Стрічка заміток за місяць

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Шизофрения, как известно даже таким дилетантам, как я, – нечто вроде расщепления сознания, причем не всегда сопряженное с деградацией личности.
Бывает и наоборот. Горизонты мышления раскрываются. Вот, скажем, психиатр спрашивает у нормального человека: «Что общего между карандашом и ботинком?» Тот, естественно, отвечает: «Ничего». И по-своему прав. Шизофреник же уверенно говорит: «И тот и другой оставляет след». Вполне изящная ассоциация, для нас далековатая, но в должных обстоятельствах могущая оказаться полезнее прочих.
(с)

Коментарі: 72

Syrena27

АНТИТІЛА - Стань

18.11.21, 21:21
музика

Коментарі: 12

Makcімаліст

"На краю села хатина, а до неї так далеко..."

18.11.21, 20:31
заброшка, фото

"На краю села хатина, а до неї так далеко..."

Сьогодні нарешті дійшов до закинутої хати лісника. Планував туди сходити ще з минулого року, а вийшло лише зараз. Шлях видався довшим, ніж передбачав. А от заброшка, цілком очікувано, виявилась понурими руїнами. На супутникових знімках видно залишки даху, але по факту — даху нема. Всередину не заходив, бо погода почала псуватись. І ноги стомились.

Як самостійний об'єкт не годиться, оскільки занадто маленький. Але якщо долучити до огляду інших забросів, то підійде.

До речі, навколо мого міста ліквідували аж 2 будинки лісників. До другої хатки йти далі і вона вже розвалена. А ця стоїть.

Можливо, варто повернутись і відзняти відео?

Пішов у зимовій "гумі" (взутті). Ноги гудуть. Давно так не стомлювався.

Коментарі: 11

Bimep

4. Сон-кіно

18.11.21, 20:02
bimep, вітер, кіно, сни, сон

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382602/

Перше - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/

Сон-кіно

Наснився мені сон, який був схожий на кіно. Можливо я таке вже дійсно бачила і якщо таке справді існує, хотілося б побачити продовження.

На те, що це кіно вказує все – мене у сні нема, люди говорять російською з оригінальною озвучкою на задньому плані, сюжет типово кіношний і дія відбувається в західних країнах десь середини ХХ ст.

Сюжет:

В готелі злодій знімає номер, одягнений він по-світськи і намагається подружитись з іншою елітою, яка там теж винаймає номери. Коли дізнається, що в номері власника нема, він вбирається в свій камуфляж, що складається з накладних бакенбард, парика і вус, та обкрадає номер. Під час одного з таких його робочих буднів, він розуміє в який вдалий номер зайшов і вже збирається виносити з нього золото. Тут несподівано двері відчиняються і заходить власниця. Злодій вже готовий розповісти історію, як переплутав номери, але тут помічає – вона втаскує ЙОГО чемодан!

Зметикувавши що тут є два таких представника однієї професії, вони одразу подружились. Може навіть більш того, завели роман. Принаймні жінка без тями закохується в, як він представився, містера Вілкі.

До номеру заходять їхні світські друзі, схоже, щоб запросити кудись. Злодій моментально знімає свій камуфляж, бо ці люди його знають і можуть щось запідозрити побачивши на ньому незрозумілі бакенбарди. Злодійка в цей час стояла до всіх спиною і цього не помітила. Серед новоприбулих свого обранця вона вже не впізнає.

Дні минають. Велике місто демонструє висотки, автостради, сірий смог. В готелі, серед цього всього, світські леви розважаються, злодії крадуть речі. А от у тої злодійки тотальна хандра без свого нового друга. Злодій в цей час замишляє велику операцію: вирішує вивести всіх з номерів, таким чином спустошити готель і тоді всіх обчистити. Він запрошує на гру в гольф за містом тих, з ким вже подружився, тобто всіх. Але злодійка відмовляється. Злодій в своєму звичному вигляді без камуфляжу продовжує вмовляти її в неї в номері – не виходить, вона байдуже до всього відноситься і нічого не хоче. Тоді він зрештою здогадується в чому може бути річ і каже таємничо: «А мистер Вилки был бы рад». Ніби надія вселилась в злодійку, вона обіцяє будь-що прийти. Отже наступного дня - на гольф!

Ще вночі, до запланованої гри, той, хто назвав себе містером Вілкі в камуфляжі заходить до злодійки. Нестримна радість змушує власницю номера кинутись йому на шию. Наступний кадр показує як злодій прокидається на ліжку, де вони були вдвох і, поки та спить, тихо обшукує номер. Він зазирає у всі шухляди, чемодани, полички і різні ємності, але не знаходить, що шукає. Тоді він починає обстукувати стіни. Почувши за однією з дерев’яних панелей пустоту, він відкриває цей потаємний сховок. Але там нічого цінного не було. Лежали тільки якісь старі запилені папери та романи, у яких навіть між сторінками жодного долара. Розчарований злодій з силою захлопує сховок і злодійка прокидається. Одразу перший питає: «Крошка, где ты подела то золото, что я у тебя украл?».

Та спросоння розмріяна сідає на ліжко: «Я такая радая, что ты пришел». Злодій теж сідає на ліжко, бере журнал, що лежав на столику з її сторони, каже: «Дорогая, несмотря на твой широкий круг интересов, ты довольно ограниченный человек. – Відкриває журнал. – Вот смотри»

І тут мене будять. Але якщо вже почали трансляцію фільмів у сни, то хотілося б побачити закінчення: чи вдасться та махінація з гольфом? І зі злодійкою теж? Зрештою, яку саме лекцію щодо людського розуму той збирався розповісти спираючись на журнальні статті? Чи це значить, що вже самі ті журнали можна вважати за показник інтелекту?

Не можна ж так обривати. Продовження мені наступної ночі теж не показали.

Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382606/

Коментарі: 0

rutzit

Ніхто-ніхто, ні янголи, ні люди...

18.11.21, 20:00
вірші, мої вірші, рифмоплётство

Ніхто-ніхто, ні янголи, ні люди,

Ні звір іще неходжених лісів,

Не зможе сотворить такого чуда,

Яке я сотворить тобі посмів.

І хай усе покриється снігами,

І блиснуть в небі зорі голубі,

Заклякне час і усміхнеться камінь,

Почувши слово, сказане тобі.

Коментарі: 4

SkyLi

Подушечки

18.11.21, 18:11

Божечко, як же болить голова… Киця Мурка, що м'яко ступає по долівці, ніби по голові ходить, так гучно і боляче. Цей біль ставав все нестерпнішим, не даючи відчути щось інше, крім цього болю. Лариса вже яку ніч ніяк не могла заснути…

«Десь голову тобі надуло» - бідкалась мама Олена.

Це був жовтень 1951 року. Донечці Ларисі – лишень 13 років. Невже менінгіт?!

В колгоспі тільки-но завершили польові роботи, але кожен вечір у конторі неподалік ще був «наряд назавтра». Там вирішувалось, що будуть робити колгоспники на наступний день. Микита Прокопович, фронтовик, що прийшов з війни з пораненнями, медалями та орденами, серед яких були «За відвагу» і вишнева Червона Зірка, тепер – голова місцевого колгоспу. Вирішила йти до нього, прохати, щоб завтра виділили їздового на безтарці. Треба везти Ларису в райцентр до лікарів, рятувати дитину. Він вислухав жінку і сказав: «Не треба вам нікуди їхати. Іди до крамниці, купи пляшку горілки і зроби дитині компрес на голову.» І пояснив, як правильно це зробити.

Олена до ночі ще встигла купити пляшку горілки. І на голову вимученої дівчини була прилаштована конструкція з горілки, шматка натуральної тканини, якоїсь плівки чи паперу та теплої хустки з овечої шерсті. Лариса занурилась в цілющий сон. Лиш мама не спала, всю ніч прислухаючись до дихання своєї кровинки…

Проснулась Лариса аж під обід. Надворі світило яскраве сонечко, а голова… Вона зовсім не боліла! А за два-три дні із нариву на голові витекло та-ак багато гною, що утворилася чималенька ямка. Але те було вже такою дрібницею, адже життя знову засяяло різноманітними барвами. А слід від нариву поступово зник.

Мама Олена на радощах дала тоді Ларисі аж 7 рублів, усі, які були в хаті, і сказала: «Купи собі подушечок, з фруктовою начинкою і цукровою присипкою, ти ж їх так любиш!»

Лариса купила пів кілограму. І ласувала кілька днів, по дві-три цукерки. Таке собі «свято життя» )

Єдиний син Микити Прокоповича і його дружини Варвари – Вадим, три з половиною років відслужив у армії, на Далекому Сході. А Лариса навчалася в педучилищі з 1952 по 1956-й. У жовтні того ж 1956 року Вадим одружився з Ларисою. Йому було 25, а їй – 18 років. Він потім не раз ще купував свою молодій дружині подушечки з зарплати, під не зле бурчання Варвари)

Микита Прокопович пізніше працював столяром у колгоспі. А після роботи до нього доволі часто приїздили люди зі своїми бідами. Він був знаним «костоправом», вивіхи рук і ніг вправляв. І після цього виголошував свою «коронну» фразу: «Вдома покладете компрес»

Коли вийшов на пенсію, майстрував з дерева (до цих пір збереглися його столи і стільчики), а також дуже полюбляв рибалити. Якось улітку 1983 року він на плоті рано-вранці в черговий раз виплив посеред ставка, де найкраще карасики ловились. Але підійшов час обіду, а Микита все не повернувся зі своїм уловом. Лариса пішла погукати батька на обід. А він лежав на плоту горилиць. Інсульт! На другий день його не стало…

Вадим і Лариса разом вже 65 років. Йому в цьому році нещодавно виповнилося 90, а їй – 83. Вони – мої тато і мама. Нехай небо буде прихильним до наших батьків. Як добре, коли є до кого їхати у батьківську хату )

PS Пам'ять - штука, що іноді видає... Ну-у дуже точні спогади, а іноді - дещо помилкові. Бо з часом все змішується, переплітається з пізнішими подіями.

Мама ще розказувала, що пізніше, коли її свекор працював у колгоспній плотні-кузні, то один чоловік приніс їм гроші, рівно 2 рублі 87 копійок, бо так коштувала пляшка горілки. Чоловіки, що працювали в плотні, тоді жартували: "Ну, ти міг би хоч трояку принести? От ці копійки зараз порозсипаються у тирсу випадково. Як ми їх там знайдемо?"

До речі, ціна на цукерки мені здалася великою - 14 рублів за кілограм. Та мама впевнена, що саме за пів кілограма заплатила 7 рублів.
Якщо врахувати, що через 10 років, у 1961 році, грошова реформа зменшила вартість товарів у 10 разів, то такі цукерки після реформи вірогідно коштували 1 рубль 40 копійок за кілограм. Це вже близько до тих цін, які я пам'ятаю)