Вшануймо гідно будителя українського духу в душах українців



Далі моє не сьогодні писане, але і сьогодні не скажу краще, хіба ще більше маю пошани до людини, що була першою в боротьбі за Україну:

Будитель української національної свідомості в Галичині

Цього 2003 року у червні виповнилося 160 років від дня смерті і 110 річчя від перепоховання у Львові на Личаківському цвинтарі видатного українського літератора, святого отця Маркіяна Шашкевича, якого по праву називають «будителем української національної свідомості в Галичині» А ще він був першим українцем Галичини всеукраїнського типу, тому що започатковані ним справи давно стали надбанням цілої України.
Бути першим завжди важко, та ще важче першим залишатись. Маркіян Шашкевич за своє коротке 32-річне життя встиг зробити стільки, що йому у Львові нащадки встановили пам’ятник, а премією на його ім’я нагороджують щороку найкращих львівських письменників. Неможливо стисло описати життєпис, творчий доробок та його значення для нас, тому відзначимо одну з головніших дій Маркіяна Шашкевича: він навчив галицьких українців поважати самих себе і свою націю, розпочавши з утвердження поваги до рідної мови. Наскільки це було важко свідчить те, що в греко-католицьких церквах, де збирались русини-українці, священики виголошували свої проповіді до громади винятково польською мовою. Тому перші проповіді українською мовою у Львові, які водночас виголосили на свято Покрови 1836 р. Маркіян Шашкевич в соборі св. Юра , Юліан Величковський у церкві Успенія і Микола Устиянович у церкві св. Параскеви - стали революційним потрясінням для галицьких русинів.
Утверджувати повагу до рідної мови Маркіян Шашкевич почав з себе під час навчання у Львівській богословській семінарії спілкуючись виключно українською мовою, у той час як інші русини-семінаристи рідну мову зневажали, насміхались, вважаючи її безкультурною. Лише двоє семінаристів приєдналися до Шашкевича: Яків Головацький та Іван Вагилевич, яких за вірність рідній мові в семінарії прозвали «руська трійця». Про небезпеку такої поведінки свідчать спогади польського шовініста з тогочасної семінарії Івана Сінкевича, який писав: «Аж в 1835 р. виходить назначений ректором Маркіян Шашкевич і проповідує по-руському! Це розсердило мене так, що півроку я засідався на Шашкевича, щоб кинути його в канал; якщо він був би й загинув у моїх руках, я не уважав би цього за проступок, навпаки, якщо мене й були б повісили за вбивство, я уважав би себе за мученика за святу польську справу, а вбивство за заслугу, тим більше, що загинув один «москаль».
Першим літературним твором Маркіяна Шашкевича стала рукописна збірка поезій його і найближчих друзів, що мала назву «Син Русі», а наступного 1834 р. зусиллями «руської трійці» було укладено альманах «Зоря», друк якого заборонила цензура, але в доопрацьованому вигляді і під назвою «Русалка Дністрова» він був надрукований у Будапешті 1837 р. Значного розголосу набула написана Шашкевичем ода «Голос галичан», яку він видав без зазначення авторства у 1835 р. У своїх спогадах Микола Устиянович зазначав, що цей один віршик «зробив цілу переміну на землі Галича, він збудив Русь із глибокого сну». Примірники вірша розійшлись по місту і провінції.
Багато зусиль доклав Маркіян Шашкевич стосовно упорядкування правопису української мови, наполягаючи на його фонетичному підгрунті та спростовуючи намагання ввести латинську абетку. У 1836 р. він укладає вперше підручник для українських народних шкіл «Читанку для діточок в народних училах руських», який був виданий уже посмертно у 1850 р. Слабке здоров’я, нестатки і легенева хвороба спричинили передчасну смерть Маркіяна Шашкевича у 1847 р., та його син Володимир пішов батьківським шляхом і став не тільки гарним ліричним поетом і публіцистом, але й одним із засновників «Просвіти» у 1868 р.
У передмові до альманаху «Русалка Дністрова» є такі рядки: «Судилося нам послідніми бути. Бо коли другі слов’яни вершка ся дохапують і єсли не вже, то небавком побратаються з повним ясним сонцем, нам на долині в густій мряці гибіти». Слова доволі пророчі, бо хоч судилося Маркіяну Шашкевичу не останнім, а першим бути, проте у «мряці гибіти» доводиться багатьом нашим землякам і досьогодні.

Богдан Гордасевич,
«Діловий діалог», №28 (166),
4-10 липня 2003 р.

Багато про Маркіяна Шашкевича і всі його твори ось тут
http://spavedfront.io.ua/s124456/200_rokiv_vid_dnya_narodjennya_markiyana_shashkevicha_6_listopada_2011_roku

За кого чи за що марширують ці хачики, ви не задавали собі питання ?

Парадокси Московії  :

1) хачики Гуські чи не Гуські ?

2) Навіщо в своїй державі марші влаштовувати   таке саме як в Зімбабве негри б влаштували "марш білих" з плакатами "Зімбабве тільки для білих 

3) Що означає "Москва гуській город!"   на Москву набагато більше прав мають Українці та Монголи історично, а хачики зараз мають не неї більше прав економічно, то чиє це місто все ж таки ?

4) Якщо Московія моноетнічна країна то куди дівати більшість населення не українського походження ?

5) Гускій мігр - це українські (в основному) та білоруські слов'яни ? чи інгуші, калмики, карелці, адигейці, башкири, буряти, дагестанці .... який " Велікай Гускій мігр" без них, а головне питання чи визнавати їх гуськими чи ні ?  

Єдине в чому я впевнений це те, що з китайцями "Гускій мігр!" точно буде великим, і нічого паритись Московія буде їхньою і маршируйте скільки завгодно.

Выхожу на площадь, смотрю - балаган какой-то красненьким высвечивает. Дай, думаю, посмотрю. Что за чудо такое? Подхожу, ба!, все старая песня из прошлого тянется. Коммунисты, значит, зажигают. Все им неймется. Привидения , о которых еще дедушка Маркс писал, которые будто по Европах бродят, на площадь мирную притаранились.

Спрашиваю у кибиточников этих, мол, чьих будете? Уж больно экзотично выглядите. Так они даже чуток обиделись. Нет, говорят. Из масс мы самых, что ни на есть, народных и правильных. Это я и не отрицал. Верил. Подзаработать парнишки пришли. Поизображали комсомольцев этих. Во-первых, деньги не пахнут. Во-вторых - скрутно всюду. Тугрики, даже монгольские, совсем не помешают.

А вот руководство балаганом этим, которое там где-то наверху, это совсем другое дело. Харизмы не хватает. Вот хари хватает. Даже с избытком. А харизмы этой - ну ни в какую. Я им так и сказал. Надо, чтобы главный ваш с кипяточком здесь бегал, как Ленин в 17 году. Тогда и народишко кой-какой потянется. Старичок один согласно закивал головой. Ленин, молвил, гением был. Догадался, значит, чем народ растормошить. А нынешний, разве что хоромами своими да голосом ладным. Но, щас, это на каждом шагу есть. Что слева, что справа. Одна холера, в общем.


Да... а чего собрались-то?. Давали неравнодушным, коих было так много, что аж милиционеры два в сторонке чуть не уснули, подписать бумагу непонятную с непонятными требованиями, которые должны были обозначать страшную заботу о стране и людях и привести массы к референдуму. После которого, надо полагать, красненьким опять зальет все города и веси.

Да... Неистребима вера в знамения, или в знамена. Тут уж кому как. Главное, чтобы все в кумачах этих было. А то ведь мало нахлебались. Надо бы еще.

"Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим і іншим одночасно ... Без України Росія перестає бути імперією, з Україною ж, підкупленою, а потім і підпорядкованою, Росія автоматично перетворюється на імперію"

А це - про самого Бжезінського :
«Людина ця настільки зріднилася зі своїм ремеслом, що іноді навіть і не знаєш - чи то перед тобою старий поляк, чи то вся світова закуліса тобі зараз посміхається. Не людина, а авіаносна група в костюмі ».

Чи знеєте ви щось про живописців Ялину Греко або Бенджаміна геть Блока? Чи чули колись, що флорентійський політичний діяч Козімо Медичі інколи одягав не себе збрую? Мабуть, ні. А от нардеп Зубанов (звісно, ПР) не тільки це знає, а і ще багато дивовиж, чим він поділився в товстеленній книжці "Україна - Європа " (скорочено УЄ), яку видало його сімейне видавництво Кріон. Чесно кажучи, я її не читав, бо коштує вона немало, і підтримувати цьго нардепа, у тому числі і фінансово, немає бажання, тим більше,  виявляється, що ця монографія є простим копіюванням відповідних статей з вікіпедії. Ось так просто нардеп помножує свої рахунки у.е. Все це добре знає пані Олена Русина, вона і провела екскурс цією книжкою(http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/10/31/59752/) для всіх бажаючих. Спасибі їй. Чого не зауважила пані Олена, так це того, що на додаток цей опус ще  й яксь переміг у конкурсі на кращу книгу у номінації "З глибин знання." Чудеса, та й годі.

Гей, слав*яни, чи як вас там, беріться за дупи, та й втікайте край за очі. Бо нікуди вже йти на "просторах" наших. Все спродано, куплено, перекуплено, знищено та "реформовано". Куди там колишня польська "шокова терапія". У нас тут вже повний сепсис, криндик, разом з парагваєм цим. Ола-ла-ла... де ж наш Ремарк? Куди подівся? Криза така,  що аж тащить увесь загал, трощить, плющить, а потім знову трусить, а Ремарка, щоб вивернути все це -  немає та й годі. Ліна Костенко щось писала, але все більше про передчуття... Тепер вже пішли "цвіточки" з  "ягадками" до кучі.

Ех, слав*яни, сидіть собі та паліть свої дуди. В кафетеріях та генделиках. А я йду до постелі, теплої та гіпнозуючої.

Завтра буде добре. Завтра буде мило. Завтра нас розірве золота доба. Безжальната безгрішна. Як казав мій товариш з Ворохти - "Ще 10 років так помучимось, привикнемо та й буде нам добре!"

Слава Україні! Тихій благій державі в самому центрі Європи.

Хотите быть счастливым?

Тогда не плюйте на родину.

Или проходите мимо.

Не мешайте благородной очереди за манной.

Стреляйте перепелов.

И ешьте свое мясо.

Но все-равно - не плюйте на отечество.

И помните - страна всегда помнит своих героев.

Это хорошо знала когда-то баба Параска.

Берите с нее пример.

Носите на грудях разные цацки.

С гордостью и шовинистической радостью одновременно.

Если, конечно, они у вас есть.

А если нет, то вы никогда не любили родину.

Ну, и поделом вам.

Идите, сперва научитесь это делать красиво и всенародно.

А уже потом говорите, ЧТО ВЫ НИКОГДА НЕ БЫЛИ СЧАСТЛИВЫ.

Вот. Как-то так.

(Занавес. Умиление. Слезы, ручьем текущие по небритым щекам)

1 листопада до всіх українських телеканалів і радіо буде передане звернення з проханням 26 листопада – в День памяті жертв Голодоморів зняти з ефіру всі розважальні програми, шоу і фільми. Натомість наповнити ефір програмами та фільмами про Голодомори в Україні або такими, які б відповідали жалобному настрою. З таким зверненням до генеральних директорів українських талеканалів та радіо звертаються провідні українські журналісти, письменники, поети, музиканти, науковці, історики, громадські активісти та просто всі небайдужі українці. Дана акція втілюється ВМГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”(МНК) на підтримку інціативи Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Варто звернути увагу на те, що указ про встановлення в четверту суботу листопада дня пам’яті жертв Голодоморів був ухвалений з ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій та головне – Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Проте, здається українське телебачення і радіо цілком ігнорує останні два роки цей день. Так, минулого року в день жалоби українців розважали концерти “Любе”, Д. Хворостовського та І. Крутого, гумористичні програми та шоу “Танцюють всі”. “Транслюючи музично-розважальні та комедійні телепередачі в День пам’яті жертв Голодоморів, телерадіокампанії зневажають національну честь і гідність кожного представника українського народу” – коментує дане звернення прес-секретар МНК Катерина АВРАМЧУК. [ Читати далі ]

У Росії "спіймали на гарячому" "виховательку" дитячого садка http://www.vesti.ru/videos?vid=373004&cid=1