Мій отчий дім заріс полинем

Мій отчий дім заріс полинем ,

Кує Зозуля щось пророче,

Як хмари набрякають очі,

Ось-ось, і дощик хлине.

Я все іду, іду по скалах,

То  безодня, то вершина.

Душа ще юна, не  устала

Серце гоне кров по жилах.

Які чарівні звуки в тишини…

Як хмари  по небу несуться,

То може  зорі   посміхнуться

Й Мені  з нічної   далини.