Цена билетов была поднята до 800 грн - в надежде на то что прийдут обеспеченые слои населения на открытие Олимпийского. Говорят с Донецка ушёл не один автобус с группой поддержки януковича и... такой облом и позор - на всю страну показали только часть приветствия освистывания "лидера" народом.Между тем благодарность жителям одного из регионов страны и свист были слышны на стадионе вовсю во время всего выступления харанта.

Моя позиція є в тому, що вагомою складовою кожного свята є його підготовка, яка і робить свято - СВЯТОМ!
Коли надходить Різдво або Великдень, здавалось стільки турбот зайвих добавляється, але всі вони якісь приємні, тому що завдяки ним відбувається творення настрою і вагомості свят для кожного по окремо і всіх разом.
І навпаки, манера святкування наскоком, бо за день-два про нього згадали і щось на швидку зліпили-притулили, стрічки й шаровари, квіти й гонорари швиденько відробили - і вмить забули. А іноді й того нема.
Не знаю, як кому, але мене дуже і дуже засмучують роздуми над тим, як у Незалежній Україні цьогоріч нікчемно відзначили визначну ювілейну дату, якою є 1000-ліття Софії Київської, а також 150-річчя від часу смерті Тараса Шевченка. Просто дика прірва між значенням події та її відзначенням фактичним в Україні. У тому числі й у любому моєму Львові - щось тут П'ємонтом і не пахне, на жаль.
Розумію, що значною мірою суспільна увага прикута до політичної метушні та проблемам побутового виживання, але невже всі такі немічні й убогі? Та начебто ні: довколо себе бачу повно гарних і розумних людей, які добре виглядають і начебто непогано живуть. Бачу тільки одне виправдання подібній байдужості: тоталітарне минуле, яке привчило людей гидувати всіма офіційними святами, як примусовою фікцією свята і почестей. Цим духом негативізму до чогось офіційно-державного просякнуте все наше суспільство і потрібно чимало часу, щоб люди звикли самі йти і вшановувати своїх героїв і державні події заради свого особистого бажання надати значимості цим реаліям.
Всі ми є свідомі, що державний прапор чи герб, або гімн - все це банально прості матеріальні речі: шматок різнокольорової матері, графічна картинка чи якась там музика і спів, а їх символічної значимості надає емоційне суспільне ставлення до цих речей, як особливої значимості для кожного окремо цих символів його держави. Подібним чином вшанування померлих нічого не змінює для самих померли - вони ж бо мертві. То для чого про них згадувати? Тільки задля того, що це потрібно не мертвим - це потрібно живим.
При тому, що я категоричний противник масовості святкувань, особливо примусово, я також і проти штучної винятковості, коли хтось починає себе вважати за унікального і обраного для месіанської стезі серед стовписька непосвячених і нерозумних чад людських... Для прикладу, такими є масонство, що самоізолюється від людського загалу.
Якась патова ситуація виникає. Для прикладу, я цього року 23 і 24 серпня всіма можливими чинами святкував День Прапора та 20-річчя Незалежності України у Львові, де живу, але досить багато з місцевого люду ставились до цього не дуже привітно, бо я таким чином начебто підтримую теперішню "бандитську владу" в Україні. Я відповідав їм просто і однозначно: мені чхати на владу чи ще когось, бо це є МОЄ СВЯТО! День Незалежності України є моїм особистим святом не залежно від обставин життя і влади - це моє святе свято: день мого визволення з неволі, з тюрми народів - СРСР. І я радів та відзначав усі дати-річниці Незалежності від самого початку і буду далі відзначати скільки вистачить мені життя.
Доречно зауважити, що більшість такого поміркованого люду і в часи Ющенка не дуже то проявляли активність, як і за Кучми - все знаходили причину своєї пасивності. Особливо модно стверджувати, що то є "примітивна шароварщина", а ми ото вже европейскі естети, нам смішити світ отим тупуватим патріотизмом вже не гоже тощо. З того всього мушу зацитувати Івана Багряного: маємо те, що маємо, але зобов'язані все те виправити на краще.
Я закликаю кожного, хто хоче плекати особисту гідність як українця, як людини, що не байдужий до власних етнічних та державних реалій життя, історичних коренів і взагалі до життя - закликаю всіх тих проявляти самостійну активність у подібних починаннях та підтримувати інших - разом ми переможемо!
Коли нас закликають об'єднуватись, то я завжди ставлю найпершим запитання: що це має бути за єднання? У нас загалом чомусь домінує думка, що то має бути якесь фізичне єднання в сильний гурт, як єдину партію яко армію чи навпаки з жорстою дисципліною, підзвітністю та організованністю. Я категоричний противник подібного єднання, тому що історія довела його силу фізичну і безсилля розумове та етичне.
Для мене єднання може відбутись тільки добровільно і виключно навколо ідеї! Ідеї, а не людини! Ми, на превеликий жаль, досі діємо навпаки, тому у нас немає ні нормальних партій, ні сильних лідерів, ні доброї влади - все якісь фантоми. І все наше життя стає суцільним фантомом, яким ми начебто і не задоволені, але мусимо жити, як вже виходить так жити...
Чому я зробив значний акцент на святах? А тому що це є знакові маяки у пізнанні людей як лідерів і потенційних претендентів на державну владу. Лідер має організовувати, збирати, просвіщати, вести людей до святинь, а не до навпаки виглядати коло яких місць люди мають тяглість збиратись і скок-прискок він уже тут піариться, в грудки себе б'є, який він шанувальних цього місця, події, героя тощо.
Також і люди, як маса, в процесі творення святкового дійства краще організовуються і заводять знайомства, обмінюються живою інформацією і думками, що є дуже важливо для нейтралізації політично-технологічного зомбування різноманітними ЗМІ і тому подібним чином. Образно кажучи: підготовка і проведення різних державних свят, відзначення важливих дат, історичних персон є для громадськості тим, що для спортсменів є тренажерний зал - м'язи треба тренувати, щоб на змаганнях перемагати.
Давно над тим думав, але не бачив потреби виголошувати подібну промову, а тепер навпаки  вбачаю, що вона на часі. Помічаю в Україні значний рух ініціативності окремих людей в бажанні змінювати своє життя на краще власними силами, а не вичікує на "ману небесну". Вже мало хто вірить і живе в очікуванні "доброго лідера"-керманича для держави і нього персонально, що всіх охопить турботою і достатком. Не буде цього ніколи! Сам рухайся і роби щось для цього. Щоб жити радісно і святково, треба ясно зрозуміти, що правдиве щастя людині ніхто не подарує - вона сама повинна його створити. Щастя не можна вижебрати - тоді яке це щастя?
І якщо хочеш жити святково - то й живи! Бери і твори це свято: свято поваги до роду, народу, держави, а отже і себе самого, як спадкоємця і сучасника. Власне задля цього і гинули всі ті, кого ми будемо згадувати 14 жовтня на свято Пресвятої Покрови-Богоматері: всіх, хто віддав своє життя за те, щоб зараз ми могли вільно обирати долю, життєву ролю і взагалі бути вільними та щасливими.
Цінуючи Чин самопожертви Героїв кожен поглибить зміст та якість свого життя і щастя сьогодення. Давайте будемо щасливі! Занадто багато людей вистраждали нам цю можливість - бути щасливими.
Будьмо!

Слава Україні!
Героям слава!
http://spavedfront.io.ua/s83480/14_jovtnya_-_svyato_presvyatoe_bogorodici_pokrovi_i_svyato_stvorennya_upa

Богдан Гордасевич
м. Львів

Андрій Дуда

Нинішня влада доклала чимало зусиль і присвятила часу побудові виконавчої вертикалі. Але

в результаті ефективність виявилась нижчою, ніж за попередників

*Забор возле Верховной Рады ведет себя как цены на продукты: растет с каждым днем… и никто, даже спикер, не может объяснить, кто к этому причастен. .................................................................................................................................................... *****Герман не решилась задушить того, кто приказал арестовать Тимошенко, потому что глупо душить того, кто тебя кормит. ....................................................................................................................................................................

*** -Слышал, Верховная Рада отгородилась от электората еще одним забором?

-Может, проще каждого депутата обеспечить индивидуальной оградкой? 

............................................................................................................................................................

*** -Почему Кличко решил идти в президенты?

-Его политпромоутер Пинчук обещал подыскать ему к выборам соперника послабее.

...................................................................................................................................................................

Литвина спрашивают:

-Почему депутаты не вышли к аграриям, которые с вилами и косами пикетировали Верховную Раду?

-Это были не аграрии, а перекупщики кос и вил.

Лидер партии УДАР Виталий Кличко не комментирует слухи о его отказе от участия в будущих выборах мэра Киева
в пользу участия в президентской гонке. Кроме того, информация об
отставке руководителя пресс-службы политика Ларисы Мартюшевой не
соответствует действительности. Об этом сообщила сама Мартюшева
«Вчера был разговор с Виталием на эту тему (об отказе участия в выборах
мэра, – ред.), он сказал, что мы не комментируем слухи. И я прошу всех
журналистов, которые получили эту информацию от определенных изданий,
обращаться за комментариями к этим изданиям, которые публикуют слухи на
своих страницах», – отметила она.
Напомним, ранее в интернет-СМИ со ссылкой на источники сообщалось, что
Виталий Кличко отказался от борьбы за пост мэра Киева в пользу
президентской кампании. Якобы такое решение было принято после встречи с
бизнесменом Виктором Пинчуком. Якобы Пинчук предложил раскручивать
Кличко как общенационального лидера и лидера всеукраинской партии.
Кроме того, сообщалось, что из-за прихода новой команды специалистов отправлена в отставку руководитель пресс-службы Мартюшева.
Ранее Киевский международный институт социологии провел исследование,
согласно которому наибольшую поддержку среди избирателей в Киеве могут
получить Виталий Кличко, Александр Попов и Юлия Тимошенко. За Кличко
проголосовали бы 27% избирателей, Попова – 14%, Тимошенко – 7%,
Александра Омельченко – 7%, Анатолия Гриценко – 5%. Другие кандидаты
получили бы менее 3% голосов. При этом 16% пока не определились с
выбором.

2 октября 2011 года получилось самым настоящим «Днем Русского мира» в Украине. Все было очень символично – пока российский православный босс Кирилл произносил в Черновцах очередные заклинания про «Русский мир» и ценности, вокруг которых украинцы должны объединиться со своими «старшими братьями», простой российский киллер Аслан Дикаев объяснил нам как дважды два – какие именно нравы царят в мире Путина и Гундяева.

На пару дней Одесса превратилась в настоящий русский город – с пулеметными очередями, чеченскими бандитами, бронетранспортерами и гранатометными разрывами. Ну а памятник российской императрице стоит здесь уже давно.

Полный текст статьи:

Бойня в Одессе: канонада «Русского мира»

У кулуарах Верховної Ради ТСН вирішила дізнатися, чи є в жадібності щось хороше, і чи притаманна ця риса характеру заможним українцям.

У звичайний робочий день Верховної ради ТСН просила гроші в народних депутатів. Однак собливою щедрістю обранці не відзначилися, і п'ять гривень на доброчинність дали не всі.

Звичайний день, звичайне засідання Верховної ради. Питання до депутатів незвичайне - прохання дати 5 гривень. Перевірка, чи треба бути щедрим, щоби сюди пробитися.

До першої категорії депутатів - суперщедрих - потрапив один Євген Суслов. Він увесь у батька, який утримує дитячий будинок і офіційно всиновив двадцять одну дитину."5 гривень – можна. Якщо на добрі справи - з задоволенням. Якщо на добрі справи - тримайте всі", - сказав Суслов.

Наступна категорія - довірливі й раді допомогти, навіть не цікавлячись, на що підуть гроші. Третя - за раціональні вкладення - гроші дають, але хочуть знати, на які добрі справи вони підуть.

Четверту категорію мама ділитися не навчила. Водночас хтось упевнений у своїй щедрості, утім грошей не дає.

Остання категорія - жінки, які розвіяли всі міфи, що від природи скупіші сильної статі. Вони, зокрема, пишуть законопроекти, які б змусили багатих ділитися хочаб двома відсотками доходів. Щоправда, колеги не підтримали.

Відтак, за годину часу у Верховній раді назбирали шістсот дев’яносто чотири гривні, які відійшли школі для дітей із вадами мовлення. У школі нещодавно якраз вкрали коробку, де вчителі збирали пожертви на нові іграшки дітям.

Від блогера    Зате наші політики значно більше витрачають на власні забаганки.

http://blog.i.ua/community/3252/802500/

Люблю казки. Особливо, Шагразадині.

2011 року у  Теронопільському видавництві "Богдан" 

вийшов томик нових перекладів

Валерія Рибалкіна "Тисячі й однієї ночі".

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_159_3372/

Рекомендую почитати, переклад відтворює специфіку

 арабського віршування та римованої прози.

Крім того, у книзі можна знайти казки, що раніше

не перекладалися українською.

Ось фрагмент:

http://www.bohdan-books.com/userfiles/file/books/lib_file_1805138467.pdf