зашарілася. Думаю, вона просто дуже давно не чула такого. 
Хоча.                                                                                                    Жінки теж здатні робити компліменти. Щирі і без задньої думки.                                                                     
- Это Вы не видели меня, когда я иду в магазин или за водой!                                                                                                                   - Ану, ану, розкажіть, як Ви одягаєтесь?) У парадно-вихідний одяг? Сукню одягаєте?
- Нет, не платье. Одеваю брюки. Но не такие, новые и чистенькие. И блузку красивую. И платок. Там же люди! А парадно-выходное мы уже давно не можем себе позволить, - її голос стишується і у веселі нотки в голосі підмішується сум... 
- Це такий собі «вихід у "свет"? - невесело, у свою чергу, підсумовую я. - Бо куди тут ще вийдеш?
- Да. Только воду набрать и в магазин. Больше некуда…. 
Згодом ми зустрінемо таких, як Люся, жінок, які повертатимуться з одного з небагатьох ще відчинених у Дружківці магазинів. Вони справді будуть одягнуті у «парадно-вихідне». Красивий чистенький одяг. Який колись наші бабусі тримали у скринях. «На вихід». Біленькі хустинки, найкраще, що є взуття. Тепер у цих дружківських бабусь цей вихід - щодня.
- Як востаннє, - невесело зауважить Костя.
- А еще ездят эти, волонтеры или кто-там может вывезти если что, отсюда? Кость, ти знаешь? И куда звонить?
- Так, волонтери ще їздять. Набирайте поліцію. Якщо звісно, звязок буде.
- Нет у нас здесь связи.... 
- То Ви плануєте виїжджати? - з надією запитую я. Бо дуже шкода цю гарну в усіх сенсах жінку. Хочеться, щоб вона жила….
- Конечно. Можеш не сейчас. Еще потерплю. Но у нас же нет ни света, ни газа, ни тепла. Сейчас лето, а что зимой будет? Замерзнем…
- Не чекайте зими, виїжджайте. Бо скоро уже дуже важко буде це зробити, - прошу Люсю я. І про себе думаю - уже зараз дуже нелегко це зробити....
- А Вы там ближе к информации, скажете, а долго оно еще будет продолжаться? - на цих словах по вкритому зморшками красивому обличчю Люсі течуть сльози.
- Та хто зна, - знизує плечима Костя.
- Довго, - думаю про себе я….
- Виїжджайте, тьоть Люсь. І пошвидше. - замість прощання кажу нашій новій знайомій.
- Почаще звоните своей маме, милая, - чую у відповідь.                 
Ми розходимося. У різні боки. Я з Костею - мандрувати далі розбитими вулицями Дружківки. Люся - до своєї пічки і каструль. Обоє зі слізьми на очах. І з важким серцем…Кожен думаючи про своє.....