Ніч популізму, або Руїни Олімпу Трампа

Віталій Портников

Розбиті вікна представницьких установ. Конгресмени, що ховаються від погромників. Якби ще кілька місяців тому хтось припустив би, що президентські вибори в Сполучених Штатах приведуть до такого несподіваного результату, а рутинна процедура затвердження результатів голосуванням завершиться штурмом Капітолію, його вважали б політичним фантастом.

Іронія долі в тому, що прихильники Трампа в рядах республіканської політичної еліти навряд чи розуміли, до яких реальних наслідків призведе підтримка його кандидатури на президентських виборах. Насправді висунення кандидатури Трампа на виборах президента США для самої республіканської партії, для американської політичної історії не було чимось особливим.

Коли республіканці виявлялися не здатні протистояти успіху конкурентів, коли вітер переставав дути в їх вітрила – або тому, що демократи краще розуміли тенденції розвитку країни, або тому, що вони знаходили харизматичного лідера – республіканці без особливих сумнівів вдавалися до послуг людей, які ніколи не брали участь в політичному житті і не дуже розуміли, як працюють інституції. Найближчий історичний приклад, – п’ятизірковий генерал Дуайт Ейзенхауер, який переміг на президентських виборах у Сполучених Штатах після двадцятирічної монополії президентів-демократів. Спочатку Франкліна Рузвельта, а потім Гаррі Трумена.

Республіканські політики того часу були нудні і приречені на поразку від будь-якого демократичного кандидата. Але Ейзенхауер – це Ейзенхауер. Республіканцям з ним просто пощастило. Так, як їм пощастило з Трампом. Тому що після двох термінів популярного і харизматичного Барака Обами, після висунення на пост президента країни Гілларі Клінтон, фігура якої асоціювалася з ще одним очевидним улюбленцем простих американців, її чоловіком та колишнім президентом Біллом Клінтоном будь-який республіканський кандидат навіть і мріяти не міг про перемогу. А Трамп міг. І він повернув партії, яка не могла розраховувати на успіх, не просто владу, а надію на продовження політичного домінування. Надію, яка здавалася примарною, в умовах демографічних змін у США.

Ось тільки Трамп – не Ейзенхауер. Бойовий генерал, хай і далекий від політичної боротьби, був відповідальною і серйозною людиною, відданою своїй країні. Справжнім американським патріотом, який служив Сполученим Штатам все своє життя до обрання президентом. І коли така людина, яка нехай навіть і критикувала горезвісну вашингтонську бюрократію під час своєї передвиборної кампанії, став президентом Сполучених Штатів, він виявився лідером, здатним змінювати і розвивати американські інституції.

А уособленням чого, хотілося б запитати, є Дональд Трамп?
При цьому не тільки республіканці могли не розуміти, до якої катастрофи призведе безвідповідальна поведінка Трампа. Він сам міг мало що розуміти, тому що розглядав свою поведінку після виборів як своєрідну гру, яка повинна була полегшити йому недоторканність після закінчення президентського терміну і навіть можливість балотуватися на другий термін після закінчення терміну повноважень президента Байдена.

Так часто чинять недобросовісні бізнесмени, ми прекрасно знаємо це з пострадянського простору. Брехливі банкрутства, погрози, які не обов’язково будуть підкріплені конкретними діями. «Хуцпа». І в результаті ти рятуєш себе від неминучого краху.

Трамп не врахував тільки тієї простої речі, що недобросовісний політик – це не недобросовісний бізнесмен. Бізнесмен відповідає тільки за свою фірму. А політик відповідає за мільйони людей. І серед цих мільйонів легко можуть знайтися ідіоти, які сприймуть його слова всерйоз і які будуть готові до конкретних дій заради того, щоб їх кумир, нехай навіть і той, хто програв вибори, залишився при владі.

Тепер Америці доведеться зробити найсерйозніші висновки з того кошмару, що відбувається. Небезпечний не просто сам Дональд Трамп. Небезпечний трампізм. Небезпечна неповага до демократичних процедур. Небезпечна неповага до демократичних інституцій. Небезпечна демагогічна груба брехня, навіть якщо з її допомогою можна на певному етапі виграти вибори і залишитися в «дамках».

Подібні процеси рано чи пізно починають призводити до руйнування навіть найсильнішого, найсучаснішої держави. Відмова від популізму має стати добровільним вибором політичної еліти і суспільства в будь-якій цивілізованій країні – від Сполучених Штатів, які в шоці і жаху прощаються з Трампом до України, яка поки ще не попрощалася з Володимиром Зеленським, але теж буде прощатися з ним в шоці і жаху. Альтернатива відмови від популізму – це державний крах і незліченні страждання мільйонів людей, як противників так і прихильників цієї огидної гри.

Роман Донік:
Я так понимаю, что если б у Америки была оживленная сухопутная граница с Россией (Аляску не рассматриваю), то вполне вероятно, что уже существовала бы какая то "народная республика" в США.

Попугай Зеленуда:
Вот видите сколько может натворить один папуас с поддержкой путинской пропаганды, а у нас «че это Порох гребучему клоуну проиграл?»
Да потому что путин воюет мировую войну, а западные демократии сопли жуют...

Опришко:
Трамп вже сказав: "Я їх туди не посилав", тому його прихильники повинні знати: "Трамп тєбя бросіт, синок".

Чудо-ВаЩе:
А ось був би у Трампа Печерский Суд і ОАСК, і парочка Вовків...

тётя Роза:
Жизнь показала, что х…йло может быть не только плешивым, но и рыжим. И не только в России, но и в Америке.

Спасибо жителям Техаса
За президента папуаса.

Чим віра трампістів у "фальсифікації" відрізняється від впевненості 73% в те, що "Порох збагатився у 82 рази"? І ті, і ті - жертви пропагандистської війни зі сторони московії.

Юрій Каракай:
З Трампом все рівно так, як із Зеленським, підтримувати його можуть або йолопи, або паскуди.

Коли еліти приводять до влади сутенера в третьому поколінні, афериста і друга Путіна - за це неминуче доводиться платити. Ганьбою, кризою, життями людей. Це як з Януковичем. Як з проституткою з бандитських лазень, за яку нам ще навіть не виставляли рахунки.

Herman Aksom:
Висновок один. Коли мудрий нарід обирає негідників, і профнепридатних імбіцилів - помирають люди. Нажаль. Плата за те, що вибираєте гнилих людей і люмпенів - людські життя. Якщо гідних людей, державників і патріотів замінюють на зеленських і трампів - з'являються нові могили.

В американських змі зараз такі тези:
1. У Трампа серйозні психічні відхилення
2. Це не привід не притягти цього виродка до кримінальної відповідальності за підбурювання до масових заворушень і вбивств

Бажаю нашим ублюдочним змі так само казати людям правду і реальний стан речей.

CNN

Низка осіб, впізнаних серед прихильників Трампа, які штурмували Капітолій, після цього втратили роботу.

Так, маркетингова компанія Navistar у штаті Мериленд заявила, що звільнить свого співробітника, якого бачили на фотографіях зсередині Капітолію із бейджем компанії.

"Хоча ми підтримуємо право наших співробітників на мирне і законне висловлення поглядів, будь-хто, чия небезпечна поведінка створює загрозу для безпеки та здоров’я інших, не може залишатися співробітником нашої компанії", - йдеться у заяві.

Юрист із Техасу Пол Девіс втратив роботу у своїй компанії Goosehead Insurance після появи у соцмережах відео з його участю у подіях. В одному з них він каже: "Ми намагаємося потрапити в Капітолій, щоб припинити це".

У наступних публікаціях Девіс сказав, що "мирно протестував" увесь час та не виявляв активних спроб потрапити у Капітолій.

"Я сказав "намагаємося потрапити у Капітолій", маючи на увазі озвучити протест. Не у будь-який насильницький спосіб", - написав він згодом на своє виправдання.

Його компанія повідомила у Twitter, що Девіс більше не є співробітником компанії, не уточнивши, чи він був звільнений, чи вирішив піти.

Колишній представник штату Пенсильванія Рік Сакконе, який поширив на своїй сторінці фото й відео себе під Капітолієм, написавши, що це мирне зібрання, втратив роботу у коледжі Сен Вінсен.

У коледжі заявили, що одразу після цього почали внутрішнє розслідування, в результаті чого Сакконе подав заяву про відставку і її прийняли. Він пояснив ЗМІ, що вирішив піти, аби уникнути скандалу довкола коледжу.

"Я вирішив піти, тому що так буде краще для школи. Я пропрацював там 21 рік. Я не хотів, щоб увесь цей жахливий шум у медіа заплямував школу", - сказав він у коментарі місцевому виданню.

У відео, яке вже видалене, він раніше нібито казав, що протестувальники "намагаються вигнати звідти (з Капітолію) усіх лиших людей і усіх республіканців, які зрадили нашого президента".

Є щонайменш один прецедент покарання за підтримку штурму і в лавах республіканської партії.

Так, республіканська партія у Техасі усунула з посади Вальтера Веста після того, як він коментарями на Facebook підтримав події під Капітолієм.

"Хоча ми рішуче підтримуємо право на мирне зібрання, ми засуджуємо насильство і молимося за усіх, хто зібрався у столиці нашої держави і в Капітолії… Республіканська партія Техасу завжди була на боці закону і порядку, та залишиться на ньому", - йдеться у заяві на сайті партії.

Серед  студентської  спільноти  свого  часу  було  поширене змагання  на  складання  оповідання,  у  якому  би  всі слова  починались  на  одну  і ту саму букву -- ТавтоГрами. 

В російсько-мовному змаганні відоме оповідання  «Отець Онуфрій»:  http://blog.i.ua/user/290876/2029464/

До уваги пропонується оповідання, де всі слова починаються на букву «В»  (понад  200 слів)…

Ворона вперше в Великдень, в вівторок,  взялася варити вечерю.

Внесла велике відро води, всипала в воду вівсянку.

Варила-варила, вирішила виявити винахідливість: влила вершки,

вкинула вчорашній вінегрет.

 В відрі весело вирувало.

Ворона-вертихвістка  вертілася всюдибіч: витягла високоякісну вермішель, відкрила вишневе варення, відщипнула вісімнадцять виноградин, відламала восьмушку ванілі.

Все вкинула, вимішала, випестила...

Вариво видалось вельми вегетаріанським.

 Ворона вирішила вкрасти вирізку.

Вигасила вогонь, вирушила в “Варус”.

 Відважно влетіла всередину.

Всі відвідувачі “Варуса”, вгледівши Ворону, влаштували вереск.

 Виручили випадкові військові: взялись виганяти вертихвістку

 віниками,  вербою…

Втікаючи, Ворона втрапила в віддалений від виходу відділ.

Вгледіла “Віскас”. Вхопила. Вправно вилетіла.

Вдома відновила вогонь, вкинула влучно в відро віднайдені вишкварки, вкрадений “Віскас”.

- Все, вже вистачить, - впевнено вимовила вголос.

Вельми вдоволена вмостилась відпочивати.

Влетів вайлуватий Ворон.

- Вау! Вечеря! Вельми вдячний! - вигукнув.

- Втомився, вельмишановний? Виголодався? Всідайся! - відповіла весело Ворона.

Впевнено влила вариво в ваганки* -- виглядало вдало.

Ворон взявся видзьобувати.

Враз - випрямився витріщився-вилупився !!!

Ворона викрикнула: - Вдавився?! Викликати ветеринара?!

- Води, - вимовив втишено Ворон, випльовуючи вариво.

Випив воду, відкашлявся.

- Відпустило... - видихнула Ворона.

Вона відвернулась.

Ворон вмить вилив вариво в відкрите вікно.

- Виїв все! - виголосив, віддаючи Вороні випорожнені ваганки.

- Вечеря вдалась? - взялась вона випитувати.

Ворон вирішив відбрехатися (вважатиме вередою, втратяться

взаємини, вивітриться ввічливість).

Вдавано ввічливо вимовив: - Вдалась... Вражений...Візьми Валюту, - всучив.

Ворона вийшла вимити ваганки .

Вдивляючись в вже вимите відро відверто відразливого варива, Ворон важко видихнув: - Вмру...

Вернувшись, Ворона весело відрапортувала:

- В вівторок варитиму вареники, випікатиму ватрушки!

Ворон вперше ввечері випив валер’янки...

Загублене на бездоріжжі Ямпільського району село Буша можна вважати відносно відомим на тлі не дуже популярної серед туристів Вінниччини. Принаймні екскурсії сюди возять і з Києва, і просто люди з різних регіонів встигли тут відмітитись. А там і моя черга настала, на шостому році життя у Вінниці. Все завдяки новій реальності, ну і тур-клубу «Бідняжка». В Бушу добиратись самому незручно, а вибиратись назад взагалі хрін знає як.

1. На село бажано виділяти повний день (для бажаючих заночувати зелені садиби також є), настільки у цій місцині велика концентрація пам’яток, що охоплюють ледь не всі культурні шари, що існували в Україні за весь відомий проміжок історії.

Когда справедливость исчезает, то не остается ничего, что могло бы придать ценность жизни людей.

(И. Кант)

 

Обращаюсь к тем, у кого никогда в жизни не было Наташи. Они меня поймут.

1. Любой турок знает – что такое Наташа. У любого турка было своих Наташ досыта, в ассортименте.

2. Мы живём в стране Наташек, и здесь у каждого дворника, у каждого прапорщика, у каждого вшивого маркетолога хотя бы раз в жизни была своя Наташа. Это закон больших чисел!

3. У меня никогда в жизни не было Наташи. Зуб даю! Мне везло на Тань, Валь и Марин. Это преимущественно. Была даже мимолётная Ираида -  представляете раритет? А Наташи не было - никогда, нигде, ни даже на первом приближении из Фастова! Меня будто сглазили, словно приговорили окончить жизнь на диете без козинаки! В стране Наташек ни разу не угодить в Наташку! Это ж каким «везеньем» надо обладать ...

Призываю глубоко осмыслить всё, что сказано мною выше.

А теперь, когда вы пропитались соусом нереальности происходящего, вообразите себе такую картину в моём исполнении. Впрочем, на моём месте можете вообразить самого себя. Я не жадный.

Итак, лежу, не один. Изощрённо целясь в точку G, в основном не попадая, но стараясь. Более всего это похоже на ритуал получения огня путём трения нужных предметов. До вспышки спереди надо ещё поработать, но экстатичный дым уже начинает заполнять мне голову.

И вот, в самый тот миг, когда зарево нарастающего фейрверка уже показалось в конце трубы и я весь в предвкушении, что меня вот-вот осыплет звёздами от взрыва Галактики, я ни с того, ни с его вдруг шепчу: «Наташа!». Очень тихо, в конце выдоха, хрен в общем-то разберёшь. И сам обомлел в себе: «Бля, что я несу!». Но было поздно. Я оказался услышан.

Моя подопытная натурщица мгновенно замерла, задумалась, осознала что-то и медленно извлекла меня из трубы большого диаметра, где я уже освоился как дома.

«Ин-на!» - твёрдо сказала она.

«Инна, Иннусичек! Я знаю, я помню, что Инна!» - залепетал я в своё оправдания и в её утешение.

Она же упёрлась в меня своею ногой, прямой и длинной, как меч архангела, и продолжала гнуть своё: «Ин-на! Ин-на!».

Холодно и твёрдо повторяя это слово, она спихнула меня ногой с кровати, потом выпихнула из комнаты, потом за порог квартиры, а потом из своей жизни.

Это фиаско, друзья! Я стою на коврике, между нами – двери.

Откуда, скажите, откуда они взялись, эти помехи в моём сознании? Кто автор вредоносного программного обеспечение в моём мозгу? Кто подкинул мне вирус по имени «Наташа»? Где, когда, в каких онлайн-борделях и порно-журналах я подхватил его?

Я проехал по себе асфальтовым катком, но ответа не выдавил. Тайна глубока!

Итак, я – первый в мире человек, авансом пострадавший от неизвестной мне, подсознательно поселившейся у меня в подкорке Наташи.

Теперь я полагаю – все Наташки мне должны, по первому требованию.