Эпизод из новейшей истории Украины.
- 29.10.11, 08:40
Президента мы себе выбрали – не соскучишься. Пища для обсуждений на каждый день обеспечена. То венок бодает, то страну за месяц умудряется развернуть на все 180градусов.
А ведь казалось ничего не предвещало таких потрясений.
Хотя в знаменитую программу «Украина для лЮДЕЙ», содержащую самые фантастические обещания, слова о евроинтеграции не поместились, в дальнейшем Виктор Федорович не упускал случая, что бы не напомнить ненадежной части общества, какой он последовательный сторонник европейских ценностей и как неустанно работает над продвижением Украины в Евросоюз.
Действительно, если не обращать внимания на то, что в Коалиционном соглашении парламентского большинства тоже нет ни одного упоминания о Европейском союзе и верить словам, то складывается впечатление, что не только сам проффесор, но и челядь его, обладающая более или менее высоким статусом, просто мечтают о европейском доме. То и дело мы слышим: альтернативы евроинтеграйии нет (19.16.17, Янукович премьер-министр), основной приоритет Украины – интеграция в Европейский Союз (22.04.10, Янукович уже президент), евроинтеграция – это наш цивилизационнй выбор (30.08.10, Янукович) и т. п. При этом решительно и на удивление бескомпромиссно отметаются все попытки Кремля заманить Украину в ТС. Однако во время ноябрьского официального визита в Москву Янукович во время обсуждения вариантов снижения цены на российский газ впервые вслух предположил, что принципиально вхождение Украины в Таможенный союз возможно. То ли там произошло что-то, чего мы не знаем, то ли просто так совпало, но с конца 2010г все чаще стали появляться высказывания, смысл которых: Европа – это, конечно, хорошо, но почему бы нам не приглядеться повнимательней к предложениям наших восточных друзей. Тем временем, пока Европа ломала голову как помочь явно неевропейской пока Украине преодолеть барьер ассоциированного членства, наши «банковские» стратеги тоже напрягали мозги и мобилизовали все свои навыки наперсточников и шулеров, дабы как можно эффектнее кинуть партнеров. Оказывается, не только «Участие в СНГ не мешает евроинтеграции (Янукович, 27.12.10), но и «Украина может вступить в ТС, но у нас есть процедуры, которые мы должны пройти в Украине (изменения в конституции)»(Янукович, 26.11.10). Практически в то же время ни с того, ни с сего «Тимошенко стала мешать евроинтеграции Украины» (Герман, 21,12.10). Да и вообще «Политическое противостояние препятствует евроинтеграции Украины» (Янукович, 23.03.11). И родилась в воспаленном непосильными думами мозгу, не корысти ради или там мести какой-нибудь, а исключительно волею народа во имя спасения евроинтеграции, идея посадить Тимошенко. Параллельно Тигипко занялся сравнением выгодности интеграции с ЕС и Россией. Получилось у него, что с Россией выгодно кооперироваться сейчас, а с ЕС, возможно, потом когда-нибуть ( в среднесрочной перспективе). В это время уже полным ходом шли допросы Тимошенко, а вскоре ее и вовсе арестовали, поэтому на такие мелочи, как выводы какого-то Тигипко никто особо внимания не обращал. А , может, зря? Может, это знак?
Лето 2011года вообще получилось бурным. Но если аресты оппозиционеров вызвали бурю борьбы точек зрения на эти неординарные события, то очередной газовый конфликт с Россией на этот раз породил бурную всеобщую, можно даже сказать, поддержку позиции власти. При этом все, и те, кому «большое спасибо», и те кому не очень большое, недоумевали одинаково: как это пророссийский Янукович осмелился так уверенно перечить московским властителям. Однако эти фантастические метаморфозы оказались неожиданными не только для нас, но и для них. Дело в том, что забив Харьковскую стрелку и сдав медвепутам бесполезный Севастополь, который нельзя приватизировать, Янукович и Ко расчитывали, что они теперь свои пацаны, и встречный дешевый газ обеспечечен, тем более в запасе еще были такие бесполезные для проффесионалов карты, как язык и учебник истории – ради долларового ручейка можно было сделать государственным не то что русский, но и феню, а украинскую историю писать хоть в Багдаде. Но пацаны хоть и были, действительно, свои, для одних удел – Макеевку держать, а другие нацелены на всю Евразию. Не зря у нашего прызыдента в Кремле кликуха Бригадир. Гениальный план не удался, а игра не по тем понятиям не на шутку расстроила и разозлила Бригадира, что и привело к смене имиджа: «Мы тогда(в Харькове) договорились полностью пересмотреть контракты и перейти на новые взаимоотношения в газовой сфере. Но затем последовали полтора года обещаний - "да-да-да, мы посмотрим, обязательно пересмотрим", и в итоге по сегодняшний день все осталось на уровне "да-да-да". Хотя мы уверены в том, что цена для Украины некорректна, что условия выписаны как будто для врага" (Янукович, 06.09.11). Это было сказано в Душанбе на саммите СНГ. А все лето: Луценко сидит в СИЗО, Тимошенко под судом, 5августа и она арестована, Евросоюз дипломатично, но с нарастающей интенсивностью, высказывает свою обеспокоенность положением с правосудием и демократией в Украине, а главный рыганал с видом невинного ребенка всех успокаивает и уверяет, что для него в жизни нет ничего важнее, чем привести Украину в Евросоюз. Иностранным журналистам даже заплатил, что б смирно стояли, пока он лапшу будет развешивать, причем «именным баблом» - монетами с собственной физиономией. На российском фронте относительно спокойно: все стратеги в ожидании, когда Россия испугается разрыва газового договора 2009г как нелегитимного. Россия не пугается, но Тимошенко продолжают прессовать заодно с остальными неугодными, кто под руку попался. Становится ясно, что газовые соглашения не есть основной мотив невиданной до селе «борьбы за справедливость».
Поскольку опять Юлия Владимировна подложила свинью Якубевичу, решили пошантажировать Россию легендой о готовности Украины оспаривать газовые соглашения с Россией в Стокгольмском суде. Эта угроза была озвучена Самим в Душанбе наряду с другими внешне довольно резкими заявлениями в адрес «старших братьев». Но даже в этой ситуации о геополитических интересах России наше руководство не забывает: «Мы хотим посмотреть, как будет работать Таможенный союз через год-два, как будут выстроены отношения внутри ТС, когда его члены вступят в ВТО. Если это будет выгодное членство и будет политическая воля, мы дадим согласие»(Янукович, 06.09.11).
Газовый конфликт к середине сентября находится в состоянии апогея. 11сентября оглашается приговор Тимошенко. Европа прямым текстом говорит о возможных последствиях выборочного правосудия для Украины, на что получает ответ, что «Украина по-прежнему привержена интеграции в Евросоюз.»(Янукович, 16.09.11). И в тот же день Азаров: «Я сторонник интеграции с ТС, искренний сторонник.» Учитывая всем известный факт, что Азаров не является самостоятельным политическим игроком, возникает вопрос, что бы это значило? Возможно, это попытка произвести благоприятное впечатление на Путина в переговорах по газу, но все тщетно. 24.09.11 Янукович отправляется в Завидово, где встречается и с Медведевым и с Путиным. До сих пор никто не знает, что там происходило, кроме совместных прогулок, но после этих прогулок наш президент решил, что вся Европа должна быть ему благодарна за его усилия на пути евроинтеграции и усиленно стал требовать гарантий членства в Евросоюзе: “Поскольку Европейский Союз не готов даже обсуждать членство Украины, мы будем сами выбирать темпы, формы и методы интеграции в соответствии с своими национальными интересами”( 1.10.11). 5 октября начинаются переговоры с Россией по совместной системе ПРО. 18 октября Евросоюз отменяет визит Януковича в Брюссель. В тот же день он выдает интересную информцию для населения: «Если не договоримся с Россией, то повысим тарифы на газ для населения», а Азаров подписывает договор о ЗСТ в рамках СНГ, причем со множеством исключений по позициям наиболее интересным для Украины. Тут, в отличии от переговоров с Евросоюзом, от которого проффесиональные стратеги требуют признать исключительные права Украины, особой принципиальности почему-то проявлено не было. С Евросоюзом риторика приобрела жесткие формы. 17.10.11 Янукович в резкой форме через иностранных журналистов предупредив еврочиновников о недопустимости вмешательства в работу самых справедливых и независимых в мире украинских судов и настоятельно призвал слушать то, что он им говорит. 20 октября очередной раз напомнил о том, что европейцы имеют обязательства, намекнул, что им еще повезло, что он не требует от них миллиардов и гордо закончил фразой: "Складывается такое впечатление, что мы, как говорят, как бедные родственники просимся, а нас не пускают. Я этого не хочу». С последним, пожалуй, можно согласиться. Вряд ли фрау Меркель даже в самом сладком сне может присниться золотой унитаз.
После этого владелец золотого унитаза вместо Брюсселя отбыл на Кубу. Визит прошел успешно: как и ожидалось, орден нашел своего героя. Следующей остановкой по логике вещей должен был быть Каракас, но, видать, что-то не срослось, и пришлось ограничиться Бразилией. Зато в Бразилию, что бы посмотреть на нашего чудо-президента даже инопланетяне прилетели. Кто не верит – в Ютубе видео есть.
Вояж по жарким странам завершился, а дома ждала резолюция Европарламента. Реакция: «Те задачи, которые мы ставим перед собой, - в декабре подписать Соглашение об ассоциации, которое бы имело европейскую перспективу для Украины. Это моя принципиальная позиция и позиция большинства украинского общества. Мы должны иметь обязательства с обеих сторон».
Исходя из этих фактов, каков же "цивилизационный выбор" человека, который каким-то образом стал нашим президентом? Много было высказано версий на эту тему. Но самая простая и наиболее верная, на мой взгляд, описывается формулой: власть - как можно больше денег, как можно больше денег - власть.
Если это так, то придется распрощаться с мыслью о Евросоюзе. Хотя европейский рынок и выгоден подпирающим режим олигархам, но существенная скидка в цене на газ может перекрыть эту выгоду, а ее еще нужно реализовать. Здесь у Путина есть пространство для маневра. Но главное то, что европейские стандарты не предполагают такой стиль управления, который исповедует наша бригада, следовательно надолго удержаться у власти будет проблематично.
Изменить ситуацию можно только хирургическим вмешательством.
Очевидно, що увесь "секрет" цього дивного "референдуму" криється у останньому, підсумковому запитанні референдуму: "Чи підтримуєте Ви якнашвидше ухвалення Законопроекту?" Ну скажіть, хто ж не підтримає законопроект, який обіцяє студентам такі солодкі речі? Звісно – так! Так! Так!
Про цей простенький маніпулятивний прийом можна прочитати у будь-якому посібнику з ведення переговорів і називається він «ефект наведеної згоди», коли співбесіднику пропонуються низку запитань, які передбачають лише позитивну відповідь, а потім він на автоматі погоджується і з тим, що, власне, й було предметом зацікавлення.
Хоч у організаторах "референдуму" й значаться три студентські громадські організації , але мимоволі спливають крилаті слова з Ільфа і Петрова – "тут чувствуется лапа Корейко".
От і листа міністр освіти спрямував керівникам вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації: "З метою вивчення думки студентів та отримання достовірної інформації про їх ставлення до освітніх реформ, просимо сприяти проведенню всеукраїнського студентського опитування. Міністр Дмитро Табачник". Та й організатори референдуму наголошують, що "предмет опитування - нова редакція Закону України "Про вищу освіту", яка розроблена експертною робочою групою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України".
Відчуваєте "спритність рук"! Питають про стипендії, а висновки зроблять про "ставлення до освітніх реформ". І скоро ми дізнаємося, що 99% студентів країни (1% скинуть для пристойності) підтримують законопроект міністерства про вищу освіту! А ще – Всеукраїнський з’їзд освітян, що відбудеться 28 жовтня теж підтримає, не сумнівайтеся, обов’язково підтримає!
І як після цього Верховній Раді не ухвалити такий Закон, який одностайно підтримує студентство, який підтримують освітяни?!
Про вади запропонованого Міністерством "Закону про вищу освіту» вже багато писали. Недарма він надовго "завис" у Верховній Раді, до нього вносилося чимало правок, в тому числі й під тиском виступів студентів. Але усе це не виправило головної вади – від нього тхне нафталіном. Запропонований «Закон про вищу освіту» консервує існуючу ситуацію в освіті і не містить ніяких серйозних реформ, так само як, до речі, й недавно оприлюднена Міністерством освіти «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 - 2021 роки".
Найбільш гострі проблеми вищої освіти – невідповідність викладання потребам ринку праці, хабарництво у вишах, купівля оцінок, списування дипломів та курсових і, як наслідок - низька якість освіти – ні в проекті «Закону про вищу освіту», ні у «Стратегії» – навіть не ставляться. А ми вже дійшли до того, що "Міністерство вищої освіти Саудівської Аравії прийняло рішення не визнавати дипломи українських університетів через низьку якість освіти в Україні".
Важко обговорювати те, чого в Законі нема, а з того, що там є – далеко не все виноситься на «референдум». От спитати б студентів – "Чи згодні Ви, щоб знов повернути корупцію при вступі до вищих навчальних закладів"? Як ви думаєте. Якими були б відповіді?
Ця міна тихенько закладена у "Закон про вищу освіту", у вигляді "балу вищого навчального закладу". Розділ VII, «Доступ до вищої освіти», пункт 4: «Прийом на основі повної загальної середньої освіти при вступі на навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра (магістра медичного і ветеринарного спрямувань) здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань та умінь вступників та їхніх здібностей у випадках, передбачених умовами прийому до вищих навчальних закладів України, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу».
І що цікаво – якщо зовнішнє незалежне оцінювання описано у кількох параграфах – що це таке і як робиться, якщо бал шкільного атестату теж прописаний, то про «бал ВНЗ» - ні гу-гу. Що це? Екзамени, співбесіда, «мотиваційне есе»? Та все, що завгодно – аби знизити питому вагу незалежного тестування, розчинивши цей об’єктивний показник у різних інших чинниках, які дозволять приймати тих, «кого треба» і закрити дорогу талановитій підготовленій молоді, яка не має зв’язків або грошей. І у разі ухвалення цього «Закону» вже наступного року суспільство стикнеться з зовсім іншою ситуацією при вступі дітей до вишів, як кажуть, «віроломно, без оголошення війни». І знов повернуться «ректорські списки», хабарі, протекція – усе те, чого значною мірою вдалося позбутися.
І тут громадська думка міністерство не цікавить. Не треба референдумів – громадська думка вже стабільно сформувалася на користь зовнішнього тестування. Загальнонаціональні опитування, поведені Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва у березні та жовтні цього року, засвідчили стабільність громадської думки на користь зовнішнього незалежного тестування: більшість опитаних вважає, що ЗНО ставить усіх у рівні умови, дає змогу обдарованим дітям вступити до будь-якого ВНЗ, стимулює учнів вчитися, стало кроком до справедливості у державі, дає змогу ВНЗ обирати кращих студентів. А от щодо пропозиції, щоб при вступі до ВНЗ до результатів ЗНО та балу атестату додавався вступний іспит ВНЗ, громадська думка налаштована явно негативно. І що важливо – у ставленні до зовнішнього тестування співпадає позиція прихильників різних політичних сил і регіонів, як кажуть «Схід і Захід разом».
Ну ладно, з громадською думкою у нас рахуються лише тоді, коли це вигідно, і ігнорують, коли не вигідно. Але ж міністерство освіти проігнорувало позицію людини, яка зараз стоїть на вершині владної піраміди! У Посланні Президента до Верховної Ради чітко сказано: «Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України потрібно надалі вдосконалювати політику щодо проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) випускників загальноосвітніх навчальних закладів.
Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у ВНЗ. Потрібно започаткувати роботу із розроблення та реалізації концепції запровадження стандартизованого тестування на всіх освітніх рівнях». То хто і куди «послав» Послання Президента?
Але цілком очевидно, що такі ідеї не знайшли б підтримки на референдумі ані у студентів, ані у викладачів, не кажучи вже про ректорів. І тим більше не прийнятні вони для Міністерства освіти, бо тут буде по гамбургському рахунку - «хто є хто»: які виші справді готують спеціалістів, а у яких після п’яти років навчання дипломовані «соціологи» не можуть зрозуміти простих двомірних таблиць і не вміють написати гайд для фокус-групи.
З маніакальною наполегливістю міністерство хоч миттям, хоч катанням, як завгодно, намагається ліквідувати, може, єдину в Україні успішну реформу, яка дала шанс дітям з простих сімей стати студентами найбільш престижних вузів. Зараз цей шанс у них забирають.
Для цього й влаштовують цей, на перший погляд, потішний маніпулятивний «референдум». А буде не смішно. Зрештою, подібні «референдуми» з нами влаштовують на кожних виборах, заманюючи солодкими цукерками-обіцянками, а потім оговталися – а вже пізно.
