

Ну чого оце, будь яка "нєзадача", так і "прєдатєлі родіни". Хоча частіше, зброю й мабуть і так кидали.

А що, якби архітекторам дозволили реалізувати в бетоні, сталі та склі весь той карнавал ідей, який крутиться у них в головах? Давайте подивимося.
В Австрії скульптор Ерівін Вурм побудував «Товстий дім»
Шкода діточок в Сінгапурі, яким кожен день муляє очі це дике забарвлення їх школи...
[ Читати далі ]Не бажаєте покуштувати ситну порцію соковитих фототрюків? У нас є такі! Ну, тобто у фотографа Жорді Коалітіка з Барселони, чиї методи ефектних знімків прості, зрозумілі і легко застосовуються. Але одна справа виконати – так до цього потрібно було ще додуматися!
Пластикові пляшки, макарони-букви і шнурки від черевиків – ось які інструменти використовує каталонець. А знімки, проте, виходять на 10 балів і за якість, і за оригінальність. Можете взяти в свій арсенал пару трюків, Жорді точно не буде проти.
1.
[ Читати далі ]Серед речей, що мене курвлять в нашій державі, – засилля самозванців. Це коли соціальні ліфти працюють так, що виносять нагору навіть не посередніх людей, а відвертий треш, хабалок та кугутів.
Воно не знає, яким боком броник надягати, але військовий експерт.
Воно аплодує невдалому путчу в колишній країні перебування, але дипломат. Потім ще дам легкої поведінки буде в Раді замовляти і брехати, що то все наклеп, але депутат.
В цієї пані дві чесноти – ліва та права, але вона великий банкір. І захищає голову піар-відділу, яка вважає, що якщо журналіст не узгодив питання, то його можна бити.
Єдиною навичкою цього громадянина є піар взасос, але він залізничник.
Цей вміє тільки волати передсмертним вскукареком та псувати книжки, але політолог.
Цей дрібна шістка великої шістки Портнова, але реформатор прокуратури.
Ці в житті за базар не відповідали, але журналісти та телеведучі.
Сьогодні в коментарях у друга побачив чарівну пані. У пані в інфо “журналіст, піарник та головний редактор видання, присвяченого книгам”. Пані пише – “Фіміда”, “зичимо перемогу”, “безтерміновий студент”, “міски” (мізки) та “істєц”. Повний істєц.
Це наші спеціалісти. Більшості з них я не довірив би виносити за моїми котами лоток. Бо частину вмісту загублять, а частину вкрадуть.
При цьому я знаю довжелезну низку справді розумних та професійних людей. Вони є. Але нагорі ці. І якщо толерувати все це, нема чого дивуватися такій Раді й таким політикам.


Святий Михаїле, захиснику Церкви, вимоли нам у Бога відвагу у боротьбі зі злом, перемогу над духовною лінню і щиру любов до всіх людей. Вчини, щоб у нас завжди перебувала любов до Отця, Сина і Св. Духа, а також до Приснодіви Марії, нашої Матері. Святий Михаїле, допоможи, щоб у всіх вчинках ми завжди шукали Божої хвали, старанно виконуючи свої обов’язки. Хочемо, щоб наше життя було свідченням радісної віри, то ж допоможи нам розділяти поміж усіма людьми посмішку дружби та запалювати в їхніх серцях надію. Допоможи у кожній людині помічати обличчя Ісуса, приймати всіх людей, не вимагати вдячності за наше служіння та з новою ревністю виконувати свої обов’язки кожного дня. Святий Михаїле, захищай Святу Церкву! Допомагай, щоб сім’ї жили в гармонії та єдності. Випроси усім християнам любов, працьовитість і радість, а нашим померлим — вічний відпочинок у Господі і небесну радість. Амінь.

Протоієрей Антоній Панасенко, головний капелан військ оперативного командування «Північ», військовий священик 1-ї окремої танкової «Сіверської» бригади

Високий та зібраний наче міцна сталь священик підійшов до нас, привітався та представився. Ми сфотографувалися на анонс програми. В робочому порядку, знімаючи священиків Чернігівської єпархії в Катерининській церкві, були налаштовані плідно та серйозно працювати.

Він широко та щиро посміхався, був відкритий до діалогу. Це завжди надихає. З такими священиками говорити легко та спокійно, у них є своє бачення, своя точка зору і свій погляд на те, чим вони займаються.

Мене здивувала непересічна контрастність цієї людини, від якої віяло генетикою. Відчувалася родовитість. Спадщина Нації. Навіть несмішливо примружені під час розмови очі видавали в ньому козацьку кров.

Дежавю. Мені здавалося, що ми перенеслися на багато віків назад. У старовинній церкві та межі Сіверщини ми говорили про війну з ордою. І потім дивувалися тому, що минуло сотня років, а ворог, війна і розуміння не змінилися зовсім. Минув час. Ми змінилися. Ставлення до глобальних процесів зазнало змін. А суть нашої історії та культури залишилася незмінною. Фундаментальною.

Він воїн. Впевнений. Відважний. Переконаний. Духовний воїн. Військовий священик. По його очам видно, що він завжди готовий прийти на допомогу. Там, на фронті, і тут, в тилу своєї рідної країни. Не багатьом священикам вдається говорити істинну правду і причини проблем, що відбуваються в житті кожного з нас.

Антоній Панасенко буде говорити на найскладніші теми. Відкрито дивлячись в очі тому, хто так потребує Божої допомоги. А значить і його допомоги, як священика. Байдужість є всюди. Але не з цим священиком. Його можна чекати коли завгодно. Але прийде він завжди вчасно. Так він навчений. Таким його любить Господь.

Прямий. Відкритий. Інколи безкомпромісний. Але чесний. Молитовний. Люблячий. Суворий капелан. Суворий вчитель. Тому що він служить Богу і Україні там, де навколо смерть. І він розуміє, що інакше не можна.

Є люди добрі, а є добренькі. Притомно-солодкі та показово-правильні. Часто хочуть зрозуміти різницю між нашою церквою та московитською. Єлейність медових слів промов московитських попів принижує своїм безпринципним цинізмом. Вони брехали, брешуть і будуть брехати дурній та байдужій пастві.

Наш, генетично рідний та кровний священик буде говорити чесно. По-рідному, але як суворий батько. І лише ми обираємо, що нам більше підходить: брехати чи істинно вірувати. В цьому і є принципова відмінність між Нацією з багатовіковою історією, культурою, вірою та плем’ям андрофагів з диких непрохідних боліт. Чути правду, говорити правду, вірити в правду, жити правдою. Воля Христова. Голгофа. Хрест, котрий завжди закликає тебе до чесності та істинної віри.

Він справжній. Капелан Антоній Панасенко щиро посміхався, а я чудово розумів, що поруч Воїн. Воїн Святого Духа, Бога і України. Мені захотілося на прощання схилити голову перед цим капеланом, що я і зробив: ввічливо та з глибокою повагою.
В доме их ожидала обычная обстановка. Даже завтрак оказался вовремя приготовленным. И они решили, что своим любопытством не нарушили привычное течение событий в этом доме. И это было важно, ибо неизвестно что можно ожидать, если что-то пойдет не так.
На протяжении того времени, что прошло с момента их появления в этом доме, друзья привыкли к различным чудесам. Они были интересной темой для обсуждения. Энтони, а вслед за ним и Рианна, даже сказки начали писать. Времени у них то было предостаточно, да и фантазией они не были обделены. А тут разные темы для сказок чуть ли не каждый день подбрасывал этот волшебный дом.
– Как ты думаешь, Эн, кто нас уложил спать. Мне лично не хочется думать, что меня какие-то семь гномов уложили. Жутковато, хоть они и сказочные. Да ещё и мужчины.
Сказав эти слова, Рианна покраснела и уже пожалела, что их произнесла.
Энтони украдкой улыбнулся, но не подал виду, словно не расслышал сказанное.
– Слушай, Риа, ты не забыла, что сегодня суббота и у нас плановая прогулка по городу.
– Да, не забыла. Который сейчас час?.
– Слушай, у меня календарь сбился. Показывает, что сегодня пятница.
Рианна глянула и на свои часы. Её часы тоже показывали, что сегодня не суббота, а вчерашняя пятница…
