Життя в селі та демографія, етнографія, взаємозвязані?
- 18.09.24, 20:22
Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 24 по 29 квітня 2020 року методом телефонного інтерв’ю на основі випадкової вибірки номерів мобільних і стаціонарних телефонів. Було опитано 2056 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей за вибіркою, що репрезентує доросле населення за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.
Дослідження проведене в рамках проекту Центру Разумкова, що здійснюється за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні.
Загальна оцінка ситуації в суспільстві
29% респондентів вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі, 49% — що події розвиваються в неправильному напрямі. 29% опитаних дотримуються думки, що Україна здатна подолати існуючі проблеми та труднощі протягом найближчих кількох років. Частка тих, вважає, що країна здатна їх подолати у більш віддаленій перспективі, становить 50%, що не здатна їх подолати — 14,5%.
Довіра до державних та суспільних інститутів
Довіру до Президента України висловили 59% респондентів, не довіряють йому 35% опитаних. Верховній Раді України довіряють 28% респондентів, тоді як недовіру їй висловили 66% опитаних. Недовіра переважає і у ставленні до Уряду України (відповідно 32% і 57%), Національного банку (відповідно 34% і 50%), Національної поліції (відповідно 36% і 56%), Міністерства охорони здоров’я (відповідно 29% і 63%).
Довіра до політиків
Оцінюючи рівень довіри до політиків, серед тих із них, чиї прізвища були представлені в опитувальнику, лише до В. Зеленського довіра висловлюється частіше, ніж недовіра (йому довіряють 57% опитаних, не довіряють — 37%). Стосовно інших політиків недовіра висловлюється частіше, ніж довіра. Так, Д. Разумкову довіряють 34%, не довіряють — 37%, С. Вакарчуку — відповідно 20% і 64%, Ю. Бойку — відповідно 19% і 66%, Ю.Тимошенко — відповідно 18,5% і 74%, П. Порошенку — відповідно 18% і 77%, А. Авакову — явідповідно 16% і 69%, Д. Шмигалю — відповідно 13% і 38%, А. Єрмаку — відповідно 9% і 41,5%.
Електоральні орієнтації громадян
Якби найближчим часом відбувалися вибори до Верховної Ради України, найбільшу підтримку виборців отримала б Політична партія «Слуга народу» (за неї готові віддати свій голос 41,5% тих, хто візьме участь у виборах і визначився, за яку партію голосуватиме). За «Опозиційну платформу — За життя» готові віддати свій голос 14% тих респондентів, які прийдуть на виборчі дільниці і визначилися з вибором, за «Європейську солідарність» — 14%, за ВО «Батьківщина» — 7%, за Політичну партію «Сила і честь» — 4,5%, за Політичну партію «Голос» — 3%.
Якби найближчим часом відбувалися президентські вибори, найбільше голосів отримав би В. Зеленський (45% серед тих, хто візьме участь у виборах і визначився, за кого голосуватиме). 13% з-поміж них мають намір голосувати за П.Порошенка, 11% — за Ю. Бойка, 6% — за І. Смешка, 5% — за Ю.Тимошенко, 3,5% — за А. Гриценка, 2% — за О. Ляшка.
Дані в таблицях наведені у відсотках.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Якщо говорити в цілому, як Ви вважаєте, події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?
У правильному напрямі | 28,9 |
У неправильному напрямі | 48,7 |
Важко відповісти | 22,4 |
Як Ви вважаєте, чи здатна Україна подолати існуючі проблеми та труднощі?
Здатна подолати протягом найближчих кількох років | 28,8 |
Здатна подолати у більш віддаленій перспективі | 50,1 |
Не здатна | 14,5 |
Важко відповісти | 6,6 |
Якою мірою Ви довіряєте таким соціальним інституціям?
| Зовсім не довіряю | Скоріше не довіряю | Скоріше довіряю | Повністю довіряю | Важко відповісти | Баланс довіри-недовіри* |
Президент України | 16,7 | 18,5 | 37,3 | 21,3 | 6,2 | 23,4 |
Верховна Рада України | 32,8 | 32,9 | 23,7 | 4,1 | 6,6 | -37,9 |
Уряд України | 27,5 | 29,6 | 27,6 | 4,3 | 11,0 | -25,2 |
Національний банк України | 23,8 | 25,8 | 27,9 | 5,9 | 16,7 | -15,8 |
Міністерство охорони здоров’я України | 34,8 | 28,4 | 24,4 | 5,0 | 7,4 | -33,8 |
Національна поліція | 28,5 | 27,1 | 29,5 | 6,2 | 8,8 | -19,9 |
* Різниця між часткою тих, хто довіряє, і тих, хто не довіряє соціальній інституції
Якби сьогодні перед українцями стояв вибір, вони б підтримали проголошення незалежності України. У 2017 році за незалежність проголосували б 76% опитаних. Цей показник залишається незмінним з 2014 року.
Про це свідчать результати опитуванння соціологічної групи "Рейтинг".
Кількість українців, які підтримують незалежність країни, суттєво зросла з 2013 року – тоді ця цифра становила 61%. До слова, на Всеукраїнському референдумі щодо проголошення незалежності України, який відбувся 1 грудня 1991 року, незалежність підтримали 90,32% виборців, які прийшли проголосувати.
76% українців підтримали б сьогодні проголошення незалежності України
Найбільше тих, хто підтримує проголошення Незалежності України, – на Заході (93%). У Центрі таких опитаних 76%, на Півдні – 66%, на Сході – 64%. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їхньої освіти, тим рівень підтримки проголошення Незалежності України серед них вищий.
Водночас патріотами сьогодні себе вважають 83% українців. У кожному з регіонів цей показник не є нижчим, ніж 75%: на Заході таких 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%.
83% опитаних назвали себе патріотами України
Українським громадянством найбільше пишаються на заході країни, найменше – на півдні, як показали результати дослідження фонду "Демократичні ініціативи" імені Кучеріва. Загалом понад 60% наших співвітчизників пишаються тим, що вони українці. Наразі на заході України пишаються своїм громадянством 81% (не пишаються 7%), у центральній частині 67% (не пишаються 16%), на півдні 46% (не пишаються 28%), на сході 56% (не пишаються 17 %). На неокупованих територіях Донецької та Луганської областей 39% співвітчизників пишаються своїм громадянством, 27% – не тішаться, 34% опитаних не змогли визначитися з відповіддю.
Найбільше пишаються українським громадянством на заході, найменше – на півдні
Серед почуттів, які охоплюють українців, коли вони думають про наше майбутнє, називають надію (47%), тривогу (30%), оптимізм (26%) та страх (17%). Відчуття надії превалює в усіх регіонах (особливо на Півдні); тривога також посідає друге за частотою згадувань місце в усіх регіонах, крім Заходу (в цьому регіоні на другому місці опинився оптимізм).
З якими почуттями українці думають про майбутнє України
Серед основних страхів у 2017 році превалюють економічні. На думку опитаних, зараз люди найбльше бояться зростання цін (77%), невиплати зарплат, пенсій (63%), а також безробіття (61%). Ще серед найбільш вагомих страхів – зростання злочинності (43%), напад зовнішнього ворога (38%). Побоювання зростання цін посідає перше місце в усіх регіонах, але частіше про цей страх згадували на Сході України (87%), а відносно рідше – на Заході (66%).
Найбільше українці бояться зростання цін
У 2017 році 12% опитаних висловили намір найближчим роком виїхати за кордон на тимчасові заробітки – це найвищий відсоток за час постановки цього питання (у 2002 році таких було 7%). Регіонально найбільше охочих виїхати працювати за кордон виявилося у Західному регіоні – 18%. Водночас майже 51% українців зазначили, що нікуди б не виїжджали зі свого населеного пункту – ні в межах України, ні за кордон.
Переважна більшість (64%) громадян України підтримують політику державного сприяння українській мові. Частка прибічників поширення української виросла на 11% з 2014 року, а підвищення статусу російської – впала на 9%, – повідомляє доктор політичних наук Володимир Кулик.
Такі результати опитування, проведеного 19-29 травня 2017 року Київським міжнародним інститутом соціології за кошти Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом проф. Олени Білаш,
Як пише Володимир Кулик, на запитання про те, “яку мову держава має підтримувати насамперед”, 64% відповіли, що українську, 19% – що “всі мови однаковою мірою”, 10% – що “в кожній частині країни – ту мову, яку там найбільше вживають” і лише 2% – що російську.
На інше запитання, де йшлося про те, що має в першу чергу робити “державна політика в мовній сфері”: 61% відповіли, що “сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя”, 20% – “вирішити питання статусу російської мови”, а 12% – “забезпечити реалізацію прав національних меншин у мовній сфері”.
Прикметно, що частка прибічників поширення української за неповних три роки виросла аж на 11%, а підвищення статусу російської – впала на 9%.
На запитання про те, якою мовою “має вестися документація в державних закладах у Вашому місті” (для сільських респондентів – районі), аж 68% відповіли, що українською, 19% – що обома, 11% – “на вибір (українською або російською)” і лише 1% – російською.
“Тобто навіть у переважно російськомовних реґіонах більшість громадян погоджується, що без української мови не обійдешся, – пояснює політолог. – Важливіше, що це усвідомлення вже поширилося й на усне спілкування, для якого 59% бажає української мови, 30% – на вибір відвідувача, 8% – на вибір працівника установи і лише 2% – російської”.
На запитання про те, “чи повинні відповідати українською мовою громадянам, які звернулися до них цією мовою”, аж 70% (на 9% більше, ніж 2014-го) відповіло “Так, на всій території України” і ще 15% – “Так, але лише в тих місцевостях, де цією мовою говорить більшість”.
Тільки 13% уважають, що чиновники “можуть відповідати тією мовою, якою їм зручніше”.
Також за останні три роки радикально зросла підтримка позиції, що поважати мовний вибір громадян мають також “працівники торгівлі та сфери послуг”. Аж 54% (проти 35% 2014-го) сказали, що ті мають відповідати українською по всій Україні, й лише 26% – що так, як зручніше.
Обов’язок на всій території України відповідати російською підтримали набагато менше респондентів: 31% для чиновників і 23% для сфери послуг (ще приблизно стільки ж обмежили цей обов’язок територіями переважання російської мови).
Нагадаємо, згідно з результами нещодавнього дослідження, респонденти в південно-східних регіонах, де домінує російська мова, вказували на необхідність захисту і розвитку української мови для подолання наслідків політики русифікації, яка активно проводилася в СРСР.
Як показує соціологія, українська мова є рідною для 73% учасників АТО, російська – для 6%.
Володимир Кулик
політолог, історик, журналіст, доктор політичних наук, провідний
науковий співробітник відділу етнополітології Інституту політичних і
етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України
(FB)
Пам’ятаєте, я нещодавно писав, що маю цікавезні дані свіжого опитування щодо мовних преференцій населення, але ще не маю дозволу їх оприлюднювати? Тепер уже маю і дозвіл, тож можу переходити до наступного тизера: наведення найцікавіших і політично найактуальніших результатів.
Головна приємність полягає в тому, що громадяни України (точніше, підконтрольних українській владі територій, якими обмежувалося опитування) переважною більшістю підтримують політику державного сприяння насамперед українській мові, і рівень цієї підтримки суттєво збільшився від попереднього опитування у вересні 2014-го.
На запитання про те, “яку мову держава має підтримувати насамперед”, 64% відповіли, що українську, 19% – що “всі мови однаковою мірою”, 10% – що “в кожній частині країни – ту мову, яку там найбільше вживають” і лише 2% – що російську.
На інше запитання, де йшлося про те, що має в першу чергу робити “державна політика в мовній сфері”: 61% відповіли, що “сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя”, 20% – “вирішити питання статусу російської мови”, а 12% – “забезпечити реалізацію прав національних меншин у мовній сфері”.
Прикметно, що частка прибічників поширення української за неповних три роки виросла аж на 11%, а підвищення статусу російської – впала на 9%.
Не варто, однак, квапитися називати ці результати свідченням переважної підтримки політики українізації.
Дослідникам мовних уявлень добре відомо, що українські громадяни зовсім
не проти, щоб держава поширювала українську мову, але при цьому вони традиційно не бажали нічого змінювати у власній мовній практиці.
Тому головний інтерес становлять відповіді на ті запитання, де йшлося про взаємодію держави з громадянами, тобто про те, чого вони хочуть не для країни загалом, а для себе зокрема. Так от, тут теж є приємні новини, тобто свідчення великої підтримки реальної українізації.
На запитання про те, якою мовою “має вестися документація в державних закладах у вашому місті” (для сільських респондентів – районі), аж 68% відповіли, що українською, 19% – що обома, 11% – “на вибір (українською або російською)” і лише 1% – російською.
Тобто навіть у переважно російськомовних регіонах більшість громадян погоджується, що без української мови не обійдешся.
Важливіше, що це усвідомлення вже поширилося й на усне спілкування, для якого 59% бажає української мови, 30% – на вибір відвідувача, 8% – на вибір працівника установи і лише 2% – російської.
Звичайно, в російськомовних регіонах люди можуть очікувати, що російська буде переважною мовою вільного вибору, але навіть там багато хто погоджується на українську.
Власне, в можливості вибору немає нічого поганого, якщо тільки її буде забезпечено й для тих, хто воліє української.
А в україномовних чи змішаних регіонах більшість очевидно воліє спілкування українською, тож саме його держава має забезпечити.
Тепер найцікавіше й політично найважливіше. Вже вдруге я ставлю чітке запитання про те, “чи повинні відповідати українською мовою громадянам, які звернулися до них цією мовою”.
Так от, нині аж 70% (на 9% більше, ніж 2014-го)
відповіло: “Так, на всій території України” і ще 15% – “Так, але лише в
тих місцевостях, де цією мовою говорить більшість”.
Тільки 13% уважають, що чиновники “можуть відповідати тією мовою, якою їм зручніше”.
Мало того, за останні три роки радикально зросла підтримка позиції, що поважати мовний вибір громадян мають також “працівники торгівлі та сфери послуг”. Аж 54% (проти 35% 2014-го) сказали, що ті мають відповідати українською по всій Україні, й лише 26% – що так, як зручніше.
Почасти це результат боротьби фанатиків у супермаркетах, але не меншою мірою, гадаю, поширення в суспільстві думки про те, що громадянин повинен мати вибір, а чиновники й надавці послуг мають його поважати.
При цьому громадяни добре розуміють, що має бути забезпечено саме можливість спілкування українською, тому обов’язок на всій території України відповідати російською підтримали набагато менше респондентів: 31% для чиновників і 23% для сфери послуг (ще приблизно стільки ж обмежили цей обов’язок територіями переважання російської мови).
Ну, й про політичну актуальність. Ці результати недвозначно підтримують правомірність передбаченого законопроектом 5670 обов’язку вживання української мови не лише в державному секторі, а й у всіх сферах задоволення прав і потреб громадян.
Звичайно, коли дійде до реальних вимог і перевірок їх виконання, частина
нинішніх прибічників українізації почне шукати виправдань для власної
звички уживати переважно російської. Тому пропаганда законопроекту
повинна наголошувати права громадян і обов’язок тих, хто ці права
забезпечує, аби не змішати все це в одній каші буцімто вільного вибору,
якого україномовці насправді здебільшого не мають.
Тепер чекайте докладних публікацій, де йтиметься не лише про сукупні дані для всієї країни, а й про преференції окремих регіональних, мовних, вікових та інших груп. Обіцяю не баритися й почати не з англомовних наукових статей, а з публіцистичних текстів українською. А поки що прошу поширювати цей анонс.
P.S. Last but not least, опитування провів 19-29
травня 2017 року Київський міжнародний інститут соціології за кошти
Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research
Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом проф. Оленки
Білаш, яка героїчно змагалася з університетською бюрократією за всі
дозволи й трансакції.
Дякую всім, хто зробив це знання можливим, і обіцяю не дати йому зіскніти в моєму комп’ютері
Об этом в интервью ZN.UA рассказал автор исследования динамики поддержки населением суверенитета Украины в первые десятилетия ее государственной независимости президент Киевского международного института социологии (КМИС) Валерий Хмелько, сообщает Цензор.НЕТ. «И это не первый случай, когда некоторая часть граждан, не поддерживавшая государственную независимость в условиях, когда ничто не побуждает думать о возможных угрозах, в ситуациях, когда эти угрозы становятся реальными, осознает, что независимость страны представляет для нее действительную ценность», - добавил он.
Хмелько рассказал, что первое, явно не экономически мотивированное повышение численности сторонников независимости было зафиксировано во второй половине 1994 года. В первые два года независимости, в условиях значительного снижения уровня жизни, гиперинфляции их количество снизилось с 76 до 56%. Хотя экономическая ситуация продолжала ухудшаться, после президентских выборов 1994-го желающих присоединения к России стало заметно меньше (особенно на Востоке и на Юге).
Доля сторонников независимости еще более увеличилась с началом войны в Чечне и к концу 1996-го (совпало с появлением собственных украинских денег) достигла 71% взрослого населения. В условиях финансового кризиса 1997-1998 годов снова значительно снизилась (почти до 60%). А в 1999-2000 годах, во время второй чеченской войны, возросла до 72%, напомнил социолог. В 2003-м, когда из-за действий России в районе острова Коса Тузла возникла угроза территориальной целостности Украины, в течение одного только месяца доля сторонников украинской независимости возросла с 71 до 77%, и только после разрешения конфликта снизилась до 72%, сообщил президент КМИС.
В августе 2008-го, во время вторжения России в Грузию поддержка украинцами своей независимости возросла с 72 до 83%. Уменьшение растянулось почти на десять месяцев и остановилось на уровне 74%, рассказал социолог. «Год за годом поддержка суверенитета Украины украинцами возрастала, этот процесс стабилизировался. Сейчас же всплеск гражданского самосознания произошел в связи с прямым покушением на территориальную целостность и суверенитет страны со стороны России», - резюмировал Хмелько. Ранее Цензор.НЕТ сообщал, что почти 60% украинцев выступают за полное закрытие границы с Россией. Половина хочет визового режима.
http://m.censor.net.ua/news/299307/podderjka_nezavisimosti_ukrainy_rekordno_vyrosla_do_90_sotsiolog